Герасим Данилович Смотрицький

Першим ректором Острозької академії був писарз Кам’янця Подільського – Герасим Данилович Смотрицький. (пом. 1594р.). Самотужки він здобув велику освіту. Слава про його вченість поширилась по всій Україні в і 1576 р. він був запрошений до новоствореного гуртка “Навчених мужів” в Острозі. Очевидно, що по приїзді до Острога Г.Смотрицький стає першим ректором Острозької академії. Він очолює всю редакційну роботу по підготовці до друку текстів Острозької Біблії, пише першу і другу передмови до Біблії, а також вірші на герб князя Костянтина-Василя Острозького, які стали першим зразком геральдичної поезії в Україні. У першій передмові до Острозької Біблії, написаної від імені князя К-В. Острозького, Герасим Смотрицький розповідає історію надрукування Острозької Біблії. У другій передмові - “Предсловії к благовірному и православному всякого чина, возраста ж і сана читателеві” Герасим Данилович полемізує з єрессю антитринітаріїв, які не визнавали єдиносутності Святої Трійці. Герасим Смотрицький переконливо доводить, що Ісус Христос був єдиносущним своєму батькові, що у Христа було дві природи: людська (матеріальна, фізична, тілесна), яку ми можемо пізнати “віденієм та осязанієм”, та божественна, яку ми осягаємо “смышленієм і вірою”. “Блажени невидівшиє и увєровавшеи”. У 1587 р. Г.Смотрицький написав видатні полемічні твори “Ключ царства небесного” та “Календар римський новий”, з допомогою яких активно включився в ідеологічну боротьбу того часу.

Кирило Лукаріс

Однією з найпомітніших постатей серед діячів Острозької академії був Кирило Лука ріс (1572-1638). Він народився в м. Геракліоні (Кандії) на острові Крит. Був вихований православним священиком. Його дядько Олександрійський патріарх – Мелетій Пігас, будучи сам глибоко освіченою людиною, підтримував молодих талановитих людей. Кирило отримав прекрасну освіту у Падуанському університеті, де вивчав фіолсофію та теологію, та у Грецькій колегії у Венеції. Вільно володів грецькою, латинською та італійською мовами. У 1594 р. приїхав до України як представник (протосинкел) Олександрійського патріарха, щоб прийняти активну участь у боротьбі між уніатами та православними, яка у той час загострюється в Україні. Після смерті Герасима Смотрицького у 1594-1598 роках Кирило Лукаріс очолює Острозьку академію, яка у цей час стає одним з головних осередків боротьби з унією. За ректорства Кирила Лукаріса Острозька академія досягла свого найвищого розквіту. У цей час тут працюють найвидатніші вчені свого часу, друкуються найвідоміші полемічні твори: “Апокрисис” Христофора Філарета, “Перший і другий отписи” на листи єпископа Іпатія Потея. Тоді вперше в Україні в 1598 р. в Острозі було надруковано твір полум’яного письменника-полеміста Івана Вишенського. У жовтні 1596 р. Кирило Лукаріс бере активну участь у роботі православного Берестейського собору, що різко відкинув унію та Ватикан. Після Берестейського синоду був арештований і ув’язнений однин з головних діячів академії – Никифор Кантакузин, якого польські кола звинувалили у шпигунстві на користь Туреччини і заточили у Мальборській тюрмі. Щоб не повторити долю свого товариша Кирило Лукаріс вирішив покинути Острог.

На початку XVII ст. він їде в Західну Європу: Францію, Англію, Бельгію, Женеву, а також у Молдавію, Бесарабію, Валахію. У 1601 р. він повертається до Олександрії. У тому ж році за заповітом Мелетія Пегаса його вибирають Олександрійським патріархом, а у 1620 році – Константинопольським Патріархом ( на п’ять термінів). Перебуваючи на посаді Олександрійського та Константинопольського патріарха Кирило Лукаріс сприяв розвитку православної церкви та освіти в Україні, активно переписувався із львівським братством, у 1631 році благословив створення Петром Могилою Києво-Могилянської колегії. Але ще під час перебування у Західній Європі Кирило Лукаріс зблизився з протестантами. У одному з своїх листів 1618 р. він писав. Що після довгої боротьби “він визнав справу протестантів справедливою”. Проте до своєї смерті він залишався вірним сином православної церкви. Гликоко вивчаючи протестантизм, він сподівався донести до нього світло православного вчення. Але його звинуватили в тому, що під впливом протестантів, особливо кальвіністів, він змінив свої релігійні погляди, що його погляди вже не відповідають ортодоксальній православній церкві. Коли у 1627 р. до Кирила Лукаріса приїхав його учень Мелетій Смотрицький і прочитав твори (катехізис) патріарха, то знайшов там чимало помилок. Позиція православного патріарха при турецькому султані була сумнівною. Він міг бути звільнений султаном із своєї посади. Отже протягом 1620-1638 рр. Кирила Лукаріса чотири рази звільняли з посади патріарха і чотири рази відновлювали на ній. Він сподівався, що Російська та Османська імперія, атакуючи польську дворянську республіку, будуть сприяти зупиненню польсько-католицької експансії на землі України.

У 1629 р. в Женеві (за іншою версією – в Генфі) Кирило Лукаріс видав свій відомий твір “Сповідання віри”, у якому також висловив ідеї, близькі до кальвінізму. Кирило Лукаріс видав книгу латинською та грецькою мовами, розраховуючи на читачів Сходу та Заходу. Книга викликали неабияку сенсацію, і в той же рік була перекладена на англійську, французьку та німецьку мови. Видання цієї книги стало поштовхом до ствердження суспільної думки про “патріарха – єретика”, хоча сам Кирило вважав себе ортодоксальним християнином, і однієї з причин передчасної його смерті у 1638 році. За однією з версій, його вивезли на кораблі в море (або на безлюдний берег) чотири яничари, задушили шовковим шнуром і тіло викинули в воду. За іншою версією, за те, що Кирило Лукаріс допоміг донським козакам оволодіти фортецею Азов, його стратили за наказом турецького султана Мурада IV, тіло його четвертували і викинули у море. Після смерті Кирила Лукаріса на Єрусалимському синоді 1642 р. його твір “Сповідання віри” і він сам були піддані анафемі. У заяві синоду написано: “Кирилу, прозваному Лукарісом, який статтями свого віросповідання знеславив всю східну Христову церкву, оголошується анафема.” Після чого слідують ще 10 анафем, які засуджують окремі думки Кирила Лукаріса.

Анафема була знята через 30 років у 1672 р. Єрусалимським собором. Єрусалимський патріарх Дозітеос використав освячення храму Різдва Христового (Народження Христа) у Віфлеємі для того, щоб знову розібратися у Сповіді Кирила Лукаріса. На цьому синоді на основі цитат із праць та проповідей Кирила Лукаріса було продемонстровано, що висловлювання із Сповіді не відповідають його переконанням, тобто було заперечено авторство Кирила Лукаріса. Крім того Сповідь не заслуговує довіри, тому що не була затверджена синодом. Таким чином синод виправдовував Кирила Лукаріса та православну церкву, яка знаходячись під покровительством Святого Духа, не може помилятися.

Никифор Кантакузин (Парасхес)

Навчався у Падуанському університеті, де в першій пол. 1580-х років був “ректором наук еллінських”. У час загострення боротьби з Ватиканом та унією Никифор Кантакузин приїжджає в Україну як представник Константинопольського патріарха. Підступами польських магнатів та турецького уряду він був ув’язнений у Хотинському замку, але у вересні 1595 р. підкупивши сторожу замка, його викрали слуги В.-К. Острозького. У академії Никифор Кантакузин викладав грецьку мову. У жовтні 1596 року брав автичну участь у роботі антиуніатського Берестейського синоду. Польське панство не могло пробачити Никифору Кантакузтну зриву унійних планів. Згодом його було схоплено, засуджено на сеймі 1605 р. і замучено у страшнія мальборській тюрмі, де через 66 років було страченоще одного борця за волю України – Івана Богуна.

Ян Лятос

У літературі про Острозьку академія часто згадується славний астроном і медик – Ян Лятос (1539-1610). Ян Лятос народився в 1539 році у Кракові. У 1563 р. він закінчив Краківський університет, отримавши звання магістра філософії. Після цього їде вивчати філософію та медичні науки до Італії, у 1577 р. отримує звання доктора філософії та медицини Падуанського університету, і знову повертається до Кракова, призначається деканом лікувального відділу Краківської академії, багато займається астрологыэю. Ян Лятос вважав, що по розташуванню небесних світил, зокрема протистоянню Марса та Сатурна, по затемненню сонця та місяця можна визначити урожайність, кількість опадів, стихійні лиха, повені, епідемії хвороб, а також долі людей. Вивчаючи новий церковний календар, введений римським папою Григорієм XIII на основі узгодження його з астрономічним календарем, Ян Лятос знайшов у цьому календарі ряд неточностей та помилок і написав про них Римському папі в листі, який передав посол Болоньетто. Ознайомившись з листом Папа скликав зібрання вчених, які заперечили зауваження Яна Лятоса. 13 лютого 1582 року Папа видав буллу, у якій проголосив новий календар точним і виправленим. Але Ян Лятос продовжував його критикувати у своїх лекціях, виступах, дискусіях, статтях (“Опис короткий…страшного затмення на рік 1598”). 13 вересня 1598 р. зібрання професорів краківської академії засудило виступи Яна Лятоса, заборонило йому будь-які публічні виступи, а також друкувати і продавати його книги під загрозою штрафу 300 золотих. Тоді всі праці Лятоса були знищені, до сьогодні їх залишилося лише 5 примірників фого книг. Ім’я Яна Лятоса було викреслено із списків викладачів академії. Своєю полемікою з римською курією що до нового календаря Папи Григорія XIII Ян Лятос надав нові аргументи та авторитетну підтримку православній опозиції. У 1598 р., коли його було вигнано з Краківської академії, він переїхав до Острога під захист могутнього князя Василя-Костянтина Острозького. Князь Острозький подарував Лятосу три села, збудував будинок на вулиці Бельмаж, де Лятос жив із своєю дружиною Ганною Ожеговською та дочками Ганною та Доротою. У Острозі Ян Лятос плідно займається філософією, астрономією, математикою та медициною. Імовірно, він викладав ці предмети у Острозькій академії. У “Палінодії” Захарії Копистянського Ян Лятос названий “славним астрономом і філософом”. У Острозі вчений видав три брошури та “Мінуції”, у яких критикував календар Римського папи. Імовірно, що Ян Лятос працював також у шпиталі, заснованому К-В. Острозьким в 1585 р. у Троїцькому монастирі “для людей добрих та убогих, нестатками та недугами знесилених” (першому лікувальному закладі України). 23 березня 1608 р. Ян Лятос помер у Острозі і був похований на польському кладовищі, ще у 1959 р. була збережена його могила та гранітний надмогильний постамент. У 1965-67 рр. польське кладовище та всі пам’ятники на ньому були по-варварські знищені. яке було зруйновано у 1967 р.

Іов Борецький

Іван (Іов) Матвійович Борецький ( бл.1570-2.ІІІ.1631) народився в с. Бірче Львівської обл. Міг учитися в одній з католицьких колегій, або у Острозькій академії. У 1586 р. став вчителем Львівської братської школи з моменту її відкриття, викладав грецьку та латинську мову. Сильвестр Косов у своєму “Патерикові” писав, що не було рівних І.Борецькому “у знанні мови грецької. Латинської і руської”. У 1604 р. його було призначено ректором цієї школи. Очевидно, що на початку 1605 р. І. Борецький перебував у Дерманському монастирі. Тут він переклав з грецької на слов’янську мову “Лист Мелетія патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потея”, у якому Олександрійський патріарх Мелетій Пігас захищає догмати Східної церкви і просить Іпатія Потія, що став уніатом, повернутися до православної віри. Лист Мелетія Пегаса був написаний 14 жовтня 1599 р., а надрукований слов’янською мовою у Дермані 6 лютого 1605 р. Очевидно, між 1602 і 1606 р. вийшов ще один переклад Борецького під заголовком “Діалог альбо розмова о православной вере от Мелетія патріарха Олександрійського свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому...”. На думку багатьох дослідників (І.З.Мицька, М.С.Возняка, Ф.І.Науменка) Іов Борецький є автором визначного полемічного твору “Пересторога”(Попередження), який був написаний, очевидно в 1605 – на початку 1606 р. У Пересторозі Іов Борецький застерігає українців від вступу до унії, намагається знайти причину переходу до унії священиків, магнатів, шляхти. На його думку, головна причина переходу частини українського суспільства до унії полягала у духовному занепаді українського суспільства, причиною якого в свою чергу була відсутність освіти, те, що ревнителі православ’я – князі будували церкви та монастирі і не будували вищі школи. Натомість в Західній Європі університети почали з’являтися ще в 11 столітті. За рівнем освіти православне духовенство в цілому значно відставало від католицького. Відсутність шкіл породила “Грубість поганскую”, привела до міжусобних чвар, до того, що ослаблена Україна була завойована іншими державами. Низький рівень освіченості православного духовенства приводив до того, що магнати, захопившись західноєвропейською латинською культурою, “з віри православної на римську вихрещувалися”. Отже у подоланні кризи православної церкви в ситуації, що склалася після Берестейського собору, І. Борецький велику роль відводив закладам освіти. Отже письменник з великим схваленням ставився до культурно-освітньої діяльності церковних братств, що засновували школи та друкарні, активно займалися просвітою народу.

Він палко карав відступників від православної віри – єпископів Іпатія Потея і Кирила Терлецького. Не без впливу Івана Вишенського І. Борецький захищав простонароддя братств, згадуючи, що Христос засудив “архіереов” і вибирав собі учнів з простих людей.

Письменник приводить численні приклади аморальної поведінки Кирила Терлецького та Іпатія Потея. Зокрема, у володимирських гродських книгах у 1596-97 роках було записано 80 судових справ. Які стосувалися Кирила Терлецького. Він нападав на сусідів, грабував їх, убивав, ґвалтував дівчат, випускав фальшиві монети - вів себе не як набожна людина, а як аморальний пихатий феодал. 27 листопада 1591 р. за наказом Терлецького був розгромлений маєток відомого письменника-полеміста Матрина Броневського, 13 грудня 1597 р. слуги Терлецького вбили православного священника Стефана Добрянського.

Іпатій Потій у Вільно всіляко переслідував православних, насильно виганяв їх з церков, зокрема, захопив Троїцький братський монастир і вигнав з нього архімандрита Сенчила. З великою повагою І. Борецький писав про князя Василя-Костянтина Острозького, який не один раз витупав на сеймах проти переслідування православних і пророкував королю, що внутрішні чвари можуть обернутися повним крахом Речі Посполитої.

У 1609 р. в друкарні львівського ставропігійного братства була надрукована невелика книжечка Іова Борецького “Иже в сятыхъ Отца нашего Іоанна Златоустого Бесъда о воспитаніи чадъ”, у якій І. Борецький пише, що цю книжечку він склав на основі бесід богослова Іоанна Златоуста. Серед діячів Львівського Братства І. Борецький користувався великим авторитетом. Проте він не міг проявити свою непересічну енергію, розгорнути активну діяльність в утвердженні православ’я у Львові, оскільки тут були сильними католицькі та уніатські кола. Православні діячі, рятуючись від утисків змушені були приймати католицтво, або, вириваючись з цього замкнутого кола, переїжджати до Києва, де православ’я знаходилося під могутнім захистом козаків, очолених Петром Конашевичем-Сагайдачним. Отже., у 1610 р. Іов Борецький переїжджає до Києва, відкриває там церковно-парафіяльну школу, тісно співробітничає з Київським братством та з науковим гуртком Києво-Печерської лаври. У 1616 р. він стає першим ректором Київської братської школи. У 1618 р. він передає керівництво школою Мелетію Смотрицькому, а сам приймає чернецтво і стає ігуменом провідного в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли у серпні 1620 р. у Києві зупинився Єрусалимський патріарх Теофан, який повертався з Московії до Єрусалиму, цим шансом вирішили скористатися православні кола. У серпні в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада православних священиків, на якій було вирішено просити єрусалимського патріарха Феофана висвятити Іова Борецького на православного митрополита Київського. Спочатку Феофан не наважувався на цей крок. Оскільки боявся помсти зі сторони польських католицьких кіл. Але Сагайдачний гарантував йому повну безпеку. Отож, 9 жовтня 1620 р. у храмі Братського монастиря з дозволу вселенського константинопольського патріарха Феофаном був здійснений акт рукопокладення Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, інші священики буди висвячені на єпископів, зокрема Мелетій Смотрицький став єпископом полоцьким. Римський папа, дізнавшись про цю подію. закликав польського короля покарати митрополита та єпископів, але король Зігмунт ІІІ не наважувався на це, оскільки не хотів вступати в конфлікт з козаками, під опікою яких знаходилися православні ієрархи. Восени 1620 р. польська армія зазнала страшної поразки в битві під Цецорою від турецької армії. На карту було поставлено само існування Речі Посполитої. Король звернувся по допомогу до Сагайдачного, який згодом допоміг йому виграти вирішальну битву під Хотином на початку вересня 1621р.

27 квітня 1621 р. Іов Борецький написав “Протестацію та побожну юстифікацію” (виправдання). У цьому творі він висловив палкий протест проти переслідувань православних уніатськими єпископами та виправдав (юстифікував) діяльність єрусалимського патріарха Феофана, якого уніати звинуватили у шпигунстві на користь Туреччини

На початку 1621 р. І. Борецький скликав у Києві помісний собор, на якому підкреслив необхідність поширення проповідницької діяльності, скерованої проти уніатів, розширення сітки братських шкіл та друкарень.

У червні 1621 р. на своїх зборах, що проходили з православним духівництвом на чолі з Іовом Борецьким, козаки вирішили допомогти польському війську. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. була отримана перемога.

Коли на сеймі 1624 р. проблема легалізації православної церкви знову не була вирішена (не отримала більшості голосів у парламенті), Іов борецький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Він двічі посилав своє посольство. Але ці переговори не мали реальних наслідків.

Наши рекомендации