Характеристика типів акцентуацій за А.Лічко

№	Тип акцентуації	Головна риса	Умови, що загрожують дезадаптації
	Гіпертимний	Нестримна активність, прагнення до лідерства	Самотність, регламентований режим, обмеженість активності, монотонність діяльності
	Циклоїдний	Коливання настрою від підвищеного до депресивного	У фазі пригніченого настрою: невдачі і конфлікти, зміни життєвих стереотипів; У фазі активності несприятливими є ті ж самі умови, що й для гіпертимів
	Лабільний	Мінливість настрою, чутливість до міжособистісних взаємин	Емоційне відторгнення, втрата рідних
	Сенситивний	Висока вразливість, занижена самооцінка	Несправедливе звинувачення, недоброзичливе ставлення
	Психастенічний	Нерішучість, тривожність	Необхідність швидко приймати рішення, відповідати за когось
	Астеноневро-тичний	Підвищена втомлюваність, дратівливість, занепокоєння станом власного здоров’я	Великі розумові наванта-ження, особливо в умовах змагань
	Шизоїдний	Замкнутість, самоізоляція, недостатність інтуїції та емпатії, схильність до фантазування	Необхідність встановлення неформальних емоційних контактів
	Епілептоїд-ний	Схильність до наростання роздратованості, емоційних спалахів та злобно-тужли-вого настрою, інертність психічних процесів	Зміна обстановки
	Істероїдний	Егоцентризм, прагнення зна-ходитись у центрі уваги	Ігнорування з боку інших
	Нестійкий	Слабкість волі, імпульсив-ність, прагнення до розваг	Відсутність зовнішнього контролю
	Конформний	Залежність поведінки та суджень від оточення	Зміна життєвих стереоти-пів, перебування в асоці-альному середовищі

Серед названих типів схильність до соціальної дезадаптації і психопатії, за результатами досліджень А.Є.Лічко, може виникнути у гіпертимного, лабільного, сенситивного, шизоїдного, епілептоїдного, істероїдного, нестійкого. При цьому можливість делінквентної поведінки відмічається з високою вірогідністю у нестійкого, епілептоїдного, істероїдного, з меншою вірогідністю - у шизоїдного та гіпертимного типів. Підлітки із сенситивною та психастенічною акцентуацією до делінквентної поведінки взагалі не схильні. Циклоїди здатні на епізодичні асоціальні вчинки під час гіпертимної фази. Асоціальність шизоїдів проявляється вже тоді, коли відхилення характеру досягає ступеня психопатії. У нестійкого, істероїдного, гіпертимного типів делінквентність може розвиватись на фоні акцентуації характеру. Кожному типу психопатії та акцентуації, як відмічає А.Є.Лічко, притаманні свої особливості та мотиви делінквентної поведінки.

Так, нестійкий підліток у пошуках задоволення схильний до бродяжництва, крадіжок, що дають можливість дістати засоби для розваг. Піки порушень поведінки припадають на періоди, пов’язані зі зміною умов навчання (перехід від початкової ланки до предметного навчання, закінчення навчання у школі). Делінквентність цього типу супроводжується ранньою алкоголізацією.

У істероїдів відмічається особлива схильність до дрібних крадіжок, шахрайства, викликаючої манери поводження у суспільних місцях. Їхні правопорушення часто зумовлені потребою привернути до себе увагу.

Епілептоїди бувають схильними не лише до крадіжок, а й до бійок, які можуть бути досить жорстокими. Вони одержують задоволення від самих протиправних вчинків та їхніх наслідків для жертв.

Серед шизоїдів зустрічаються “символічні” крадіжки: задля встановлення справедливості, поповнення колекції, привласнення речей, що належать об’єкту таємного обожнювання. Делінквентна поведінка у них виникає пізніше – у 15-ти- 16-тирічному віці.

Антисоціальна поведінка гіпертимів найчастіше починається у 10-12-тирічному віці і мотивується прагненням престижності, демонстрації своєї сміливості та унікальності.

Адиктивна поведінка найчастіше зустрічається у осіб з епілептоїдним та нестійким типами акцентуації характеру. Саме їм фізична залежність загрожує вже в підлітковому віці. За даними А.Є.Лічко найбільша психологічна схильність до алкоголізації, яка супроводжується відсутністю “психологічних бар’єрів” щодо вживання спиртного спостерігається у осіб гіпертимного та нестійкого типів, а виразна негативна установка відмічається у сенситивного та шизоїдного типів.

Мотивацією вживання психоактивних речовин у нестійкого типу виступає прагнення до ейфоричних станів. Епілоптоїдні підлітки швидко стають залежними від алкоголю чи наркотиків. Потяг набуває у них інстинктивного компульсивного (нав’язливого) характеру. Психоактивні речовини викликають у них дисфорію, агресію, розгальмування потягів. Істероїди схильні перебільшувати свою алкоголізацію, зображати з себе “алкогольного естета і знавця”. Проте, бажаючи довести компанії, що можуть всіх “перепити”, вони ризикують дійсно перетворитись на адиктів. Прагнення пізнання та задоволення штовхає на вживання токсичних речовин гіпертимів, проте залежними вони не стають, зупиняє їх напевно широке коло інтересів та плани на майбутнє. Шизоїди можуть використовувати алкоголь як своєрідний допінг, який полегшує контакти з іншими людьми, знімає напруження при спілкуванні, проте у фізично залежних вони не перетворюються. Конформні підлітки вживають алкоголь або наркотики під впливом референтної групи.

Демонстративна суїцидна поведінка, за даними А.Є.Лічко, найчастіше зустрічається у осіб з істероїдним, ітероїдно-нестійким та істероїдно-гіпертимним типами акцентуації, до афективної суїцидної поведінки схильні індивіди з лабільною та лабільно-істероїдною акцентуацією, а дійсна готовність до самогубства відмічається у сенситивного, та циклоїдного типів.

Отже, у кінцевому результаті особливості адаптації та розвитку індивіда визначаються співвідношенням двох чинників – соціального та біологічного.

Якщо вища нервова діяльність та психічний стан є повноцінними у дитини, а сама вона виховується у сприятливих соціальних умовах, то це забезпечує її нормальну адаптацію і розвиток. Порушення вищої нервової діяльності та психіки можуть бути компенсовані за умови врахування у виховному процесі індивідуальних особливостей дитини та її проблем. Незадовільні соціальні умови загострюють нервово-психічні розлади і призводять до патології і до важковиховуваності.

Несприятливий соціальний вплив, відсутність необхідних умов для розвитку та соціалізації зумовлюють соціально-педагогічну занедбаність, яка може проявлятись як на кількісному, так і на якісному рівнях. Занедбаність, що має кількісний характер, проявляється лише на поведінковому рівні. Девіації такої дитини виступають як пристосування до асоціального оточення. Зміна середовища порівняно легко знімає прояви важковиховуваності. Якісний характер занедбаності означає формування негативних особистісних новоутворень (власне важковиховуваності) і психологічної готовності до девіантної поведінки.