Розвитку та їх психолого-педагогічна характеристика
Категорія дітей, яку тут розглядаємо, є досить різнорідною за складом. До неї відносять дітей з психічним і психофізичним інфантилізмом, який часто поєднується з деяким недорозвиненням пізнавальної діяльності, а також дітей з астенічними та цереброастенічними станами, що виникли на відносно ранніх етапах розвитку.
Розглянемо ці групи дітей.
Психічний і психофізичний інфантилізм (від лат. infantilis -дитячий) характерний тим, що дитина, яка перебуває на певному етапі свого розвитку, виявляє риси, притаманні дитині молодшого віку. Потрапивши до школи, такі діти поводять себе як дошкільники, віддаючи перевагу грі, не вміють зосередитись на навчальній діяльності, організувати себе відповідно до вимог педагога щодо виконання навчальних завдань та дотримання шкільної дисципліни.
У таких дітей не розвинена достатня особистісна готовність до шкільного навчання, що з перших днів перебування у школі утруднює процес оволодіння знаннями та вміннями. За наявності психофізичного інфантилізму навіть зовні (зріст, вага) діти шкільного віку схожі на дошкільників. Розрізняють неускладнені форми психофізичного інфантилізму, які фізіологічно пояснюються уповільненим визріванням мозкових структур, та ускладненнях, при яких у дитини спостерігаються слабко виражені органічні дефекти центральної нервової системи, що виникли на ранніх етапах розвитку.
Якщо інфантилізм не ускладнений затримкою розвитку пізнавальних процесів, недостатність навчальної діяльності та поведінки такої дитини пов'язана, головним чином, з незрілістю її емоційно-вольової сфери, що виявляється у несформованості шкільних інтересів, зниженій здатності до напруження вольових зусиль для досягнення поставленої мети, або, навпаки, для стримання власних бажань, що не відповідають обставинам. Тому дитина не чує того, що пояснює вчитель, під час уроку може встати, пройтися по класній кімнаті, почати гратися, ставити випадкові запитання, не пов'язані з ходом уроку. Зрозуміло, що такі діти потребують особливої уваги, індивідуального підходу, спрямованого на формування в них якостей, необхідних для повноцінної навчальної діяльності, нормальних стосунків з іншими учнями. Досвід свідчить, що при створенні відповідних умов їх можна "підтягнути" до такого рівня розвитку, який дозволяє їм навчатися в масовій школі.
Досить часто інфантилізм емоційно-вольової сфери ускладнюється певною затримкою розвитку пізнавальної діяльності, відставанням у функціонуванні мислення, пам'яті від рівня нормального розвитку дітей цього віку. Наприклад, порівняно з дітьми, які розвиваються нормально, дитина з ускладненим психофізичним інфантилізмом проявляє більш низькі здібності до запам'ятовування навчального матеріалу, осмислення інформації, що їй повідомляють, оволодіння аналізом, порівнянням, узагальненням. Це створює утруднення в повноцінному засвоєнні знань та вмінь з різних предметів шкільної програми, у самостійному оволодінні знаннями про навколишню дійсність, які дитина з нормальним розвитком засвоює легко і без спеціального навчання. Багато дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку не знають чітко, як звуть їх по-батькові (а іноді навіть і прізвища), назви вулиці, на якій вони живуть, не можуть відповісти на інші елементарні запитання. При виконанні навчальних завдань такі діти припускаються значної кількості помилок, яких самі не помічають і не виправляють, оскільки для них характерні
несформованість самоконтролю, невміння правильно оцінити результати власної діяльності. Нерідко помилки у виконанні завдань пов'язані з порушенням цілеспрямованості діяльності, невмінням правильно зрозуміти та утримати в пам'яті інструкцію до завдання, особливо якщо вона містить кілька вимог.
Із наведених відомостей про особливості пізнавальної діяльності дітей, у яких поєднується інфантилізм емоційно-вольової та інтелектуальної сфер, очевидно, що в них виявляються недоліки, типові для дітей-олігофренів. Проте на відміну від останніх ці недоліки виражені не так яскраво та, що дуже важливо, з набагато більшим успіхом піддаються педагогічній корекції. Тут неабияку роль відіграє те, що діти з затримкою психічного розвитку, зазнаючи труднощів у самостійному виконанні тих або інших завдань, значно результативніше, ніж олігофрени, використовують педагогічну допомогу; вони здатні розв'язувати завдання, якщо їм задають навідні запитання, демонструють відповідну наочність, фіксують їхню увагу на меті завдання. За таких умов показники виконання різноманітних завдань цими дітьми наближаються до показників їхніх нормальних ровесників. На відміну від розумово відсталих діти з затримкою розвитку виявляють намагання розібратися в змісті завдання, добре його виконати, активніше шукають засобів досягнення мети. Вони частіше з власної ініціативи звертаються за допомогою, просять повторити інструкцію, розмірковують уголос, шукаючи підтвердження правильності своїх думок та висновків.
Для всіх дітей з затримкою психічного розвитку характерні більш або менш виражені порушення розумової працездатності, які полягають у підвищеній втомлюваності, особливо під час розв'язання завдань, що вимагають тривалого інтелектуального напруження. Проте найяскравіше ця особливість виявляється у дітей з астенічними станами.
Термін астенія (від грец. а - частка, що означає заперечення, sthenos - сила) означає слабкість, безсилля та використовується в тих випадках, коли йдеться про ослабленість організму в цілому або деяких його нервово-психічних функцій. Залежно від причин, що
викликали астенічний стан, розрізняють церебральну та соматогенну астенії.
При церебральній (від лат. cerebrum - мозок) астенії нервово-психічна слабкість зумовлена захворюваннями мозку (інфекції, травми). Звичайно, тут мають на увазі легкі ураження центральної нервової системи, оскільки більш тяжкі спричинюють розумову відсталість, тобто стійке порушення пізнавальної діяльності, тоді як при цереброастеніях, які зумовлюють затримки психічного розвитку, інтелект первинно збережений. Соматогенна (від грец. soma - тіло) астенія пов'язана із загальними соматичними захворюваннями організму (дизентерією, скарлатиною, туберкульозом).
Першопричиною порушень пізнавальної діяльності в дітей з астенічними станами є надмірна втомлюваність, яка різко знижує продуктивність діяльності. Тому в тих випадках, коли розумова працездатність їх ще не порушена (на початку роботи, в спокійній обстановці, після відпочинку), діти виявляються досить зібраними, активно сприймають і розуміють навчальний матеріал, правильно й відносно самостійно виконують різні практичні завдання, розв'язують інтелектуальні задачі. Проте такий стан зберігається у дітей-астеніків (особливо при цереброастеніях) не довго, як правило, при виконанні завдань, обмежених за обсягом, і таких, що не потребують значного інтелектуального напруження. В процесі навчальної діяльності швидко настає виснаження нервової системи, працездатність різко знижується, порушується увага, послаблюються пам'ять, розумові операції, частішають відволікання від роботи, зростає пасивність. У такому стані діти неспроможні виконати навіть нескладні навчальні завдання, хоча на початку роботи вони могли досить успішно впоратися із значно важчими завданнями.
Звичайно, подібні часті переходи від продуктивної та активної діяльності до пасивності та вкрай низької працездатності відчутно позначаються на навчальних успіхах дітей з астенічними станами: вони зазнають значних труднощів в оволодінні письмом, лічбою, читанням, у свідомому та міцному засвоєнні навчальної інформації.
Підвищеною втомлюваністю нервової системи в багатьох випадках пояснюються і деякі особливості поведінки таких дітей: у втомленому стані деякі з них стають надмірно збудливими, роздратованими, імпульсивними, метушливими, інші, навпаки -загальмованими, темп їхньої діяльності різко уповільнюється або вони зовсім припиняють роботу, проявляють невпевненість, боязкість.
Слід ще раз наголосити, що описані порушення пізнавальної діяльності та поведінки охарактеризованої групи дітей залежать від стану їхньої нервово-психічної працездатності, що, в свою чергу, пов'язано з умовами, в яких організовано їхню діяльність. Усі зазначені недоліки психічної діяльності більш явно виражені при церебральних астеніях, ніж при астеніях соматичного характеру.
Проте й останні, проявляючись у загальній фізичній ослабленості організму внаслідок перенесених тяжких дитячих захворювань (скарлатини, вірусного грипу, кору, коклюшу тощо), особливо якщо вони йдуть одне за одним, часто не проходять безрезультатно для загального розвитку дитини.
Фізична слабкість, швидка втомлюваність, часто пов'язані з нею роздратованість, плаксивість у багатьох випадках призводять до ізольованості дитини у колективі одноліток, у яких вона часто викликає глузування. В ослабленої дитини зникає інтерес до колективних ігор, навчання, з'являються озлобленість, агресивність замкненість. Якщо мова йде про дитину шкільного віку, тривалі пропуски занять можуть привести до прогалин у знаннях, відставання у навчанні, а при загальному ослабленні організму непродумані додаткові заняття з метою ліквідації таких прогалин створюють надмірні навантаження і не дають позитивних результатів.
Діти досить часто тяжко переживають свої невдачі, проте без чуйної, розумної психолого-педагогічної та лікарської допомоги не можуть знайти виходу із становища, що склалося. Астенічні риси поведінки посилюються, накопичуються, особливо, якщо дорослі, не
розібравшись у справжніх причинах утруднень дитини, карають її за лінощі, небажання вчитися.
Наведемо конкретний приклад.
Учень третього класу масової школи А. Микола, 9,5 років, перехворів на скарлатину, що викликало астенічний стан, посилений несприятливими умовами виховання. Хлопчика було направлено на медико-педагогічну консультацію в зв'язку з порушеннями дисципліни, частими пропусками шкільних занять, різким зниженням успішності. З'ясувалося, що до 6 років він розвивався нормально, у сприятливих сімейних умовах. Коли Миколі було 6 років, помер його батько, незабаром в сім'ї з'явився вітчим. Хлопчик поставився до нього неприязно. Мати помітила, що Микола став роздратованим, грубим, неслухняним. У 7 років він пішов до школи і перші два роки вчився добре. Проте на початку 3-го класу Микола тяжко перехворів на скарлатину і через це пропустив три місяці шкільних занять. Коли він повернувся до класу, були помічені його підвищена втомлюваність, роздратованість, схильність до порушень дисципліни. У навчальну діяльність хлопчик втягувався важко, тому не міг ліквідувати прогалин у знаннях, а, навпаки, все більше й більше відставав від класу. Вчитель, не розібравшись у причинах змін у поведінці та навчанні Миколи і, не застосувавши відповідних засобів індивідуального підходу до нього, викликав до школи батьків та поскаржився на хлопчика. Вдома його почали карати, особливо вітчим. Микола озлобився, став ще більш грубим, недисциплінованим, втратив інтерес до школи і, не знайшовши виходу із ситуації, що склалася, почав пропускати заняття, потім і взагалі перестав ходити до школи, цілими днями не бував удома, почав палити, зв'язався із сумнівною компанією. Обстеження дитини лікарями та педагогами засвідчило, що в нього нормальний інтелект. Він усвідомлював неправильність своєї поведінки, глибоко переживав несприятливу ситуацію, що склалася в школі й вдома. Водночас Микола проявляв
озлобленість щодо вітчима і вчителя, вважаючи їх несправедливими.
З'ясувалося, що у хлопчика, як наслідок перенесеної скарлатини, виникли астенічні риси, фізична ослабленість, підвищена втомлюваність, періодичні головні болі. Хлопчика направили до дитячого санаторію, де було забезпечено відповідне лікування, індивідуальний педагогічний підхід до нього. Було проведено роз'яснювальну роботу з батьками, вчителем школи. Все це допомогло повністю скоригувати поведінку та навчальну діяльність Миколи, в результаті чого він зміг продовжувати досить успішне навчання у тій самій школі1.
Отже, відхилення в розвиткові, зумовлене соматогенною астенією і посилене несприятливим станом дитини в сім'ї та школі, вдалося компенсувати створенням доцільних медико-педагогічних умов.
Зазначимо, що в ряді випадків (особливо при неускладненому психофізичному інфантилізмі, астеніях соматичного характеру) затримки психічного розвитку вдається повністю подолати, що дає змогу таким дітям навчатись у масовій школі.
Проте в тих випадках, коли затримки розвитку виникають на тлі легко виражених органічних уражень центральної нервової системи, як це буває при ускладнених формах психофізичного інфантилізму або при церебральних астеніях, доцільно виділяти таких дітей у спеціальні класи та школи, де з ними проводиться досить тривала та цілеспрямована корекційна робота, в результаті якої діти успішно оволодівають програмою загальноосвітньої школи.
Див.: Синьов В.М., Кобернік Г.М. Основи дефектології. - К.; Вища школа, 1994. - С. 83-84.
Діагностика затримок