Основи педагогіки вищої школи 7 страница

конструкціями російської мови. Педагог при підготовці до занять має постійно користуватися словниками орфоепічним, тлумач­ним, синонімічним, фразеологічним, перекладним, термінологі­чним. Мова є одним з елементів педагогічної техніки.

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складових. Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю повед­інкою - технікою володіння своїм організмом, друга - з умінням впливати на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням. Складові першої та дру­гої груп педагогічної техніки допомагають відобразити власну осо­бистість викладача, рівень його педагогічної культури.

Для успішної взаємодії студента слід адекватно оцінювати свою особистість. Особливої уваги вимагає уміння керувати емоційним станом. Завжди треба розуміти, що саме привноситься до конфлі­ктної ситуації самим педагогом. Педагогічно доцільні стосунки ґрунтуються на взаємоповазі педагога і студента. За нашим про­ханням магістранти провели анкетування студентів I-V курсів філологічного факультету Житомирського педагогічного універ­ситету з проблеми їх розуміння сутності ідеального викладача. Ось деякі відповіді студентів: професіонал - це викладач, який володіє знанням як предмету викладання, так і психології та педагогіки; добрий, ввічливий, в міру суворий; вимогливий, але справедли­вий; гарний співрозмовник, інтелігентний, доброзичливий; має почуття гумору; вміє знайти підхід до кожного студента, адже кожний студент - індивідуальність; демократичний, розуміє про­блеми студента; обожнює свою професію; чесний, дотримується свого слова; чуйний, може стати другом; поважає наші думки, суд­ження, переконання; діловий, охайний.

Наведемо одну з відповідей. «У світі ідеальних людей немає, і «ідеального викладача» я уявити не можу. Але найголовніші якості викладача, на мою думку, такі: щирість, вимогливість, відповідальність, почуття обов'язку, професійна гідність, точність і ясність викладу своєї науки, прагнення до самовдосконалення і творчості у своїй нелегкій праці».

Запитання для самоконтролю.

1. Визначити сутність поняття культури.

2. Дати стислу характеристику педагогічній культурі викладача вищого навчального закладу.

3. Охарактеризувати спілкування як компонент професійної педагогічної діяльності.

4. Розкрити поняття «мовленнєва культура педагога».

5. Дати визначення поняття «педагогічна техніка».

1.5. Студент як об'єкт — суб'єкт педагогічної діяльності

Нам треба вчитися, щоб Русь нашу не називали нерозумною.

(Петро Могила).

Сучасна науково-технічнії революція зробила потребу в освіті дійсно масовою. Рівень освіти є не тільки наслідком, але й необхі­дною умовою науково-технічного прогресу.

Студентство — найкультурніша частина молоді в усіх країнах, яка є важливим джерелом відтворення інтелігенції.

У наш час в науковій літературі ще немає повного визначення поняття «студентство», як і немає одностайності щодо тлумачен­ня характеру і специфіки праці студентства. Проте є великий інте­рес до цієї соціальної групи, який, передусім, пояснюється необхід­ністю підвищення якості підготовки спеціалістів для держави, що розбудовується. «Студент» у перекладі з латинської означає «той, що сумлінно працює», «той, хто бажає знання». За визначенням А.С. Власен­ко, «студентство - це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особ­ливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною по­ведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і куль­турі є головним і здебільшого єдиним заняттям».

Т.В.Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство є складовою частиною такої суспільної групи як молодь. Як соціаль­на група вона наділена всіма якостями, властивими молоді. Вод­ночас студентство має свої особливості. Однією з таких специфіч­них особливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлюють, що вищий навчальний заклад є одним із

засобів соціального просування.

Студентство — це мобільна група, метою існування якої с органі­зована за певною програмою підготовка до виконання професій­них і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

«Студентство як соціальна група, - пишуть Б.Рубін і Ю.Колес­ніков, - функціонує в системі вищої освіти, виступає як об'єкт ви­робництва , предметом якої є не річ, а сама людина, особистість. Тому головною формою виробництва с навчально-освітня діяльність».

Спільна праця сприяє виробленню у студентства згуртованості та колективізму. Сам процес навчання у вищому навчальному зак­ладі передбачає включення студентства в систему соціальних сус­пільних відносин, заміщення позицій і засвоєння соціальних цінностей.

Важливою особливістю студентства є те, що активна взаємо­дія з різними соціальними утвореннями суспільства, а також спе­цифіка навчання у вищому навчальному закладі створюють для студентів великі можливості для спілкування. Тому досить висо­ка інтенсивність спілкування - це специфічна риса студентства. Соціально значущою рисою студентства с також напружений пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей. Проте в силу недо­статності життєвого досвіду, поверховості в оцінюванні явищ жит­тя деякі студенти від справедливої критики переходять до крити­цизму і навіть до нігілізму.

Психолог Самарін Ю.А. виділяє суперечності, притаманні сту­дентському віку:

• між розвитком інтелектуальних і фізичних сил студента і жорстким лімітом часу та економічних можливостей для задоволення збільшених потреб (соціально-психологічна);

• між прагненням до самостійності у доборі знань і досить жорсткими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю (дидактична);

• між великою кількістю інформації, що надходить різними каналами, розширює знання студентів, і відсутністю часу, а іноді бажання розумової переробки, що призводить до поверховості у знаннях і мисленні і вимагає спеціальної роботи викладачів щодо поглиблення знань і вмінь студентів загалом (психолого-педагогічна).

Отже, студентство с складовою частиною молоді, її специфіч­ною групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і праці, суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієнтацій. Тобто, студентство треба розглядати як соціальну групу в системі вищого навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконан­ня соціальних ролей і функцій інтелігенції.

Права та обов'язки студентства визначені законом України «Про освіту», Положенням про вищий навчальний заклад. Сту­денти мають гарантоване державою право на:

• навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

• вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

• додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

• • продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

• одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

• користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

• доступ до інформації в усіх галузях знань;

• участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

• особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

• участь в об'єднаннях громадян;

• безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

• забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

• трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

• перерву у навчанні у вищих ти професійно-технічних закладах освіти;

• користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

• захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність (Стаття 51).

Обов'язками студентів є:

• дотримання законодавства, моральних, етичних норм;

• систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю;

• підвищення загального культурного рівня;

• додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

Студент є об'єктом педагогічної діяльності. Продукти діяль­ності педагога матеріалізуються у психічному обличчі іншої лю­дини - у її знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру. Своєрідність даного об'єкту полягає в тому, що він одночасно є суб'єктом діяльності, проте не педагогічної, а іншої навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативної. Об'єктом діяльності сту­дента є наукова, теоретична і практична інформація, якою він має оволодіти. Продуктами його діяльності с відповіді: усні, письмові, графічні.

Таким чином, у студента як суб'єкти діяльності с своя мета, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента -допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, що не відповідає її нахилам, вона ніколи не пізнає якою цікавого може бути праця.

При організації викладачем впливу на свій об'єкт потрібно вра­ховувати те, що студент ніколи не розвивається у прямій залеж­ності від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, вла­стивими його психіці - особливостями сприймання, розуміння, запам'ятовування, становлення волі, характеру, формування загаль­них і специфічних здібностей. Студент не народжується суб'єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання.

Саме викладачі мають допомогти студентові стати суб'єктом діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, са­мовдосконалення.

У соціальній позиції студента останнім часом сталися суттєві зміни: він став критичним, активним, прагне раціонально вико­ристовувати навчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Сту­дент припускає, що він може висловити своє незадоволення квал­іфікацією викладача; при цьому втрачається та стабільність, яка ґрунтувалася на взаєминах старшого і молодшого, досвідченого і недосвідченого Студент не довіряє красивим словам, він хоче відчу­ти повагу до себе, шанобливе ставлення до його особистості, виз­нання права бути вислуханим, права на самовираження, визнан­ня його потреб законними. Студент вимагає від викладача самокритичності. Не можна забувати і про те, що до вищих на­вчальних закладів вступають діти з Чорнобильської зони. У цих дітей неврастенія зустрічається утричі частіше, ніж у дітей з інших зон. Як свідчать дослідження, спостерігаються соціальні відхилен­ня: прояв агресії (34%) (у «не чорнобильців» 7%), часткова неадек­ватна поведінка.

Наші студенти відчувають тягар втрати моральних орієнтирів, і тому хотіли б бачити у викладачеві взірець позитивної і життє­стверджуючої стратегії особистості, що перемагає. Викладач має виступати представником позитивних соціальних цінностей, не­сти ідеї моральної перспективи. Звідси вимоги з боку студентів бути усміхненим, пірити в краще майбутнє, не виказувати своєї знервованості побутовими турботами під часзаняття, вміти при­хопити втому і підбадьорити студента.

До речі, результати анкетування з метою визначення залеж­ності оптимізму студента від оптимізму викладача підтверджують, що настрій педагога впливає на них. Коли викладач має гарний настрій, студенти почувають себе добре, нецікавий матеріал не здається нудним, час на занятті летить непомітно. На жаль, на результатах діяльності студентів відзначаються роздратування викладача, песимізм. У таких випадках, як вказують студенти, «все падає з рук», «втрачаю віру и себе», «боюсь відповідати, хоча і знаю матеріал». Таким чином, поганий настрій викладача пород­жує у більшості студентів страх, скутість думки, прагнення три­матися подалі від такого педагога.

Можна виділити такі психологічні особливості студентського віку. Старший юнацький, або студентський вік (18-25 років) вид­ілений як спеціальний об'єкт педагогічних досліджень порівняно недавно (у 70 -ті роки XX століття, коли почали планувати дослід­ження з педагогіки вищої школи та методики викладання.)

Студентський вік, як і будь-яка інша стадія життєвого циклу людини, має свою неповторну специфіку. Ще К.Д.Ушинський вважав період від 16 до 22-23 років «найрішучішим», вказуючи на те, що у цьому віці визначається спрямованість у способі мис­лення людини і в її характері. На думку Б.Г.Анан'єва, який зро­бив великий внесок у вивчення студентства, «перетворення моти­вації, всієї системи ціннісних орієнтацій, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв'язку з професіоналіза­цією, з іншого - виділяють цей вік як центральний період форму­вання характеру та інтелекту».

Соціолог В.Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріо­ритету, перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаш­тування, любов, становлення сім'ї. Все це пов'язане з такою гос­тротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які не­обхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому:

• це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості; саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;

• це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки; проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);

• водночас - це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;

• це центральний період формування якостей характеру та інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22,

24 роки, в подальшому в 27, 29 років - спад ; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20-22 до

25 років).

Протягом усього цього вікового періоду найменше змінюється образна пам'ять, яка зберігає попередній рівень розвитку. Найбіль­ших змін набуває короткотривала, вербальна пам'ять. У цьому віці посилюється роль практичного мислення.

Існує ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщо в середній школі дуже часто навчання і виховання випереджували розвиток, то в студентському віці найчастіше розвиток випе­реджує навчання і виховання.

Коло інтересів студентів не обмежується тільки навчальним матеріалом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність, організацію особистого життя.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність кож­ної молодої особи оволодіти необхідною для суспільства сукупні­стю соціальних ролей (спеціаліста, батька, матері, громадського діяча).

Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки. До них відносяться педагогіка, психологія, соціологія, акмеоло­гія. Проблема зрілості може розглядатися на рівні індивіда, осо­бистості, суб'єкта діяльності і індивідуальності. Особистісна соц­іальнії зрілість включає, такі компоненти: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу (цей компонент присутній у всіх попередніх).

У студентів підвищується інтерес до моральних проблем (мета, образ життя, обов'язки, любов, вірність, тощо). Посилюється цілеспрямованість, рішучість, настирливість, самостійність, інди­відуальність, Ініціативність у процесі діяльності та спілкування, вміння володіти собою.

Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвиваєть­ся раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.

Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Про­те разом з тим ідеальне »Я» ще не вивірено і може бути випадко­вим, а реальне «Я» може бути ілюзорним. Це викликає невпев­неність в собі, що супроводжується зовнішньою різкістю і розв'язаністю.

У першокурсників часто можна спостерігати досить різкий перехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого на­вчального закладу і в перші місяці навчання в ньому до скептич­ного, критичного та іронічного ставлення до викладачів, вузівсь­кого режиму.

Другий період юності характеризується максималізмом і ка­тегоричністю думок, які не завжди свідчать про принциповість. Іноді категоричність переходить в негативне ставлення до думки дорослих, особливо літніх людей і неприйняття їх порад. Оскіль­ки юність має підвищену соціальну активність, при відсутності необхідного виховання це призводить до конфліктів.

Аналіз результатів дослідження, проведеного у Житомирсько­му педагогічному університеті, свідчить про те, що більшість сту­дентів (72%) мають досить розвинену самосвідомість, відносно вірно оцінюють свій рівень професійної і моральної зрілості. Біля 70% студентів мотивом вибору професії с інтерес до предмету, 20% — бажання підвищити свій інтелектуальний рівень. Тому не мож­на говорити, що в наш час інтерес до знань відсутній у студентів. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства постають нові проблеми; невпевненість у завтрашньому дні призводить до «зап­рограмованого» неблагополуччя молоді; агресивність а одного боку, соціальна інфантильність з іншого частіше й чистіші! харак­теризують студентів, особливо енергійних і романтичних. Роман­тизм часто змінюється скептицизмом і цинізмом, прагнення до високих ідеалів - споживацькою психологією. У 2/3 студентів немає установки працювати в школі; 90% взагалі не впевнені, чи знайдуть собі роботу.

Труднощі у підтримці бажаної структури ціннісних орієнтацій у студентської молоді породжені вже тим, що навчально-вихов­ний процес у вищих навчальних закладах все ще ведеться без ура­хувань впливу зовнішніх чинників, які впливають на свідомість і поведінку як щодо засобів масової комунікації, так і міжособисті­сних стосунків. Робота викладачів провадиться без знання специф­іки групи, курсу; не враховується посилений вплив суспільної думки на мотиваційну сферу свідомості молоді.

Вирішенню вказаної проблеми може допомогти аналіз студен­тського соціуму (щоб впливати на нього, на процеси, що в ньому відбуваються, треба знати загальні закономірності колективного спілкування). Студентський соціум слід розглядати, з одного боку, як цілісну систему зі своєю структурою, зв'язками, а з іншого -як частину більш широкого соціального середовища, соціальної спільноти - макросередовища суспільства. Вплив на особистість студента мають сформовані контакти свого й інших соціумів. Звичайно, особистість формують не тільки прийоми і форми педа­гогічного впливу, але й засоби масової інформації. У кожному соціумі, як правило, існує своя система взаємин, своя морально-психологічна атмосфера, свої вимоги й еталони поведінки. Так, наприклад, ті вимоги, що існують в науковому мікросоціумі, аб­солютно не обов'язкові у гуртожитку чи клубі, де цінуються ко­мунікабельність, розкутість, кмітливість, привабливість. В одно­му випадку мікросоціум може ініціювати діяльність студента, в іншому — гальмувати, в третьому - вони будуть взаємно індифе­рентними.

Ю.А.Самарін виділив ряд характерних рис, які мають місце у розвитку студентської молодію В цей період людини визначає свій майбутній життєвий шлях, оволодіває професією і починає про­бувати cede в різноманітних галузях життя; самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстоює самостійність суд­жень і дій. У цьому віці складається світогляд, етичні і естетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду, са­мостійного розуміння і практичних дій.

Факт вступу до вищого навчального закладу зміцнює віру мо­лодої людини у власні сили і здібності, народжує надію на нове і цікаве життя. Водночас па першому та другому курсах досить часто виникає питання про правильність вибору професії, спец­іальності, що супроводжується розчаруванням. До кінця треть­ого курсу остаточно розв'язується питання про пріоритетне са­мовизначення.

У дослідженнях педагогів і психологів зафіксовано, що у сту­дентської молоді третього курсу спостерігається пожвавлення і поглиблення системи міжособистісних стосунків, підвищується інтерес до інших студентських груп. У цей час виникає проблема створення сім'ї. Студенти стають більш розбірливими у виборі на­вантажень, доручень; бувають випадки, коли інтимне, особистіс­не у структурі спілкування витісняє всі інші складові.

Пошук супутника життя відіграє на 3-4 курсах велику роль, впливає на успішність і громадську активність студентів. Дані соц­іологів свідчать про те, що, як правило, студентські сім'ї не зали­шаються поза групою, не випадають з колективу.

Якщо на першому курсі кількість «діад» і «тріад» (мікрогруп, об'єднаних дружніми стосунками) в групах нечисленно, то до тре­тього курсу майже кожен студент є представником якоїсь з груп, які відрізняються своєю спрямованістю, спільністю світоглядних позицій, інтересів.

У психолого-педагогічній літературі є способи виділяти різні типажі студентів за структурними особливостями особистості, або за іншими критеріями.

Переважна більшість авторів вважає, що в структурі особис­тості необхідно виділяти чотири групи властивостей, тобто стійких особливостей, що виявляються у різних видах діяльності. Отже, це такі чотири групи властивостей:

• спрямованість особистості, до якої входять її потреби, моти­ви, цілі, переконання, ідеали;

• темперамент - психічна властивість особистості, яка визна­чає динаміку її виявів у різних видах діяльності;

• здібності, тобто психічні властивості особистості, що явля­ють собою потенційні й реальні можливості людини у вико­нанні тієї чи іншої діяльності;

• характер - сукупність основних, стрижневих властивостей особистості, що визначають стиль ЇЇ поведінки у суспільстві. Спрямованість - це основа, що визначає психологічний зміст без виключення властивостей особистості, це своєрідний стрижень особистості.

Тип спрямованості особистості - це топ провідний напрям, у якому людина себе стверджує, розвиває свої здібності. Якщо в осно­ву виділення типів спрямованості особистості покладати суспільну цінність потреб, прагнень, то можна виділити три основних типи спрямованості:

• тип будівничого (сюди відносяться студенти, що утверджу­ють себе справами, для інших людей, і це приносить їм задо­волення);

• тип споживача (провідні мотиви їх активності пов'язані з споживанням; самоствердження у споживанні духовних і матеріальних цінностей);

• тип руйнівника; джерелом задоволення є саме по собі руйну­вання того, що створюється іншими.

Б.Г.Анан'єв розробив типологію сучасного студентства, в ос­нову якого були покладені такі критерії: ставлення до навчання, наукова і громадська активність, загальна культура і почуття ко­лективізму.

Тип 1. Студент, що відмінно навчається з профілюючих, загаль­но-теоретичних, суспільних дисциплін. Займається науково - дос­лідницькою роботою. Мас високу культуру. Бере активну участь в громадській роботі. З колективом пов'язаний різнобічними інте­ресами. Це — ідеал сучасного студента.

Тип 2. Студент добре навчається. Вважає отримання спеціаль­ності єдиною метою навчання у вищому навчальному закладі. Сус­пільними дисциплінами цікавиться у межах програми. Пов'яза­ний з колективом навчальними і професійними інтересами. Бере участь у громадській роботі. Оцінується викладачами та колега­ми як хороший студент.

Тип 3. Студент, що відмінно встигає у навчанні, розглядає на­уку як основну сферу інтересів і діяльності. Виявляє інтерес до суспільних наук як засобу пояснення дійсності і своєї поведінки. Має високу загальну культуру. Активний у громадській діяль­ності, з колективом пов'язаний широкими науковими інтересами. Студент цього типу майбутній учений. Серед цих студентів є такі, хто займається тільки наукою, всі ж інші заняття вважає марною тратою часу. Саме про них говорять - «раціоналіст XXI століття».

Тип4. Студент, що встигає у навчанні, активно цікавиться сус­пільними науками понад програми, науково-дослідницькою робо­тою, як правило, не займається. Загальна культура обмежена про­фесіональними інтересами. Виключно активний у громадській роботі і в житті колективу, інтереси якого розглядає як власні. Це активний громадський діяч. Його поважають за чесність, прин­циповість, єдність слова і справи. Він завжди в гущавині життя. Вчиться на «4» і «5».

Тип 5. Студент, що встигає у навчанні з усіх дисциплін. Науко­во-дослідницькою роботою не займається. Розглядає спеціальність і культуру як основну сферу своїх інтересів і діяльності. В суспіль­ному, громадському житті не бере активної участі. З колективом його пов'язують культурні та розважальні інтереси. В студентсько­му колективі він - визнаний ерудит, знавець сучасного мистецтва, за його порадою інші студенти читають ті чи інші книжки. Іноді це заважає навчанню, але такий студент добре навчається і сумлі­нно ставиться до майбутньої професії.

Тип 6. Студент погано навчається, має низьку успішність. На­уково-дослідницькою роботою не займається. Пасивний стосовно участі в громадській діяльності. Відпочинок і розваги розглядає як головну сферу своєї діяльності. З колективом пов'язаний го­ловним чином інтересами відпочинку. Це посередній студент, який вважає себе «оригіналом», іноді морально нестійкий. До вищого навчального закладу він вступив тому, що це « модно », « всі йдуть ». Свою професію не любить і цінує її лише як джерело існування. Навчається з мінімальним зусиллям; де є можливість, використо­вує шпаргалку.

В науково-методичній літературі можна зустріти поділ сту­дентів за рівнем відповідального ставлення до навчальної діяль­ності. Критерієм відповідальності найчастіше вважають: повноту виконання завдань, термін їх здачі, зацікавленість роботою. Ви­ходячи з цих критеріїв, студенти поділяються на дійсно відпові­дальних, виконавців і безвідповідальних.

Дійсно відповідальних характеризує творчий підхід до вико­нання роботи. Завдання вони виконують вчасно, у великих обся­гах, мають бажання проводити наукову роботу.

Виконавці виконують «від і до» усі вимоги, їх ставлення до ро­боти - формальне, немає бажання працювати, завдання дуже час­то виконуються в останній момент.

Безвідповідальні виконують завдання епізодично.

Слід зауважити, що більшість студентів є представниками дру­гого рівня.

Г.О.Нагорна поділяє студентів педвузів залежно від типу мис­лення на чотири групи: високий рівень - творчий тип мислення; достатній рівень - репродуктивно-творче мислення; середній -репродуктивне мислення; низький - інтуїтивне мислення.

Студенти з високим рівнем професійного мислення виділяють істотні ознаки педагогічних фактів, явищ, ситуацій, аргументують їх, можуть прогнозувати результат, приймати власне рішення.

Студенти з достатнім рівнем професійного мислення виділя­ють істотні ознаки педагогічних фактів, явищ, обставин, ситуацій, встановлюють між ними причинно-наслідкові зв'язки і залеж­ності, але недостатньо аргументують свої рішення, прогнозують можливі результати взаємодії з учнями, колегами.

Студенти з середнім рівнем розвитку професійного мислення виділяють суттєві, істотні ознаки педагогічних явищ, фактів, об­ставин, ситуацій, але не завжди можуть прогнозувати, не вихо­дять за межі відомих правил, вважають за краще діяти за зраз­ком.

Низький рівень професійного мислення характеризує сту­дентів, яким важко визначити істотні ознаки педагогічних фактів, ситуацій, обставин, їх діяльність підпорядкована інтуїції.

Отже, існують різні види типізації студентів, які певною мірою можуть допомогти молодому викладачеві в організації навчаль­но виховної роботи, процесу адаптації молодої особи у вищому навчальному закладі.

Найважливішою умовою для успішного всебічного розвитку коленого студента є розуміння ним своєї неповторності, індивіду­альності. Відомий психолог Анан'єв Б.Г. відзначає: «Індивіду­альність - це і предмет виховання і його умова, а найбільше його продукт. Як в клінічному, так і в педагогічному досвіді одиничне в смислі індивідуальності с унікальним явищем, оскільки воно має власний внутрішній світ, самосвідомість і саморегуляцією, що є діючим організатором поведінки - «я».

Індивідуальність — це своєрідність психіки особистості індиві­да, її неповторність. Вона проявляється в рисах темпераменту і характеру, в емоційній і вольовій сферах, в інтересах, потребах і здібностях людини.

Зі вступом до освітнього закладу студент проходить соціальну адаптацію до процесу в освітньому закладі.

Соціально - педагогічна адаптація — це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення в систему міжо­собових стосунків групи.

Адаптацію студентів вузу слід розглядати як комплексну про­блему, виділяючи в ній різні окремі рівні і ланки, кожна з яких має специфічні механізми, зумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу. Процес адаптації студентів проходить на дек­ількох рівнях «пристосування»: до нової системи навчання; до зміни режиму праці і відпочинку; до входження в новий колек­тив.