Заняття малюванням як ілюстрування українських народних казок з використанням мотивів петриківського художнього розпису. 4 страница

Внаслідок такої діяльності діти набувають умінь конструювати за те­мою, за власним задумом, можуть самі визначати умови, яким повинна відповідати їхня будова, тобто ставити перед собою завдання і створювати оригінальні конструкції, досить складні за структурою і комбінаторикою деталей. Діяльність дітей вирізняється пошуком нових рішень, їхнім об­говоренням з іншими членами мікрогрупи.

♦ Визначте, у чому полягає зв’язок між конструюванням з будівельного ма­теріалу, сюжетно-рольовими і театралізованими іграми.

Конструювання з деталей конструкторів, що мають різні способи кріп­лення (пази, штифти, гайки, шипи і т. д.), так само, як і конструювання з будівельного матеріалу, належить до технічного типу конструювання.

Основні деталі конструкторів мають геометричну форму. їхнє поєднан­ня в різних комбінаціях дає змогу відображувати реальні об’єкти, моде­лювати їхню структуру з погляду функціонального призначення кожно­го. Разом з тим діти можуть втілювати у конструкціях фантастичні обра­зи, які не існують в житті.

У практиці дошкільного виховання цей вид конструювання належить до досить складної діяльності, яка має репродуктивний (відтворювальний) ха­рактер. Майже кожний конструкторський набір містить малюнки і схеми з моделями різних конструкцій. Для того щоб успішно «зібрати—розібрати» певні об’єкти, діти повинні вміти читати запропоновані схеми, малюнки. Інакше діти часто припускаються помилки на початку або в середині проце­су відтворення конструкції і знаходять не самі помилки, а тільки їхній вплив на результат після завершення збирання конструкції, що призводить до не­обхідності її розбирати і починати діяльність спочатку. Останнє викликає у дітей небажання не лише повторювати збирання цієї моделі, а й продовжува­ти конструювання інших. У них зникає інтерес до цього виду діяльності.

З метою запобігання в конструюванні з деталей конструктора насліду­вання і для розвитку діяльності творчого характеру доцільно організову­вати широке самостійне дитяче експериментування з новим матеріалом (І етап); пропонувати дітям проблемні завдання двох типів: на розвиток уяви і на формування узагальнених способів конструювання, яке перед­бачає використання вміння експериментувати з новим матеріалом в но­вих умовах (II етап); організовувати конструювання за власним бажанням (III етап) —за Л. Парамоновою, Г. Урадовських).

Дитяче експериментування з матеріалом сприяє виявленню особли­востей і можливостей нового матеріалу, необхідних для вирішення про­блемних завдань.

Пропонуючи дітям завдання, слід пам’ятати, що, з одного боку, вони спрямовують пошукову діяльність дітей, здругого, звужують її. Головним для дітей стає результат. Вони прагнуть вирішити завдання, але при цьому не шукають варіантів, раціональних чи оригінальних способів рішень. Все це гальмує розвиток творчості.

Доцільно пропонувати дітям проблемні завдання на варіативну добу­дову заданих педагогом фігур (за Г. Урадовських) після опанування ними експериментування з матеріалом. Такий підхід сприятиме розвиткові у дітей уяви і формуванню узагальнених способів конструювання. У цих умовах діти не задовольняються лише одним знайденим рішенням, а з більшим інтересом шукають інші варіанти рішень, користуючись експе­риментуванням як засобом побудови своєї пошукової діяльності.

На третьому етапі діти створюють конструкціїза власним задумом. Зміст цих конструкцій (образів), їхню якість, варіативність, новизну, оригі­нальність, виразність, ступінь віддаленості образу, що створюється від ви­хідної моделі, наділення одних і тих самих образів різними властивостя­ми та функціями Л. Парамонова та Г. Урадовських розглядають як показ­ники розвитку дитячої творчої уяви.

Завдання конструювання з деталей конструкторів для дітей молодшого дошкільного віку.

• ознайомлювати дошкільнят з деталями конструкторських наборів, заохочувати до експериментування з ними;

• вчити створювати найпростіші конструкції, з’єднуючи кілька дета­лей.

Дітям цієї вікової групи доцільно дати можливість самостійно ознайо­митися з деталями найпростішого конструкторського набору через прак­тичне експериментування з ним. Для цього можна використовувати, на­приклад, набір «Стандартний комплект цеглинок LEGO DUPLO», який складається з великої кількості (104 шт.) яскравих, об’ємних деталей чо­тирьох основних кольорів (червоний, синій, жовтий, зелений), що мають різну геометричну форму. Кількість деталей дає змогу об’єднати дітей за підгрупами (4—5 осіб).

Для першого практичного ознайомлення з новим матеріалом важливо надати достатню місця, щоб всередині могла розміститися велика кількість деталей, а довкола працювали діти. Кожній дитині у підгрупі необхідно забезпечити можливість взяти будь-яку деталь. При цьому слід враховува­ти велику схильність дітей молодшого дошкільного віку до наслідування: ту деталь, що обрала одна дитина, хоче взяти інша. Однак вихователь не повинен одразу приходити на допомогу і давати із набору таку саму де­таль (можливо, іншого кольору). Краще запропонувати дитині пошукати таку деталь, це сприятиме розвитку в дошкільняти сенсорики, орієнту­вальної діяльності, певної самостійності. І лише втому разі, якщодитина самостійно не впоралася, педагог може прийти на допомогу: дібрати кілька деталей (3—4) і запропонувати з них вибрати потрібну.

Як свідчить досвід, молодші дошкільнята спочатку не схильні розгля­дати деталі; вони одразу починають їх об’єднувати, намагаючись щось побудувати. При цьому багато хто з них приставляє одну деталь до іншої або ставить їх одна на одну, не скріплюючи між собою. Однак через те, що деталі мають нерівні поверхні (опуклі та вігнуті), діти змушені повертати їх багато разів, щоб знайти рівні сторони. Деякі діти роблять спроби при­класти деталі одна до одної по-різному: рівними сторонами чи нерівни­ми. У процесі таких спроб випадково пази збігаються зі штифтами і деталі скріплюються між собою. Для дітей це є відкриттям: вони радісно почи­нають усім показувати і повторювати дії з’єднання. Тоді й інші діти підгру­пи починають робити так само.

Слід визначити заздалегідь, чи є в підгрупі діти, які мають досвід робо­ти з таким конструктором, та об’єднати їх в окрему групу для того, щоб інші мали можливість зробити для себе «відкриття» спроби кріплення. Після того як спосіб з’єднання деталей «винайшли» і засвоїли всі діти, їх можна об’єднувати.

Внаслідок практичних спроб діти, з’єднуючи кілька деталей, отриму­ють різні конструкції, позначають їх словом (автомобіль, трамвайчик, ко­раблик тощо) і діють з ними. Іноді, додаючи деталі до вже наявної кон­струкції, діти отримують або нову конструкцію («тепер це будинок»), або нові її властивості («зараз це великий

літак»).

На наступних двох-трьох заняттях вихователь використовує або цей конструктор, доповнюючи його дрібними деталями, або інший — «Вели­кий базовий набір LEGO DUPLO», в якому вже 146 деталей, зокрема свійські тварини, чоловічки, автомобільчики і деталі з нанесеними на них малюнками. З підгрупами дітей вихователь організовує сюжетне констру­ювання, розігруючи разом з ними нескладні ситуації: наприклад, будують потяг, і люди ідуть в ньому на відпочинок; будують гараж для машинок деякі з них конструюють самі і т. ін.

Завдання конструювання з деталей конструкторів для дітей середнього дошкільного віку.

• розвивати інтерес у дітей до конструювання з деталей конструкторів'

• формувати вміння у дошкільнят визначати в предметах їхні просто­рові характеристики;

• навчати дітей конструювати різні моделі за зразком (зокрема за ма­люнками, схемами), умовами.

З дітьми цієї вікової групи організовується більш цілеспрямована ро­бота, пов язана з акцентуванням їхньої уваги на процесі конструювання і Іри цьому використовують ігрові прийоми, завдяки чому цей процес стає мотивованим і цікавим.

У такому віці в дітей формують уміння визначати в предметах їхні про­сторові характеристики: «високий—низький», «широкий—вузький», «дов- гии короткий». (Цю роботу проводять також із використанням будівель­ного матеріалу). Дітям пропонують побудувати коротку і довгу доріжки: широкі и вузькі ворота, шляхи для машин різних розмірів; високий і низь- кии тин тощо - тільки тепер способом скріплення деталей. Цьому можна присвятити три-чотири заняття і в кінці кожного обігрувати готові кон­струкції, використовуючи машинки, фігурки тварин, чоловічків.

Завдання конструювання з деталей конструкторів для дітей старшого дошкільного віку:

• ознайомити дітей з різними видами конструкторів;

• навчити закріплювати деталі за допомогою шипів, штифтів гайок гвинтів тощо; ’

• вчити конструювати різні моделі за малюнком, умовами, власним задумом, розширювати тематику конструкції.

Спочатку краще використовувати вже відомі дітям конструктори пе­редусім базові набори, а тематичні - тільки як додатковий матеріал.’

кісні зміни, що відбуваються в діяльності п’ятирічних дітей дають змогу в подальшому ставити перед ними проблемні завдання, спрямовані на розвиток уяви і творчості. Для занять дітей доцільно об’єднати у підгру­пи (по 5—6 дітей у кожній).

На першому занятті JT. Парамонова радить запропонувати кожній ди­тині Г-подібну фігуру, зроблену з деталей конструктора, і сказати: «Це — недобудована конструкція. Я почала будувати, а ви відгадайте, що я хотіла зробити, і добудуйте. Проте перш ніж почати конструювати, тихенько мені скажіть, що ви будете робити». Спочатку діти розглядають фігуру, по-різно­му розміщують п у просторі, перевертають, інколи по кілька разів; деякі з них беруть інші, більш дрібні деталі і приставляють до неї і таке інше. І тільки після такого розмірковування діти називають те, що, наїхнюдум- ку, почав робити вихователь. І далі добудовуванням заданої основи діти створюють різні, як правило, структурно прості конструкції: літак, буди­нок тощо. Вихователь схвалює дитячі рішення, а потім каже, що вона по­чала робити не літак, і не будинок, а щось інше і пропонує подумати, що б це могло бути. Діти починають або перебудовувати свою модель, видозмі­нювати її, або розбирати і конструювати по-новому. Внаслідок цього діти на одній Г-подібній основі можуть створити кілька нових конструкцій.

На наступних заняттях як основу недобудованої конструкції можна давати інші фігури: Т- і П-подібні, а також довгий тонкий і короткий тов­стий бруски, складені з кількох деталей конструктора. Завдання повторю­ються.

У процесі такої діяльності діти починають діяти більш впевнено, а де­які з них пропонують одразу 2—3 варіанти конструкції. При цьому задана фігура є основою, яку діти доповнюють для отримання нової конструкції.

У подальшому на заняттях діти починають використовувати задану фігуру не лише як основу, а й як деталь нової конструкції. Наприклад, довгий брусок — це труба великого пароплава чи стовп, на я кому три маєть­ся гойдалка, і т. ін. Це свідчить про те, що задум (образ) вибудовується способом введення заданої фігури не як основи, як це було раніше, а як елементів загальної конструкції. А це — показник більш високого рівня розвитку уяви, творчості дитини 5—6 років.

Для сюжетного колективного конструювання важливо створювати не­обхідні умови: обрати разом з дітьми місце (килим, кілька столів тощо), забезпечити великими пластинами-підставками і додатковими тематич­ними наборами «LEGO DACTA» типу «Міський транспорт», «Люди світу», «Свійські тварини» і таке інше.

Старшим дошкільнятам можна також запропонувати конструктор й іншого зразка, крім зазначених вище, наприклад, конструктор «Тектон», що складається з 202 деталей. Основні з них — кольорові пласкі пластини чотирьох конфігурацій: вузька, трикутна, чотирикутна і п’ятикутна. Кріп­ляться вони між собою кольоровими вузлами також чотирьох видів, що відрізняють один від одного кількістю зашепок (з двома, трьома, чотирма, п’ятьма). Крім цього, у наборі є стрижні двох видів (довгі й короткі), а та­кож колеса (великі й маленькі). Конструктор вирізняється компактністю, оскільки основні деталі є пласкими. Разом з тим з’єднання пласких плас­тин з використанням різних видів вузлів дає змогу отримати велике розмаїт­тя об’ємних форм, які потім діти використовують або як основу для май­бутніх конструкцій, або як частини, деталі складних і дуже оригінальних конструкцій. Тематика конструкцій практично необмежена.

Спочатку дітям потрібно створити умови для самостійного ознайом­лення з конструктором через практичне випробування його можливос­тей. При цьому слід заздалегідь прибрати кольорові додатки, що є в набо­рах (у них показані різні способи скріплення, а також зображені вже го­тові конструкції різної тематики (зірки, замок, лицар, тварини, комахи та інше). Саме це діти повинні намагатися зробити самостійно через прак­тичні спроби.

Тільки-но комусь із дітей вдасться зробити об’ємну фігуру у формі піра­міди чи куба, вихователь може запропонувати зробити кулю (багатогран­ник) із пласких великих деталей чи з вузьких смужок. Це виявляється до­статнім для подальшого використання отриманих фігур в нових конст­рукціях (вертоліт, віслючоктощо).

Дітям можна запропонувати кілька простих каркасів, на основі яких вони зможуть створювати різні конструкції (каркасне конструювання як форма навчання).

Тільки після кількох занять, внаслідок яких діти оволодівають основни­ми способами скріплення і досягають певних успіхів у створенні конструкції за власним задумом і за каркасом, їм можна показати додатки — ілюстрації. Це позитивно впливає на діяльність дітей: розширюється тематика, усклад­нюються їхні конструкції, оскільки вони використовують окремі конструк­торські рішення, представлені в додатках. Однак слід зазначити, що діти вже не намагаються з великою точністю відтворити те, що вони побачили. Наприклад, дитині сподобалася риба, запропонована в додатках. Але вона конструює рибу іншої форми, інших розмірів і кольорів.

Далі доцільно використовувати завдання на добудову заданих фігур. Вихователь заздалегідь готує їх із деталей нового конструктора. На їхній основі діти створюють різні оригінальні моделі, і це дає змогу їм відійти від тематики, заданої в додатках-ілюстраціях.

Цю систему навчання конструювання з деталей конструкторів для роз­витку у дітей уяви, творчості, ініціативи, самостійності можна реалізува­ти, використовуючи й інші види конструкторів. Однак необхідно дотриму­ватись основних принципів організації навчання: вилучити з конструктор­ських наборів усі додатки; створити умови для самостійного практичного експериментування з новим для дітей матеріалом, а потім пропонувати їм серію проблемних завдань, що поступово ускладнюються і сприяють збагаченню способів побудови образу та розвитку уяви, творчості, ініціа­тиви; вводити конструювання в інші види дитячої діяльності (ігри-дра- матизації, малювання, складання казок тощо).

У старшому дошкільному віці дітям доцільно пропонувати і великога­баритні просторові пластини конструктора фірми «Квадро» для само­стійної діяльності яку приміщенні, так і на ділянці. Важливо те, що в кож­ному з цих конструкторів поряд з великими деталями є їхні копії у значно зменшеному вигляді. Це дає можливість дітям спочатку відпрацювати свої задуми через моделювання з дрібних деталей, а потім втілити ці моделі у великогабаритних міцних конструкціях, які можуть використовуватися в і грах значний час. Таке практичне переведення дрібних конструкцій у ве­ликі дає змогу дітям планувати й моделювати свої задуми, пов’язані зі ство­ренням великих функціональних конструкцій, і суттєво впливає на роз­виток у дітей просторових уявлень, образного мислення.

Конструктор «Квадро» представлений кількома окремими наборами: «Стартер», «Бейсик», «Юніор», «Універсал», «Мобіль» та інші. Базисними з них є «Універсал», «Юніор» та «Бейсик».

До складу конструкторів системи «Квадро» належать: трубчаті деталі, які міцно й зручно з’єднані між собою і мають різноманітну просторову конфігурацію. З’єднують деталі за допомогою прямих і кутових муфт-вкладок та болтів для скріплення. Цілеспрямовано з'єднуючи трубчаті деталі, діти спочатку отримують каркаси майбутніх конструкцій, які потім через приєднання до них відповідних площин перетворюють у завершені будо­ви. Засвоїм змістом конструктори «Квадро» дають змогу найбільш повно­цінно реалізувати принципи каркасного конструювання, що забезпечує розвиток у дітей образного мислення та уяви.

В інструкціях показано способи скріплення, в яких вихователю необ­хідно розібратися заздалегідь, щоб можна було допомогти дітям. Дошкіль­нятам все ж таки краще дати можливість засвоїти конструктор через практичне експериментування спочатку з дрібними деталями, а потім з ве­ликими, не використовуючи показ ілюстрації. Після цього як зразок можна пропонувати дітям прості конструкції (меблі, будинок тощо), виконані ви­хователем із дрібних деталей для відтворення їх дітьми з великих деталей.

Спостерігаючи за дитячим експериментуванням, педагогу необхідно з'ясувати, шо діти не змогли «винайти» самостійно (якийсь зі способів з'єднання, призначення тієї чи тієї деталі і таке інше), і в конструкціях- зразках задіяти ці конструкторські рішення.

Можна пропонувати певні завдання такого зразка: зробити меблі для їдальні — чотири стільці і стіл, а також завдання, що підкреслюють функ­ціональне призначення конструкції (конструювання за умовами): наприк­лад, побудувати візок з чотирма колесами для перевезення великих м’я­ких іграшок і таке інше.

У процесі конструювання з використанням «Квадро» дошкільнята зав­жди працюють колективно, що потребує від них узгодженості в діях, по­переднього спільного обговорення. Це дуже важливо для формування доб­розичливих стосунків між дітьми.

«Квадро» дає можливість створювати міцні та стійкі конструкції різної тематики, які діти можуть використати за призначенням: великі «двигу­ни» на колесах, стенди для виставки дитячих робіт, спортивний інвертар та багато іншого. Як зазначає Л. Парамонова, засобами «Квадро» діти мо­жуть самі моделювати розвивальне предметно-просторове середовище і самостійно видозмінювати його. Варіативність дитячих рішень сприяє створенню оригінальних конструкцій, що є одним з найважливіших по­казників розвитку у дітей творчості.

Розвиток дитини у процесі конструювання з паперу і картону

Робота з папером має практично необмежені можливості щодо транс­формування властивостей і варіювання конструкцій. Папір легко піддаєть­ся обробці.

Дошкільнята виконують з паперу різні двовимірні (робота на площині) та тривимірні конструкції. Виготовлення об’ємних виробів з паперу дістало назву техніки паперової скульптури.

Художнє конструювання з паперу сприяє розвиткові мислення до­шкільнят, їхньої творчої уяви, художнього смаку, почуття пластики.

Працюючи з папером, діти отримують уявлення про різні його види: ма­лювальний, глянцевий, обгортковий, шпалерний; картон, напівкартон тощо.

Папір має певні властивості: фізичні — колір, вага, характер поверхні (наприклад, шорсткість), гігроскопічність; механічні — пружність, міцність, злам та зношування; технологічні — здатність піддаватися різно­манітній обробці.

Вивчення властивостей паперу дошкільнятами відбувається насампе­ред у практичному засвоєнні можливих дій з ним: папір можна розрива­ти, жмакати, згинати, складати, розрізати.

Існують різні техніки роботи з папером: виготовлення іграшок спосо­бом складання аркуша паперу навпіл; згинання і склеювання; згинання, надрізання і склеювання; складання в різноманітних комбінаціях; за до­помогою викрійок.

Як свідчить аналіз практики дошкільного виховання, навчання кон­струювання з паперу грунтується переважно на наслідуванні, тобто ши­рокому використанні зразків, показу і детальному поясненні процесу ви­готовлення кожного виробу. Такий підхід зумовлений насамперед об’єк­тивною складністю цієї діяльності — велика кількість операцій, послі­довність яких можна тільки механічно запам’ятовувати, внаслідок чого вони не складаються у дитини в єдине ціле — спосіб, а також неможливіс­тю практично апробувати знайдене рішення і виправити його в разі необ­хідності (складання, надрізання тощо). За такого навчання кожний спосіб виявляється «прив’язаним» до конкретного виробу й існує для дитини тільки в контексті ії виготовлення. Через це не відбувається узагальнення способів конструювання і дитина не користується ними для виготовлен­ня інших виробів.

Л. Парамоновою та О. Сафоновою було розроблено поетапну систему навчання дітей конструювання з паперу.

Ознайомтеся з дослідженнями цих авторів.

На першому етапі здійснюється винесення способів конструювання з контексту практичної діяльності конкретного характеру і подальше вве­дення їх у процес виготовлення різних іграшок. При цьому доцільно ви­користовувати ігрові ситуації і мову дорослого у віршованій формі, що відображає «спосіб дії» (О. Запорожець). На другому етапі перед дітьми ставлять завдання проблемного характеру, які потребують співвіднесення засвоєних способів з новими умовами та їх перенесення у нову ситуацію: прямого (молодший дошкільний вік) чи трансформованого (старший до­шкільний вік), що забезпечує їхнє узагальнення. На третьому етапі діти проводять самостійну конструктивну діяльність, створюють вироби за власним задумом.

Внаслідок такою навчання у дітей формується самостійне творче кон­струювання, яке виявляється в умінні створювати нові оригінальні заду­ми (поза завданням, що йде від дорослого), знаходити нестандартні рішен­ня, здійснювати суттєві зміни і різноманітне комбінування відомих опе- раці й, які часто приводять до винайдення дітьми нових способів, добира­ти матеріал за фактурою, кольором, формою, величиною у певному поєднанні, що відповідає задуму. Останнє свідчить про художній і твор­чий характер діяльності.

Роботу з папером доцільно починати із засвоєння елементарних дій. На початкових етапах вивчення властивостей паперу діти оволодівають най­простішими прийомами роботи: розривають, жмакають, згинають, скла­дають, розрізають, надрізають, склеюють, приклеюють, наклеюють папір.

Завдання навчання конструювання дітей молодшого дошкільного віку:

• ознайомити дитину із властивостями паперу;

• допомогти дитині засвоїти елементарні операції: жмакання, скручу­вання, складання, згинання;

• розвивати інтерес до конструювання.

Жмакання, скручування паперу. Молодших дошкільнят ознайомлюють з різними властивостями паперу: його легко розривати, зминати, скручува­ти у джгутик, складати і згинати. Клаптики паперу легенькі, підкинувши їх угору, можна спостерігати, як плавно й повільно вони падають на підлогу.

На початкових заняттях дітям роздають різний кольоровий папір (пе­реважно м’який): гофрований, газетний, серветки та інше. Звертають увагу на особливості кожного, пропонують доторкнутися до нього, розірвати, зіжмакати, визначити, який папір «голосніше» шелестить, який легше роз­ривається і таке інше.

Спочатку дитина молодшого дошкільного віку розриває папір різки­ми рухами, не звертаючи увагу на форму клаптиків паперу. Вона отримує задоволення від дій та звуків. Тому наприкінці заняття вихователь спону­кає дітей «опредметити» клаптики — визначити на що вони схожі.

На наступних заняттях діти з м’якого кольорового паперу способом жмакання роблять різні за величиною кульки (величина задана розміром паперу). Дитину захоплює зміна форми паперу, яка повністю залежить від її рук. Слід запропонувати дітям погратися з кульками. Молодші до­шкільнята можуть скористатися ними в різних іграх як сніжками, м’ячи­ками, тістечками для ляльок.

Технології виготовлення виробів способами розривання і жмакання дають змогу дитині не тільки пізнати у процесі експериментування різні властивості паперу як конструктивного матеріалу, а й самостійно ство­рювати образи (на основі асоціацій) і втілювати їх самостійно або за до­помогою дорослого. Тому використання таких простих технік із самого початку навчання дітей конструювання з паперу сприяє засвоєнню ними конструювання як засобу самовираження і створює умови для подальшо­го становлення дитячої творчої діяльності та особистості дитини як дослід­ника, експериментатора.

Завдання навчання конструювання дітей середнього дошкільного віку.

• ознайомити дітей із властивостями картону;

• допомогти засвоїти дітям основні способи конструювання з паперу;

• формувати вміння добирати розмір і колір паперу відповідно до при­значення виробу;

• навчити підкреслювати образну характеристику предмета співвідно­шенням кольорів, допоміжними деталями;

• розвивати спостережливість, образне сприйняття;

• розвивати інтерес до створення різноманітних образів;

• формувати вміння вводити власну іграшку в структуру загальної ком­позиції.

Жмакання, скручування паперу. Дітей середнього дошкільного віку про­довжують ознайомлювати з різними властивостями паперу. До м’яких, уже відомих видів паперу, додається папір цупкіший: ватман, оксамитовий, глянцевий, картон. Практичне експериментування дітей з папером знач­но розширюється. Дошкільнятам пропонують змочити папір і визначи­ти. який швидше намокне, на поверхні якого виду паперу краще малюва­ти фломастерами, фарбами і таке інше.

Дитина чотирьох-п’яти років, розриваючи папір, починає звертати увагу на випадково отриману форму клаптиків, наділяти їх певним змістом («м’я­чик», «квітка», «зайчик» та ін.), потім бавиться з ними, складає шматочки один до одного і таким чином створює досить оригінальні візерунки, образи.

Діти п’ятого року життя, жмакаючи папір, можуть створювати певні предмети: кулька, яйце, квітка. Слід зазначити, що отримані таким чи­ном вироби мають різну фактуру, оскільки дитина один папірець жмакає сильніше, інший, — докладаючи менших зусиль.

У середній групі дітям пояснюють, що техніка розривання і жмакання може бути використана для виготовлення не лише цілісних предметів, а й їхніх деталей. Потрібно вчити дітей обирати розмір і колір паперу відпо­відно до призначення виробу.

Багато дія розвитку дітей дає оволодіння умінням створювати іграш­ки способом складання паперу, спочатку навпіл. Залежно від того, який предмет передбачається виконати, беруть квадратний чи прямокутний аркуш паперу, що легко згинати. Таким чином можна отримати будинок, транспорт, книжку. Наклеювання готових додаткових деталей: двері, вікна, колеса тощо надають більшої виразності предметам дитячої творчості.

Трохи важчим способом є складання за допомогою різноманітних комбі­націй.

Діти середнього дошкільного віку починають засвоювати скіаднішу техніку: оригамі і найпростіші способи цієїтехніки — складання квадрата по діагоналі і складання квадрата по прямій навпіл із поєднанням проти­лежних сторін і кутів.

Виготовлення виробів та іграшок багаторазовим згинанням та складан­ням паперу в різних напрямках — найпоширеніший спосіб, який здебіль­шого зводиться до повторення певних форм і виконується поетапно під керівництвом дорослого. Цей спосіб

виник у Японії понад тисячу років тому й отримав назву оригамі (ори — складати, гамі — папір). З’явилося мистецтво оригамі ще в Стародавньому Китаї одночасно з виникненням паперу, однак пізніше (538 р. до н. е.) найбільший розвиток отримало в Японії, яка і вважається батьківщиною оригамі.

Перший крок до впровадження оригамі в педагогічний процес дитя­чого садка зробив Ф. Фребель. Звісно, на початку XIX ст. Ф. Фребель не міг бути ознайомлений з оригамі у повному обсязі, і кількість виробів з паперу, які він пропонував дітям, була дуже обмеженою. Проте його мож­на назвати першим практичним європейським педагогом-оригамістом.

Слід зазначити, що психологи вважають оригамі могутнім стимулом розвитку психіки й інтелекту, конструктивного та просторово-образного мислення, уяви, винахідливості, творчості.

Основні прийоми техніки оригамі, з якими ознайомлюють дітей се­реднього дошкільного віку, такі: під час складання папір спочатку переги­нають на столі від себе рівно навпіл (впоперек чи по діагоналі) так, що точно збіглися кути і сторони протилежних частин заготівки. Після цього згин загладжують ребром долоні, а потім нігтем великого пальця правої руки від середини до країв однієїта іншої сторін, притримуючи папір лівою рукою. Прийомом складання квадрата впоперек та по діагоналі отриму­ють базові основи для виготовлення сумки, метелика, автобусатошо, на­даючи їм виразності за допомогою додаткових деталей.

Завдання навчання конструювання дітей старшого дошкільного віку.

• розвивати інтерес до самостійного вивчення особливостей паперу і картону;

• вчити дітей враховувати властивості паперу та картону під час ство­рення іграшок:

• оволодівати уміннями передавати характерні особливості форми, розміру, пропорцій іграшок, співвідношення їхніх частин;

• розвивати почуття кольору, лінії, форми, композиції;

• прикрашати вироби аплікацією, підсилюючи образну та емоційну виразність;

• добирати декор об’ємних виробів відповідно до задуму та призначен­ня виробу;

• передават и узагальненість форм предмета;

• виховувати вміння виконувати роботу в певній послідовності;

• формувати вміння планувати діяльність з урахуванням спільної для всіх мети;

• вчити дітей аналізувати створені ними іграшки (визначати в них за­гальне — спосіб конструювання і різне — додаткові деталі) і на цій основі формувати уявлення про багатофункціональність використаних способів;

• вчити поєднувати в одній конструкції площинні та об’ємні (цилінд­ричні) елементи.

Жмакання, скручування паперу. Дитина старшого дошкільного віку під час розривання паперу прагне досягти певної мети: отримати конкретну форму. З набуттям досвіду діти можуть зображувати досить складні фігур­ки, на які потім наклеюють додаткові деталі.