Діти, які потребують підвищеної уваги
У психологічній практиці досить часто трапляються випадки ускладнень психічного розвитку дітей дошкільного віку, їх кваліфікують тільки як відхилення від норми, і вони не є симптомами психічного захворювання.
Виникнення тимчасових труднощів у поведінці дітей зумовлене віковими змінами та переживаннями, що характеризують кризи психічного розвитку (1 року, 3 і 7 років). Тому дуже важливо, щоб виховний вплив на дошкільника, особливо в кризовий період, був більше спрямований на перебудову системи відносин між дорослим і малюком. Відповідно виникає потреба індивідуально-корекційної роботи.
Причинами типових труднощів виховання дітей дошкільного віку спеціалісти називають особливості поведінки (агресивність, вередування, збудливість, упертість, гіперактивність), відставання в розвитку та різні форми дитячої знервованості (невропатія, неврози, страхи).
Перші дні й навіть місяці перебування в дошкільному закладі іноді стають для молодшого дошкільника важким випробуванням. Розлука з матір'ю, незнайомі дорослі, перебудова звичного стилю життя викликає в багатьох дітей плаксивість, упертість. Порушується сон, знижується або й зовсім зникає апетит, спостерігається тимчасова втрата навичок
самообслуговування, іноді з'являються нервові тики й енурез.
Багатьом із зазначених неприємностей можна запобігти, якщо дбайливі батьки зможуть завчасно забезпечити відповідну організацію адаптивного періоду для своєї дитини. Наприклад, ще задовго до офіційного відвідування дитячого закладу вони разом з дитиною можуть познайомитися з вихователями та дітьми, вивчити режим групи, погуляти на подвір'ї та в приміщенні. Бажано в перші дні перебування в дитячому закладі забирати малюка раніше або на певний час мамі залишатися з дитиною. Поступове звикання до режиму дня, занять, до нових ровесників заздалегідь нейтралізує емоційне напруження та виробить позитивне ставлення до перебування в дитячому садочку.
Нові випробування чекають на малюка, коли на першу фізіологічну кризу —4 років накладається психологічна криза 3 років. У цей період загострюються суперечності між прагненнями дитини до самостійності, бажанням брати участь у діяльності дорослих та особистими реальними можливостями. Початок усвідомлення свого «Я» характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінок дорослого. З'являються перші спроби відстояти суверенні права своєї особистості.
Спроба дорослих обмежити самостійність дитини, яка переживає кризу 3 років, провокує появу ряду симптомів. Перший із них — негативізм, коли негативно сприймаються вимоги конкретного дорослого, з'являється бажання робити тільки йому все навпаки.
Упертість спостерігається тоді, коли дитина вимагає чи відстоює те, про що вона сама сказала. Навіть коли вона бачить свою неправоту, не може поступитися. Причиною може бути надмірне обмеження її самостійності дорослими. В таких ситуаціях дорослий має дбайливо добирати форму пред'явлення своїх вимог дитині, яка дозволяє їй робити власний вибір. («Тобі налити молока повну склянку чи половину?», «Візьми мене за руку і переведи через дорогу»).
Наступний симптом пов'язаний з виявом норовливості, непокірливості, коли дитяча протидія спрямована не проти конкретного дорослого, а проти всієї системи стосунків, що склалися. Дитина прагне зробити все самостійно, наполягає на своїх вимогах і незадоволена всім, що пропонують інші. Гіпертрофована тенденція до самостійності під час кризи
може призвести до свавілля, виявляючи неадекватні можливості дитини та провокуючи додаткові конфлікти з дорослими.
Останні симптоми трапляються рідше й мають другорядне значення, хоча дорослі спостерігають їх наявність. У деяких дітей конфліктність стає дуже регулярною. У таких випадках говорять про протест — бунт. Часто в сім'ях з єдиною дитиною дорослі страждають від дитячого деспотизму, коли дитина наполегливо проявляє свою владу й диктує свою волю.
Якщо в сім'ї кілька дітей, то виникають ревнощі, коли та сама тенденція до влади є джерелом ревнивого, нетерпимого ставлення до інших дітей.
Заслуговує на увагу характеристика кризи 3 років, що простежується і в наступних перехідних періодах, — знецінення. Змінюється особисте ставлення до всього, що було раніше цікавим, звичним, значущим. Знецінюються старі правила поведінки (дитина починає лаятися), старі речові уподобання (викидає, ламає іграшки).
Описані явища в житті молодшого дошкільника свідчать про те, що дитина психологічно віддаляється від близьких дорослих, змінюється її ставлення до інших та самої себе.
Безпідставна плаксивість, некерованість, вередування можуть зумовлюватися процесами, що визначають тип темпераменту дитини. Звичні обмеження та заборони для однієї дитини можуть викликати раптовий емоційний протест в іншої. Такий стан дуже характерний для дітей із сильним неврівноваженим типом нервової системи, з помітною перевагою процесу збудження над гальмуванням. Спостерігаючи за розвитком дитини-холерика, можна побачити різні форми емоційного протесту: напади гніву, крики, сльози, «моторну бурю» і навіть спрямовану агресію. Такі діти можуть кидатися на батьків, битися, кусатися.
Діти з меланхолічним типом темпераменту дуже швидко стомлюються, стають пасивними, кволими, миряться з батьківськими заборонами.
У дітей вираженого сангвіністичного та флегматичного типів «боротьба за незалежність» теж негативно впливає на поведінку. Зовні вони ніби виконують заборони дорослих, але пристосовуються обминати їх, починають діяти непомітно.
Якщо дорослі не сприймуть прагнення малюка до самостійності як норму, то він навчиться приховувати свої почуття або знайде інші способи психологічного захисту.
У період незахищеності, в стані психологічного неблагополуччя, у молодших дошкільників можуть виникати інтерзахисні маніпуляції: смоктання пальця, кусання нігтів, виривання волосся, іноді нервові тики, енурез.
Один з ефективних корекційних прийомів у роботі з агресивними дітьми — емоційне випередження майбутніх позитивних вчинків, очікування дорослим тільки позитивних дій та результатів. Правильно, серйозно аргументовані переконання та вмовляння не матимуть бажаного впливу на малюка. Інтонаційно ж озвучене позитивне навіювання на відміну від «моралізації» відповідає віковим особливостям емоційного сприймання молодших дошкільників і ґрунтується на їхній потребі «бути хорошими». У такому віці серйозне «моралізування» тільки шкодить, бо стає сильним неадекватним подразником дитячої нервової системи. Тому буде великою помилкою категорично вимагати від дитини, повчати або залякувати її на початкових етапах формування вольових навичок.
У дуже складному переплетенні нестриманості, страху, гніву, любові, імпульсивності та відкритості починає проявлятися складний малюнок характеру молодшого дошкільника. Подальше формування особистості дитини залежатиме від стосунків між нею та дорослими. На цьому етапі розвитку виховання за типом неприйняття призводить до перебільшення та масштабності невдач, посилюючи невпевненість, пасивність та залежність дитини, формуючи її низьку самооцінку. Такі самі результати спостерігаються і при гіпер соціалізуючому вихованні. Егоцентричне ж, навпаки, применшує невдачі та всіляко посилює значущість найменших досягнень, тим самим викривлюючи самооцінку. В такій ситуації будуть недоцільними спроби перевиховати дитину нескінченними докорами та покараннями. Набагато ефективніше в напівігровій формі виконати бажані дії спільно з нею, а найменші успіхи помічати та підкреслювати, задовольняючи потребу малюка «бути хорошим».
У дітей старшого дошкільного віку нові нервові зв'язки утворюються з безпосередньою участю другої сигнальної системи. У цей період значною мірою розширюється діапазон впливу слова на психічний стан дитини, що активізує її зв'язок з найближчим соціальним оточенням. Емоційно передбачаючи результати своєї поведінки, дитина також наперед оцінює і свій вчинок. Але якщо результат не відповідає
прийнятим нормам виховання й викликає невдоволення дорослих, то дитина стає тривожною. Знаючи таку закономірність розвитку дошкільників, дорослі повинні більше заохочувати виконавця через емоційне уявлення про результат. Особливо це стосується дітей зі слабким типом нервової системи. У них виникає підвищена чутливість до зовнішніх вражень. А нові подразники сприймаються як занадто сильні, загрозливі й легко викликають тривогу. Часто це діти астенічного типу. Вони бліді, тихі, сором'язливі. Порушення режиму та порядку, новизна, незнайомі люди стають випробуванням для таких дітей. Іноді в ситуації вибору тривожність проявляється особливо виразно, і тоді вся дитяча поведінка свідчить про відчай.
Якщо тактика виховання не змінюється й авторитарність дорослого зберігається тривалий час, то невпевненість, лякливість, безініціативність стають основою для вираженої пасивності. Часто такі діти чимось налякані, бояться тварин, темряви, бояться залишатися самі.
Тривожні діти придумують собі спеціальні ритуали, жести, прикмети, навіть цілі послідовні дійства, які потім самі ж і виконують. Таку поведінку оцінюють як своєрідний психологічний захист.
Постійний оптимістичний стиль спілкування, підтримка і стимулювання активності дитини на заняттях та в ігрових ситуаціях, спокійне доброзичливе ставлення надають конструктивну допомогу тривожній дитині. Якщо ж все-таки виникли непорозуміння, то вони розв'язуються «тут і тепер» з позитивною перспективою.
Вразливі діти потребують постійних підтверджень того, що вони хороші, що їх люблять. А для нормального розвитку дитині потрібні віра в свої сили, упевненість у собі, що їй допоможе компенсувати набуті відхилення в поведінці.
У вихователів викликає занепокоєння група дітей, відхилення в поведінці яких кваліфікуються як збудливість. Цей стан також зумовлений недостатністю процесів гальмування нервової системи. У роботі зі збудливими дітьми важливо передбачити виникнення конфліктності, агресивності й образливості та запобігти їм. Тому дуже важливо обмежувати їхню участь у масових іграх та спортивних змаганнях. Як правило, такі умови ведуть до суперечок, переживань. Діти надмірно збуджуються, зляться, навіть починають битися. Конфліктні ситуації завжди вносять напруження в стосунки
з ровесниками та дорослими, впливають на формування характеру, загрожуючи перетворитись на звичні форми поведінки.
Збудлива дитина миттєво реагує на образу, біль чи заборону, їй дуже важко протистояти сильному внутрішньому імпульсу. Якщо в дитячій групі назріває афективна розв'язка конфлікту, вихователь повинен якнайшвидше переключити дитячу увагу на щось важливіше або цікавіше. Вірогідно, що утворена нова домінанта погасить небажане збудження та відверне агресивну реакцію.
Характерною особливістю подібного стану є те, що афект переживається незалежно від волі дитини «мовби принесений зовні») на фоні послабленої діяльності кори головного мозку. Спеціалісти вважають, що вроджена чи набута недостатність нервової системи ускладнюється через неправильне виховання та неблагополучні життєві умови й з часом може закріпитися в стійку афективність.
Якщо не вдалося запобігти агресивному вчинку дитини, дорослий має довести малюкові, що він абсолютно не підтримує його і засуджує таку поведінку.
Дуже багато нарікань батьків і вихователів викликає поведінка гіперактивних дітей. Нестійкість уваги та моторна розгальмованість є основними ознаками гіперактинності. Це відхилення найчастіше трапляється в дітей дошкільного віку. Гіперактивні діти помітно виділяються серед ровесників своєю поведінкою в будь-якій ситуації. Вони полюбляють командувати в групі, маючи голос, надмірну жестикуляцію та добре виражену міміку обличчя, їхня поява завжди спричиняє галасливість та шум. Такі діти діють імпульсивно, не задумуючись про наслідки, не згадують старих образ, легко переносять нові покарання. Вони постійні призвідники групових розваг з криками та силовими прийомами. Значні труднощі в них можуть з'явитися в умовах жорсткої дисципліни, на регламентованих заняттях чи в ситуації вимушеної самотності. І як закономірність для дітей гіперактивного типу — висока кореляція відхилень поведінки й регламентованості, одноманітності занять у групі.
Спалахи роздратування та агресивності у дитини можуть спровокувати категоричність дорослих, різке обмеження самостійного вибору та дитячих задумів. Відстоюючи свою «самостійність», такі діти порушують заведені правила й порядки.
Фізичну рухливість не можна стримувати, її потрібно організовувати і направляти в цілеспрямовані дії. Тільки постійні та послідовні корекційні методи роботи з раннього віку допоможуть стабілізувати розгальмованість та нестійкість уваги. Спортивні змагання, рухливі ігри з правилами допоможуть ефективно спрямувати безцільну активність гіперактивної дитини.
Капризування, впертість, страхи тощо можуть бути наслідками непосильних психологічних та фізіологічних навантажень у дитячому садку. Залежно від стану діяльності центральної нервової системи та рівня вікового розвитку дитини основним стресогенними факторами можуть бути: категоричність у додержанні правил дисципліни та режиму; тривале перебування серед великої кількості дітей; одномоментність постановки кількох вимог до дитини; часті порушення звичного розпорядку дня; фрустрованість дитини в грі та самостійній рухливій активності.
Авторитарний стиль виховання зумовлює постійну емоційну напруженість у дитини. Хворобливі очікування неприємностей, погроз, небезпеки створюють сприятливі умови для формування страху. Дитячі страхи — дуже поширене явище. Вже з раннього віку спрацьовує інстинкт самозбереження, а життєвого досвіду ще немає. Та лише зовнішні обставини життя стануть причиною тієї чи іншої форми страху або ж виховають у дитини вміння реально оцінити міру небезпеки.
У своєму розвитку дитина переживає найзагальніші страхи, а саме: смерті, темряви, казкові персонажі, щоб не покинула мама. Більшість із цих страхів мають віковий, психологічно мотивований характер і відрізняються від хворобливо загострених, невротичних. У дівчаток-дошкільників страхи ніби чіпляються один за другий, і їх більше, ніж у хлопчиків-ровесників.
Часто це страх казкових персонажів, коли з'являється уявна небезпека. Характерні страхи в процесі засипання, темряви, нових людей та незнайомих ситуацій. До 6—7 років досягає свого апогею страх смерті. У хлопчиків з неповних сімей страхів більше, ніж у дівчаток. Але дівчатка частіше реагують посиленням страхів на конфліктні стосунки між батьками. У дітей із неповних сімей страхи різноманітніші, і їх більше за кількістю, ніж у однолітків із повних сімей. Дорослі повинні терпляче допомагати дитині розібратися зі
своїми проблемами. Обговорення цієї теми в присутності інших, виражена тривога з цього приводу можуть сформувати в дитині комплекс вини чи особистої неповноцінності, хворобливості .
ВИХОВУЄМО ЗДОРОВУ ДИТИНУ
Перша група раннього віку (Перший рік життя)
Завдання виховання: виховувати в дітей позитивне ставлення до рухової діяльності, викликати в них позитивні емоції під час виконання рухових дій разом з дорослими, бажання самостійно виконувати різноманітні рухові дії. Одержувати задоволення від рухової діяльності.
Охорона життя і зміцнення здоров'я дітей
Режим.Головною умовою повноцінного фізичного та психічного розвитку дітей 1-го року життя є обов'язкове додержання правильного фізіологічно обґрунтованого режиму. Повноцінний сон, правильна організація неспання, своєчасне годування та задоволення всіх фізіологічних потреб сприятимуть позитивному емоційному стану дітей, їхньому активному сприйманню навколишнього світу. Своєчасне годування дитини, яка прокинулась, забезпечить активність у період неспання, вияв позитивних емоцій: задоволення, радість. Такої послідовності необхідно додержуватися до 9—10 місяців, тобто до того часу, коли дитина починає спати вдень лише два рази.
Змінюючи режим дня протягом року, необхідно враховувати вік дитини, рівень її фізичного розвитку, стан здоров'я та індивідуальні особливості. Фізично ослаблені діти потребують частішого відпочинку, скорочення тривалості неспання та більш частого годування. Здорових та фізично міцних малюків можна переводити на новий режим дещо раніше, ніж ослаблених. Якщо діти починають повільно засинати, відмовляються від чергового денного сну чи рано прокидаються, зберігаючи свою активність до кінця неспання, виявляють неспокій під час годування, то це свідчить про те, що їх потрібно переводити на новий режим.
Сон. Протягом року змінюються кількість і тривалість денного сну, лише тривалість нічного сну залишається без змін у межах 10-11 год. Якщо дитина здорова, то її денний сон доцільно щоденно організовувати на свіжому повітрі не менш як 4—6 год. Такий сон буде корисним дітям у різні пори року: влітку, у сухі осінні дні, в сонячні й не дуже морозні зимові дні (до 10—12°С) та особливо навесні. Слід привчати дітей до сну на повітрі в певній послідовності, обов'язково додержуючись систематичності.
Кожну дитину потрібно вкладати спати саме тоді, коли вона сама цього захотіла. Слід привчати її швидко засинати і спати спокійно, створюючи для цього необхідні умови.
Підйом і годування. За умов чіткого додержання режиму дитина прокидається саме тоді, коли настає час її годувати. Досить важливо, щоб дитина завжди їла з апетитом. Треба годувати її не поспішаючи, привчати до охайності, стежити, щоб обличчя, руки та одяг залишалися чистими, щоб на столі не було розлитої їжі, крихт. Поки дитина ще не вміє самостійно сидіти, її годують, тримаючи на руках. З 8—9 місяців можна використовувати невеликий стіл прямокутної форми із спеціальним стільчиком, на який спочатку дитину садить дорослий, а потім поступово слід привчати її самостійно підходити до столу й сідати на стільчик. Важливо використовувати бажання дитини проявляти самостійність у процесі приймання їжі: спочатку тримати пляшечку з молоком, потім брати в руки хліб, відкушувати його, самостійно пити з чашки, набирати їжу ложкою та робити спроби самостійно їсти.
З метою розвитку рухових дій дитини та загального її фізичного розвитку, починаючи з 1—1,5 місяців, необхідно щоденно в першу половину дня, але не раніше, ніж через 30—40хв. після їжі, робити масаж та виконувати фізичні вправи (рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні). Добиватися позитивного ставлення дитини до рухової діяльності, розвивати в неї відчуття задоволення від виконання рухових дій.
Привчати малюка тримати своє тіло в чистоті: позитивно ставитися до переодягання в чистий одяг, умивання, як у міру потреби, так і до та після їжі, щоденного купання перед вечірнім годуванням та нічним сном. Залучати його до активної участі в цих процесах, сприяти формуванню навичок особистої гігієни.
Загартовування.Лише систематичне використання комплексу загартовувальних засобів сприяє ефективності загартування дітей. Уже від народження дитини використовуються повітряні ванни під час кожного її сповивання протягом 1—3 хв. Наприкінці третього місяця тривалість повітряних ванн збільшується до 5 хв. тричі на день. Дитину сповивають лише для сну, а решту часу вона має бути в повзунках. З 6 до 12 місяців під час перевдягання та гімнастики повітряні ванни тривають 10—15 хв. Сон дітей на повітрі доцільно організовувати влітку вже на другому тижні, а восени та взимку, якщо температура повітря не нижча — 5°С, дитину виносять спати на повітря не менше як три рази на день на третьому тижні.
Дітям першого року життя роблять спочатку сухе обтирання фланелевою рукавичкою до незначного почервоніння шкіри (7—10 разів), потім змоченою у воді при температурі + 37°С рукавичкою з поступовим зниженням температури до +35°С. Починають обтирання з рук, потім обтирають ноги, спину, груди та живіт.
Загартовуванню дітей сприяють також обливання водою, температура якої на 1°С нижча за температуру води, в якій дитину купають. Влітку буде доречно проводити обливання на свіжому повітрі, якщо в затінку не менше як +20-—8°С тепла. Для загартовування дітей перших шести місяців використовують гігієнічні ванни з температурою води +37—36°С, а для дітей другої половини року — +35°С.
Ефективним засобом загартовування та зміцнення здоров'я дітей цієї вікової групи єплавання. Починати навчати здорову дитину плавати можна з 1,5 місяця, причому плавання чудово поєднується з повітряними ваннами.
Розвиток рухів
Від народження до 2,5—3 місяців.Дитина може рефлекторно розгинати хребет з положення лежачи на боці. Розгинати хребет та ноги в положенні лежачи на животі на руках у дорослого. У вертикальному положенні на руках у дорослого — тримати голову. З 2—3 тижнів немовля, лежачи на животі, має робити спробу підводити голову, згодом утримувати її та повертати в напрямі до певного подразника. Рефлекторно розгинати та згинати пальці стопи, рухати стопою. Цілеспрямовано тягнутися до підвішених предметів, оволодівати хапальним рухом кистей рук — торкатися та
захоплювати предмети, діяти з ними. Відштовхуватися ногами від опори, лежачи на спині чи на животі. Реагувати на спілкування з дорослим: повертати голову на звук, зосереджувати свій погляд на дорослому, посміхатися, агукати, виявляти емоційне пожвавлення, енергійно рухаючи руками та ногами.
З метою вдосконалення зорового та слухового зосередження, рефлекторних реакцій та рухових дій малюка, треба активно спілкуватися з ним, викликати в нього позитивну емоційну реакцію, створювати умови для своєчасного та повноцінного розвитку. Дитину, яка вміє утримувати голову у вертикальному положенні, доцільно злегка піднімати та опускати, підтримуючи за пахви, спонукаючи її таким чином робити перші спроби відштовхнутися ногами від поверхні опори.
Від 2,5—3 до 5—6 місяців.Дитина в положенні лежачи на животі з опорою на передпліччя може трохи піднімати тулуб у цьому положенні в 3—3,5 місяці; піднімати тулуб, розгинаючи руки, 5—5,5 місяців. Виконувати згинальні та розгинальні рухи ногами лежачи на спині. Активно повертатися зі спини на бік у 3,5—4 місяці, на живіт у 5—5,5 місяця та з живота на спину в 6 місяців, починає оволодівати навичками повзання, може підповзати до іграшок, дорослого, який її кличе.
У цей період важливо продовжувати ставити дитину на ноги, підтримуючи під пахви, спонукати її активно відштовхуватися ногами від опори, стояти, не згинаючи колін, переступати ногами. Для вдосконалення цілеспрямованих рухових дій з предметами необхідно спрямовувати рухи рук дитини до іграшки, вчити її брати та тримати іграшку обома руками й однією рукою, маніпулювати іграшкою, розмахувати нею, кидати її вперед, убік, униз, брати в кожну руку по іграшці та тримати їх. Створювати предметні умови для активізації повзання. Якнайбільше спілкуватися з дитиною, сприяти створенню в неї радісного настрою, заохочувати її весело сміятися, звуконаслідувати під час виконання активних рухових дій.
Від 5—6 до 9—10 місяців.Дитина може добре повзати по ліжку, манежу, підлозі, підніматися по похилій гірці в упорі стоячи на колінах та кистях рук; вставати з положення стоячи на колінах; сидіти в разі підтримування за обидві чи за одну руку; самостійно сідати з положення лежачи та лягати з
положення сидячи; сидіти без будь-якого підтримування; стояти при підтримці дорослого за обидві руки, згодом за одну руку; переступати при підтримуванні під пахви та за обидві руки; самостійно підводитися та опускатися, підтримуючись руками за опору (бар'єр), потім ходити, тримаючись за опору. Дитина повинна виконувати різноманітні дії з предметами (іграшками): стискати гумові іграшки, викочувати кульки, м'ячі, брати іграшки або предмети з кошика (коробки) та вкладати їх у нього.
Малюк у цьому віці вже може виконувати рухові дії за словесною інструкцією дорослого: «Знайди м'ячик»; «Дай руку», «Візьми ляльку», «Підніми ніжки»; «Поклади кубик у кошик». Виконувати рухові дії, наслідуючи дорослих: «Ладусі»; «До побачення»; «Ось, який великий» (піднімати руки вгору) та ін. Усі рухові дії дитини дорослий повинен супроводжувати словами, називати рух саме тоді, коли дитина його виконує, називати дію тим самим словом, кілька разів повторювати, щоб слово набувало ролі регулятора дії. Спочатку слід допомагати дитині виконувати рухові дії, згодом спонукати її самостійно виконувати їх, схвалювати її дії. Треба показувати дії з предметами чи без них, пропонувати дитині повторювати їх, допомагати їй, якщо не виходить, заохочувати малюка брязкати брязкальцем, маніпулювати кубиками, плескати в долоні, пританцьовувати під музику.
Від 9—10 до 12 місяців.У цей період інтенсивно розвивається активна мова, відбувається орієнтування в просторі, а також розширюється рухова діяльність. Дитина може швидше та цілеспрямованіше повзати, підніматися та опускатися по похилій гірці, присідати і вставати, підніматися на невисокі предмети (ящик, куб) та спускатися з них, перелізати через колоду; переступати вбік приставними кроками, тримаючись за бильця манежу, стояти без підтримки, нахиляти та випрямляти тулуб у цій позі, виконувати перші кроки без опори.
Малюк оволодіває навичками самостійно ходити, переходити від одного предмета до іншого, ходити без підтримки в певному напрямі, виконуючи вказівки дорослого («Йди до мене», «Принеси іграшку»), ходити за каталкою. тримаючись за опору, підніматися пологими східцями на гірку та спускатися по схилу.
Спонукати дитину активно діяти з предметами, наслідуючи дії дорослих, досягати певного результату: відкривати та
закривати кришку коробки, вкладати один предмет в інший чи класти на інший (кубик на кубик), знімати та нанизувати кільця на стержень; виконувати ігрові дії з м'ячем та кулькою: прокочувати, котити, кидати двома руками й однією, підкладати. Навчати малюка виконувати дії з певними іграшками, які показує дорослий: годувати зайчика, кішечку або колисати ляльку тощо. Розвивати в нього самостійність, активність, наполегливість у діях з іграшками чи предметами. Викликати в дитини задоволення від прагнення досягти успіху, заохочувати її виявляти почуття задоволення під час виконання різноманітних рухових дій. Учити емоційно реагувати на веселу та спокійну музику, виконувати відповідні нескладні танцювальні дії: плескати в долоні, помахувати руками, пританцьовувати тощо. Спонукати дитину до участі в забавлянках: «Піжмурки»; «Поїхали-поїхали»; «Сорока-білобока»; «Рак-неборак»; «Кую, кую чобіток» та ін.
Результати навчально-виховної роботи:
дитина позитивно ставиться до гігієнічних процедур (умивання та щоденне купання); виявляє самостійність у прийманні їжі; з інтересом виконує рухові дії за словесною інструкцією дорослого, наслідує його дії, дістає задоволення від досягнення успіхів у руховій діяльності; виявляє наполегливість в оволодінні рухами; виконує загальні активні рухи, пов'язані з переміщенням у просторі; володіє природними видами рухів; успішно виконує статичні та динамічні функції: добре сидить, повзає, встає, вміє ходити та виконує дії з предметами: в процесі рухової активності зберігає рівновагу, оволодіває навичками орієнтації у просторі, намагається координувати рухи рук і ніг.
Друга група раннього віку (Другий рік життя)
Завдання виховання:розвивати в дітей елементи самостійності у виконанні рухових дій, уміння виконувати рухи та дії спільно з іншими дітьми;
розвивати бажання займатися руховою діяльністю та діставати задоволення від цієї діяльності, сприяти подоланню страху та розвивати відчуття обережності під час виконання рухових дій;
привчати тримати своє тіло в чистоті, знайомити з особливостями користування основними гігієнічними засобами, вчити розуміти їх значення для особистої гігієни;
виховувати доброзичливі стосунки з однолітками.
Охорона життя та зміцнення здоров'я дітей *
Оздоровчо-загартовувальні процедури. Сон дітей в осінні і зимові дні (до — 15°С) та навесні (березень—квітень) проводиться на веранді чи в приміщенні з відчиненими вікнами. Знижувати температуру в кімнаті, де сплять діти, рекомендується до + 15°С.
Старші від півтора року діти в холодний період гуляють двічі: після сніданку та полуденка. Влітку життя всієї групи організовується на добре обладнаній ділянці. Якщо на майданчику не можна організувати сон і годування, то проводять лише ігри і заняття.
Для повноцінного загартовування дітей другого року життя потрібний сприятливий повітряно-тепловий режим у приміщенні, а це досягається регулярним провітрюванням групової кімнати.
Загартовування здійснюється під час перевдягання дітей протягом 1—2 хв. при нормальній температурі повітря в групі (21°С).
У теплий період року слід проводити загальне обливання дітей (душ) після прогулянки. Початкова температура води для обливання тіла має бути +35-36°С; протягом 10-15 днів її знижують до +28-26°С. Водні процедури (у зимовий час — обливання ніг) треба проводити протягом усього року.
Залежно від місцевих умов можна організовувати обливання ніг з поступовим зниженням температури води (від +28 до 18°С) або з використанням води контрастних температур (початкова +36 і 25°С, кінцева +38 і І8°С).
Фізкультурно-оздоровчі засоби. У побуті, під час ігор і на прогулянці створювати умови, що спонукали б дітей до різноманітної рухової активності, якнайчастіше залучати їх до рухливих ігор. До двох років діти повинні грати з м'ячем, підніматися і спускатися по драбинці, підніматися східцями на гірку, сходити з неї; повзати, ходити по обмеженій поверхні,
* Орієнтовний розподіл основних компонентів режиму дня, орієнтовні режимидня та форми роботи з фізичного виховання подано в кінці розділу в таблицях 1—5
переступати через перешкоди, возити візочки, автомобілі тощо.