Соціальний супровід як сучасна форма соціально-педагогічної роботи з дітьми, позбавленими батьківського піклування

Стратегія розвитку сучасного українського суспільства в умовах соціально-економічних реформ об'єктивно потребує підвищення вимог до освітньої системи, професійної підготовки фахівців високої кваліфікації та вирішення багатьох соціальних проблем. Зміни обставин суспільного життя спричиняють подальше зростання гостроти і актуальності питань соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, посилення соціально-педагогічного супроводу і соціально-психологічної підтримки цієї категорії дітей.

До проблеми соціального супроводу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зверталися Т. Шанскова, М.Бітянова, Г.Бевз, В.Кузьміновський, О.Нескучаєва, К.Соколова, А.Капська, Н.Комарова, І.Пєша та ін.

Соціальний супровід – це робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу [7].

Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, потрібно забезпечити максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров'я, доступ до отримання якісної освіти, надати можливість повністю реалізувати свій потенціал, розвивати почуття самоідентичності, навички міжособистісного спілкування і впевненості у різних ситуаціях суспільної взаємодії.

Одним із сучасних напрямків соціальної роботи зі зазначеною категорією дітей є соціальний супровід, який включає такі компоненти:

– системний облік та догляд;

– систематичні та комплексні заходи, спрямовані на подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу дітей цієї категорії;

– створення корегуючого і виховуючого середовища;

– врахування і захист інтересів та прав дитини.

Соціальний супровід дітей, позбавлених батьківського піклування повинен базуватися на таких принципах:

– поваги до людини, визнання її цінності незалежно від реальних
досягнень та поведінки особистості;

– реалізації першочергового права дитини на зростання та виховання у сім'ї;

– індивідуального та диференційованого підходу до кожної дитини,

– толерантності та гуманізму, відповідальності за дотримання
норм професійної етики [14].

Вчені вважають, що соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, доцільно здійснювати поетапно.

Перший етап – підготовчий:

– визначення характеристики соціальної ситуації, стану здоров'я та психофізіологічних особливостей дитини, а також первинне визначення потенційно можливих рішень проблеми;

– зібрання соціальним педагогом необхідної інформації, матеріалів про шляхи і засоби вирішення проблеми, можливість адаптації даної інформації;

– складання індивідуально орієнтованого плану дій щодо вирішення проблем дитини та її соціального супроводу.

Другий етап – етап реалізації:

– забезпечення ефективного виконання плану вирішення проблеми вихованця, а саме: виведення дитини зі стану кризи, гарантія її повної соціальної захищеності;

– психолого-педагогічне консультування, що включає: 1) емоційно-вольову допомогу (підвищення впевненості дитини у собі, у своїх силах, власної впевненості у можливість подолання труднощів); 2) інформаційну допомогу (забезпечення дитини інформацією щодо вирішення проблемної ситуації – надання відповідних знань із самозахисту, власних прав тощо); 3) інтелектуальної допомоги (усвідомлення дитиною власної проблемної ситуації, у тому ж числі й у самовизначенні дитини відносно варіантів подальшого життя (місця та способу життя), отримання освіти тощо) [15, с. 69-84].

Третій етап – етап рефлексії: осмислення результатів соціального супроводу.

При здійсненні соціального супроводу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна використовувати таку модель соціального супроводу:

1. Соціальний супровід процесу формування і розвитку особистості дитини (полягає у створенні умов, які сприятимуть розвитку особистості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; формуванні у дитини самостійності, уміння орієнтуватися у складній соціальній реальності; вирішенні особистої кризової ситуації життя, пошуку особистих інтересів та власного місця у соціумі, відповідної соціальної ролі).

2. Соціальний супровід середовища формування і розвитку дитини (увага соціального педагога повинна бути зосереджена на середовищі, у якому живе дитина, і на тих його елементах, які покращуюють або гальмують процес її формування і розвитку).

3. Захист прав дитини (спрямований на правове забезпечення та регулювання впливу з боку середовища, а також самого процесу формування і розвитку особистості дитини).

4. Цільовий соціальний захист (діяльність соціальних педагогів щодо здійснення спеціальної адресної допомоги дітям, які її потребують, у відповідності з індивідуальною життєвою ситуацією дитини, а також профілактична робота з метою попередження виникнення різних проблем у даної категорії дітей).

Наши рекомендации