Організація і обладнання шкільного географічного майдан­чика

Для географічного майданчика вибирається відкрита з усіх сторін ділянка без ям, горбів і будівель із природними умовами ґрунту і трав'янистою рослинністю. Якщо природного дернового покриву немає, то частину географічного майданчика, відведену для обладнання шкільної метеорологічної станції, треба засіяти багаторічною травою.

Розміри географічного майданчика можуть бути різними, але найкращою є ділянка 25 х 25 м. На ній можна розмістити всі необхід­ні прилади і влаштувати «зелений клас» під відкритим небом. Шкіль­ний географічний майданчик необхідно обнести парканом із штахети­ків висотою 1 м. Одну сторону паркана треба пофарбувати через метр в різні кольори (білий і зелений), щоб учні привчалися вимірювати віддаль на око і могли визначити середню довжину свого кроку. На географічному майданчику доцільно зробити такі відділи: 1) агрометеорологічний; 2) астрономічний: 3) геоморфологічний; 4) математичний; 5) «зелений клас».

Агрометеорологічний відділ повинен бути обладнаний такими приладами: флюгером, метеобудкою з термометрами і гігрометром, опадоміром, снігомірною рейкою, нефоскопом, ґрунтовим термомет­ром-щупом. У школі обов'язково мають бути барометр-анероїд, анемометр, бажано також мати прилади-самописці — барограф, гігрограф і термограф.

Астрономічний відділ має бути обладнаний найпростішими саморобними астрономічними приладами: гномоном-покажчиком Полярної зорі, сонячними годинниками — екваторіальним і горизонтальним, екліметром, румбічним кільцем, покажчиком сторін горизонту.

Геоморфологічний відділ має дати учням уявлення про типові форми рельєфу.

У математичному відділі встановлюють кубічний метр, квадратний метр, розбитий на дециметри, саморобні ростомір і нівелір.

«Зелений клас» використовується для занять з учнями на географічному майданчику. Його обладнують столами і стільцями (якірозміщують так, щоб сонячні промені падали збоку), невеликою, чорною дошкою для роботи на ній з крейдою, стендом «Яка сьогодніпогода», маленьким столиком і стільцем для вчителя.

НАТУРАЛЬНІ ЗАСОБИ НАОЧНОСТІ Ця група об’єднує об’єкти неживої і живої природи.До натуральних об’єктів неживої природи, які вивчаються за програ­мою з природознавства, належать: ґрунти (чорнозем, глинистий, піщаний), корисні копалини (торф, кам’яне вугілля, нафта, граніт, вап­няк, пісок, глина, залізна руда, мідна руда). Вони оформляються в тема­тичні колекції: «Види ґрунтів», «Горючі корисні копалини», «Руди», «Будівельні корисні копалини». Цих колекцій потрібно стільки, щоб вис­тачило для роботи учнів парами під час засвоєння змісту відповідних тем. Також потрібно мати кілька таких колекцій без підписів. їх викори­стовують для розпізнавання окремих видів корисних копалин і ґрунтів.У класі обов’язково повинна бути необхідна кількість окремих зразків названих об’єктів для проведення індивідуальних практичних робіт і дослідів.Натуральні об’єкти живої природи використовуються у процесі на­вчання як у живому, так і у фіксованому вигляді.Живі рослини і тварини — це група натуральних об’єктів, які дозво­ляють отримувати учням найбільш повні і конкретні знання про живу природу. Частина їх збирається (у відповідні пори року) на навчально- дослідній ділянці для одноразового використання.

До натуральних фіксованих засобів навчання належать: гербарії, ко­лекції, вологі препарати.

Гербарії— це засушені рослини або їх ча­стини, які прикріплені до цупкого паперу.Для кращого зберігання гербарний зразок зверху накривається тонким папером. На ньому обов’язково повинна бути назва рос­лини. Гербарії можуть бути систематичними і морфологічними.

Систематичний гербарій містить різні види рослин, які об’єднані в одну групу за певною істотною ознакою. Рослини у таких гербаріях по­винні засушуватися з усіма органами. Бажано, щоб на рослині або біля неї знаходились квітка чи суцвіття, плоди і насіння, яке може бути прикріплене у поліетиленовому пакетику.

У морфологічному гербарії представлені різні органи рослин, їх ви­дозміни у зв’язку з різними умовами існування, особливості будови і т. ін. Для початкових класів — це частини органів рослин, які самі не можуть бути гербарними зразками. Наприклад, гілочки з листям дерев, кущів різних природних зон.

Як правило, на всіх етапах уроку гербарій використовується як розда­вальний матеріал.

Для колекцій підбираються невеличкі за розмірами об’єкти, але в яких добре розрізняються всі частини. Вологі препарати — це природні об’єкти, які законсервовані у спирті або концентрованому розчині солі. У курсі природознавства застосову­ються вологі препарати циклу розвитку риб, деяких комах, наприклад, бабки, а також окремих органів рослин,

8,23.Типи уроків. У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку — предметний.

Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предмет­ний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різно­бічне вивчення конкретного предмета або явища природи: виявлення ознак, властивостей структури, встановлення зв’язків і залежностей з іншими об’єктами, умов існування або протікання, походження, способів добування або вирощування, важливості для людини.

Доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, жи­вими природними об’єктами. Це —одна із складових частин успіху його проведення. Якшо відсутня об’єктивна можливість їх забезпечення (інша пора року і т. ін.), тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздавальні натуральні засоби наочності для кожного предмет­ного уроку учні виготовляють заздалегідь під безпосереднім чи опосеред­кованим керівництвом учителя. До цієї роботи також залучають батьків. Так, на екскурсіях, прогулянках діти збирають різні природні матеріали: корисні копалини, плоди і насіння, жуків-шкідників, окремі рослини або їх частини. Більшість предметних уроків проводиться після уроків-екскурсій, під час яких школярі спостерігають за конкретним об’єктом в навколишньо­му середовищі. Здобуті фактичні знання є опорою у процесі всебічного пізнання предмета або явища, виявлення його істотних ознак, властиво­стей, зв’язків у природі.

Предметний урок за дидактичною суттю є комбінованим, оскільки в його межах реалізуються всі етапи процесу навчання 1-го рівня. Його структура визначається на основі логічної схеми змісту теми.

Розкриємо макроструктуру предметного уроку. Але слід насамперед зазначити, що в реальній практиці вона певною мірою варіативна, це зумовлено специфікою освітньої цілі такого типу уроку — всебічного пізнання об’єкта природи.

Макроструктуру складають такі макроетапи:

I. Організація класу.

II. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок.

III. Постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація.

IV. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.

виділяються три види знань:

1. Знання, які засвоюються учнями під час безпосередньої діяльності з натуральними об’єктами (живими, гербарними чи колекційними зразка­ми).

2. Знання про предмет або явище, які здобуваються з інших джерел знань, зокрема з образотворчих засобів наочності, розповіді вчителя, кінофільмів, діафільмів, додаткової літератури.

3. Знання, які відомі учням з попередніх уроків та життєвого досвіду. Вони актуалізуються в кожній логічно завершеній частині, але мають різне значення.

V.Систематизація, узагальнення та застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

Метою цього етапу є виявлення взаємозв’язків між елементами змісту, встановлення певних закономірностей і формування на їх основі елементів знань з вищим рівнем узагальнення, а також предметних умінь і навичок.

V. Домашнє завдання.

VI.

Підсумок уроку

УРОК-ЕКСКУРСІЯ

На уроці-екскурсії процес навчання реалізується не в умовах класного приміщення, а в природі під час безпосереднього спілку­вання учнів з об’єктами і явищами природи.

Основним методом пізнання на уроці-екскурсії є спостереження за об’єктами і явищами природи та очевидними взаємозв’язками і залеж­ностями між ними.

Класифікація уроків-екскурсій здійснюється за двома ознаками: об­сягом власне предметного змісту теми екскурсії (однотемний, багато­темний) та його місцем у структурі вивчення розділу або курсу (вступ­ний, поточний, підсумковий).

Поточний урок-екскурсіяУ курсі природознавства поточний урок-екскурсія є однотемним.За дидактичною суттю цей урок комбінований і мас таку структуру:

I. Організація класу.

II. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок.

III. Постановка мети і завдань уроку. Загальна 10. Екологічне виховання.

Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням розуміється єдність екологічної свідомості та поведінки, гармонійного з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються у молодших школярів в першу чергу на уроках природознавства Знання, приведені до переконання, формують екологічну свідомість.
Екологічне поведінка складається з окремих вчинків (сукупність станів, конкретних дій, умінь і навичок) і відношення людини до вчинків, на які впливають цілі і мотиви особистості (мотиви у своєму розвитку проходять такі етапи: виникнення, насишеніе змістом, задоволення).
По суті екологічного виховання є дві сторони: перша - екологічну свідомість, друга - екологічне поведінку, в цій роботі розглянуто тільки формування екологічної свідомості. А екологічне поведінка формується з роками і не стільки на урок, скільки у позакласної та позашкільної діяльності.
Таким чином, визначаючи сутність екологічного виховання, виділяють, по-перше: особливості цього процесу:
1) ступінчастий характер:
а) формування екологічних уявлень;
б) розвиток екологічної свідомості та почуттів;
в) формування переконань в необхідності екологічної діяльності;
г) вироблення навичок і звичок поведінки в природі;
д) подолання в характері учнів споживчого
ставлення до природи;
2) тривалість;
3) складність;
4) стрибкоподібність;
5) активність;
по-друге: величезне значення психологічного аспекту, який включає в себе:
1) розвиток екологічної свідомості;
2) формування відповідних (природосообразно) потребнстей, мотивів і установок особистості;
3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і
звичок;
4) виховання стійкої волі;
5) формування значущих цілей екологічної діяльності.
Тому формування екологічної свідомості і поведінки
в єдності необхідно починати з молодшого шкільного віку.

Мета екологічного виховання - формування відповідального ставлення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це передбачає дотримання моральних і правових принципів природокористування та пропаганду ідей його оптимізації, активну діяльність з вивчення та охорони природи своєї місцевості.

Мета екологічного виховання досягається у міру рішення в єдності наступних завдань:
освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення;
виховних - формування мотивів, потреб і навичок екологічно доцільної поведінки і діяльності, здорового способу життя;
розвиваючих - розвиток системи інтелектуальних та практичних вмінь з вивчення, оцінки стану і поліпшення навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності з охорони навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності).

11, 22.М-ка проведення спостережень.

Пізнання навколишнього світу розпочи­нається з накопичення чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою засвоєння системи знань, адекватної навколишній природі з її зв’язками і залеж­ностями.Спостереження — це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визна- ченим цілям й вимагає вольових зусиль. Учень не просто повинен слуха­ти, а прислухатись, не просто дивитись, а придивлятись, всебічно розгля­дати об’єкт, щоб створити необхідне уявлення про нього.З цим умінням пов’язаний розвиток такої якості особистості, як спостережливість. Спостереж­ливість— це прагнення і уміння найповніше помічати особливості пред­метів і явищ, у тому числі й такі деталі, які здаються зовні недостатньо помітні і на перший погляд малоістотні, уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах.У структурі спостереження виділяються такі компоненти: 1. Цілі спостереження.У цілях чітко визначається об’єкт, за яким вестиметься спостереження, і його результат. Цілі, визначені вчителем, повинні бути сприйняті й усвідомлені учнями. 2. План спостереження.План складається на основі тих конкретних задач, які послідовно розв’язуються в процесі спостереження. План забезпечує послідовність діяльності учнів, уникнення стихійності та різних випадковостей. Скла­дання плану залежить від рівня усвідомлення результату спостереження. 3. Безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи.Під час спостереження сприймання виступає як самостійна діяльність. Сприймання відбувається на основі опорних знань про предмет або яви­ще, за якими ведеться спостереження.Сприймання розпочинається з організації розгляду обєкта в цілому, щоб у дітей склалося цілісне уявлення про нього.Зіставлення цілого і частин у процесі спостереження дозволяє дітям, по-перше, свідомо уникати випадкових ознак під час сприймання. Наприк­лад, ведеться спостереження за деревом, але учні звертають увагу, що на ньому є гніздо птаха. У цьому випадку вчитель повинен актуалізувати знання дітей про зовнішню будову дерева: «Які органи має дерево? Не забувайте, у якій послідовності їх треба називати. (Корінь, стовбур (стеб­ло), листя, квітки, плоди з насінням). Чи гніздо птаха, що на дереві, є його частиною? 4.Висновки спостережень.Зміст висновку і механізм розумової діяльності дітей під час його форму­лювання визначається об’єктом і цілями спостереження. Розрізняють кілька варіантів висновків, зокрема якщо:а) спостереження ведеться за конкретним об’єктом. Сприймається окре­ма ознака, властивість. б)спостереження ведеться за конкретним об’єктом. Сприймається сукупність ознак, які його характеризують. У висновку відображається зміст одного уявлення про цей об’єкт (зміст відповідає цілі). в)спостереження ведеться за групою предметів або явищ. Результа­том є загальне уявлення, в якому відображені ознаки, властиві цій групі об’єктів. За тривалістю проведення спостереження бувають: короткочасними і довготривалими. Короткочасні спостереження потребують незначного відрізку часу на уроці або вдо­ма при виконанні домашніх завдань. Метою цього виду є сприймання ознак, властивостей конкретних об’єктів. Довготривалі спостереження провадяться в позаурочні години. Об’єктом їх виступають процеси, явища, події, які розвиваються, змінюються протягом певного часу. Ознаки, які характеризують такий об’єкт, проявляються в різні періоди (або через деякий час) його розвитку.До цієї групи належать спостереження за умовами життя рослин; за впливом різних умов існування на ріст і розвиток рослин; змінами, які відбуваються з конкретними об’єктами природи протягом різних пір року.За формою організації діяльності учнів спостереження класифікуються на фронтальні, групові, індивідуальні. Фронтальні спостереження здійснюються усім класом за однаковим завданням під безпосереднім керівництвом учителя.Види спостережень за часом їх проведеннярозподіляються на випе- реджувальні, опорні та розширювальні. Випереджувальні спостереження провадяться ще до засвоєння нових знань, їхні результа­ти є чуттєвою основою формування уявлень у наступних темах.Опорні спостереження організовуються вчителем у процесі за­своєння нових знань (уявлень, понять, встановлення залежностей, спо­собів діяльності і т. ін.). Фронтальна форма організації діяльності шко­лярів є домінуюча в процесі їх здійснення.

Розширювальні спостереження застосовуються після засвоєння теоре­тичних знань. Вони потрібні для конкретизації, розширення і поглиблення сформованих елементів змісту.

8-23.мотивація.

IV. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.

V. Систематизація і узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок.

VI. Застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

VII. Домашнє завдання.

VII. Підсумок уроку.

VIII. Освітньою метою поточного уроку-екскурсії є формування в учнів уявлень чи понять про об’єкти і явища природи, їх взаємозв’язки і за­лежності, які передбачені змістом теми, а також засвоєння школярами тих власне предметних, розумових умінь та умінь раціональної навчаль­ної діяльності, які об’єктивно можна і необхідно сформувати у конк­ретній темі.

IX. Вступний урок-екскурсія

Вступний урок-екскурсія, як правило, багатотемний. Він передує вивченню розділу. Основна дидактична мета його полягає у здобутті учнями чуттєвого досвіду як основи для оволодіння системою понять, яка буде формуватися в учнів під час вивчення окремих тем і розділу в цілому.

X. Особливістю вступного уроку-екскурсії є те, що діти під час уроку сприймають і запам’ятовують конкретний фактичний матеріал про предмети і явища.

За дидактичною суттю — це урок засвоєння нових знань, умінь і навичок. Структуру його складають такі етапи:

I. Організація класу.

II. Постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація.

III. Засвоєння нових знань, умінь та навичок.

IV. Підсумки уроку.

V. Домашнє завдання.