Забезпечення єдності впливу родини і школи у правовому вихованні молодших школярів

Соціологічні, правові, психолого-педагогічні дослідження переконують, що неповнолітні правопорушники свій перший негативний досвід набули в сім'ї та побутовому оточенні.

"У ході дослідження встановлено, – пише І.Козубовська і С.Деркач, –що переважна більшість неповнолітніх, які у віці 12-15 років стали на шлях правопорушень, виховувались тривалий час у сім'ях, де змалку були свідками постійних сварок, пиятик, бійок, аморальної поведінки батьків та інших членів родини (відкрито аморальні сім'ї), хабарництва, корисливості, кар'єризму (формально нормальні сім'ї). Як правило, ніхто по-справжньому не цікавився малюками, не звертав уваги на їхні захоплення і нахили, думки та прагнення. Зате діти уважно придивлялись до поведінки батьків, їхніх взаємин, вчинків, ставлення до інших людей, прислухалися до розмов у родинному колі. Все почуте й побачене стало їм прикладом для наслідування" [18].

Одним із шляхів попередження та подолання означеного явища, на думку вчених, має стати правова освіта батьківської громадськості взагалі і своєчасне, обґрунтоване застосування правових заходів впливу на сім'ї, які "продукують" неповнолітніх, схильних до аморальної та неправомірної поведінки.

У правовому вихованні дітей в сім'ї важливо, щоб сімейні моральні і правові норми базувалися на загальнолюдських моральних принципах і нормах права, бо уявлення про добро і зло, про те, що чесно і що нечесно, гідне і ганебне, формується залежно від того, що саме схвалюється чи засуджується родиною [15].

Виховання дітей в сім'ї – не приватна справа батьків, а діяльність, яка спрямовується законом. Саме закон визначає її цілі, принципи. Правове регулювання взаємовідносин в сім'ї спрямоване на те, щоб забезпечити найбільш доцільний зміст виховного ставлення до неї. Воно спирається на закономірності життя сім'ї і формування особистості дітей.

Роль сучасної сім'ї, її завдання, стан сімейного виховання та взаємодія батьків і педагогів базується на правовій основі життєдіяльності сім'ї. Моральні і правові вимоги стосовно сімейного виховання не суперечать один одному, а складають оптимальне поле для ефективної виховної діяльності батьків і педагогів.

Правові норми, які регулюють виховання в сім'ї та її взаємодію з іншими учасниками виховання неповнолітніх, допомагають батькам та іншим старшим членам сім'ї точно визначити своє конкретне місце у формуванні особистості підростаючого покоління.

Конституція України, законодавство про освіту, шлюб, сім'ю та інші формулюють права і обов'язки батьків та інших дорослих членів сім'ї, визначають зміст виховання в сім'ї, вказують на найдоцільніші виховні дії, передумови для вирішення в конкретних випадках складних ситуацій і суперечок, які виникають у цьому процесі, для того, щоб спрямувати його хід і результати відповідно до вимог суспільства. Права даються батькам не над дітьми, а в ім'я їх інтересів, інтересів їх правильного виховання.

Вся система виховання дітей в сім'ї, у тому числі і правового, позиція батьків і інших дорослих членів сім'ї стосовно дітей повинна ґрунтуватися на знанні і усвідомленні своїх і дитячих прав, обов'язків, виховних цілей, визначених законом, розумінні їх значення і солідарності з ними.

Не вихована в дитинстві людина, як зауважив В. Сухомлинський, подібна на літак, випущений у політ з ушкодженим двигуном: якщо його відремонтувати не вдасться, він гине сам і призводить до загибелі людей. Це образне порівняння видатного педагога дозволяє усвідомити роль в суспільстві і відповідальність сім'ї за майбутнє дітей.

З погляду правового виховання саме в сім'ї у дітей формується ставлення до прав і обов'язків громадянина, до поєднаних з ними розуміння соціальних ролей в усіх їх різномаїтті, усвідомлення відповідальності перед близькими, перед іншими людьми і перед усім суспільством. У сім'ї формуються і життєві цілі, ставлення до можливих способів їх реалізування, вміння це зробити. Батьки передають дітям свою моральну позицію, світогляд, своє уявлення про щастя і обов'язок, життєві принципи, життєві цілі [17].

Оскільки виховна діяльність сім'ї має індивідуальний характер, який визначається різноманітними умовами її життя, держава не може регламентувати її виховну діяльність в деталях. Батьки самі ставлять конкретні цілі виховання дітей й підбирають відповідні засоби їх досягнення. Загальні завдання перед сім'єю у сфері виховання ставить закон; права і обов'язки, а тим самим і основні методи, визначає він же. Батьки мають навчитися співвідносити свої конкретні дії з загальними положеннями закону [4].

Правове регулювання виражає політику Уряду України в галузі зміц-нення сім'ї і підвищення її відповідальності за виховання дітей. У ньому поєднується піклування про створення кращих умов для здійснення сім'єю її виховних функцій і контролю за їх виконанням. У статтях 51 і 52 Конституції України визначені права і обов'язки батьків стосовно своїх дітей. Перша з них встановлює: „Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою”. Стаття 52 засвідчує: "Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом”.

Як зазначено в Законі України"Про освіту" , батьки або особи, які їх заміняють, мають право "вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей" (Ст. 60). Це право здійснюється батьками й іншими законними представниками з урахуванням бажання дитини.

Батьки мають право "захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей" (Ст. 60). Згідно законодавства батьки є законними представниками своїх дітей і виступають на захист їх прав та інтересів стосовно з будь-якими фізичними і юридичними особами, у тому числі в судах, без спеціальних повноважень. Проте батьки не мають права представляти інтереси своїх дітей, якщо органом опіки і піклування встановлено, що між інтересами дитини і батьків мають місце суперечності. У випадку розходжень між батьками і дітьми органи опіки і піклування зобов'язані призначити представника захисту прав та інтересів дитини. Захист прав учня може бути адміністративний, прокурорський і судовий.

Для цього батьки можуть звернутися із заявою до директора школи, прокурора або до суду.

Законом України "Про освіту" передбачено, що "на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини" (Ст. 59.2). Батьки та особи, які їх заміняють, зобов'язані:

• постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
• поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традиції та звичаїв;
• виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни :
• сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
• виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини (Ст. 59.3).

Стосовно формування сім'єю особистості молодшого школяра як гідного громадянина вільної України, то це завдання випливає із загальної мети виховання особистості, якій властива національна свідомість, високі морально-правові, трудові, художньо-естетичні якості, гуманізм, доброта, чесність, скромність, соціальна активність, яка поважає наші закони і правила співжиття, непримиренна до будь-яких їх порушень, любить свою вітчизну і готова захищати її. Сім'я, як і школа, стосовно змісту і завдань виховання дітей має керуватись програмними документами з питань освіти і виховання підростаючого покоління. Батьки мають усвідомити, що вирішення цих виховних завдань є не тільки їх моральним, а й правовим обов'язком. Уникнення, як і зловживання батьківськими правами, спричинює відповідні правові санкції: від накладення штрафу до позбавлення батьківських прав.

За порушення обов'язків щодо виховання і навчання своїх неповнолітніх дітей батьки несуть адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Так, Адміністративний кодекс передбачає, що за доведення батьками неповнолітнього до стану сп'яніння, вони можуть бути оштрафовані (Ст. 180). Ухилення батьків або осіб, які їх заміняють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу. Штраф накладається на батьків або осіб, які їх заміняють, за скоєння неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (Ст. 184).

Цивільний кодекс передбачає повну відповідальність батьків (опікунів) за дії своїх неповнолітніх дітей, які нанесли шкоду майну юридичних чи фізичних осіб або шкоду здоров'ю громадянам, якщо нанесення цієї шкоди пов'язане з несумлінним виконанням своїх батьківських обов'язків.

Кримінальний кодекс передбачає, що кримінальна відповідальність батьків (опікунів) настає у таких випадках: умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або зразу після пологів (Ст. 117); доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичне приниження її людської гідності (Ст. 120); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (Ст. 155); вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку (Ст. 156); ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (Ст. 164); злісне невиконання батьками (опікунами) встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки (Ст. 166); схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (Ст. 324) та інші.

З погляду правового виховання дітей у сім'ї дуже важливим є стиль взаємовідносин батьків і дітей. Тут має панувати максимум справедливості стосовно дітей і максимум поваги до них з боку батьків і старших членів сім'ї. Саме з таких позицій батьки мають бачити місце дітей в сім'ї, спілкуватись з ними.

Повага до дітей передбачає взаємне визнання позитивних якостей, взаємний інтерес один до одного, до думки відносно питань життя сім'ї. Повага до дітей має на увазі і дотримання такту в критичних зауваженнях, недопустимість грубості, виховання у дітей почуття власної гідності.

Виходячи з інтересів правового виховання молодших школярів у родині, батькам слід дотримуватись певних принципів, а саме:

• створення в родині атмосфери поваги до моральних та правових норм, дотримання їх всіма членами родини і за межами сім'ї;
• справедливе ставлення батьків до всіх дітей, не виділення серед них улюбленців чи не улюбленців;
• дотримання єдності вимог до дитини з боку дорослих членів родини;
• доступність вимог, які пред'являються до дитини;
• врахування вікових та індивідуальних особливостей при реалізації вимог до неї;
• прояв поваги до особистості дитини, її прагнення до самостійності, активності та ініціативи;
• здійснення контролю за дотриманням дитиною поставлених до неї вимог з одночасним привчанням до самоконтролю;
• постійна оцінка батьками виконання дитиною норм моралі і права.

У правовиховній роботі долалось помилкове уявлення батьків про те, що у дітей треба виховувати слухняність. Адже соціальна адаптація особистості не зводиться до механічного засвоєння зовнішніх вимог, пристосування до них, автоматичного виконання дозволеного чи уникнення забороненого. За таких умов гальмується формування власної позиції дітей, їх соціальна активність, формується пристосуванець.

Дітей треба вчити дотримуватись норм соціальної поведінки, щоб кожен член суспільства знав і дотримувався їх. А для цього недостатньо просто повідомити, що і як робити, а розкрити суть і значення норми поведінки. Діти повинні зрозуміти і прийняти моральну суть вимог суспільства. Виховувати дитину треба так, щоб вона в складних ситуаціях навчилася діяти не через страх чи вигоду, а по справедливості.

Регулярне виконання вимог батьків щодо сумлінного ставлення до справи сприяє нагромадженню дитиною необхідного досвіду поведінки, формуванню міцних звичок, хоча повне, глибоке розуміння необхідності подібних дій з'явиться значно пізніше. Важливо, щоб вимоги були обґрунтованими, висловлювалися у доброзичливій формі, ґрунтувалися на довір'ї. Якщо дитину батьки заохотять, похвалять за те, що вона дотримується даного слова, виявляє порядність, чесність, то у неї з'явиться і закріпиться позитивне ставлення до такої поведінки [15].

Повне використання прав і обов'язків батьками як вихователями, встановлених законом, оптимізує умови їх складної праці і визначає успіхи сім'ї у підготовці дітей до повноцінного виконання функцій нашого суспільства. Для цього потрібно навчити мислити не тільки категоріями "добре – погано" або "доцільно – недоцільно", а й категоріями "відповідає – не відповідає закону", бачити взаємозв'язок цих категорій.

Знання норм законодавства про виховання і охорону прав неповнолітніх батьками й іншими дорослими членами сім'ї не тільки спрямовує внутрішню життєдіяльність сім'ї, допомагає "вихованню вихователів", а й дозволяє об'єднати зусилля сім'ї, школи, громадськості в єдину систему соціального виховання [17].

Звіт з навчально-виховної роботи у 1 семестрі

В 4-А класі навчається 36 учнів. Високий рівень навчальних досягнень мають 11 учнів,достатній-18,мають в семестрі 4-6 балів-7 учнів.

Робота велась за оновленими програмами.Впроваджувались інтерактивні методи навчання,такі як наукова конференція «Здорове харчування»,проектні технології,робота учнів з різними джерелами інформації,в тому числі в мережі Інтернет.

Основні вимоги до знань, умінь та навичок учнів. У 4 класi закрiплюються i уточнюються навички свiдомого, правильного, виразного читання вголос (90 -95 слiв за хвилину) i читання мовчки (110-170 слiв за хвилину). Дiти вчаться членувати текст на логічно закiнченi частини, складати план прочитаного встановлювати послідовність, часовi i причинно-наслідковi зв’язки частин твору, знаходити зображувально-виражальнi засоби мови (влучнi, емоцiйнi уривки тексту, слова i вирази), знаходити слова, близькi та протилежнi за значенням, а також слова, вжитi у переносному значеннi. Учнi повинні вміти орiєнтуватися в змiстi пiдручника, знаходити прiзвище письменника, твори якого вміщені у ньому.

При оцінюванні техніки читання кількість слів не має вирішального значення для оцінки,але слід розуміти,що темп читання має великий вплив на якість засвоєння навчального матеріалу з будь-якого предмета.Поки учень,що читає повільно,прочитає,зрозуміє задачу або певну інструкцію,інші діти вже виконають завдання.Це неминуче призвиде до відставанні у навчанні.

Такі діти безграмотно списують,повільно виконують завдання навіть на репродуктивному рівні.

Об’єм тексту для аудіювання – 260-300 слів, а звучатимемо він – 2,5 – 3 хвилини. Діалог має складатися з 5-6 реплік без етикетної лексики. Усний переказ – 65-75 слів, а усний твір – 55-65 слів. Об’єм тексту для списування 65-80 слів, а диктанту у І семестрі – 60-65 слів, а у ІІ семестрі – 70-75 слів. Твір – 10-12 речень, а письмовий переказ – до 100 слів.

Важливо дбати про те, щоб дiти осмислено говорили i писали; з повагою ставилися до думки iнших людей; вмiли мiркувати, наводити переконливi аргументи, вiдстоювати власну думку.

Учнi повиннi вміти робити звукобуквений аналiз слова; розбирати слово за будовою; розрiзняти частини мови; визначати головнi i другоряднi члени речення; складати уснi розповiдi (за опорними словами, картиною, за аналогією з прочитаним тощо). Дiти оволодiвають найпростiшими умiннями редагувати власний текст.

Учні повинні розрізняти і складати тексти різних типів.

Темп письма на кінець року має складати 25-30 знаків за хвилину.

У 4 класi учнi вчаться читати, записувати i порiвнювати числа в межах мільйона, виконувати уснi та письмовi обчислення. Дiти розв’язують складнi задачi на використання залежностей мiж величинами.

Важливе мiсце в навчаннi займає формування геометричних уявлень. Учнi вчаться розпiзнавати i зображати на паперi в клiтинку простi геометричнi фiгури (точка, вiдрiзок, ламана, коло, кут, багатокутник), вимiрювати довжину відрізка i ламаної.

Особливу увагу звертаю на засвоєння таблиці множення,яку діти повинні знати до автоматизму,адже при складанні ДПА використання будь-яких допоміжних матеріалів не допускається.

Дiти повиннi вмiти тримати в порядку своє робоче мiсце та навчальне приладдя, планувати свою дiяльнiсть, доводити правильнiсть власної думки, користуватися прийомами осмисленого запам’ятовування, оцiнювати якiсть виконаної роботи, здiйснювати само- та взаємоконтроль, використовуючи вiдомi способи перевiрки навчального матерiалу.

В кінці квітня діти здають державну підсумкову атестацію з математики,української мови та літературного читання.

Виховна робота у класі була спрямована на формування колективу,де кожна дитина відчуває себе особистістю.

Діти щирі,відкриті,доброзичливі.З задоволенням приймають участь в усіх заходах,вболівають один за одного.Особлива подяка за виховання дітей батькам Діденко Насті,Пантєлєєва Сергійка,Лєженіна Дениса.Навряд чи забудеться їх відповідь,коли я запитала чи залишаться вони допомогти мені з підготовчою групою : «ви не бійтеся,як же ми вас покинемо!».Хлопці,які завжди біжать на допомогу-будь то парти розставити чи квіти полити,чи малюнки розвісити або шафу відремонтувати-Олег Рудецький,Цах Назар,Широкий Ваня,Хлистов Артем.Дівчатка,які малюють або вирізають для дошкільнят-Лісовська Настя,Масляк Еля.Завжди готовий допомогти Позняк Максим,якщо ніде не бігає.

Кожний з них-унікальний.Завжди з гордістю кажу : «Мої діти-найкращі!».

Попередження насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми"

Насильство над дітьми – проблема, яка завжди існувала і скоріш за все, ще дуже довго буде існувати у сучасному суспільстві. Сучасність демонструє такі його приклади, як смерть дітей від голоду, загибель їх під час бомбардувань і обстрілу, міжнародних конфліктів, вбивство в таборах біженців, на побутовому ґрунті. Нерідкі і такі форми насильства, як торгівля дітьми, залучення до жебрацтва, проституція, економічна експлуатація, позбавлення житла, коштів для існування, зневага потребами й інтересами. Діти є самою незахищеною і уразливою частиною суспільства, повністю залежною від дорослих. Саме по їх провині діти стають жертвами домашнього насильства, опиняються в зонах стихійних і природних катастроф, військових дій тощо.

Насильство над дітьми – це широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші.

Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:

1. Фізичне насильство – дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або розумове здоров'я дитини порушується, або знаходиться під загрозою пошкодження. Наприклад, тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, ременя, ножа, пістолета. Фізичне насильство включає в себе залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому/їй отруйливих речовин або "медичних препаратів, що викликають одурманення(наприклад, снодійних, не прописаних лікарем).У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи використовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляпанців до биття ременем. Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
2. Сексуальне насильство або розбещення- використання дитини (хлопчика або дівчинки) дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає в себе статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення відносять також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.
3. Психологічне насильство –дії одного члена сім’ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Психологічне насильство має такі прояви:

- використання лайливих слів, крику, образ, принизливих дій, що спричиняють шкоду самооцінці дитини;

- вияв брутальності стосовно родичів, друзів дитини, висловлювання чи дії, що вчинені з метою принизити дитини. У психічному насильстві можна виокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
4. Зневага інтересами і потребами дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків, опікунів або інших осіб через об'єктивні або суб’єктивні причини. Типовим прикладом зневажливого відношення до дітей є залишення їх без нагляду, що приводить до нещасних випадків, отруєння і інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідкам. Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш розповсюдженими в сімейних стосунках є психологічна форма насильства: грубість (в 48% сімей), приниження один одного (14%), а також фізичне насильство - побиття (6%). Грубість у взаєминах сприймається більшістю чоловіків та жінок, як норма сімейного спілкування. Наслідками насильства можуть стати смерть, тілесні ушкодження, іноді безповоротні, самогубства, втрата почуття самоповаги у жертви тощо. Насильство породжує насильство. Постійне грубе ставлення може спровокувати відповідні насильницькі дії. Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:
- залежно від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

- за тривалістю: одноразове та багаторазове, що триває довгі роки;

- за місцем оточенням: вдома – з боку родичів, в школі – з боку педагогів або дітей, на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих. Факти жорстокого поводження з дітьми і їх експлуатації відомі давно, довгий час ніхто не займався пошуком підтверджень наслідків цих явищ, згубних для фізичного і психічного здоров'я дитини. Майже до кінця ХІХ століття переважаючою залишалася позиція, згідно якої діти є власністю, «майном» батьків, які володіють абсолютним контролем над їх життям і смертю.
Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав дитини була Женевська декларація 1923 р., спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист.
Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.
Головним документом сучасності, який регулює законодавство щодо насильство над дітьми на міжнародному рівні є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята у 1989 році і ратифікована більше 175 країнами світу. У Конвенції були сформульовані наступні міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:
- стаття 12 містить вимогу про те, щоб діти мали можливість висловлювати свою точку зору в ході судового або адміністративного злочинства;
- стаття 19 містить вимогу проте, щоб були вжиті законодавчі та адміністративні заходи для захисту дітей від всіх форм насильства та сексуальної експлуатації;
- стаття 20 містить вимогу про те, щоб забезпечувався спеціальний захист та допомога всім дітям, котрі полишили свої внаслідок насильства;
- стаття 34 містить вимогу про те, щоб були вжиті заходи для захисту дітей від сексуальної експлуатації;
- стаття 39 містить вимогу про те, щоб офіційні особи направляли дітей-жертв насильства на реабілітацію.
Конвенція ООН про права дитини зобов’язує держави, які ратифікували цей документ вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів, щодо захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину.
Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства згідно з тими міжнародними стандартами, які зазначені у цьому документі. Право дітей в Україні на захист від усіх форм насильства гарантується статтями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Значним кроком України уперед, який визначив проблему забезпечення прав дітей, відповідних умов та механізмів для їхнього гармонійного розвитку загальнонаціональним пріоритетом, став Закон України «Про охорону дитинства», який узаконив засади державної політики у сфері дитинства. Відповідно статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Зокрема покарання за злочини проти дітей передбачено Кримінальним кодексом України: умисне вбивство дітей – статті 115, 116; доведення дітей до самогубства – стаття 120; нанесення тілесних ушкоджень – статті 121-125; побої та мордування – стаття 126; катування – стаття 127; залишення у небезпеці – стаття 135; насильницьке донорство – стаття 144; викрадення дитини – стаття 146; захоплення дітей в заручники – стаття 147; торгівля дітьми та незаконне переміщення за кордон – стаття 149; експлуатація дітей – стаття 150; статеві злочини проти дітей – статті 155, 156; зловживання опікунськими правами – стаття 167 тощо. Правові й організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження такого явища, визначає Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», прийнятий у 2001 році. Таким чином держава на законодавчому рівні забезпечує захист дітей від:
- усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

- втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

- залучення до екстремістських релігійних психокультових угрупувань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо, але відсутність чітких підзаконних актів, щодо забезпечення права дитини на захист від усіх форм насильства призводить до того, що в Україні жорстоке поводження з дітьми існує.
Первинні засоби запобігання насильства над дітьми – дії, спрямовані на інформування громадськості щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми та зміну поведінки стосовно виховання дітей. Прикладами таких дій є інформаційні кампанії щодо підвищення громадської свідомості, які проводяться як державними так і недержавними організаціями. Зазвичай первинні засоби запобігання насильства включають у себе наступну діяльність:
- відвідування працівниками соціальної служби та служби охорони здоров’я сім’ю;

- проведення навчальних програм з усвідомленого батьківства та розвитку дитини;

- функціонування телефонних ліній допомоги;

- консультування у громадських центрах тощо.

Спеціалісти соціальної сфери (соціальні працівники, соціальні педагоги, представники громадських організацій тощо) виконують важливу роль в організації первинних профілактичних заходів щодо жорстокого поводження з дітьми, особливо у проведенні навчання для батьків. Тема усвідомленого батьківства піднімається багатьма громадськими організація, проводяться тренінги/семінари для батьків, щодо основ батьківської компетентності, особливості розвитку дитини раннього віку, реалізації прав дитини в сім’ї, виховання дітей на основі здорового глузду. З метою запобігання жорстокого поводженню з дітьми та захисту їх від різних форм насильства на місцевих рівнях створюються та розповсюджуються інформаційні матеріали, що містять список інституцій та організацій, покликаних надавати допомогу дітям, перелік органів внутрішніх справ, куди можна звернутися з приводу насильства.

Вторинними засобами запобігання насильству є спеціалізовані послуги сім’ям, які потребують додаткової допомоги, шляхом визначення „факторів ризику” поганого ставлення до дитини. Для соціального працівника у даному випадку необхідно пам’ятати, що не всі сім’ї, які мають „фактори ризику”, матимуть і випадки поганого ставлення. Підхід відбору – це тільки засіб, що дозволяє забезпечити підтримку тим родинам, які мають додаткові потреби. Таким чином, хоч цей підхід може розглядатися як суперечливий, після відбору відбувається позитивне та корисне втручання. Різноманітні дослідження встановили численні „фактори ризику”. Наприклад, англійські науковці Браун і Сакі провели п’ятирічне спостереження 14252 новонароджених в місті Суррі, Англія. За цей час було задіяно 106 сімей, які були розподілені на сім’ї з „факторами ризику” та без них. Порівняння двох груп виявило 12 факторів, які відрізняли одну групу від іншої (включаючи характеристику дітей, минуле батьків, труднощі з фізичним чи ментальним здоров’ям, навколишнє середовище). Серед них жорстокість в сім’ї (зазвичай насилля чоловіка чи дружини) – найбільш передбачуваний „фактор ризику”, який призводить до насильства над дитиною у майбутньому. При проведенні відбору сім’ї для втручання необхідно враховувати наступні фактори:

- батьківське сприйняття дитини;

- батьківську позицію дитини; індикатори формування прив’язаності;

Третинні засоби запобігання насильства – це надання послуг дітям та сім’ям, з якими вже трапились випадки насильства чи нехтування. Відповідне (реакційне) стеження та виявлення випадків насильства чи нехтування дітьми призводить до втручання у сім’ю, з метою припинення поганого ставлення та попередження його в майбутньому. Цей вид діяльності є необхідним навіть за наявністю проактивних первинних та вторинних запобіжних заходів. В Україні з дітьми, які потерпіли від жорстокого поводження, насильства працюють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які створюють притулки для жінок з дітьми, що постраждали насильства спеціалізованих служб. Будь-яке залучення працівників соціальної сфери до захисту дитини від жорстокого поводження повинно розглядатися в контексті мультидисциплінарного підходу. Всі запобіжні заходи мають проводитися в рамках Конвенції ООН про права дитини.

ПАМ’ЯТКА