Учнівське самоврядування як чинник соціалізації підростаючого покоління

Тема 21. Соціалізація школярів в процесі розвитку учнівського самоврядування

· Учнівське самоврядування як чинник соціалізації підростаючого покоління

· Види, форми учнівського самоврядування

· Технологія організації учнівського самоврядування

· Соціально-педагогічний супровід й підтримка учнівського самоврядування

Учнівське самоврядування як чинник соціалізації підростаючого покоління

Суть соціального замовлення суспільства школі полягає у вихованні особистості, яка володіє не тільки певною сумою знань, умінь і навичок, а й здатна активно залучатися до демократичних процесів, які відбуваються в нашій країні, стати учасником самоврядування народу. Одним із важливих чинників формування в учнів таких якостей є учнівське самоврядування, головне завдання якого полягає у розвитку соціально активної, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією. Самоврядування – це спосіб організації життя учнівського колективу, який реалізується шляхом залучення всіх його членів до планування, організації, контролю й підведення підсумків навчальної й суспільно корисної діяльності.

Основні функції учнівського самоврядування:

– соціалізуюча (соціально-адаптуюча);

– допоміжна організаційно-практична (інструментальна);

– компенсаторна;

– інноваційна.

Соціалізуюча (соціально-адаптуюча) функція – це основна функція учнівського самоврядування у процесі самоорганізації учнів, їх соціалізації (соціальної адаптації), яка поєднує в собі вирішення таких найважливіших завдань виховання:

- формування інтересу учнів до навчання, трудової, суспільно-громадської діяльності;

- забезпечення конкретних умов для виявлення та розвитку здібностей учнів, їх інтелектуальних, вольових, моральних якостей;

- створення умов і механізмів для самостійного пошуку, самоперевірки життєвих планів і перспектив.

Допоміжна організаційно-практична (інструментальна) функція. Самоврядування виконує специфічну функцію щодо регулювання взаємовідносин у закладах освіти. Воно є доповненням організаційно-управлінських функцій педагогів та адміністрації з тим, щоб, з одного боку, полегшити виконання ними цих функцій за рахунок самоорганізації учнів, а з іншого – враховувати учнівські інтереси. Організаційно-практична функція, як правило, копіює існуючі структури управління та влади, поєднує «законодавчу» та «виконавчу» функції.

Функція компенсації. Заклади освіти не завжди можуть задовольнити різнобічні потреби учнів у сфері як навчання, так і побуту, дозвіллєвій діяльності. Там, де в життєдіяльності учнівських колективів є ті чи інші недоліки, в дію вступають механізми самодіяльності та самоорганізації, а отже, механізми самоврядування.

Інноваційна функція. Учнівське самоврядування є одним з виявів творчості школярів. Воно не може успішно розвиватись без застосування творчих, інноваційних підходів.

Шкільне або учнівське самоврядування є не лише сукупністю організаційних шкільних структур та представницьких органів, які на основі взаємодії з педагогами залучаються до управління закладом, а й способом доступної дітям самоорганізації, яка передбачає активну участь членів колективу в процесах прийняття рішень на рівні школи, безперервним процесом залучення учнів до громадських справ на засадах їх особистої зацікавленості, потреби у самореалізації, визнанні, співучасті. Таким чином, шкільне самоврядування є школою колективної дії, створення таких життєвих ситуацій, у яких виявляються, виробляються й формуються якості особистості. Участь молоді у суспільно корисних справах, соціальна активність впливають і на формування особистісних якостей та життєвих компетенцій, зокрема, на:

– уміння аналізувати;

– уміння бачити ситуацію цілісно;

– уміння приймати рішення;

– уміння бачити позитивне в будь-якій ситуації;

– уміння брати на себе повноваження та відповідальність;

– уміння делегувати повноваження, здатність та вміння ризикувати;

– готовність до змін (як внутрішніх, так і зовнішніх);

– уміння швидко навчатися тощо.

У процесі співпраці, діалогу дорослих і дітей також розвиваються комунікативність, уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, планувати свої дії, прогнозувати результати своєї діяльності тощо. Учні вчаться демократії, співробітництва, мистецтва жити і працювати в колективі. Робота в учнівському парламенті допомагає багатьом учням адаптуватися у цьому світі. Учнівське самоврядування дозволяє вихованцям розкрити такі соціальні якості людини як толерантність, критичність і конструктивність мислення, повага до власної та чужої праці, оптимізм, гуманізм, здатність до самоаналізу та самовиховання. Воно спонукає до осмислення власної ролі у життєдіяльності колективу й є реальним чинником формування демократичних, правових засад і традицій у міжособистісному спілкуванні учнівської молоді. Правильно організоване за змістом і формою учнівське самоврядування містить потужний виховний потенціал, розвиває лідерські якості, формує соціальний досвід та ціннісні орієнтації, створює простір для самореалізації, сприяє усвідомленню особистістю своїх прав, свобод, обов'язків, вияву самостійності учнівської молоді, самоствердженню у суспільно-значущій діяльності, захищає від негативних впливів соціального середовища, виховує активних громадян держави.

Однак сформована на сьогодні система організації діяльності учнівського самоврядування в школі, відсутність відповідного соціального замовлення на практичну діяльність учнів призвели до того, що, по суті, учнівське самоврядування зі способу залучення учнів до життя суспільства, до реальної праці й здорового дозвілля перетворилося на засіб посилення командних функцій невеликої групи учнів, на метод адміністративно-командного впливу. Це значно звузило сферу його соціальної дії, а багатьох учнів позбавило можливості набути досвіду самостійного входження в трудове й громадське життя суспільства.

Щоб учнівське самоврядування було дієвим, воно повинно:

– вирішувати проблеми розвитку діловитості, дбайливості, відповідальності, задовольняти потреби учнів у самостійності, індивідуальній та колективній діяльності;

– ставити учнів у позицію організаторів і виконавців прийнятих ними самостійних рішень;

– активізувати самостійність і відповідальність учнів не тільки через залучення їх в управлінську діяльність, але й за рахунок ускладнення завдань, які вони вирішують;

– бути не тільки умовою, але й результатом діяльності;

– посилювати роль особистісного чинника в розвитку управлінської культури, відповідальності за свої дії, справи й вчинки.

Основними нормативно-правовими документами, які визначають юридичну можливість впровадження державно-громадського управління у загальноосвітньому навчальному закладі, є такі:

1. Конвенція про права дитини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, для України чинна з 27 вересня 1991 року).

2. Європейська хартія про участь молоді в житті комун та регіонів (прийнята Конгресом місцевих і регіональних влад Європи 14 січня 1991 року).

3. Конституція України (прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року).

4. Закон України «Про освіту» (в редакції від 20 вересня 2003 року).

5. Закон України «Про загальну середню освіту» (від 13 травня 1999 року).

6. Національна доктрина розвитку освіти (затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року).

7. Конвенція старшокласників України.

8. Кодекс честі члена учнівської ліги України та ін.