Блок Б. Інструментальні особливості (особливості - вміння).

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Янченко Катерина Миколаївна,

студентка ІУ курсу

групи ДП-41

факультету психології

та соціальної роботи

Науковий керівник:

канд. пед. наук, доцент Новгородська Ю.Г.

Актуальність теми. Модернізація системи освіти, зміна освітянської парадигми, масштабність та гострота соціальних, економічних, культурних проблем потребують піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання, формування в суспільстві розуміння ранніх етапів життя людини як найвідповідальнішого періоду становлення особистості. Нова соціокультурна ситуація і вимоги суспільства до особистості доводять, що сучасне покоління дітей поступово зіткнеться з необхідністю оволодіти наукою виживання на основі розвитку соціально-психологічних засобів пристосування до різноманітних, в тому числі й екстремальних ситуацій. Отже, діти мають практикуватися у входженні до соціального середовища, розвивати в собі мобільність, гнучкість поведінки, адаптивні механізми.

Адаптація [від лат. adaptatio - пристосування] є комплексним явищем соціального буття особистості, універсальною властивістю людини, яка забезпечує засвоєння нею соціально корисних стандартів поведінки, ціннісних орієнтацій, гармонізацію взаємозв’язків з новим соціальним середовищем (А.П. Авцин, Ю.А. Александровський, Ф.Б. Березін, І.О. Зотова, І. А. Мілославова, Б.Г. Паригін, Г.І. Царегородцев та ін.).

Соціальна адаптація – специфічна форма соціальної активності, пов’язана зі входженням та приведенням об’єктивних і суб’єктивних особливостей особистості у відповідність до нових соціальних умов (Д.А. Андреєва, В.П. Казначеєв, О.Л. Кононко, В.Г. Слюсаренко, А.В. Фурман). Розробники Базового компонента дошкільної освіти розглядають соціальну адаптацію як інтегральний показник здатності дитини виконувати належні біологічні, психологічні функції та соціальні ролі у колективі як основне призначення сім’ї та дошкільного навчального закладу, при цьому увага педагогів акцентується на необхідності тісної взаємодії основних соціальних інститутів у процесі адаптації особистості.

Старший дошкільний вік – кінцевий етап початкової ланки соціалізації дитини на рівні дошкільного навчального закладу. На цьому етапі відбуваються суттєві зміни в її житті. Прихід в дитячий садок потребує від дитини оволодіння системою таких складових соціальної адаптації як: уміння прилаштовуватися до життя у нових соціальних умовах, усвідомлення нової соціальної ролі "Я-дошкільник", розуміння нового періоду свого життя, особистісна активність у встановленні гармонійних зв’язків із соціальним оточенням, дотримання певних правил групи, що потребує вміння унормовано поводитися, відстоювати власні думки, позицію (Н.Д. Ватутіна, О.Л. Кононко, С.М. Курінна, І.П. Печенко та ін.).

Пріоритетну роль у забезпеченні адаптації дитини до нових соціальних умов відіграють родина та дошкільний навчальний заклад. Останнім часом виховний вплив сім’ї на дитину значно послабився. Деякі дослідження свідчать про те, що різноманітні відхилення у стосунках батьків та дітей, порушення умов розвитку дитини, емоційна депривація і фрустрація потреб призводять до затримки росту, серйозних порушень в особистісному розвитку дитини, а в особливо тяжких випадках – до утворення негативних емоційних установок та руйнівних тенденцій, які за несприятливих умов починають домінувати і зумовлюють дезадаптивні, деструктивні форми поведінки (А. Адлер, Н. Авдєєва, Г. Бреслав, К. Хорні, К. Юнг та ін.).

Це свідчить про те, що соціально-виховні інститути мають приділяти пріоритетну увагу процесу адаптації дитини. Зміни в соціальній дійсності країни, світосприйнятті людини, рівні психолого-педагогічних знань батьків диктують необхідність переосмислення проблеми соціальної адаптації та ролі дошкільного навчального закладу й родини в цьому процесі; пошуку нових підходів до вирішення адаптаційних труднощів.

У цілому ряду сучасних досліджень визнається перевага дошкільного закладу як інституту соціалізації, в якому створено умови для особистісного розвитку дитини, вправляння в соціальній поведінці, формування гнучкості, здатності пристосовуватися до оточення (Л.В. Артемова, А.М. Богуш, Н.Д. Ватутіна, Т.Г. Жаровцева, О.Л. Кононко, А.Г. Колесник, Т.І. Поніманська, І.П. Печенко та ін.).

Мета статтіполягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей адаптації дітей в умовах дошкільного навчального закладу.

У сучасній педагогічній науці усталився погляд на дошкільний вік як на вік потенційних можливостей розвитку дитини, специфічної форми соціального буття. Вчені (Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець та інші) вважають дошкільне дитинство відповідальним перед наступними віковими періодами розвитку особистості, сензитивним періодом для засвоєння суспільних норм, форм поведінки, розвитку адаптаційних механізмів, уміння адекватно сприймати навколишню дійсність та гармонійно поводитися у нових соціальних умовах. У цей віковий період становлення особистості дитини актуальною є її здатність усвідомлювати зміни у власному житті, нові функції, соціальні ролі, виявляти приязне ставлення до інших людей, орієнтуватися в навколишній дійсності, адаптуватися до перебування у дитячому садку.

Вітчизняна наука розглядає дитину не тільки як об’єкт розвитку, але і як суб’єкт предметної, комунікативної та пізнавальної діяльності з комплексом специфічних особливостей, які уможливлюють її домірне функціонування в суспільстві. Серед особливостей, що домінують у дітей старшого дошкільного віку, О.Л. Кононко виділяє такі: достатній рівень знань про себе (фізичні, розумові особливості, почуття і вольові риси характеру, чесноти й вади, права й обов’язки, потреби й можливості); здатність самoстійно щось обирати, в чомусь відмовляти, а чомусь надавати перевагу; спроможність визнавати власні досягнення, бачити негативні якості; готовність відстоювати власну гідність; уміння називати не тільки свої зовнішні ознаки, а й душевні якості; дивитися на себе очима інших людей, зіставляти самооцінки з оцінними судженнями дорослих та однолітків, вносити корективи у свою поведінку; потреба в соціальних контактах, здатність сприймати себе в контексті відносин з іншими людьми; схильність до соціальних почуттів; гармонійне поєднання різних засобів комунікації, збагачення досвіду спілкування.

У зв’язку з цим постає об’єктивна необхідність вивчення особливостей, чинників та тенденцій процесу адаптації дошкільників у контексті сучасних умов розвитку суспільства, спрямованості на якісно новий підхід до забезпечення нормативного пристосування.

У цілому ряді сучасних досліджень визнається перевага дошкільного закладу як інституту соціалізації, в якому створено умови для вправляння в соціальній поведінці, активізації якостей, визнаних певною дитячою спільнотою, формування гнучкості, здатності пристосовуватися до середовища. Дошкільний навчальний заклад як важливий чинник соціалізації дитини робить свій незаперечно вагомий внесок у вирішення цієї проблеми. Практика показує, що діти, які не відвідували дошкільний заклад, зазнають істотних труднощів у школі, важко адаптуються в соціумі.

У руслі нашого дослідження становлять інтерес праці, присвячені різним аспектам адаптації дітей дошкільного віку. З психолого-педагогічної точки зору проблема адаптації розглядається в працях Л.Н. Галігузової, Т.Г. Жаровцевої, О.Л. Кононко, С.Ю. Мещерякової, Т.І. Науменко, Л.М. Царегородцевої, Ж.М. Юзвак та інших. Вчені вважають, що пластичність нервової системи, вікові особливості дошкільників збільшують можливості тренування здатності адаптуватися, розширюють ресурси активної перебудови особистості відповідно до нових умов, вимог, вироблення відповідних форм поводження.

Наукові відомості про адаптацію дітей були значно розширені у результаті комплексної роботи вчених (Р.В. Тонкова-Ямпольська, К. Гpош, М. Зейдель, Е. Шмідт-Кольмер та ін.), які досліджували проблеми адаптації дітей раннього та молодшого дошкільного віку: її особливості, залежність перебігу від індивідуально-психологічного розвитку дитини, ставлення "новачків" до вихователів, однолітків, наявності інтересу до різноманітної дитячої діяльності. Автори дослідження визначали адаптацію як короткотривалий процес взаємодії дитини з новими соціальними умовами, що потребує пошуку психологічних форм пристосування [11, 12].

У дослідженні Ж.М. Юзвак проаналізовано труднощі адаптації дітей раннього віку (2-го року життя) до умов дошкільного закладу. Головною причиною дезадаптації (або важкої форми адаптації) автор вважає відсутність у малюків психологічної готовності до відвідування дитячого садка. Адаптацію, за дослідженням Ж.М. Юзвак, забезпечують: формування готовності дитини до спілкування з дорослими на діловому та мовленнєвому рівнях, володіння предметними та елементарними ігровими діями, вміння виконувати вимоги дорослих і суспільні правила поведінки, позитивне ставлення до відвідування дошкільного закладу [12].

Н.Д. Ватутіна розглядає адаптацію дітей 3-го року життя до умов суспільного дошкільного виховання як процес активної їх взаємодії з новим середовищем та можливість педагогічного керування цим процесом. Автор досліджує практику прийому, залежність тривалості та характеру адаптаційного періоду від правильного визначення та задоволення домінуючої соціальної потреби дитини – потреби в спілкуванні, що забезпечує подальше формування потребової сфери, прискорює засвоєння соціального досвіду. Неодмінною умовою адаптації автор вважає органічну єдність педагогічного впливу сім’ї та дошкільного закладу і рекомендує систему методів та прийомів педагогічного впливу на перебіг адаптаційного періоду [1].

Окремі аспекти адаптації старших дошкільників стали предметом дослідження низки наукових праць:

- психологічні особливості дітей перехідного від дошкільного до молодшого шкільного віку (В.М. Поліщук). Дослідником визначаються такі позитивні новоутворення цього вікового періоду як: бажання здійснювати соціально значущу й оцінювальну діяльність; диференціація зовнішнього і внутрішнього життя, усвідомлення наявності свого "Я" серед інших, порівняння себе з іншими; формування довільної поведінки і вміння контролювати себе в різних ситуаціях, вміння підпорядковувати власні поведінкові реакції соціальним вимогам, вказівкам дорослих; формування свідомої орієнтації на соціальні норми і вимоги;

- виховання у дітей емоційно позитивного ставлення до дошкільного закладу (А.Г. Колесник), що забезпечується використанням провідного для цього віку видом діяльності – грою, особливо – творчого характеру з різними варіантами рольової поведінки, які відповідають віку дітей, їх інтересам та відмічаються різноманітністю;

- особливості соціалізації дітей 6 - 7 років у різних умовах життєдіяльності (С.М. Курінна). Дослідженням підтверджується точка зору багатьох вчених, що соціальна адаптація – це активно – розвивальний, а не активно - пристосувальний процес; це процес входження людини до конкретної спільноти через засвоєння соціального досвіду цієї групи та використання набутого раніше соціального досвіду. Свідченням адаптованості дитини, вважає автор, є: володіння соціально прийнятними способами поводження, уміння безконфліктного спілкування; контролювання своїх емоцій, позитивне сприйняття себе й оточуючих у нових соціальних умовах;

- соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів "Загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад" (І.П. Печенко), де адаптація визначається важливим етапом соціалізації і характеризується як засвоєнням соціального досвіду, системи соціальних зв’язків у процесі входження в соціальне середовище, так і відтворенням цих зв’язків за рахунок активної діяльності, включення в соціальне середовище. Вченим доведено, що соціалізація дітей забезпечується формуванням соціальної компетентності вихованців, інтеграцією соціально-педагогічних впливів батьків, дошкільного закладу, школи та громадськості села [4; 7; 8; 10].

Психолого-педагогічною наукою та виховною практикою встановлено, що перебіг адаптації залежить від індивідуально-типологічних особливостей дитини: легше адаптуються холерики, сангвініки, важче – флегматики та меланхоліки. Важко адаптуються до нових умов фізично та психічно незрілі діти. Ускладнюють адаптацію до дитячого садка такі прояви як: емоційна неадекватність, соціальна некомпетентність та несоціалізована агресія, що супроводжується слабо розвиненими пристосовницькими можливостями, опором навчальним та виховним впливам. За дослідженнями О.Л. Кононко складності адаптації старших дошкільників зумовлюються наявністю стійких стереотипів поведінки, соціального досвіду, що не завжди узгоджується з вимогами соціуму.

Сучасна тенденція приходу до дитячого садка дітей 5-6 років актуалізує проблему адаптації старших дошкільників, що й диктує необхідність ураховувати специфічні особливості дітей саме цієї вікової категорії. Тож вважаємо за необхідне уточнити поняття соціальної адаптації дітей старшого дошкільного віку, розглядаючи його як процес активного пристосування до мінливих умов життєдіяльності за допомогою різноманітних засобів з пріоритетною позицією задоволення потреби в ігровій діяльності, як інтегральний показник здатності дитини виконувати соціальні функції та ролі у групі.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень показав недостатність спеціальних досліджень, які розкривали б психологічні детермінанти та особливості адаптації старших дошкільників, системи чинників, показників та позитивних умов цього явища, проте нами з’ясовано, що специфічною особливістю старших дошкільників у період адаптації є потреба у підкріпленні знань власним практичним досвідом, включенні у змістовну, спільну з іншими дітьми та дорослими діяльність, яка сприяє обізнаності та безпосередньому усвідомленню необхідності виконання конкретних норм і правил життя [3, с. 15-181]. Оволодіння дитиною системою таких складових соціальної адаптації як: усвідомлення соціальних ролей та функцій, розуміння нового періоду свого життя, інтерес до різноманітних видів діяльності, життя в дошкільному закладі забезпечує їй засвоєння стандартів поведінки, гармонізацію взаємозв’язків з новим оточенням, приведення об’єктивних й суб’єктивних особливостей у відповідність до умов соціуму, пристосування до життя в нових соціальних умовах.

Якщо дитина непідготовлена до відвідування дитячого садка, не виключена можливість виникнення різних порушень та відхилень у стані здоров'я: вона скаржиться на головні болі, розлади кишкового тракту, у неї порушуються сон та апетит, проявляються емоційні розлади, що є симптомами важкого перебігу процесу адаптації. Вихователі та батьки повинні знати та розуміти основні причини, що викликають стан тривоги під час приходу малюка до дитячого садка.

Поведінка дітей також зазнає корективів. Зокрема, деякі діти у період адаптації вдаються до асоціальних форм поведінки: сваряться зі своїми однолітками в групі, провокують бійки. Вони неслухняні, агресивні, схильні до руйнівних дій, навіть до втечі з дитячого садка. Несоціалізована агресія, асоціальна поведінка, деструктивні або агресивні форми активності притаманні більшості дітей із кризових родин, тобто родин, які не виконують виховної функції. Перебування та поведінка такої категорії дітей у дошкільному закладі супроводжується поганими пристосовницькими можливостями. Ігнорування цими дітьми навчальних та виховних впливів негативно позначається на інших вихованцях, режимі роботи дошкільного закладу. Про низьку соціальну адаптацію свідчить і підвищена активність дітей, яка заважає нормальному спілкуванню з ровесниками та дорослими. Такі діти схильні до агресивної, ненормованої поведінки, виявляють емоційну неадекватність та соціальну некомпетентність. Розуміння вихователем мотивів та особливостей поведінки “важкої” дитини допоможе правильно визначити систему коригувальної та розвивальної роботи з нею в період адаптації.

На думку О.Л. Кононко, соціальна адаптація є першою з трьох фаз соціального становлення особистості дошкільника (адаптація, індивідуалізація, інтеграція) і передбачає засвоєння норм тієї соціальної спільноти, до якої він належить. Особливостями соціальної адаптації старшого дошкільника автор вважає:

- усвідомлення ним себе суб’єктом діяльності; бажання бути включеним у нове оточення;

- орієнтація на суспільні функції людей, норми, сенс їхньої поведінки та діяльності;

- суб’єктивне ставлення до соціальних цінностей, розуміння своєї належності до дитячого колективу;

- прагнення до розширення соціальних контактів;

- прихильне ставлення до одних груп дітей та відмова від спілкування з іншими [5, с. 185-187].

В.У. Кузьменко вважає, що перебіг адаптації залежить від віку, типу вищої нервової діяльності дітей, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, рівня розвитку ігрових навичок, емоційності та контактності. Виходячи з цього, автор виділяє три групи дітей з різним характером пристосування до нових умов життя: перша група – діти з легкою і безболісною адаптацією; друга група – діти, які адаптуються повільніше й важче; третя група – діти, які важко пристосовуються до нових умов [6, с. 18-19].

Т.І. Поніманська акцентує увагу на необхідності збагачувати соціальний досвід дитини в період входження у нові умови буття за такими складовими: уміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі; люди різної статі, віку, роду занять); здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки; вміння поважати інших, допомагати; обирати відповідні форми й способи спілкування та діяльності [9, с. 14-15]. Збагачення соціального досвіду сприяє формуванню соціальної компетентності, яка означає складне полікомпонентне утворення особистості, її інтегральну якість, що складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей та виявляється в соціальній активності й гуманістичній спрямованості.

Як випливає з аналізу наукової літератури, особливості прилаштування старшого дошкільника до нових умов життя можна охарактеризувати таким чином:

- по-перше: для поведінки дитини характерною є орієнтація на суспільні функції людей: ,,Мамі треба йти на роботу, бо вона працює лікарем”, ,,Вихователька піклується про дітей”, ,,У дитячому садку діти разом грають, вчаться” тощо;

- по-друге: діти намагаються розширити коло друзів, знайомих, задовольнити головні потреби цього віку – у грі, спілкуванні, здобутті нової, різнопланової інформації;

- по-третє: діти усвідомлюють необхідність особистісного та соціального зростання: ,,Я – дошкільник”, ,,Я вже дорослий”, ,,Я хочу вчитися”, ,,Я можу бути другом”. Вони схильні до обговорення з дорослими своїх думок, проблем, труднощів, переживань, пов’язаних з домівкою, відсутністю близьких людей.

Аналіз наукової літератури свідчить, що науковці визначили та згрупували у два блоки особливості адаптації старших дошкільників, які сприяють забезпеченню нормативної:

Блок А. Термінальні особливості (особливості - знання):

- розуміння нового періоду свого життя;

- усвідомлення нової ролі „Я - дошкільник”, наявність соціальних мотивів поведінки; ціннісних орієнтацій дитини в соціумі;

- обізнаність та усвідомлення необхідності керуватися у власній поведінці загальнолюдськими нормами, правилами та цінностями;

- усвідомлення потреби у взаємодії, спілкуванні, співробітництві;

- розуміння емоцій, почуттів, переживань інших; наявність емпатії.

Блок Б. Інструментальні особливості (особливості - вміння).

- орієнтація в новому соціальному середовищі; вміння розрізняти позитивні та негативні мотиви поведінки, соціальної ситуації спілкування;

- дотримання загальноприйнятих норм спілкування; вміння знайти форми ефективної взаємодії, дипломатична поведінка; запобігання конфліктним ситуаціям, мирне їх розв’язання;

- активність у різних видах діяльності, особливо – в ігровій;

- адекватне реагування на емоційні прояви оточення; вміння стримуватися у конфліктних ситуаціях; ініціювання встановлення контактів, спілкування, гри.

Таким чином, комплекс знань та вмінь дитини, спрямованих на орієнтацію в незнайомому довкіллі, знаходження в ньому правильних орієнтирів для побудови адекватної поведінки, здатність певним чином змінювати поведінку, коригувати власні бажання, впливати на довкілля, бачити себе очима інших людей, співвідносити їхні очікування зі своїми можливостями, активно взаємодіяти з оточенням сприяють її адаптації.

Узагальнюючи вивчений матеріал, особливостями адаптації старших дошкільників можна визнати такі: усвідомлення соціальних ролей та функцій, розуміння нового періоду свого життя, інтерес до різноманітних видів діяльності, потреба у підкріпленні знань власним практичним досвідом, включенні у змістовну, спільну з іншими дітьми та дорослими діяльність, яка сприяє обізнаності та безпосередньому усвідомленню необхідності виконання конкретних норм і правил життя; здатність певним чином змінювати поведінку, коригувати власні бажання, впливати на довкілля, активно взаємодіяти з оточенням.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ватутина Н.Д. Педагогические условия адаптации детей третьего года жизни к системе общественного воспитания: Автореф. дисс… канд. пед.наук: 13.00.01 / НИИ дошкольного воспитания. – М., 1979. – 19с.

2. Жаровцева Т.Г. Адаптация детей дошкольного возраста к условиям общественного воспитания / Т.Г.Жаровцева // Дошкольное воспитание. – 1991. – №3. – С. 16-18.

3. Запорожец А.В. Избранные психологические труды. В 2-х т. АПН СССР; Под. ред. В.В. Давыдова, В.П. Зинченко. – М.: Педагогика, 1986. – Т. 1. Психическое развитие ребенка. – 296с.

4. Колесник А.Г. Воспитание у детей эмоционально положительного отношения к дошкольному учреждению: Автореф. ... канд. пед. наук.: 13.00.01 / Одеський пед. ин-т им. К.Д. Ушинського. – Одесса, 1994. – 149с.

5. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. – К.: Освіта, 1998. – 256с.

6. Кузьменко В. Адаптація // Дошкільне виховання. – 1995. – №8. – С.18-19.

7. Курінна С.М. Особливості соціалізації дітей 6-7 років в різних умовах життєдіяльності / С.М. Курінна // Вихователь-методист. – 2004. – №4.

8. Печенко І.П. Організаційно-педагогічні умови формування соціальної компетентності дітей 5-7 років / Вісник Київського міжнародного університету. Випуск ІІ. – К.: Правові джерела, 2002. – 291с.

9. Поніманська Т.І. Людина і я. Світ дорослих як чинник соціалізації особистості дитини // Дошкільне виховання. – 1999. – № 8. – С.14-15.

10. Поліщук В.М. Психологічні особливості дітей перехідного періоду від дошкільного до молодшого шкільного віку: Автореф. ... канд. психол. наук: 10.00.07. – К., 1995. – 185с.

11. Социальная адаптация детей в дошкольных учреждениях / Под ред. Р.В. Тонковой-Ямпольской, Е. Шмидт-Кольмер, А. Атанасовой-Вуковой. – М.: Медицина, 1980. – 231с.

12. Юзвак Ж.М. Трудности адаптации детей раннего возраста к дошкольному учреждению и пути их предупреждения: Дисс. ... канд. психол. наук: 19.00.07 / НИИ психологии УССР. – К., 1989. – 118с.