Характеристика педагогічного спілкування як форми педагогічної взаємодії.

Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя.

Слово – найтонший і найгостріший інструмент,

яким ми, вчителі, повинні вміло доторкатися до

сердець наших вихованців.

В. О. Сухомлинський, український педагог

Основою сучасної парадигми професійної підготовки фахівця з вищою освітою є ствердження пріоритету розвитку особистості студента. Він автор свого майбутнього, а викладач має честь допомагати йому. Саме тому безпосередніми учасниками педагогічної взаємодії є викладач і студент, між якими встановлюються як ділові, так і міжособистісні взаємини. Їхнє співробітництво в реальних міжособистісних контактах є тим соціальним середовищем, в якому відбувається становлення особистості майбутнього фахівця і подальший розвиток особистості викладача, адже кожен із них знаходить умови для власного особистісного зростання.

Формою педагогічної взаємодії і у процесі навчання, і у вихованні є спілкування – вербальний або невербальний контакт. Спілкування – процес обміну між людьми певними результатами їхньої психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.

Професійно-педагогічне спілкування є основою науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи та одним із найголовніших аспектів його професіоналізму і педагогічної майстерності. Педагогічна діяльність пов’язана з досить інтенсивним і майже безперервним професійним спілкуванням. Усі основні форми організації навчального процесу ( лекція, семінарське заняття, іспит та ін. ), виховна робота та науково-методична діяльність у вищій школі пройняті цим складним і багатофункціональним соціально-психологічним явищем – « розкішшю людського спілкування» ( Антуан деСент-Екзюпері ).

Професійно-педагогічне спілкування має соціальний і психологічний зміст. Соціальний зміст педагогічного спілкування визначається тим, що це спосіб передавання форм і змісту соціального досвіду, культури; засіб задоволення потреби людини в іншій людині; передумова психічного розвитку індивіда; чинник формування особистості. Психологічна сутність педагогічного спілкування полягає в тому, що воно розкриває психологічний зміст однієї людини для іншої, завдяки чому взаємозбагачується духовний світ і викладача, і студента.

Спілкування охоплює такі функції та аспекти:

1) Сприйняття, пізнання і розуміння партнера ( соціально-перцептивна функція).

2) Передача інформації та обмін індивідуальним досвідом ( комунікативна функція ).

3) Вироблення спільної стратегії взаємодії, реалізація соціальних ролей та організація сумісної діяльності ( інтерактивний аспект ).

4) Прояв взаємних оцінних ставлень один до одного, експресивні реакції кожного суб’єкта спілкування, а також індивідуальні переживання ситуації спілкування та реагування на емоційну напругу ( емоційно-ціннісний аспект ).

5) Соціальна самопрезентація ( особистісний аспект ).

Результатом спілкування є те, що за допомогою різних засобів комунікації встановлюються взаємини, сприятливі для спільної діяльності. Тому всі проблеми управління педагогічним процесом у системі освіти пов’язані зі спілкуванням педагога з учнями, викладача зі студентами.

Професійно-педагогічне спілкування викладача зі студентами має такі цілі:

- інформаційна – взаємний обмін науковою і навчальною інформацією;

- ціннісно-орієнтаційна – передавання суспільно-значущих і професійно-важливих норм і цінностей;

- регулятивна – переконання, навіювання та інші засоби впливу для регуляції спільної діяльності;

- соціальна – узгодження спільних дій, отримання зворотного зв’язку про характер стосунків між суб’єктами педагогічної взаємодії;

- спонукальна – мотивація діяльності студента, його психологічна підтримка.

Значення професійно-педагогічного спілкування викладача зі студентами:

1) Педагогічне спілкування є засобом реалізації мети, змісту і прийомів педагогічних впливів, які спрямовані на розвиток особистості студента як майбутнього фахівця.

2) Завдяки педагогічному спілкуванню викладач постає персоніфікованим посередником між драмою наукових ідей і студентом.

3) Через експресивний бік педагогічного спілкування викладач « заражає» студентів своїм ставленням до науки, викликає у них живий інтерес до неї. Ось чому майстерність педагогічного спілкування є одним з найголовніших аспектів професіоналізму викладача.

4) Викладач своїм прикладом пропонує студентам культурну норму взаємин і спілкування і тим самим формує в майбутнього фахівця комунікативну компетентність, необхідну для вирішення завдань професійно-педагогічної діяльності: вміння чути і розуміти іншу людину, висловлювати свої думки і почуття, регулювати емоційну напругу у взаємодії з іншою людиною, діяти відповідно до розуміння події та ін. У цьому виховне значення педагогічного спілкування.

5) Професійно-педагогічне спілкування сприяє передачі громадянських, національних, професійних і моральних цінностей. Воно формує духовний світ студента і презентує модель його майбутньої професійної поведінки, є сферою реалізації викладачем своїх сутнісних сил через процес персоналізації, «транслювання» свого « Я» на особистість студента. Спілкування з викладачем допомагає студентові самоствердитися в нових соціальних ролях «студента» і

«майбутнього фахівця». Воно сприяє формуванню соціально-професійного аспекту

«Я-концепції», коригує самооцінку та визначає перспективи особистісного зростання студента в навчально-професійній сфері. Завдяки педагогічному спілкуванню у студентів з’являються мотиви професійної самоосвіти й самовиховання.

Щоб професійно-педагогічне спілкування було ефективним, викладачеві треба оволодіти психолого-педагогічною культурою спілкування, що відповідає принципу гуманізму:

- знати психологію студентського віку та психологічні особливості конкретної аудиторії;

- обєктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;

- уміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття ( прийоми самопрезентації і динамічного впливу ), залучати до активної навчальної роботи всіх стдентів;

- вибирати такий спосіб своєї професійної поведінки, який найкраще відповідав би психологічним особливостям і психічному стану студентів;

- володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, умінням організовувати діалогічну взаємодію;

- своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;

- аналізувати процес педагогічного спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.

Таким чином, психолого-педагогічна культура спілкування – це такі його ознаки і властивості, сукупність яких свідчить про його психолого-педагогічну довершеність ( умотивованість, спрямованість, комунікативність, урегульованість тощо ), які забезпечують комунікативно-творчу і психологічно-комфортну педагогічну взаємодію, взаємообмін інформацією, взаємовплив і взаєморозуміння викладача і студентів.