Загальні вимоги до цитування

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює автор­ського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кін­ці).

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), слід бути гранично точним у викладенні думок автора.

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо в обох випадках це може вплинути на рівень дипломної (курсовоґ) роботи: надмірне цитування створює враження її компілятивності, а недостатнє знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

є) якщо необхідно виявити власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

Оформлення посилань та бібліографічного апарату

Посилання в роботах слід оформляти у вигляді квадратних дужок безпосередньо в тексті роботи одразу після цитати чи даних, що потребують такого посилання. Спочатку зазначають арабськими циф­рами порядковий номер джерела інформації, під яким воно внесено у «Список використаних джерел», а потім (через кому) — номер сторін­ки (чи сторінок), на яких вміщено саме ту інформацію, на яку робить­ся посилання, наприклад, «... текст цитати... [25, 235-237]». Якщо в роботі просто згадується якесь видання (джерело інформації), то по­силання на нього не передбачає вказівки конкретних сторінок, наприклад, «... у працях [1-7]...», «... як зазначається в роботі [12]».

При посиланні на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, роботи зазначають їх номери, наприклад «...у розділі 4 ...», «... дивись 2.1. ...», «... за 3.4.4. ...», «... відповідно до 2.3.4.3. ...», «... у додатку Б ...».

Посилання на ілюстрації та формули роботи вказують порядко­вим номером ілюстрації чи формули — останній беруть у дужки, на­приклад, «рис. 1.2, у формулі (2.1)».

На всі таблиці курсової або дипломної роботи повинні бути по­силання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено, наприклад: «...у табл. 1.2». У повторних посиланнях вживають ско­рочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Бібліографічний апарат

Список використаних джерел — це обов'язкова складова час­тина, важливий елемент наукового апарату роботи, в котрій міс­тяться бібліографічні описи використаних джерел. Розміщується після висновків.

Описи джерел у «Списку використаних джерел» мають бути повними і точними, з дотриманням встановленої послідовності розміщення окремих бібліографічних відомостей. Орієнтуватися потрібно насамперед на бібліографічні каталоги та покажчи­ки. Але якщо виникає необхідність самостійно описати джерело, то слід звертатися до чинних державних стандартів: ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові та бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила» та інші.

Джерела у «Списку використаних джерел» слід розміщувати в порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті або в алфавітно­му порядку початкових букв бібліографічного опису. В останньому випадку можливе виділення окремих видів джерел за їх походжен­ням або змістовими особливостями.

Усі джерела (з першого по останнє) мають бути пронумеро­вані за принципом суцільної нумерації арабськими цифрами. Якщо використано дві чи більше праць одного автора, то вони вказуються у хронологічній послідовності їх публікації.

Найтиповіші випадки бібліографічних описів (див. зразки):

1. Абрамова Г. С. Практична психологія: підручник для студентів вузів / Г. С. Абрамова / вид.6-е, перероб. і доп. – М.: Академічний проспект, 2001. – 480 с.

2. Андрущенко В. П. Філософія освіти: навчальний посібник /В. П. Андрущенко, І. О. Предборська. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. – 329 с.

3. Алексюк Л. Н. Организация самостоятельной работы студентов в условиях интенсификации обучения: Учебное пособие для слушателей ФПК / Л. Н. Алексюк, А. А. Аюрзанайн, П. И Пидкасистый, В. А. Козаков и др. – Киев, 1993. – 336 с.

4. Борова Т. А. Самокорекція процесу засвоєння знань учнями основної школи : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Борова Тетяна Анатоліївна. – К., 2001. – 195 с.

5. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.

6. Дмитренко А. К. Мотиваційні та світоглядні аспекти вибору професії психолога / А. К. Дмитренко // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 4. – С. 31 – 33.

Інтернет-джерела

7. Квас В. М. Психолого-педагогічний супровід як умова модернізації самостійної роботи студентів [Електронний ресурс] / В. М. Квас // Вісник Черкаського університету. Серія Педагогічні науки : зб. наук. ст. – Черкаси, 2011. – Вип. № 206.– С. 64–68. – Режим доступу : archive.nbuv.gov.ua/portal/soc…/№206p064.pdf

Лекція 8.