Закономірності і принципи дидактики вищої школи

Навчальна діяльність у вищому навчальному закладі має свої закономірності і підпорядкована певним принципам, від чого залежить її ефективність.

Закономірності дидактики вищої школи.Закономірності навчання відображають стійкі залежності між усіма його елементами — діяльністю викладача, діяльністю студента та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання.

Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Загалом закономірності навчання у вищому навчальному закладі відповідають закономірностям навчання в загальноосвітній школі чи будь-якому навчальному закладі. їх поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні закономірності навчання. Вони породжені суттю процесу навчання. До них належать:

1. Виховний і розвивальний характер навчання. У процесі навчання у вищому навчальному закладі студенти засвоюють знання, і на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні, фізичні якості, відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас відбувається розвиток особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення тощо. Специфіка цієї закономірності у вищому навчальному закладі полягає в тому, що зміст навчання має спеціалізований характер, тобто зорієнтований на здобуття певної професії. Тому першорядними завданнями педагога є навчити студентів мислити професійно, виховувати в них прагнення до професійного самовдосконалення.

2. Зумовленість навчання суспільними потребами. Кожен етап розвитку людської цивілізації передбачає певний рівень вихованості і освіченості членів суспільства, що за-безпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвічених, усебічно розвинених громадян, висококваліфікованих спеціалістів, на що має бути зорієнтований навчальний процес у вищому навчальному закладі.

3. Залежність результатів навчання від умов, в яких відбувається навчальний процес. Йдеться про навчально-матеріальну базу (кабінети, майстерні, їх оснащення приладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо). Хороше її забезпечення є однією з умов високих результатів навчання.

4. Врахування реальних навчальних можливостей студентів. Воно зумовлене рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до нього, фізичним станом і працездатністю, набутих протягом навчання в школі.

5. Рівень активності студента. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання залежать від характеру навчально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.

6. Цілеспрямована взаємодія викладача, студента і ви-учуваного об'єкта. Навіть якщо студент опановує предмет самостійно, викладач має спрямовувати його пізнавальну діяльність і контролювати її.

Суб'єктивні закономірності навчання. Вони залежать від особливостей діяльності викладача, його характеру тощо. Сутність їх в тому, що поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли пізнавальна діяльність студентів спрямована на визначення чітких і зрозумілих співвідношень між ними; навички формуються лише за умови відтворення операцій і дій, покладених в їх основу; міцному засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє його систематичне повторення і включення в систему вже засвоєного раніше змісту; опанування складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння простими видами діяльності, що входять до складних, і від готовності визначити ситуацію, в якій ці дії можуть бути виконані; рівень і якість засвоєння знань студентів залежать від урахування викладачем ступеня значущості для них засвоюваного змісту; використання варіативних завдань передбачає застосування знань у важливих для студентів ситуаціях, що сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову ситуацію Отже, закономірності існують незалежно від того, знає їх викладач чи ні, і виявляються в практичній діяльності. Однак визначення мети діяльності і врахування усіх зако­номірностей сприятиме ефективному впливу на особистість.

Принципи навчання.Процес навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів, зумовлених закономірностями і завданнями освіти.

Принципи (лат. principium — початок, основа) навчання — основи/ положення, що визначають зміст, організаційні форми і ме­тоди навчальної роботи.

Відображаючи якийсь істотний аспект процесу навчання, принцип навчання стає підґрунтям для формулювання правил навчання. Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони функціонують як практичні вказівки, якими користуються в конкретних навчальних ситуаціях.

У навчальному процесі вищої школи дотримуються загально-дидактичних принципів навчання, а також специфічних, характерних для процесу навчання у вищій школі.

До загальнодидактичних принципів належать:

1. Принцип науковості. Його сутність полягає в тому, що всі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Цим вимогам мають відповідати спосіб обґрунтування положень і законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Навчальний процес вищої школи динамічний, тому передбачає врахування не лише стану розвитку науки і техніки, а й усіх особливостей і тенденцій розвитку сучасного суспільства й освіти.

2. Принцип системності і послідовності навчання. Він зорієнтований на системне і послідовне викладання і вивчення навчального матеріалу. Йдеться про постійну роботу над собою, фіксування уваги студента на вузлових питаннях, логічний перехід від засвоєного матеріалу до нового тощо. Залежно від змісту роботи, її цілей викладач застосовує певну систему методів навчання, ведучи сту­дентів від простого відтворення до самостійних творчих дій з вивченим матеріалом. Навчальний матеріал має бути вибудуваний на системі взаємозв'язків елементів світу, який оточує студента.

3. Принцип доступності навчання. Успішність та ефективність навчання визначається відповідністю його змісту, форм і методів віковим особливостям студентів, їх можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил: від простого — до складного, від відомого — до невідомого, від близького — до далекого, а також

врахування рівня розвитку студентів, їх індивідуальних особливостей. Він вимагає також визначення норм витрат

часу і праці, рівня напруження і культури розумової та фізичної праці студентів. У навчальному процесі недопустимі як перенавантаження, так і недовантаження студентів, що передбачено освітніми стандартами і рівнями навчання, тобто йдеться про диференціацію навчально-виховного процесу.

4. Принцип зв'язку навчання з життям. Він ґрунтується на об'єктивних зв'язках науки і виробництва, теорії і практики. Теоретичні знання є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на заняттях життєвого досвіду студентів, застосування набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значущості знань тощо.

5. Принцип свідомості і активності у навчанні. Цей принцип визначає головне спрямування пізнавальної діяльності студентів та управління нею. Свідомому за-своєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань на-вчального предмета, значення його для подолання життєвих проблем і для перспектив студента; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції і мотиви навчання; належний контроль і самоконтроль. Активізації пізнавальної діяльності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, тісний зв'язок навчання з життям, використання на практиці засвоєного матеріалу, проблемне навчання, диференційований підхід, використання ТЗН.

6. Принцип наочності у навчанні («золоте правило» дидактики). Цей принцип ґрунтовно розроблений в дидактиці середньої школи і має широке застосування у педагогічному процесі вищої школи. Дотримання його сприяє свідомому, активному сприйманню, осмисленню і засвоєнню матеріалу, виховує спостережливість, формує новий соціальний досвід, удосконалює потенційні психофізичні можливості студентів.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головною ознакою міцності є свідоме й ґрунтовнезасвоєння фактів, понять, ідей, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків між ними і в середині них. Реалізація цьогопринципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними частинами, запам'ятовування нового матеріалу у поєднанні з вивченим, виділення при повторенні головних ідей, використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ, самостійної роботи щодо творчого застосування знань тощо.

Зростаючий обсяг інформації, розвиток наукових га­лузей вимагають ретельного відбору відомостей, які підлягають міцному запам'ятовуванню, і спеціальної орієнтації викладачами студентів на таке запам'ятову­вання.

Принцип міцності тісно пов'язаний з важливою для вищої школи вимогою — забезпеченням надійності на­вчання. Надійність навчання розглядається як імовірність того, що спеціаліст після закінчення навчання у вищій школі творчо, ініціативно виконуватиме свої професійні функції і продовжуватиме навчатися.

8. Принцип індивідуального підходу. Він дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному студен­тові оволодівати навчальним матеріалом по-своєму, зва­жаючи на рівень розвитку, знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, волі, працездат­ності.

9. Принцип емоційності навчання. У процесі пізна­вальної діяльності в студентів виникають певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або перешкоджати йому. Тому викладач, реалізовуючи цей принцип, має впливати на формування емоцій, які активізують навчально-пізна­вальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Цього можна досягти шляхом логічного, жвавого викладання дисципліни, наведення цікавих прикладів, використання різноманітної наоч­ності тощо. Неабияку роль у цьому відіграє особистість викладача.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах характеризується певними особливостями: орієнтація на вивчення не основ наук, а самої науки в розвитку, що

дослідною роботою викладача; поєднання у діяльності ви­кладача навчального і наукового: він навчає і водночас є дослідником у своїй галузі знань; процес викладання у ви­щому навчальному закладі спрямований на професіо­налізацію.

Ці особливості передбачають дотримання специфічних принципів навчання:

1. Принцип єдності наукової і навчальної діяльності кафедр і викладачів. Він зумовлений передусім специфікою вищої освіти, яка полягає в єдності науковихдосліджень і навчальної діяльності. Проблематика досліджень кафедр відповідає профілю підготовки спеціаліста.Майбутній спеціаліст за час навчання у вищому закладіосвіти повинен бачити перспективи розвитку науки, якувивчає. Науково-дослідна робота сприяє вдосконаленнювсього навчального процесу, підвищує кваліфікацію професорсько-викладацького складу, майстерність науковціві педагогів.

Ефективність викладацької діяльності вченого-педагога визначається дослідницькою роботою викладача, вмінням своєю творчістю захопити студентів. Залучаючи у такий спосіб студентів до науки, він формує у них допит­ливість і прагнення до знань. За таких умов студенти охоче беруть участь в обговоренні наукових проблем, які ор­ганізовують кафедри, є слухачами й учасниками наукових конференцій.

2. Принцип участі студентів у науково-дослідній роботі. У процесі навчання студенту надається можливість набувати певного досвіду проведення досліджень за фахом. Орієнтація студентів на дослідну роботу ефективно впливає на розвиток творчих здібностей. Здобутий у вищому навчальному закладі досвід дослідження допома­гає згодом ставити і розв'язувати творчі завдання на виробництві.

Принцип органічної єдності теоретичної і практичної підготовки студентів. Цей принцип ґрунтується на положенні про єдність теорії і практики. Спеціаліст, який володіє інтелектуальними, науковими і професійними навичками, здатний творчо втілювати теорію науки в практику. Орієнтація на практику в процесі вивчення фахового, загальнонаукового і соціально-гуманітарного циклу дисциплін сприяє формуванню спеціаліста-діяча, людини з активною життєвою позицією. Успіх реалізації цього

принципу значною мірою залежить від правильного співвідношення теоретичних і практичних занять, що має бути передбачено навчальними програмами вищих на­вчальних закладів.

4. Принцип урахування особистих можливостей кож­ного студента. Кожен студент є неповторною особистістю зі своїми здібностями і можливостями. Це обов'язково слід брати до уваги при організації навчального процесу. Ре­алізація цього принципу вимагає від кожного викладача усвідомлення того, що кожна людина в чомусь обдарована. Завдання викладачів розкрити творчі сили молодих лю­дей, знайти серед них талановитих і розвивати їх здібнос­ті. З огляду на особисті можливості кожного студента пра­цюють передбачені навчальним планом курси за вибором, різноманітні спецкурси, спецсемінари тощо.

Повноцінний процес навчання у вищому навчально­му закладі визначається також «академічною чесністю» (український педагог В. Андрушенко). Це чеснота про­фесора, який не може читати лекції з пожовтілих від ча­су конспектів; це позиція студента, який не корис­тується шпаргалками; це установка батьків, які пра­гнуть дати своїм дітям освіту відповідно до їх здібностей і потреб, а не в гонитві за престижем навчального закла­ду чи спеціальності; це прозорий вступ до вищого на­вчального закладу.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлю­ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Тому в процесі навчання викладач повинен керуватися всіма принципами.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте сутність поняття «дидактика вищої школи». Чим вона відрізняється від дидактики загальноосвітньої школи?

2. Які завдання розв'язує сучасна дидактика вищої школи?

3. Розкрийте сутність навчання (в розумінні викладання і учіння) у вищому навчальному закладі.

4. Яка специфіка загальних закономірностей навчання у дидак­тиці вищої школи?

5. Охарактеризуйте специфічні для дидактики вищої школи прин­ципи навчання.

6. Розкрийте специфіку дотримання загальних принципів на­вчання у навчальному процесі вищої школи.