Місце гри в системі основних видів діяльності...

Володіючи могутнім виховним, розвивальним, навчальним і осо­бливо адаптивним ефектом, гра сприяє підготовці суб'єкта до майбутніх життєвих колізій, ситуацій, життєтворчості. Здійснювані під час гри реальні дії в ситуації умовної реальності часто вимагають високої на­пруги духовних і фізичних сил, складної розумової роботи, специфічних навичок і вмінь і водночас є пов'язаними з позитивними очікуваннями й отриманням задоволення.

Справжній ігромайстер має безперестанку долучатися до щедрих скарбниць народної ігрової педагогіки. Особливо щедрою на такий урожай є нива українського народу.

ГРА І ПРАЦЯ

За очевидної суперечності обов'язкової праці та апріорі вільної (чи майже вільної) гри, між ними вбачають багато спільного. «Між грою і працею нема такої великої різниці, як багато хто вважає. Гарна гра схожа з гарною працею, погана гра схожа з поганою. Ця схожість є дуже великою, можна прямо сказати: погана праця більше схожа на погану гру, ніж на хорошу працю», — запевняв А. Макаренко. «Працює граючи» — так кажуть про найвищий рівень дій трударя, який доміг­ся результативних, гармонійних, красивих дій, компетентність якого викликає захоплення і закликає до перегляду власної системи умінь з метою самовдосконалення.

Певна близькість між грою і працею виражається в тому, що, по-перше, гра визнана «дитям праці». У кожній грі є «робоче зусилля й зусилля думки... гра без зусиль, гра без активної діяльності — завжди погана гра» (А. Макаренко). Для дітей гра — це така сама важлива копітка праця, як і для дорослого робота. Вона потребує справжніх зусиль, прояву і доказовості особистісних якостей. Іноді діти долають у грі такі труднощі, що можна казати про визначну ви­тривалість, спритність, вправність, творчість високого ґатунку. Такі напрацювання неминуче буде покладено в основу компетентності цієї особистості. «Яка дитина у грі, така буде й у праці, коли підросте», — стверджував А. Макаренко.

По-друге, гра завжди приносить дитині радість, істинне задоволення, справжню насолоду. Попри на те, що це буде за радість — радість твор­чості, або радість перемоги над собою чи в конкуренції з іншими, або ра­дість етична (визнання значущості досягнення іншого, приміряння його успіху на себе, встановлення міри власної причетності до акції), або

Генезис людини і гри

що є, і тим, чого поки ще нема, що потребує вдосконалення. Діапазон здобутків учасника — від виконання простих орієнтовних операцій до творчих актів, від проявів життєтворчості до розквіту творчого генія, від пізнання оточення й себе, до осмислення філософії життя та визна­чення свого місця і свого призначення в ньому.

Шлях розвитку, вдосконалення є грою можливостей, які за певних умов переходять у дійсність. Комбінуючи під час діяльності певні мате­ріали, ресурси і сили природи, людина втілила у життя саме ті явища, ті ідеї, які були їй бажаними або позбувалася непотрібного. Так з'явився й утворився світ «другої» — штучної природи, природи речей.

Смислом гри в «експериментування» є пізнання невідомого, досяг­нення істини. Дж. Ван Клів справедливо стверджує, що «наука — це не тільки довгий перелік фактів. Наука — це весело!». Адже експерименти мають можливість відкрити дитині двері й вікна науково-дослідної лабораторії і вивести науку у повсякденне життя, знявши з неї ореол серйозності, недоступності й загадковості. Вічна гра в «А чому?», «А як?», «А що там?» і решта може стати для конкретної людини головною грою життя. Емпіричність стане особистісною рисою кожної людини. Без цієї гри існувати не можна.

Випробовування відбувається на рівні особистісному, інтелек­туальному, психологічному, фізичному, практичному, моральному, естетичному.