Наявність мотивації до навчання

Найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси учнів. Слід знати їхні справжні потреби, постійно ними керуватися, створювати можливості для їх актуалізації й задоволення. Навчальна мотивація, яка йде на зміну домінуючій у дошкільному віці ігровій, є рушієм навчання, позитивним рухом, потягом до задоволення усвідомленої чи неусвідомленої потреби. Серед основних таких рушіїв виділимо наступні потреби: фізіологічні, які забезпечують фізичне існування організму; у безпеці; у психологічному комфорті; у повазі, спілкуванні, лідерстві; пізнанні, діяльності; естетичні; у самоактуалізації (А.Маслоу).

Найбільш повне задоволення цих потреб сприяє самореалізації особистості, розумінню нею сенсу свого життя. Від ступеню задоволення особистих потреб залежить відчуття людиною щастя і стан благополуччя в суспільстві. Якщо активність особистості щодо задоволення фізіологічних потреб передбачена генетично, ігнорування їх є ризиком для життя, то щодо психологічних потреб діють інші, не такі прості й прямолінійні механізми, бо вони виходять за межі організму і стають складовими соціальних взаємодій. Ця складність є також результатом постійного й активного функціонування базових психічних структур людської особистості, що забезпечують її соціальну життєдіяльність. А.Маслоу дає визначення мотивації як прагнення людини виявити себе в тому, до чого вона відчуває себе потенційно здібною. Мотивація – генетичне прагнення людини до самореалізації у відповідності з її природними здібностями до певних видів діяльності і наполегливість в оволодінні нею на творчому рівні. Це активне і стійке прагнення реалізується в реальні досягнення лише тоді, коли виникають чи створюються необхідні умови для цього. Мотивацію учасників навчального процесу можна зміцнити шляхом моделювання їх особистої поведінки, викликаючи стан захопленності, ентузіазму, енергії, піднесення. Досягнення й успіхи учнів потребують постійного схвалення. Однак, мотивація – не пасивний механізм, який чекає запуску ззовні, а активний особистісний мотор, який постійно рухає учня в те поле діяльності, де його здібності можуть виявитися найбільш повно, і гальмує рух в інших напрямках.

• Сприятливе, комфортне освітнє середовище для досягнення мети.Створюється відповідний клімат шляхом організації такого освітньогосередовища, яке б заохочувало й спонукало до взаємодії, взаємної довіри;виконання інтерактивних вправ, які дають змогу учням краще пізнати іншихучасників навчального процесу; пояснення мети, технології, ходу навчання,характеру очікувань, що забезпечує в учнів відчуття безпеки; застосуванняшкали складності – починаючи з простих і легких завдань, слід поступовопереходити до більш складних; позитивного зворотного зв’язку, стимулюючіоцінки зусиль і досягнень учнів.

• Використання ефективних форм, методів і технік навчання.Слід враховувати існуючі індивідуальні відмінності щодо способів істилів навчання, які збільшуються з віком і досвідом; застосуваннярізноманітних методів і технік сприяє донесенню змісту освіти до всіх учнів,задовольняє їх індивідуальні потреби; дітям, у яких домінує слухове,вербальне сприймання, слід більше розповідати, а для дітей із зоровимсприйманням – використовувати наочність; ефективним є застосуваннядіяльнісного і асоціативно-емоційного способів представлення інформації,симулятивних ігор, практичних вправ.

• Опора на досвід, знання, уміння і навички учнів.У цьому плані важливо: мати інформацію про існуючі знання і досвідучнів; розвивати те, що вони вже вміють і знають, адже найкращезасвоюються ті знання, які пов’язані із вже існуючим досвідом; надатиможливість обміну досвідом, бо існуючі знання і вміння – один ізнайсильніших засобів, які слід використати; уміння й знання учнів, які вонивже мають, не руйнувати і не піддавати сумніву, бо у такий спосіб виникаєопір стосовно нового змісту. Слід звертатися до нових ситуацій і умов, якнагоди до впровадження нових методів діяльності, до випадків з практикиучасників навчального процесу; використовувати техніки з високим рівнемучасті, життєвого досвіду учасників, рольових ігор, дискусій тощо.

• Рефлексія і формування ефективних прийомів самооцінки

• Наявність в учнів відчуття контролю над процесом свого навчання.Слід створити такий клімат, щоб учні самі окреслили свої потреби таочікування від занять, тренінгів і сформулювали свої власні цілі, які вонихочуть реалізувати; використовувати попереднє опитування, яке дозволитьздійснити оцінку їхніх існуючих знань та умінь, враховувати очікування,посилатись на них; сприяти оцінюванню застосованих методів учнями і їхнамаганню реалізувати свої очікування.

• Досягнення успіху, задоволення пізнавальних потреб та потреби у самореалізації.

Підбір завдань має передбачати високу ймовірність досягнення учнями успіху, мінімальний ризик поразки; учні між собою не порівнюються; витримується шкала складності; визнається, що кожен учень має індивідуальний стиль, демонструються його успіхи, святкуються досягнення, вказуються перспективи розвитку, що зміцнює мотивацію до навчання.

• Критерієм ефективності є наявний рівень розвитку якостей особистості.

Технології мають бути озброєні психодіагностичними і соціологічними методами пізнання дитини, що вимірюють якісно й кількісно її соціальне оточення разом із змінами в розвитку і досягненнями в навчанні і вихованні, а також і системними новоутвореннями в її особистості.

• Існування можливості застосування нових знань на практиці

Кінцевим етапом зміни є втілення в життя набутих вмінь і знань. Учні повинні мати можливість практичного застосування того, що вони чують чибачать протягом навчання. “Практика творить майстра” – дозволяється кількаразове повторення, особливо тих дій, які викликають найбільші ускладнення.

• Повне занурення у процес навчання

Діти краще і з більшим захопленням навчаються тоді, коли вони є “акторами”, а не лише спостерігачами. Захопленості сприяє використання різноманітних технік, які задіюють інтелект (вирішення проблем, ситуацій із практики), емоції (рольові і ділові ігри, обговорення), фізичну активність (конструкційні проекти, ігри-розминки, рухові ігри).

• Достатність часу на засвоєння нових знань і вмінь

Програма навчання не повинна переобтяжуватися новим змістом; учні не повинні втомлюватися; має бути час на використання різноманітних методів навчання, перерв, засвоєння нового матеріалу.

• Відсутність факторів ризику для здоров’я дітей

Крім перевантаження, відсутніми є стресогенні фактори, зміст навчання передбачає попередження шкідливих звичок (наркоманії, куріння, алкоголізму), достатніми є рухова активність та перебування на свіжому повітрі, збалансоване харчування тощо.

• Можливість побачити використання набутих знань та вмінь на

Практиці

Слід намагатися зробити навчання наближеним до реальних потреб та проблем учнів, а не трактувати теми академічно чи універсально; використовувати ті матеріали для вправ, які стосуються завдань і проблем сьогодення чи наступного дорослого життя учнів; кожна практична вправа передбачає висновки про можливе використання набутого досвіду у повсякденному житті; завершується навчальний курс пропозицією учням запланувати, у який спосіб вони будуть використовувати набуті знання і вміння на практиці.

• Зміст навчаннятакож має враховувати логіку науки. Виклад цілісної теорії сприяє системному мисленню, незалежно від майбутньої діяльності дітей. Їх мислительна діяльність розвивається в руслі теоретичного мислення, таких дій, як узагальнення, абстрагування, порівняння тощо.

• Знаннянабувають нових характеристик: широта, універсальність, гнучкість, еволюційність, непостійність тощо. Цим визначається характер їх інтерпретації, особливості оволодіння ними; розвивається сфера їх застосування. Звідси кращою стає соціалізація дітей і дорослих, відкриваються широкі простори життя з його складністю, мінливістю, парадоксальністю. Рання вузька спеціалізація знань із дисциплін і професій вважається не зовсім доцільною і набуває нового змісту універсалізм.

• Позиція учителя, який орієнтується на дитину як свідомого індивіда і на дитинство як соціально-культурне явище, визначається наступними установками: “освіта – сфера розвитку свободи особистості”; “свобода наступає лише з пізнанням “я”, коли долаються ті перешкоди, які свідомість будує для самозахисту”; “перегляд поглядів, переконань можливий лише в свідомому акті очищення свідомості” (П.Дракер).

Педагог займає активну творчу позицію, самостійно опановує знання зі сфер суспільно-наукової ідеології, пізнання дитини, способів педагогічного мислення, процедур конструювання педагогічних моделей та технологій, конкретних умов їх застосування.

• Взаємини “дитина-дорослий”грунтуються на сутності дитячого життя, всього його розмаїття (Т.Маклаглін), любові й миролюбстві у вихованні дітей, “відкиданні” авторитарності дорослого (Я.Корчак); врахуванні інтересів дитячої соціальної групи і її зв’язків з усіма сферами суспільно-культурного життя; на лейтмотивові внутрішнього світу дитини: “любити когось і щоб тебе любили” (“бути в дружбі з усім зовнішнім світом”); особливостях дитини як соціального індивіда, який прагне досягти самостійності думок, пошуків, діяльності (М.Вест). Основою взаємин дитини й дорослих є підтримка дитини, опора на її сильні якості й соціокультурні характеристики як індивіда: допитливість, ризик, відвертість, самовідкриття, відчуття близькості іншої людини, тяжіння до неї і орієнтація на її підтримку.

Лише за умови відповідності цим вимогам педагогічна технологія може вважатись особистісно зорієнтованою, головною з яких є власне бажання особистості учня бути активним суб’єктом освітнього процесу.