Навчально-методичний посібник ПЕРЕДМОВА 2 страница

Запропонована схема організації процесу не є догмою. І як будь- яка схема - це завжди спрощення. Її можна доповнювати і вдоскона­лювати в міру вивчення курсу. Розглядаючи цю схему, ви маєте пригадати основні дидактичні положення і самостійно сформулювати своє поняття методики викладання на основі тих визначень, які подані нижче.

Методика - це мистецтво, це сплав навчального матеріалу, осо­бистості викладача, який є носієм національної і світової культури, а також особистості студентів і рівня їх загальної культури.

Методика - це технологія організації пізнавальної діяльності студентів. Вона нематеріальна як будь-яка системна організація, але без методики (як і без системної організації) не можна нічому навчити, нічого зробити.

Методика - це те, що створює умови для розуміння чогось, на­приклад, ринкової економіки. Методика - це сама організація пізна­вальної діяльності студентів. Її не бачать як будь-яку організацію, але без неї не може бути навчального процесу.

Методика - це таємниця засвоєння предмета, що ґрунтується на логіці засвоєння викладання, невидима організаційна структура, своє­рідна кристалічна мережа, канва, в яку вплетені знання і навички тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Методику навчання можна порів­няти з мостом через річку Знань, який без взаємного педагогічного та людського співробітництва не поєднає обидва береги цієї річки.

На кожній лекції, семінарі або практичному занятті намагайтеся вчитися у своїх педагогів-наставників методичної майстерності, але не забувайте, що оригінальна, добре розроблена методика викладання - це одна з форм інтелектуальної власності, яка охороняється законом так само, як інші її форми.

2.1. Типи та структура занять

У педагогічній літературі зустрічаються різні класифікації за­нять, але найбільш доцільною є класифікація на основі головної ди­дактичної мети або завдань заняття. Згідно з цією класифікацією різні автори пропонують різну кількість типів занять та їх структуру (рис. 2).

Далі подаються основні типи занять, особливості їх структури та методика їх проведення.

Заняття вивчення нових знань

1. Повідомлення теми і мети заняття.

2.Мотивація навчальної діяльності.

3.Активізація базових знань.

4. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення го­ловного, контроль рівня засвоєння.

Заняття поглиблення знань та їх систематизація

1. Повідомлення теми і мети заняття.

2.Мотивація навчальної діяльності.

3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.

4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.

5. Систематизація вивчених знань.

6. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.

7. Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.

8.Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття формування самостійної діяльності

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2.Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.

3.Виконання роботи.

4.Аналіз одержаних результатів.

5. Виявлення труднощів у роботі.

6.Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.

7.Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з мате­ріалом.

8.Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття проблемне: використання знань в неадекватній

обстановці

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2.Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.

3.Виявлення проблемної ситуації.

4.Висування і обґрунтування гіпотез.

5. Перевірка правильності гіпотез.

6.Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних ме­тодів.

7. Аналіз причин допущених помилок.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття формування вмінь і навичок

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2.Мотивація навчальної діяльності.

3. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.

4.Ознайомлення з методикою застосування нових знань.

5. Первинне формування вмінь.

6. Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування на­вичок.

7. Опрацювання окремих прийомів, визначення й аналіз помилок.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття закріплення вмінь і навичок

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2.Актуалізація опорних завдань, умінь, навичок.

3.Огляд основних методів застосування знань.

4.Застосування знань і вмінь у конкретній обстановці.

5. Аналіз рівня знань і вмінь.

6. Аналіз методів застосування знань і рекомендацій вироблення навичок.

7. Відпрацювання прийомів, аналіз причин допущених помилок.

8.індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття застосування знань і вмінь в адекватних обставинах

1. Повідомлення мети і завдання заняття.

2.Мотивація навчальної діяльності.

3.Аналіз заданих умов і поставлених завдань.

4. Визначення умов, схожих на раніше розв'язувані проблеми і завдання.

5. Вибір знань і вмінь, необхідних для розв'язування проблем і завдань.

6. Вирішення поставлених завдань.

7.Аналіз результатів виконання завдань, порівняння з вивченим матеріалом.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття перевірки знань, умінь і навичок

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2.Активізація опорних знань.

3.Постановка питань, які охоплюють контролюючі розділи про­грам.

4.Розкриття системи знань і вмінь.

5. Аналіз рівня застосування знань і вмінь.

6. Аналіз рівня засвоєння знань.

7. Аналіз допущених помилок, систематизація й аналіз причин помилок.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття комбіноване

1. Повідомлення теми і мети заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Активізація опорних знань та вивчення нового матеріалу.

4.Первинне застосування нових знань.

5. Розгляд зв'язків нового матеріалу з раніше вивченим.

6. Ознайомлення з методикою роботи над матеріалом.

7.Методика застосування нових знань.

8.Індивідуалізація домашнього завдання.

Кожен викладач може вибрати будь-який із типів занять за­лежно від того, якої мети він хоче досягти і яку структуру заняття він вважає більш доцільною для використання.

Запропонована конкретна структура заняття не обмежує можли­вості для творчого підходу до його планування та проведення. Творчо працюючі педагоги шукають шляхи доцільного поєднання структур­них елементів різних видів занять.

Але існують обов'язкові структурні елементи, які повинні бути на занятті будь-якого типу, а саме:

Організаційна частина.

Повідомлення теми та мети заняття.

Мотивація навчальної діяльності.

Активізація опорних знань.

Закріплення вивченого.

Підведення підсумків:

- видача завдання;

- мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Кількість часу, відведена на кожен із структурних елементів, може

бути різною залежно від виду заняття, його мети та завдання.

Основними видами навчальних занять є :

- лекція;

- семінарське заняття;

- практичне заняття;

- лабораторне заняття;

- індивідуальне заняття;

- консультація.

Вищий заклад освіти може визначати й інші види навчальних занять.

Лекція

Основною формою навчального процесу є лекція. Лекційним методом студентам передається понад 60-70 % усієї навчальної інформації. Як правило, лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. У ній послідовно і концептуально викладається певна проблема, яка є відповідним елементом навчального курсу конкрет­ного предмета. Метою лекції є розкриття основних положень теми, досягнень науки з питань, що розглядаються, з'ясування невирішених і дискусійних проблем, узагальнення досвіду роботи, подання реко­мендацій щодо використання основних висновків з тем на практич­них заняттях, основних форм навчальних занять, передбачених для засвоєння теоретичного матеріалу.

На сучасному етапі кількість лекційних годин згідно з планами зменшують за рахунок самостійної навчальної діяльності студентів (СРС), але відсутність літератури і невміння студентів працювати са­мостійно спонукає викладачів намагатися більшість матеріалу подати на заняттях.

Вузівська лекція має структуру заняття набуття нових знань і містить такі обов'язкові елементи:

- вступ, де міститься мотивація навчання, активізація опорних знань, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання;

- викладення в логічній послідовності, розподіл і взаємозвязок окремих частин лекції;

- висновки та підведення підсумків, що дають можливість ос­мислити лекцію в цілому, виділити основну ідею (для цього, наприк­лад, використовують опорні конспекти або сигнали у вигляді схем, малюнків, таблиць тощо);

- конкретне завдання на самостійну роботу;

- відповіді на запитання студентів.

Вимоги до лектора:

1) уміння викладача чітко та ясно викладати;

2)багатство мови;

3)відсутність надмірної залежності від конспекту;

4)найоптимальніший темп викладання;

5) контакт з аудиторією;

6)вміння активізувати увагу студентів;

7) забезпечення можливості конспектування основного змісту.

Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною про­грамою, тому зміст лекції повинен:

а) відповідати навчальній та робочій програмам;

б) бути спрямованим на досягнення мети навчання та виховання;

в) мати науковий рівень, наукову переконливість, наукову до­веденість;

г) містити стандартні термінологію і позначення ;

д) бути пов'язаним з текстом підручника або навчальним посіб­ником з курсу.

Можна читати окремі лекції з проблем, які стосуються даної навчальної дисципліни, але не охоплені навчальною програмою. Такі лекції для студентів проводяться запрошеними з інших вузів провідними науковцями в окремо відведений час.

Лекції, за дорученням кафедри, читаються професорами, доцен­тами, старшими викладачами академії. Викладачі та асистенти до чи­тання лекцій можуть залучатись лише за рішенням ректора.

Лекції проводяться у відповідно обладнаних приміщеннях - аудиторіях для потоку з однієї-двох чи більше (але не більше шести) академічних груп студентів.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний перед по­чатком відповідного семестру подати на кафедру відповідні документи, передбачені НМКД для даної навчальної дисципліни: робочу програму курсу, опорні конспекти лекцій, пакет візуального супроводження курсу, плани семінарських та завдання до практичних занять, нав­чальні та контрольні тести і табель забезпеченості студентів даного потоку навчальною та методичною літературою на певний семестр (Додаток 1). Інші документи НМКД, якщо вони не поновлені або від­сутні, готуються, розглядаються і затверджуються відповідно до пла­нів методичної роботи викладачів і кафедри в цілому.

Лектор, який вперше починає читати курс лекцій, може бути зобов'язаний завідувачем кафедри до проведення пробних лекцій у присутності викладачів та наукових співробітників кафедри.

Викладач зобов'язаний дотримуватися робочої навчальної про­грами щодо тем лекційних занять, але не обмежуватися у трактуванні навчального матеріалу, у формах і засобах доведення його до студентів.

Основними вимогами, які ставляться до лекції, є:

- високий теоретичний рівень інформації, посилання на законо­давчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;

- розкриття наукових засад і принципів курсу;

- органічний зв'язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються або будуть вирішуватися у світлі сучасних вимог;

- рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тих чи ін­ших тем, необхідних для практичної роботи.

Основним методичним завданням лектора є максимальна активі­зація навчального процесу шляхом використання активних методів навчання, зокрема:

1) робота з опорними конспектами;

2)"мозкова атака";

3)самостійна робота студентів з довідковою літературою;

4) реферативні повідомлення, використання наочних посібників і технічних засобів навчання.

Лекція повинна сприяти формуванню у студента поглядів на ви­рішення тих чи інших проблем науки і практики, основних ідей цих проблем, поглибленню знань, окресленню шляхів і засобів викорис­тання матеріалів у практичній роботі.

Дедалі ширше використовуються такі види лекцій:

Проблемна лекція. У ній подаються складні дискусійні питання, з яких наука і практика не виробили єдиних рішень. Особливістю такої лекції є постановка на початку лекції проблемної ситуації, яка вирі­шується в процесі викладення матеріалу при активній участі студентів. Часто проблеми, які висвітлюються в лекції, стають предметом подаль­шого розгляду на семінарі, практичному занятті, що сприяє поглиб­леному розкриттю теми. Під час лекції проблемного характеру сту­дент не отримує готових висновків. Він бере активну участь у лекції, сприймаючи її полемічну суть. Тому викладач у ході лекції окреслює коло нерозв'язаних питань, а потім, за участю студентів, дає на них виважені відповіді.

Ставлячи одне питання та відповідаючи на нього, викладач при­вертає увагу до іншого питання з тією метою, щоб проблема в цілому зацікавила студентів. Він немовби втягує студентів у творчий уявний процес, при цьому рекомендує їм ознайомитися з монографіями, стат­тями, де те чи інше питання розглядається більш глибоко. Враховуючи актуальність матеріалу, він намагається залучити студентів до твор­чого пошуку не лише в науковому плані, але і як майбутніх практич­них працівників; орієнтує бажаючих самостійно вивчити конкретне питання глибше за допомогою додаткових джерел. Розглядаючи не- вирішені або не повністю вирішені проблеми, роз'яснюючи їх сут- 28 ність, викладач ознайомлює студентів з різними поглядами науковців і фахівців з метою організації дискусії, викладає власну позицію,

Лекція-діалог - це лекція, яка читається двома лекторами по черзі відповідно до попереднього розподілу матеріалу (при підготовці і читанні такої лекції викладачі повинні дотримуватися диференційо­ваного підходу до аудиторії').

Постановка питань і зміст лекції з однієї і тієї ж теми суттєво залежать від складу студентів. Важливе значення має методика підго­товки лекції. Підготовка лекції передбачає підбір матеріалу, уважне продумування викладу кожного питання. Для забезпечення контакту з аудиторією рекомендується враховувати зміст і характер питань, заданих з даної теми студентами попередніх потоків. Потрібно врахо­вувати також питання і побажання студентів з цієї теми, які можуть прозвучати на занятті даного потоку по суміжних темах.

При підготовці лекції потрібно враховувати і використовувати як загальнозначимий фактичний матеріал, так і матеріал, цікавий для студентів. Викладач визначає, які технічні засоби навчання будуть застосовані при читанні лекції, завчасно готує матеріали з їх викорис­танням. Підготовка до лекції завершується уточненням тексту або тез лекції, підбором інших необхідних матеріалів (схеми, слайди, таблиці, діаграми та ін.).

Суттєво полегшує сприйняття лекції студентами, економить їх час оперативно роздрукований роздатковий матеріал (найважливіші принципові положення, статистичні дані, таблиці, схеми, діаграми і т. п.). Розробка такого матеріалу в ході підготовки до лекції дозволить лек­тору обмежитися короткими коментарями, а студентам зробити на ньому необхідні записи і помітки.

Текст лекції, вперше підготовлений для читання на потоці, необ­хідно попередньо обговорити на кафедрі.

При читанні лекції для студентів-заочників потрібно враховувати, що слухачі володіють значною інформацією з багатьох питань, знають практику. Але вони потребують підвищення рівня теоретичної підго­товки. Тому лекції важливо надати методологічну, концептуальну спрямованість. Лекція повинна допомогти слухачам систематизувати і поглибити знання, які вони мають. Важливо показати методику і за­соби практичного використання студентами розглянутих у лекції тео­ретичних положень, їх значення для правильної орієнтації при здійс­ненні практичної діяльності.

У вступній частині лекції коротко викладається актуальність і значення проблем, які повинні бути розглянутими. Аргументується структура лекції, постановка питань, дається огляд джерел, з якими потрібно ознайомитись. Основу ж лекції становить визначення теми, напрям розробки, сутність і зміст проблеми. Як правило, на лекцію рекомендується виносити 2-3 головні питання, формулювання яких повинно бути чітким і методично завершеним.

Дуже важливо показати в лекції методологічне значення відпо­відних теоретичних положень, розкрити практичний досвід у даній галузі. У лекції можуть наводитися і типові недоліки в сфері вирішення конкретних проблем, які у зв'язку з цим потребують особливої уваги з боку тієї чи іншої категорії працівників. Викладач може також за­пропонувати шляхи практичного втілення в життя основних ідей, які розглядаються в лекції.

Важливо забезпечити у процесі лекції діалог викладача зі сту­дентами. При цьому зусилля лектора обов'язково потрібно спряму­вати на активізацію інтелектуальної діяльності студентів, оперативно реагувати на репліки, настрої, враховуючи рівень сприйняття матеріалу.

Викладач повинен дати студентам рекомендації щодо додат­кового вивчення окремих питань.

Висновки з теми коротко подаються після викладу всього матері­алу. При цьому звертається увага на засоби і шляхи використання на практиці розглянутих у лекції основних положень.

Певна частина лекції повинна відводитися для відповідей на за­питання. Відповіді мають бути короткими і чіткими. Викладач обов'яз­ково повинен висловити власне ставлення до запитань. Важливо зверта­ти увагу студентів на точність і правильність поставлених запитань, пов'язувати відповіді на них з положеннями лекції. Можуть ставитися запитання, на які викладач у деяких випадках дати відповіді не може (відсутня єдина позиція в науці, бракує необхідної інформації, відпо­відне рішення знаходиться в стадії опрацювання та ін.). На окремі запитання, що мають приватний характер, студенти можуть отримати відповіді після лекції в індивідуальному порядку.

Візуальне супроводження лекцій

Ефективність лекцій значно підвищується при застосуванні засобів візуального супроводження. Засоби візуального супроводження лекцій успішно виконують пізнавальну (або інформаційну) функцію; вплив їх на процес сприйняття значно розширюється у зв'язку з мож­ливістю поєднання образу і слова. Вони дають можливість досягти до­веденості й обґрунтованості суджень. Наочний матеріал сприяє безпо­середньому запам'ятовуванню, виділенню найбільш суттєвого, підви­щує увагу й інтерес слухачів.

Наочні посібники відбивають зміст навчального матеріалу. Як правило, у візуальному супроводженні лекцій переважають умовно- схематичні наочні посібники, але вони поєднуються з художніми, які показують предмети та явища в їх реальному образному вигляді (фо­тографії, картини та ін.). Таке поєднання наочних посібників успішно застосовується в опорних конспектах, де в образній формі компактно подано весь матеріал лекції. Як наочні образи, на плакатах широко зас­тосовуються зображення гілок дерева, сходів, витків спіралі, топогра­фічних "військових стріл". Такі зорові наочні посібники дають змогу проводити аналіз, порівняння або співставлення економічних понять і процесів. Образне візуальне супроводження лекції сприяє кращому запам'ятовуванню, і відтворенню в пам'яті матеріалу лекції. Для цього досить лише згадати фрагмент візуального образу.

Дуже багато економічних об'єктів можна зобразити за допомогою центричної схеми, куди входить дві частини: узагальнююче поняття (центр схеми) й елементи, що пояснюють склад, зміст узагальнюючого поняття (закономірності, принципи, функції, ознаки, фактори впливу та ін.). Такі елементи у кожній схемі становлять однорідні поняття, а тому їх необхідно подавати в однаковому стилі (однакові геометричні фігури, шрифт, колір, якщо наочність багатокольорова).

Порівняння економічних понять і процесів здійснюється за до­помогою схем-порівнянь: малюють два паралельно розташовані ряди, у кожному з яких розкриваються специфічні ознаки порівнюваних явищ або понять. При цьому ознаки співставляються горизонтально, за одним загальним критерієм.

У процесі читання лекції викладач, подаючи інформацію й орга­нізовуючи роботу студентів, може застосовувати три методи візуаль­ного супроводження: послідовний, паралельний і комплексний.

Послідовний метод полягає у візуальній інформації, а текст під­порядковується їй; при паралельному методі основою є лекторський текст, а візуальна інформація подається періодично, для підтвердження викладеного положення; при комплексному методі відбувається послі­довне черіування лекторського тексту з різними формами інформації. При цьому забезпечується єдина навчальна інформація, яка дається на лекції. Коментування наочних посібників є складовою тексту лекції.

Значну роль відіграють засоби візуального супроводженні в організації лекції як форми занять. При візуальному супроводженні лекції необхідно дотримуватися таких вимог:

- визначити чітку мету використання наочних засобів;

- не перевантажувати лекцію наочністю - це знижує активність студентів в осмисленні навчального матеріалу;

- наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не відволікати увагу;

- при використанні наочності необхідно враховувати вік студентів.

Важливим елементом навчального процесу є підготовка так зва­ного роздаткового або супроводжувального матеріалу, "робочих зоши­тів", тобто комплектів ілюстрацій. Вони попередньо друкуються на папері і роздаються студентам як додаток до конспекту. Тим самим студенти звільняються від механічного змальовування, яке до того ж часто має низьку якість і багато помилок. Однак роздатковий матеріал вимагає певної роботи з ним на занятті, а не просто розглядання, інакше його ефективність матиме нульовий ефект.

Засобом візуального супроводження лекцій є і опорний конспект (ОК).

Семінарське заняття

Семінарське заняття - це форма навчального заняття, на якій викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Воно проводиться в аудиторії або в навчальному кабінеті з однією академічною групою.

Семінарське заняття - одна з найважливіших і конструктивних форм навчального процесу. На семінарі студенти перевіряють, поглиб­люють та закріплюють знання з курсу, аналізують практику, оволодіва­ють основами процесів.

Семінарське заняття складається з трьох основних етапів:

1) підготовка до семінару;

2)проведення семінару;

3) робота зі студентами після семінарського заняття.

Різновиди семінарських занять

Семінарські заняття з теоретичних дисциплін:

- семінар;

- колоквіум - залік з окремих тем або розділів;

- практично - семінарські заняття;

- практикум.

1. Семінарське заняття з теоретичної дисципліни виконує такі функції:

- поглиблення та деталізація матеріалу, який вивчався на лекції чи самостійно;

- контроль викладача за знаннями групи та з'ясування рівня навчальної діяльності студента (особливий вид семінару - колоквіум, тобто семінар-залік з окремих тем чи розділів).

Особливості семінарського заняття:

- студентові попередньо пропонуються запитання з теми, перелік самостійних завдань (мікрореферати, проблемні ситуації, методичні розробки або їх фрагменти, конспектування літератури

тощо);

- студенти, як правило, відповідають за бажанням, а в разі не­підготовленості всієї групи - дається змога попрацювати 10-15 хв. з конспектом або літературою.

Хід семінару та його структура:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

2.Оголошення теми і мети, порядку проведення.

3. Поступовий розгляд намічених питань у вигляді виступів, обговорення, рецензій, відповідей, доповнень до них.

4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.

5. Видача завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

2.Семінарсько-практичне заняття (близьке до комбінованого заняття) виконує три функції:

- поглиблювальну;

- контрольну;

- методико-практичну.

Будується це заняття як і семінар, але має практичну частину, яка здебільшого містить виконання конкретного завдання (рольова гра, розв'язання проблемних ситуацій, практичні розрахунки тощо). Ці види діяльності є підтвердженням теоретичної роботи над матері­алом, переростанням знань в уміння, які визначені в робочій програмі відповідної дисципліни.

3.Практикум - практичний різновид семінару (лабораторної роботи), де формуються:

- навички розумового і практичного характеру;

- вміння проводити досліди, робити точні розрахунки, обчис­лення та креслення до них;

- проведення спостережень. В основному практикуми доцільні з предметів фізико-математичного та природничо-біологічного циклів.

Підготовка до семінарського заняття починається з визначення кафедрою тем семінарських занять на весь курс. Ці теми скоордино- вуються з темами лекцій, співбесід та темами, що повинні самостійно опрацьовуватися студентами І входять до робочої програми курсу (табл. 1). На семінарських заняттях робиться акцент на основних про­блемах навчального курсу.

При розробці проблематики та планів проведення кожного нас­тупного семінарського заняття, як правило, дотримується дидактична вимога поетапного зростання складності проблем, що вивчаються.

Плани семінарів передбачають обговорення 1-2 рефератів і кількох вузлових проблем, що передбачені програмою. До плану для обгово­рення на семінарі, як правило, рекомендується включати також 1-2 фіксованих виступи студентів з окремих розділів монографії, статей, рецензій на монографії і т. д., що стосуються проблеми, яка розгля­дається на семінарі. Викладач повинен визначити студентів для фік­сованих виступів і вказати конкретні джерела.

На першому занятті з курсу викладач розподіляє між студентами кожної академічної групи теми рефератів на весь період вивчення цього курсу і визначає, на яких семінарах вони будуть обговорюватися.

Залучення студентів до активної підготовки семінарського за­няття починається з моменту читання лекції за конкретною темою та особливо - з моменту консультації до семінару, під час якої необхідно :

1) визначити мету семінарського заняття;

2) встановити логічний зв'язок семінару з іншими видами занять;

3) окреслити хід семінарського заняття як змістовного доповнення до лекції;

4) провести аналіз основної та додаткової літератури та дати ре­комендації щодо користування літературою;

5) дати рекомендації щодо використання технічних засобів (ТЗН);

6)довести індивідуальні завдання до студентів.

Під час індивідуальних консультацій перевіряється хід підготовки студентів до семінару, надається допомога студентам, що готуються до виступу з рефератами, рецензентам. Викладач також допомагає студентам у вивченні й аналізі літератури.

Важливим методичним завданням проведення кожного семінарсь­кого завдання є активність у вивченні навчального матеріалу. У корот­кому вступному слові викладач нагадує мету заняття, місце теми, яку розглядають у навчальному курсі, план заняття тощо.

Студенти можуть зачитувати реферати. Кожний доповідач пови­нен викласти зміст реферату усно за 10-20 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від слухачів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

На семінарському занятті заслуховуються і фіксовані виступи. Студент повинен протягом 15-20 хвилин не лише викласти суть пи­тання, але й висловити свою думку щодо питань, порушених у моно­графіях, підручниках, статтях і рецензіях на них.

Подальший перебіг семінару передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Ро­бити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ста­вити запитання.

Потрібно навчати студентів вільно, творчо обговорювати про­блеми, що виносяться на семінарське заняття, а не просто читати текст. Кожному виступаючому можуть ставитися запитання. Дискусія, до якої доцільно залучати усіх студентів, повинна бути творчою, до­казовою, коректною, навчальною.

На семінарському занятті необхідно забезпечити безперервну роботу студентів, яка повинна виражатися:

1) у виступах студентів без повторів попередньо сказаного;

2)у запитаннях до слухачів;

3)у репліках по суті і т. д.

У кінці семінару викладач виступає з висновком, у якому оцінює роботу студентів у ході заняття, характеризує реферати і ставить за них оцінки, а також оцінює виступи студентів. Потім викладач зупиня­ється на всіх питаннях, в яких були висловлені неточні чи правильні положення, на недостатньо висвітлених, або роз'яснює дискусійні пи­тання, дає завдання і поради щодо подальшого вивчення недостатньо засвоєних питань, розкриває основні перспективи наукової розробки проблем, що обговорювались