Історія розвитку менеджменту

Лекція №2

Тема: «Концептуальна революція менеджменту соціальної роботи»

1. Історія розвитку менеджменту.

2. Розвиток управлінської науки в Україні.

3. Характеристика зарубіжних шкіл управління.

4. Сучасні підходи до розуміння менеджменту.

Історія розвитку менеджменту

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди були змушені певним чином будувати свою діяльність. З’являлися перші лідери (вожді), виникала необхідність в управлінських (хоч і примітивних) функціях (розроблення плану полювання на мамонта, розташування мисливців під час полювання на хижаків, заохочення членів колективу шляхом поділу тушки та ін.). Але ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно, не продумано. Тому це не дає підстав стверджувати, що наука про менеджмент зародилася у первісні часи.

Навіть за рабовласницького ладу, феодалізму певних обґрунтованих підходів та механізмів менеджменту не було створено.

З розвитком виробничо-господарської діяльності людей виникли певні організаційні форми (майстерні, примітивні підприємства). Однак. управління ними не ґрунтувалося на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях.

Потреба в науці про менеджмент з’явилася наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей. У зв’язку з цим виникли проблеми планування їх діяльності, організації робочих місць, створення ефективної системи стимулювання працівників, розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо.

У процесі наукових досліджень було сформульовано перші принципові положення, вироблено механізми та рекомендації щодо управління виробничо-господарською діяльністю.

Етапи розвитку менеджменту

В історії менеджменту чітко окреслюється 6 основних етапів його розвитку.

1. Розвиток науки про управління людьми у процесі виробництва.

Характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавлять технічні підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили.

2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

Цей етап пов’язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар’єри та просування за службовою ієрархією.

На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінкових наук.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини ХХ ст.).

Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління людьми, створені орієнтованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто, планування виробничої і реалізаційної діяльності, організація діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального стимулювання, контроль та регуляція на всіх етапах процесу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту тощо).

4. Активне застосування кількісних методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення (сер. ХХ ст.. – до наших днів).

Особливість етапу полягає в широкому застосуванні в менеджменті математики.

У той період в Англії сформувалася школа науки управління. Після створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному забезпеченню.

5. Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті.

Розпочався цей етап із розгляду організації як системи, діяльність якої постійно залежить від різноманітних обставин, що змінюються. В основі системного підходу лежить використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х рр.. ХХ ст..

Система – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, яка має на меті досягнення певних цілей і ґрунтується на принципах самоорганізації і розвитку.

Усі організації (об’єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси.

За способом організації системи бувають закритими (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від умов навколишнього середовища) і відкритими (взаємодіють із навколишнім середовищем). Усі організації є відкритими системами.

Відособлені частини систем утворюють підсистеми.

Сформований у 60-ті роки ХХ ст. ситуаційний підхід, спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації.

6. Комп’ютеризація управлінських процесів (з 80-х років ХХ ст.).

Передумова формування цього етапу – розвиток інформаційних і комп’ютерних систем, інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є застосування мережного оброблення даних, що забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, обміну інформацією; створює умови для функціонування розподілених систем обробки даних.