Схема психолого-педагогічного аналізу уроку

1. Загальна структура заняття

- вид або тип заняття;

- тема, мета і завдання;

- психолого-педагогічна діяльність (відповідність типу до тем і мети);

- виділення основних елементів заняття, правильність дозування часу.

1. Оцінка змісту заняття

- врахування програмних вимог;

- науковість і актуальність змісту;

- відповідність змісту пізнавальним можливостям;

- доступність;

- зв’язок теоретичного матеріалу з практикою.

1. Управління пізнавальною діяльністю учнів

- організація уваги, способи переключення уваги з одного виду на інший;

- актуалізація пам’яті, прийоми поліпшення запам’ятовування матеріалу (логічна обробка, повторення, порівняння), включення в діяльність, емоційне навантаження;

- актуалізація мислительної діяльності, прийоми формування наукових понять, шляхи активізації їх засвоєння (розкриття теоретичного значення матеріалу, практична доцільність, зв’язок з життям);

- активізація самостійного творчого мислення і врахування індивідуальних особливостей учня.

1. Дотримання основних принципів дидактики.
2. Виховання в процесі заняття

- чи були реалізовані виховні завдання, чи сприяв матеріал формуванню світогляду;

- виховний вплив педагога і його діяльності;

- ставлення учнів до вимог вчителя;

- емоційний клімат заняття;

- характер спілкування;

- організація зворотного зв’язку.

1. Підготовка вчителя до заняття

- співвідношення організуючої діяльності вчителя і пізнавальної діяльності учня;

- види діяльності, наявність конспекту і правильність його використання;

- доцільність вибору методів і прийомів;

- контроль і корекція знань (як здійснювалась);

- правильність дозування часу, ефективність праці.

1. Гігієнічні умови заняття (чистота, освітленість).
2. Результати заняття

- досягнення мети і завдань;

- рівень засвоєння знань;

- активність психічних процесів;

- емоційність заняття;

- збереження чи втрата інтересу.

9. Загальні висновки (робляться пропозиції і рекомендації).

Тема7.Теорія виховання.

У цій темі розглядається процес виховання як педагогічне явище. аналізуються поняття «виховання», «перевиховання», «самовиховання». Характеризуються етапи, принципи виховання, основні форми виховної роботи, зокрема в зарубіжній школі.

Виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату і корекції. Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною.

Не менш важливі у формуванні особистості й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Почуття — психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Виховання свідомості та емоційно-почуттєвої сфери має поєднуватися з формуванням навичок і звичок поведінки.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Формується вона на основі знань про певний спосіб дії. У процесі цілеспрямованих, планомірних, нерідко багаторазових вправлянь.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми.

До вітутрішніх суперечностей належать:

а) суперечність між зростаючими соціальне знанчущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю,і можливостями, що обмежують мпрямовані на їх розвязання його вчинки і дії. Ця суперчність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань.

б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця.

Серед зовнішніх суперечностей виокремлюють:

а) невідповідність між вховними впливами школи і сім'ї;

б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів зовнішніх обставин;

в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі;

г) суперечність, породжена наявністю в окремих учнів досвіду негативної поведінки, їх постійними конфліктами з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який характеризується постійними, стабільними, стійкими негативними нервовими зв'язками, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної виховної роботи.