Система методів проблемно-розвиваючого навчання

Система методів проблемно-розвиваючого навчання ґрунтується на принципах цілеспрямованості (відображають передбачувані, плановані результати свідомо організованої діяльності), бінарності (складається з діяльності викладача й учнів) та проблемності (визначають рівень складності матеріалу і труднощі в його засвоєнні). її складають показовий (показове викладання), діалогічний (діалогічне викладання), евристичний (евристична бесіда), дослідницький (дослідницькі завдання), програмований (програмовані завдання) методи.

Показовий метод викладання. Це спосіб взаємодії викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими фактами, законами, правилами і положеннями з метою пояснення учням суті нових понять і формування уявлення про логіку вирішення наукової проблеми.

Викладач пояснює навчальний матеріал, формулює проблему, що виникла в історії науки, способи її вирішення вченими. Учні залучаються до активної репродуктивної діяльності, спостерігають, слухають, осмислюють логіку наукового дослідження, беруть участь у доведенні гіпотези, перевірці правильності вирішення навчальної проблеми.

Метод проблемного викладу (показовий). Метод проблемного показового або розмірковуючого викладу застосовується на перших етапах використання проблемності у навчанні. Це спосіб взаємодії вчителя й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими фактами, законами, правилами і положеннями з метою пояснення учням суті нових понять і формування уявлення про логіку розв'язання наукової проблеми.

Вчитель пояснює навчальний матеріал, формулює проблему, що виникла в історії науки, способи її розв'язання вченими. Учні залучаються до активної репродуктивної діяльності, спостерігають, слухають, осмислюють логіку наукового дослідження, беруть участь у доведенні гіпотези, перевірці правильності розв'язання навчальної проблеми. При цьому педагог формує низький (виконавчо-інструктивний) рівень проблемності, властивий діяльності за інструкцією (як діяти в конкретній ситуації), розкриває логіку розв'язання навчальної проблеми. Отже, проблемний виклад ‒ це ціла низка дій учителя: формулювання проблеми, виявлення внутрішніх суперечностей, що виникають під час її розв'язання, роздуму вголос із висловленням припущення (гіпотези), обговорення припущення, доведення істинності за допомогою історичних фактів, формулювання висновків. При цьому вчитель наче реконструює шлях пошуку, проводячи учнів через усі етапи творчо-пошукової діяльності ‒ від усвідомлення суперечності, яка виникла між старими знаннями й новою інформацією, формулювання проблеми й висування гіпотези або доказу спростування цієї гіпотези. Отже, учні не тільки знайомляться зі змістом навчальної інформації, а й засвоюють спосіб наукового пізнання, процес пошуку істини. Якщо вчитель при цьому використовує яскраві, суперечливі факти й проводить виклад емоційно, збуджуючи інтерес школярів, концентруючи ї: увагу на тому, що відбувається, то спосіб розв'язання проблеми, на думку О. Турянської, засвоюється учнями на підсвідомому рівні ‒ легко й невимушено.

Переваги проблемного викладу полягають у більшій доказовості і переконливості навчання, ґрунтовності знань, демонстрації наукового мислення, еталону наукового пошуку, вищій емоційності, стимуляції інтересу до навчання.

Проблемний виклад вимагає дотримання ряду правил:

1.Доцільно організовувати проблемне вивчення історичного явища тоді, коли воно було проблемою в житті суспільства.

2. Достатність, а ще краще багатство фактичного матеріалу, який дасть змогу учням зробити самостійні висновки.

3. Складність навчального матеріалу повинна бути доцільною, з врахуванням знань і вмінь учнів.

4. Важливість тематики самостійної роботи учнів на уроці з проблемним викладом.

5. Оптимальна нагода для організації проблемного викладу виникає тоді, коли навчальний матеріал містить суперечності, зіткнення думок, конфлікти.

6. Проблемне завдання може бути сформульоване до всього уроку або його частини.

7. При розв'язанні проблемного питання учитель, як правило, використовує систему логічних завдань.

8. На уроці з проблемним викладом вчитель викладає лише факти, а учні в кінці уроку беруть активну участь у розв’язанні проблеми.

9. Проблемне або логічне завдання може бути поставлене на різних етапах вивчення нового матеріалу.

10. Методика формулювання проблемного завдання може різноманітною, але найкраще учні реагують на завдання, котрі вимагають доведення істини.

11. Активній роботі над проблемним завданням сприяє інтерес учнів до нього.

Як зазначає І. Глічов, у практиці навчання використовують різні варіанти проблемного викладу.

Варіант І. Учитель викладає навчальний матеріал (головне, а не його фактичну частину), а учні повинні бути готовими розкрити причинно-наслідкові зв'язки, дійти правильних висновків. Наприклад, на уроці "Скасування кріпосного права в Росії” (9 кл.) вчитель формулює проблему: ,,Під час моєї розповіді визначте, у чому полягав буржуазний зміст реформи 1861 р. і які в ній були кріпосницькі риси”. Розв'язуючи проблему, вчитель використовує систему логічних завдань: Чому кріпосництво в Росії було скасоване ,,згори”? Які факти свідчать про обезземелення селян? Чи розв'язала реформа аграрне питання в Росії? Якщо ні, то чому?

Варіант II. Учитель ознайомлює учнів з різними думками по суті питання, що вивчається, а учням пропонує обгрунтувати ту думку, яку вони вважають правильною. На уроці ,,Утворення Франкської імперії та її розпад" (7 кл.) вчитель ознайомлює учнів з двома документами, які подають різні характеристики Карла Великого. Він переказує уривок з біографії, складений придворним біографом імператора Ейнгардом. Тут Карл прославляється як добрий, справедливий правитель, владі котрого, начебто, добровільно і охоче підкорялось багато народів. Потім наводяться дані з хроніки того часу, які свідчать про те, що Карл силою завойовував нові території, нацьковуючи одні народи на інші, діючи за принципом ,,поділяй і володарюй”. Тут же ставиться пізнавальні завдання проблемного характеру: Яким же Карл Великий був насправді? Що являла собою його імперія?

Після викладу вчителем фактичного матеріалу теми самостійно роблять висновок про ідеалізацію Карла Великого у біографії, написаній Ейнгардом. говорять про те, що насправді Карл був доволі жорстоким і лицемірним правителем, котрий утверджував своє панування за допомогою грабіжницьких воєн, брехні та обману.

Варіант III. Учитель звертає увагу у своєму викладі на суперечності, котрі об'єктивно існували на певному історичному етапі, і показує шляхи розв'язання. На уроці ,,Нідерландська буржуазна революція" (7 кл.) учитель розповідає суперечності, котрі виникли в результаті того, що Нідерланди, де вже розвивалися більш передові капіталістичні відносини, були під владою феодальної Іспанії. Використовуючи фактичний матеріал, викладений учителем, учні визначають наслідки цієї суперечності.

Евристичний (або частково-пошуковий) метод. Виявляє себе у взаємодії вчителя й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання з метою спонукання учнів до участі в постановці, розв'язуванні проблем, засвоєнні нових понять та способів дії. Суть методу полягає в тому, що вчитель формулює проб малодоступну для розв'язання самостійно, ділить її на підпроблеми і серію взаємопов'язаних запитань або логічних завдань і залучає учнів до самостійного виконання окремих етапів її розв'язання у процесі пошукової діяльності. Педагогічна цінність цього методу полягає в тому, що він сприяє розвитку вміння порівнювати, пояснювати явища, розкривати причинно-наслідкові й інші зв'язки, висловлювати припущення, доводити їхню правильність, тобто вчить науковому мисленню.

І. Глічов розглядає три основні варіанти застої цього методу. У першому варіанті вчитель навчає учнів баченню проблеми, формулюванню запитань до картини, Крім цього, учень навчається самостійно конструювати знайдений доказ, робити висновки з аналізу представлених учителем фактів, висловлювати гіпотезу, а потім планувати її перевірку.

Другий варіант цього методу передбачає розчленування складного проблемного завдання на серію доступних підзавдань, кожне з яких полегшує наближення до розв'язання основного завдання. Наприклад, учням 8 класу при вивченні історії Київської Русі було дане завдання з метою перевірки розуміння соціальної суті християнства: ,,Працюючи кілька років на розкопках кургану, під котрим містилося неукріплене поселення та укріплене городище, що безпосередньо примикали одне до гірш», археологи в городищі знаходили предмети тільки християнського вірування, а в неукріпленому поселенні ‒ предмети тільки язичницьких вірувань. Треба побудувати гіпотезу, котра б пояснила цю відмінність”. Учні для повного доведення висловлених припущень називали факти, котрі б свідчили про те, що жителі цих поселень користувалися предметами релігійних вірувань, рештки котрих знайшли археологи. Учні доходять висновку, що в городищах жила знать і саме там були знайдені викопні рештки християнської релігії. Отже, знать вже прийняла християнство, а більша частина суспільства залишалися язичниками. Отже, учень сприймає завдання, осмислює його умови, розв'язує частину завдання, здійснює самоконтроль у процесі виконання кроків розв'язання -проблеми, мотивує свої дії. Але при цьому його діяльність не передбачає планування ходу розв'язання проблемного самостійного співвіднесення етапів між собою. Все це робить учитель .

Третій варіант ‒ коли виклад навчального матеріалу та організація самостійної діяльності учнів відбувається у формі евристичної бесіди. Вказуючи на суперечності між фактами, явищами, вчитель створює проблемні ситуації, спонукаючи учнів до участі в постановці проблеми, висуненні припущень, доведенні гіпотези. Це сприяє формуванню в учнів умінь і навичок мовленнєвого спілкування та самостійної пізнавальної пошукової діяльності. Цей метод передбачає організацію частково-пошукової діяльності учнів, які самостійно виконують окремі кроки пошуку, а цілісне розв'язання проблеми досягається разом з учителем. На відміну від повторювально-узагальнюючої бесіди, для відповідей на евристичні питання учням недостатньо згадати і відтворити вивчений матеріал. На відміну від аналітичної бесіди, вчителі використовує метод евристичної бесіди, розраховує не лише на вміння учнів аналізувати подану інформацію, а й на їх творчість, кмітливість. Під час такої бесіди учитель перед учнями питання, що підлягає вивченню, спонукати їх відтворити необхідні знання, отримані рішення у навчання або зі своїх життєвих спостережень, порівняти, зіставити певні історичні факти та явища, шляхом міркувань самостійно знайти відповідь на поставлене питання. Наприклад, учні в ході евристичної бесіди самостійно аргументують певні висновки, знаходять причини і подій тощо.

Евристична бесіда вимагає від учителя такого планування системи пов'язаних між собою питань, щоб кожне наступне з них підпорядковувалося головному ‒ першому, визначеному як провідна проблема, відповідь на яку дасть змогу зняти суперечність і розв'язати проблему.

Цей метод логічно продовжує проблемний виклад, коли учні не можуть самостійно знайти спосіб розв'язання проблемного завдання. Рівень пізнавальної активності учасників бесіди значно зростає, ефективність процесів мислення й засвоєння підвищується.

Програмований метод. Стрижнем його є взаємодія викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між практично досягнутим результатом і нестачею в учнів знань для його теоретичного обґрунтування шляхом поетапного поділу навчального матеріалу на питання, задачі й завдання та організації самостійного вивчення нового (або повторення раніше вивченого) матеріалу частинами.

Викладач створює проблемну ситуацію на основі постановки запитань і проблемних завдань. Шляхом поетапного роздріблення навчального матеріалу з постановкою до кожної його частини питань і завдань він спонукає учнів до самостійної теоретичної роботи з визначення алгоритму пошуку вирішення проблеми, активної участі у створенні проблемної ситуації, висунення припущень, доведення гіпотези і перевірки правильності її вирішення.

Пошуковий метод. Полягає у взаємодії вчителя й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності теоретично можливим способом розв'язання проблеми і неможливістю застосувати його практично, з метою організації самостійної роботи учнів щодо засвоєння частини програми за допомогою проблемно-пізнавальних завдань.

Вчитель, визначивши обсяг, рівень складності навчального матеріалу, викладає його та організовує самостійну пошукову діяльність учнів у формі евристичної бесіди, дискусії дидактичної гри, поєднуючи часткове пояснення нового матеріалу з постановкою проблемних питань. Це спонукає учнів до самостійної пошукової діяльності, оволодіння прийомами активного мовленнєвого спілкування, постановки й розв'язання навчальних проблем.

Важливо при цьому пояснити матеріал, який учні можуть засвоїти самостійно, формуючи високий (дослідницько-логічний) рівень проблемності, властивий діяльності в новій ситуації, коли алгоритм дії невідомий. У такій діяльності повинні переважати логічні процедури аналізу, порівняння, узагальнення.

Сутність пошукового методу навчання полягає у створенні певного типу проблемних ситуацій ‒ суперечності теоретично можливим способом розв'язання проблеми практичною його нездійсненністю. Його використовують у випадку значного обсягу в учнів опорних знань та в необхідних для розв'язання навчальної проблеми.

Учитель, організовуючи пошукову діяльність учнів на уроці, повинен враховувати поточні результати, щоб відслідкувати кількість успішних рішень кожного.

Для виконання проблемного завдання К. Баханов пропонує учням таку пам'ятку:

‒ уважно прочитайте умови завдання і запам'ятайте питання до нього;

‒ обміркуйте дані умов і визначте, що вони дають для відповіді на запитання;

‒ поміркуйте, чи не суперечать один одному дані в умовах завдання, чи не допомагають одні дані зрозуміти значення інших за тих самих умов:

‒ якщо в умові не вистачає якихось даних, пригадайте, що вам відомо з теми завдання, що з цих знань допоможе виконати завдання;

‒ доведіть своє рішення, якщо з умов завдання випливає кілька висновків, кожен із яких необхідно довести. Перевірте, чи ви готові ясно і переконливо викласти доведення;

‒ перевірте, чи є ваше доведення відповіддю на сутність запитання. Чи повно ви відповіли? Чи немає зайвого?

‒ перевірте, чи немає в умовах даних, котрі суперечать Йому рішенню.

Дослідницький метод. Реалізується через взаємодію вчителя й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом розв'язання проблеми і неможливістю застосувати його практично з метою самостійного засвоєння учнями нових понять, способів, інтелектуальних і практичних дій.

Вчитель разом з учнями створює проблемну ситуацію, спонукає їх до самостійної практичної роботи зі збирання та систематизації фактів (фактичний матеріал учні добирають із джерел та літератури), пошукової діяльності (аналізу фактів, постановки проблеми та її розв'язання), організовує творчу самостійну роботу, дає проблемні завдання із зазначенням роботи (проблемні ситуації виникають під час виконання навчальних завдань, що мають не тільки теоретичне, а й практичне значення). При цьому формується високий (дослідницько-евристичний рівень проблемності, властивий для діяльності в новій ситуації, алгоритм якої невідомий (у діяльності переважають евристичні процедури, пов'язані з висуненням гіпотез, пошуком та використанням аналогії у розмірковуваннях).

Цей метод конкретизують такі методи навчання історії:

1. Метод виявлення причин за наслідками потребує певної підготовки, досить розвинутого абстрактного мислення і може застосованим, починаючи зі старшого шкільного віку, хоча окремі його елементи можливо використовувати вже в шостому класі, коли мова йде про наслідки діяльності окремих історичних осіб.

2. Схожий із ним метод визначення зародка за зрілими формами. Цей метод краще застосовувати під час лабораторно-практичної роботи. На початку уроку вчитель ставить учням завдання виявити зародки тоталітаризму в різних країнах. На основі документальних джерел, свідчень людей, які пережили ті страшні часи, художніх творів учень, застосовуючи цей метод, повинен самостійно зробити висновки про зародки цього явища та їх носіїв.

3. Для дітей середнього шкільного віку більш доступним є метод реконструкції цілого за частинами. Цей метод вимагає не тільки логічного, скільки образного мислення, більш притаманного дітям середнього шкільного віку. За допомогою цього методу в них складаються уявлення про ті чи інші події,явища, персоналії (після демонстрації фрагментів посуду, зброї, знайдених під час археологічних розкопок, учні реконструюють увесь предмет у цілому).

4. Метод узагальнення свідчень пам'яток звичаєвого та писемного права. Цей метод краще застосовувати під час лабораторно-практичних занять, коли вчитель має змогу роздати їм хрестоматії, збірники документів або окремі пам'ятки права, і вони повинні, проаналізувавши їх, зробити висновки про розвиток судочинства в тій чи іншій країні, про майнові відносини, форми покарання за кримінальні злочини, привілеї знаті та інші чинники тогочасного життя (три редакції Литовського Статуту).

5. Лінгвістичний метод передбачає аналіз мови документа. Перед початком роботи з документом учитель ставить відповідне завдання (визначити, якою мовою (давньоруською, мовою XIX століття або сучасною ‒ написано документ).

Проблемні завдання можуть оформлювати за текстом документа, підручника, іншого джерела історичної інформації. Мета вчителя в даній педагогічній ситуації полягає у формулюванні таких завдань, котрі б забезпечили творче застосування учнями основних знань (ідей, понять, методів пізнання) при розв'язанні основних доступних їм проблем курсу. Крім того, вчитель повинен контролювати хід роботи учнів, перевіряти підсумки роботи, організовувати їх обговорення.

Вибір методу проблемного навчання залежить від дидактичної мети, особливостей змісту навчального матеріалу, пізнавальних можливостей учнів і методичної підготовки вчителя.

При використанні методів проблемного навчання відповідно до пізнавальних можливостей учнів, їх готовності до роботи, враховують: попередню теоретичну та практичну підготовку; підготовленість до проблемно-пошукової діяльності (самостійність мислення, вміння визначити головне в матеріалі, вміння вести індивідуальний пошук); підготовку до самостійної роботи (вміння планувати навчальну роботу, здійснювати її в належному темпі, здатність до самоконтролю).

За значних прогалин в опорних знаннях та вміннях, непідготовленості учнів до проблемно-пошукової діяльності та до самостійної роботи використовують метод проблемного викладу, орієнтований на низький рівень важкості проблемного завдання, який потребує осмислення навчального матеріалу, мисленнєвого співвідношення вивченого раніше матеріалу з новим, доведення гіпотези та перевірки правильності розв'язання проблеми.

За незначних прогалин в опорних знаннях та вміннях, певної підготовленості до проблемно-пошукової діяльності й самостійної роботи вдаються до частково-пошукового методу, орієнтованого на середній рівень важкості проблемного завдання. Він потребує осмислення навчального матеріалу, виконання практичної роботи (спільно з учителем), доведення гіпотези та самостійної перевірки правильності розв'язання проблеми.

Достатній обсяг знань і вмінь, підготовленість учнів до проблемно-пошукової діяльності й самостійної роботи дає змогу використати пошуковий метод, орієнтований на високий рівень важкості проблемного завдання. Він потребує осмислення навчального матеріалу, активності при аналізі проблемної ситуації. висуненні припущень, самостійного доведення гіпотези та перевірки правильності розв'язання проблеми.

.

Питання і завдання для самоконтролю:

1. У чому полягає суть проблемного навчання?

2. Які особливості проблемних запитань і проблемних задач?

3. Перелічіть види та можливі шляхи створення проблемних ситуацій на уроках історії.

4. Назвіть види проблемних завдань. Наведіть приклади.

5. Чим відрізняється проблемна задача від проблемного питання? Наведіть приклади проблемних задач.

6. Охарактеризуйте проблемні методи навчання.

7. Як реалізується метод програмованих завдань?

8.На практиці дослідницькі методи конкретизуються у наступних прийомах:...