Що допомагає перебороти кризу ідентичності? усвідомлення змін, що відбуваються в собі: самоаналіз, самокритичність, самооцінка, тобто посилення рефлексії.

ДИДАКТИКА ВИЩОЇ ШКОЛИ ТА ЇЇ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ

ДИДАКТИКА– ГАЛУЗЬ (РОЗДІЛ) ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ, ЩО РОЗРОБЛЯЄ ТЕОРІЮ ОСВІТИ ТА НАВЧАННЯ У ВНЗ, ВИХОВАННЯ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ:

- ОСОБИСТІСНИЙ (ВИЗНАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК «ПРОДУКТУ» СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ. ПЕРЕДБАЧАЄ ПРОЦЕС САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ, СТВОРЕННЯ ВІДПОВІДНИХ УМОВ);

- ДІЯЛЬНІСНИЙ (ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТА, ЯКА ЗАБЕЗПЕЧИТЬ ЙОГО АКТИВНІСТЬ У ПІЗНАННІ, ПРАЦІ, СПІЛКУВАННІ);

- СИСТЕМНИЙ (ОРІЄНТУЄ НА ВИЗНАЧЕННЯ НАВЧАННЯ ЯК ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЙОГО СУБ’ЄКТІВ);

- ГУМАНІСТИЧНИЙ (ПЕРЕДБАЧАЄ ДУХОВНО-ОСОБИСТІСНУ СПРЯМОВАНІСТЬ КОЖНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРЕДМЕТА);

- РЕСУРСНИЙ (ВИЯВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОТЕНЦІАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ КОЖНОГО СТУДЕНТА);

- СИНЕРГЕТИЧНИЙ (САМОРОЗВИТОК І САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У ВЗАЄМОДІЇ ІЗ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ, ЩО СПРИЯЄ РОЗВИТКУ НОВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ);

- АКСІОЛОГІЧНИЙ (ВИВЧЕННЯ ЯВИЩ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ ЇХ МОЖЛИВОСТЕЙ ЗАДОВОЛЬНЯТИ ПОТРЕБИ ЛЮДИНИ);

- КОМПЕТЕНТНІСНИЙ (НАЙВАЖЛИВІШІ РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ, РОЗШИРЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, ДОСВІД ЕМОЦІЙНО ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІЙСНОСТІ).

ЗАВДАННЯ ДИДАКТИКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

- РОЗРОБЛЕННЯ ТЕОРІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ;

- МОДЕРНІЗАЦІЯ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ;

- УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ.

СКЛАДОВІ ЧИННИКИ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ:

- РІВЕНЬ РОЗВИТКУ;

- ПАМ'ЯТЬ;

- ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ;

- ДОСВІД;

- МОТИВАЦІЯ.

ЗОВНІШНІ:

- ЗМІСТ НАВЧАННЯ,

- ЗНАННЯ,

- ВМІННЯ ВИКЛАДАЧА.

ФУНКЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

- ОСВІТНЯ (НАДАННЯ МОЖЛИВОСТІ СТУДЕНТУ НАБУТИ ЗНАННЯ);

- ВИХОВНА (ФОРМУВАННЯ ВСЕБІЧНО РОЗВИНЕНОЇ ОСОБИСТОСТІ, ЇЇ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТА ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ);

- РОЗВИВАЛЬНА (ОРІЄНТОВАНА НА ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ);

- ПРОФЕСІЙНА (НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС НАБУВАЄ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ).

ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ЯК СУБ’ЄКТУ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

- ПЛАНУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ (ЕТАПИ – ПІДГОТОВЧИЙ ТА ВИКОНАВЧИЙ);

- СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ;

- КОНТРОЛЬ ТА РЕАГУВАННЯ;

- АНАЛІЗ ДОСЯГНУТИХ РЕЗУЛЬТАТІВ.

8. ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТА ЯК СУБ’ЄКТУ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ (УЧІННЯ)

УЧІННЯ – ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНА СИСТЕМА, В ЯКІЙ СТУДЕНТИ СТВОРЮЮТЬ БАЗУ ЗНАНЬ ДЛЯ МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ФОРМИ УЧІННЯ:

- ТЕОРЕТИЧНА;

- ПРАКТИЧНА.

ФОРМИ ЕФЕКТИВНОСТІ УЧІННЯ СТУДЕНТА ЯК СУБ’ЄКТУ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

- СЛУХАННЯ;

- ЧИТАННЯ;

- КОНСПЕКТУВАННЯ;

- ВИКОНАННЯ ВПРАВ ТА РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ;

- ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДІВ;

- НАВЧАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ;

- ПРОФЕСІЙНЕ МОДЕЛЮВАННЯ.

ФОРМИ НАВЧАННЯ У ВНЗ

ДЕННА;

- ВЕЧІРНЯ;

- ЕКСТЕРНАТ;

- ДИСТАНЦІЙНА;

- ЗАОЧНА

11. ВИДИ НАВЧАННЯ У ВНЗ – ОСНОВНІ ВИДИ У ВНЗ (3-ГО ТА 4-ГО РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ):

1. ЛЕКЦІЯ;

2. ЛАБОРАТОРНЕ, ПРАКТИЧНЕ, СЕМІНАРСЬКЕ, ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАНЯТТЯ;

3. КОНСУЛЬТАЦІЯ;

4. САМОСТІЙНА РОБОТА.

ЛЕКЦІЯ – ЧИТАННЯ МАТЕРІАЛУ ЛЕКТОРОМ ДЛЯ ДОСТУПНОГО СПРИЙНЯТТЯ СЛУХАЧАМИ ВСЬОГО НЕОБХІДНОГО МАТЕРІАЛУ (ОБ’ЄМНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ).

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ – ПРАКТИЧНА ПЕРЕВІРКА ТЕОРІЇ (НАВИЧКИ).

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ – РОЗСАДНИК ЗНАНЬ, ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ НА БАЗІ ЛЕКТОРНИХ ЗАНЯТЬ (ПИТАННЯ – ВІДПОВІДІ, ДОПОВІДІ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ, ЗАВДАННЯ).

ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ – НА СПЕЦІАЛІЗОВАНОМУ ОБЛАДНАННІ АБО УСТАТКУВАННІ ПРОВОДЯТЬСЯ ЕКСПЕРИМЕНТИ ЧИ ДОСЛІДИ.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ – ПЕРСОНАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ, ЗУСТРІЧІ З ОДНИМ АБО ГРУПОЮ СТУДЕНТІВ (ОКРЕМИЙ ГРАФІК, ЯКИЙ ВЛАШТОВУЄ ОБОХ СУБ’ЄКТІВ) – РЕФЕРАТИ, ДИПЛОМИ, КУРСОВІ, ГРАФІЧНІ ЗАВДАННЯ, НАУКОВО-ДОСЛІДНІ РОБОТИ ТОЩО.

КОНСУЛЬТАЦІЯ – КОНКРЕТНІ ЗАПИТАННЯ ЧИ ЗАВДАННЯ ВІД ВИКЛАДАЧА (ВІДПОВІДІ ВІД ВИКЛАДАЧА).

САМОСТІЙНА ФОРМА – РОБОТА ГРУПИ СТУДЕНТІВ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ТИХ ЧИ ІНШИХ ЗАВДАНЬ (СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, ПЛАН, ЗАВДАННЯ) – ПІДРУЧНИКИ, БІБЛІОТЕКА, ІНТЕРНЕТ, РЕФЕРАТ, КОНСПЕКТ, ЛАБОРАТОРІЯ ТОЩО, ІНША СПЛАНОВАНА РОБОТА СТУДЕНТІВ, ЩО ВИКОНУЄТЬСЯ ЗА ЗАВДАННЯМИ ТА ПІД МЕТОДИЧНИМ КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА (АУДИТОРНА, ПОЗА АУДИТОРНА). ЗАВДАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ:

1. ПОГЛИБЛЕННЯ ТА РОЗШИРЕННЯ ЗНАНЬ;

2. ФОРМУВАННЯ ІНТЕРЕСУ У СТУДЕНТІВ ДО ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ;

3. ОВОЛОДІННЯ ПРИЙОМАМИ ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ ТА РОЗВИТКУ ОСТАННІХ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ.

12. НОВІТНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ У ВНЗ.

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ – ЦЕ МЕТОДИ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЮТЬ АКТИВНУ СПІВПРАЦЮ СТУДЕНТІВ ТА ВИКЛАДАЧІВ У ПРОЦЕСІ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ПРОБЛЕМ. ОСНОВОЮ ЇХ Є АКТИВНІСТЬ ТА СПІВПРАЦЯ МІЖ СУБ’ЄКТАМИ НАВЧАННЯ. ВИКЛАДАЧ У ЦЬОМУ ВИПАДКУ Є ОРГАНІЗАТОРОМ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ, ЩО ВПЛИВАЄ НА ГЛИБИНУ ТА ЯКІСТЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ ТА МЕТОДІВ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ ПОЛЯГАЮТЬ У ТОМУ, ЩО ВОНИ РОЗВИВАЮТЬ АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ТА НАВЧАЮТЬ ПЕРЕКОНЛИВО І ЧІТКО ВИКЛАДАТИ ДУМКИ, АКТИВІЗУЮТЬ ДІЇ УЧАСНИКІВ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, РОЗВИВАЮТЬ ЗДАТНІСТЬ СТАВИТИ ТА ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ. ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ ЗАСТОСОВУЮТЬ У БУДЬ-ЯКИХ ВИДАХ НАВЧАННЯ, АЛЕ ЧАСТІШЕ НА ПРАКТИЧНИХ ТА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТТЯХ. ПРИКЛАДОМ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ МОЖУТЬ БУТИ: МЕТОДИ ДИСКУСІЇ, «МОЗКОВОГО ШТУРМУ» ТА «СНІГОВОЇ КУЛІ». РОЗШИРЕНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ ПЕРЕДБАЧАЄ ЗБІЛЬШЕННЯ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЧАСТИНИ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ, ВИМАГАЮТЬ ВІД ВИКЛАДАЧА УМІННЯ: СТАВИТИ ЗАПИТАННЯ, ЩО ВИКЛИКАЮТЬ ІНТЕРЕС У СТУДЕНТА; МОБІЛІЗУВАТИ ЇХ ВИРІШЕННЯ; СТВОРЮВАТИ ПРОБЛЕМНУ СИТУАЦІЮ ТА СПРИЯТИ САМОСТІЙНОМУ ЇЇ ВИРІШЕННЮ СТУДЕНТАМИ; ОПЕРАТИВНО КЕРУВАТИ ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ СТУДЕНТІВ ТА НАДАВАТИ ЇМ ДОПОМОГУ У ВИРІШЕННІ НАВЧАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

13. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА ВИМОГИ ДО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ВНЗ -

ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА: СЛОВЕСНІ, НАОЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ.

МЕТОД НАВЧАННЯ СКЛАДАЄТЬСЯ З БАГАТЬОХ ДИДАКТИЧНИХ ПРИЙОМІВ НАВЧАННЯ, ПОЄДНАНИХ МІЖ СОБОЮ В ПЕВНУ СИСТЕМУ.

МЕТОД - СПОСІБ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ТА СТУДЕНТА З МЕТОЮ ВИРІШЕННЯ ЗАВДАНЬ.

МЕТОД НАВЧАННЯ – СПОСІБ СПІЛЬНОЇ, СТРУКТУРОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ, СПРЯМОВАНОЇ ДОСЯГНЕННЯ ЦІЛЕЙ, ОЗНАЧЕНИХ ГАЛУЗЕВИМИ (ТА ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ) СТАНДАРТАМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ.

НАЙЧАСТІШЕ МЕТОДИ НАВЧАННЯ КЛАСИФІКУЮТЬ ЗА ТАКИМИ ОЗНАКАМИ:

А) ДЖЕРЕЛОМ ОТРИМАННЯ ПОВІДОМЛЕНЬ (СЛОВЕСНІ, НАОЧНІ, ПРАКТИЧНІ);

Б) ЛОГІКОЮ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ (ІНДУКТИВНІ, ДЕДУКТИВНІ, АНАЛІТИЧНІ, СИНТЕТИЧНІ, ТРАДУКТИВНІ);

В) РІВНЕМ САМОСТІЙНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА КРЕАТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ (ПОЯСНЮВАЛЬНО-ІЛЮСТРАТИВНІ, РЕПРОДУКТИВНІ, ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВІ, ЧАСТКОВО ПОШУКОВІ, ЕВРИСТИЧНІ (ДОСЛІДНИЦЬКІ).

МЕТОДИ «МОЗКОВОЇ АТАКИ» (ПРЯМА МОЗКОВА АТАКА, МАСОВА МОЗКОВА АТАКА, МОЗКОВИЙ ШТУРМ); МЕТОД БАГАТОВИМІРНИХ МАТРИЦЬ; МЕТОД ВІЛЬНИХ АСОЦІАЦІЙ; МЕТОД ІНВЕРСІЇ; МЕТОД ЕМПАТІЇ; МЕТОД СИНЕКТИКИ.

МЕТОДИ «МОЗКОВОЇ АТАКИ» ПОБУДОВАНІ НА КОЛЕКТИВНОМУ ЕВРИСТИЧНОМУ ДІАЛОЗІ (ПОЛІЛОЗІ), СПРЯМОВАНОМУ НА ПРОДУКУВАННЯ НОВИЙ ІДЕЙ.

МЕТОД ЕВРИСТИЧНИХ ЗАПИТАНЬ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ СПРЯМУВАННЯ ТВОРЧОГО ПОШУКУ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПЕВНОЇ ПРОБЛЕМИ.

МЕТОД БАГАТОВИМІРНИХ МАТРИЦЬ Є МЕТОДОМ МОРФОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ СИСТЕМ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ НЕВІДОМИХ ЕЛЕМЕНТІВ, ПІДСИСТЕМ. СКЛАДНІСТЬ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ ПОЛЯГАЄ В НАЯВНОСТІ ЗНАЧНОГО ЧИСЛА ВАРІАНТІВ, ЯКІ НЕОБХІДНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ ОПТИМАЛЬНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ.

МЕТОД ВІЛЬНИХ АСОЦІАЦІЙ ПОЛЯГАЄ У ПОБУДОВІ МНОЖИНИ НОВИХ АСОЦІАЦІЙ, ОКРЕМІ З ЯКИХ МОЖУТЬ ПОСЛУГУВАТИ ВЕКТОРОМ ПОШУКУ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ.

МЕТОД ІНВЕРСІЇ (ПЕРЕСТАНОВКА, ПЕРЕВЕРТАННЯ) СПРЯМОВАНИЙ НА РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ У НОВІТНІХ НАПРЯМКАХ (ЗМІНА МОВИ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ, ПЕРЕХІД ВІД ПЛОЩИННОГО ПРЕДСТАВЛЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ДО ПРОСТОРОВОГО, ПОБУДОВА МІРКУВАНЬ У ЗВОРОТНОМУ НАПРЯМКУ, ТОЩО).

МЕТОД ЕМПАТІЇ Є МЕТОДОМ ОСОБИСТІСНИХ АНАЛОГІЙ.

МЕТОД СИНЕКТИКИ – ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯМ СТУДЕНТІВ ЗІ СТРАТЕГІЄЮ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ, СПОНУКАННЯМ ЇХ ДО САМОСТІЙНОЇ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ ДЛЯ ЗНАХОДЖЕННЯ ШЛЯХУ ЇЇ РОЗВ’ЯЗАННЯ.

ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ – СКЛАДОВА МЕТОДУ, ПЕВНІ РАЗОВІ ДІЇ, СПРЯМОВАНІ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ВИМОГ РІЗНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ.

ПРИ КОНТРОЛІ ЗНАНЬ, НАВИЧОК ТА ВМІНЬ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ РІЗНІ МЕТОДИ І СПОСОБИ, ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКИХ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ТА РІВЕНЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА. ЩОДО ВИМОГ ПО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ВИКЛАДАЧ ПОВИНЕН ВРАХОВУВАТИ НАСТУПНІ ОЗНАКИ КОНТРОЛЮ:

1.ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ПЕРЕВІРКИ ТА ОЦІНКИ (БЕЗ УПЕРЕДЖЕНОСТІ);

2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР КОНТРОЛЮ (ВРАХУВАННЯ ЗНАНЬ КОЖНОГО ОКРЕМОГО СТУДЕНТА, ЙОГО ДОСЯГНЕННЯ, ТРУДНОЩІ РОБОТИ, ЩО ДОЗВОЛЯЄ ВИЯВИТИ ФАКТИЧНИЙ СТАН ЗНАНЬ ТА УМІНЬ СТУДЕНТА, А ТАКОЖ ХАРАКТЕР ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ, ЯКУ СЛІД ЙОМУ НАДАТИ);

3. СИСТЕМАТИЧНІСТЬ ТА РЕГУЛЯРНІСТЬ КОНТРОЛЮ (АЛЕ НЕ РИТМІЧНІСТЬ);

4. ГЛАСНІСТЬ КОНТРОЛЮ (СТУДЕНТАМ НЕОБХІДНО ПОВІДОМИТИ РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕВІРКИ, ПОЯСНЮЮЧИ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ, СИЛЬНІ ТА СЛАБКІ АСПЕКТИ ЙОГО РОБОТИ, МОТИВУВАТИ ОЦІНКУ ЧИ КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ). ЦЕ СПОНУКАЄ ДО ВИХОВАННЯ НАВИЧОК САМОКОНТРОЛЮ ТА САМООЦІНКИ;

5. ВСЕБІЧНІСТЬ ПЕРЕВІРКИ МАЄ ОХОПЛЮВАТИ УСІ РОЗДІЛИ ПРОГРАМИ, АБИ НЕ ПЕРЕКРИВАТИ ПОЗИТИВНОЮ ОЦІНКОЮ З ОДНОГО РОЗДІЛУ ПРОГРАМИ НЕЗАДОВІЛЬНУ ОЦІНКУ З ІНШОГО РОЗДІЛУ;

6. ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІСТЬ НАВЧАННЯ (ВРАХУВАННЯ СПЕЦИФІКИ ПРОГРАМНОГО МАТЕРІАЛУ ЧИ ПРЕДМЕТУ, ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТА);

7. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ФОРМ КОНТРОЛЮ СТВОРЮЄ УМОВИ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ КОНТРОЛЮ, ПІДВИЩЕННЯ ІНТЕРЕСУ ДО ЙОГО ПРОВЕДЕННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ.

У ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ МЕТОДИ УСНОГО, ПИСЬМОВОГО, ПРАКТИЧНОГО, КОМП’ЮТЕРНОГО КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ.

ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ: МОДУЛЬНО-РЕЙТИНГОВА СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ (НАКОПИЧЕННЯ БАЛІВ ЗА РІЗНІ ВИДИ РОБІТ, ЩО ПІДСУМОВУЮТЬ І ВИЗНАЧАЮТЬ РІВЕНЬ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК СТУДЕНТІВ):

1. ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ (ПОВСЯКДЕННА НАВЧАЛЬНА РОБОТА);

2. ПЕРІОДИЧНИЙ КОНТРОЛЬ (ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ ПРОГРАМИ З УРАХУВАННЯМ ДАНИХ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ);

3. ТЕМАТИЧНИЙ КОНТРОЛЬ – РІВЕНЬ ЗНАНЬ З ОКРЕМИХ ТЕМ;

4. ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ – ФІНАЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ (ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ НАПРИКІНЦІ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ ЧИ СЕМЕСТРУ – ЗАЛІК, ІСПИТ).

14. МЕТОДИ І ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ВНЗ -

1.ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ПЕРЕВІРКИ ТА ОЦІНКИ (БЕЗ УПЕРЕДЖЕНОСТІ);

3. СИСТЕМАТИЧНІСТЬ ТА РЕГУЛЯРНІСТЬ КОНТРОЛЮ (АЛЕ НЕ РИТМІЧНІСТЬ);

1. ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ (ПОВСЯКДЕННА НАВЧАЛЬНА РОБОТА);

2. ПЕРІОДИЧНИЙ КОНТРОЛЬ (ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ ПРОГРАМИ З УРАХУВАННЯМ ДАНИХ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ);

3. ТЕМАТИЧНИЙ КОНТРОЛЬ – РІВЕНЬ ЗНАНЬ З ОКРЕМИХ ТЕМ;

15. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І АДАПТАЦІЯ СТУДЕНТА ВНЗ -

«СТУДЕНТ» ОЗНАЧАЄ ТОГО, ХТО НАПОЛЕГЛИВО ПРАЦЮЄ, ОПАНОВУЄ ЗНАННЯ, ВИВЧАЄ (СТУДІЮЄ) НАУКУ.

СТУДЕНТІВ ПОРІВНЯНО З ІНШИМИ ГРУПАМИ МОЛОДІ ЦЬОГО ВІКУ ВІДРІЗНЯЮТЬ НАСТУПНІ РИСИ:

1) ВИЩИЙ ОСВІТНІЙ РІВЕНЬ;

2) ВЕЛИКЕ ПРАГНЕННЯ ДО ЗНАНЬ;

3) ВИСОКА СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ;

4) ГАРМОНІЙНЕ ПОЄДНАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ.

МОЛОДІ ЛЮДИ, ВСТУПИВШИ ДО ВНЗ СТИКАЮТЬСЯ З БАГАТЬМА ТРУДНОЩАМИ:

- ДИДАКТИЧНІ (НОВИЗНА В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ У ПОРІВНЯННІ ЗІ ШКОЛОЮ);

- СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ;

- ПРОФЕСІЙНІ.

В АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТА ВИОКРЕМЛЮЮТЬ ТРИ ФАЗИ:

1. ПСИХІЧНА РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМУ НА НОВІ УМОВИ ЖИТТЯ ТА НАВЧАННЯ У ВНЗ (ЗАКІНЧУЄТЬСЯ В СЕРЕДИНІ ПЕРШОГО СЕМЕСТРУ).

2. ПЕРЕБУДОВА ПРИСТОСОВНИЦЬКИХ МЕХАНІЗМІВ, ДИНАМІЧНОГО СТЕРЕОТИПУ, ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЗАВЕРШУЄТЬСЯ В СЕРЕДИНІ ДРУГОГО СЕМЕСТРУ.

3. УСТАЛЕНА АДАПТАЦІЯ, КОЛИ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ ФОРМУВАННЯ ДИНАМІЧНОГО СТЕРЕОТИПУ ТА ПРИСТОСОВНИЦЬКИХ РЕАКЦІЙ (ЗАВЕРШУЄТЬСЯ НАПРИКІНЦІ ПЕРШОГО РОКУ НАВЧАННЯ).

16. КЛАСИФІКАЦІЯ (ТИПОЛОГІЯ) СТУДЕНТІВ ВНЗ -

ЗА ТИПОЛОГІЄЮ СТУДЕНТІВ МОЖНА ПОДІЛИТИ НА:

З ОГЛЯДУ НА СТАВЛЕННЯ ДО НАВЧАННЯ:

- СЕРЙОЗНІ СТУДЕНТИ (ЦІКАВЛЯТЬСЯ ВСІМ) – ПРАГНУТЬ ДО ВСЬОГО НОВОГО НЕЗАЛЕЖНО ВІД ГАЛУЗІ ЗНАНЬ;

- СТУДЕНТИ, ЯКІ ЗАХОПЛЮЮТЬСЯ ЛИШЕ ОДНІЄЮ ГАЛУЗЗЮ ЗНАНЬ (ПРОФЕСІОНАЛИ СВОЄЇ СПРАВИ);

- СТУДЕНТИ, ЯКІ НАДАВШИ ПЕРЕВАГУ ПЕВНІЙ ДИСЦИПЛІНІ МАЮТЬ ГЛИБОКІ І ҐРУНТОВНІ ЗНАННЯ З ЦІЄЇ ДИСЦИПЛІНИ, А НА ІНШІ ДИСЦИПЛІНИ НЕХТУЮТЬ.

ЗАЛЕЖНО ВІД СТАВЛЕННЯ ДО НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН:

- ПАСИВНИЙ, СПОГЛЯДАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР НАВЧАННЯ, ГАЛЬМУЮЧИ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ СВОЇХ МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ:

- СТУДЕНТИ, ЯКІ Є НЕОДНОРІДНІ ЗА СВОЇМ СКЛАДОМ (ВИЯВЛЯЮТЬ ІНТЕРЕС ДО ПРАКТИКИ В ПОРІВНЯННІ ІЗ ПЕРШОЮ ГРУПОЮ, ЯКА ЦІКАВИТЬСЯ ТІЛЬКИ ТЕОРІЄЮ, БІЛЬШ ТВОРЧІ ЛЮДИ);

- СТУДЕНТИ, ЯКІ ВИЯВЛЯЮТЬ ОДНАКОВИЙ ІНТЕРЕС ЯК ДО ТЕОРІЇ, ТАК І ДО ПРАКТИКИ, ЩО ВПЛИВАЄ НА РІВЕНЬ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ.

ЗА РІВНЕМ САМООЦІНКИ:

- ВИСОКА;

- СЕРЕДНЯ;

- НИЗЬКА.

З ОГЛЯДУ НА СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО ОБРАНОЇ ПРОФЕСІЇ:

- ГАРМОНІЙНІ (РОЗУМІЄ, НАВІЩО ВІН СЮДИ ПРИЙШОВ);

- ПРОФЕСІОНАЛ (НАПОЛЕГЛИВИЙ, ДИНАСТІЯ);

- «АКАДЕМІК» (УСВІДОМЛЕНО ВИБРАВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ, НАВЧАЄТЬСЯ НА ВІДМІННО, БУДУТЬ НАУКОВЦЯМИ);

- ГРОМАДСЬКИЙ ПРАЦІВНИК (ПРЕДСТАВНИК АКТИВНИХ СУСПІЛЬНИХ ДІЯЧІВ);

- АМАТОР МИСТЕЦТВ (ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК);

- СТАРАННИЙ (ЦІКАВИТЬСЯ УСІМ, ЩО СТОСУЄТЬСЯ НАУКИ, ТІЛЬКИ СТУДЕНТСЬКЕ ЖИТТЯ);

- СЕРЕДНЯК (РОБИТЬ ВСЕ АБИ ЯК);

- РОЗЧАРОВАНИЙ (ЛЮДИНІ ВСЕ НАБРИДЛО);

- ЛЕДАР (РОБИТЬ ВСЕ, ЩО ХОЧЕ);

- ТВОРЧИЙ СТУДЕНТ (ПОСИДЮЧІСТЬ, АКУРАТНІСТЬ);

- БОГЕМА (СТУДЕНТСЬКА ЕЛІТА, VIP ПЕРСОНИ)

- СТАТУС БАТЬКІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА СТУДЕНТІВ.

17. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА НА РІЗНИХ КУРСАХ -

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС, А ОТЖЕ І РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА НА РІЗНИХ КУРСАХ МАЄ СВОЮ ОСОБЛИВІСТЬ:

ПЕРШИЙ КУРС –АДАПТАЦІЯ КОЛИШНІХ АБІТУРІЄНТІВ ДО СТУДЕНТСЬКОГО ЖИТТЯ;

ДРУГИЙ КУРС – ПЕРІОД НАЙНАПРУЖЕНІШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ, В ЯКУ ВКЛЮЧАЄТЬСЯ БІЛЬШІСТЬ ВІДСОТКІВ СТУДЕНТІВ ГРУПИ, РОЗУМІЮЧИ СЕНС СВОГО НАВЧАННЯ;

ТРЕТІЙ КУРС – СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ, ПОГЛИБЛЮЄТЬСЯ ІНТЕРЕС ДО НАУКОВОЇ РОБОТИ, ЗВУЖУЄТЬСЯ СФЕРА ІНТЕРЕСІВ ОСОБИСТОСТІ, СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ФАКТОРОМ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ;

ЧЕТВЕРТИЙ КУРС – СТУДЕНТИ ЗНАЙОМЛЯТЬСЯ ЗІ СПЕЦІАЛЬНІСТЮ В ПЕРІОД НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ, ПОШУК РАЦІОНАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ТА ФОРМ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ;

П’ЯТИЙ КУРС – ПЕРСПЕКТИВА ШВИДКОГО ЗАКІНЧЕННЯ ВНЗ ФОРМУЄ ЧІТКІ ПРАКТИЧНІ УСТАНОВКИ НА МАЙБУТНІЙ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ, З’ЯВЛЯЮТЬСЯ НОВІ ЦІННОСТІ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ МАТЕРІАЛЬНИМ ТА СІМЕЙНИМ СТАНОВИЩЕМ (МІСЦЕМ РОБОТИ).

ПОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ РІВНЯ РОЗВИТКУ ТА ВИХОВАНОСТІ КОЖНОГО СТУДЕНТА ЧИ КОЛЕКТИВУ (ГРУПИ) ДАЄ ЗМОГУ ЕФЕКТИВНО ВИБУДОВУВАТИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС У ВНЗ З УРАХУВАННЯМ ТИХ ЗМІН, ЯКІ ЗАЗНАЄ СТУДЕНТСЬКИЙ КОЛЕКТИВ ЧИ ОКРЕМИЙ СТУДЕНТ ТА КОРИГУВАТИ ПРИ ЦЬОМУ ЗМІСТ ТА МЕТОДИКУ НАВЧАЛЬНО- ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ.

18. СУПЕРЕЧЛИВОСТІ ТА КРИЗИ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ-

СУПЕРЕЧНОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

ВІКОВА КРИЗА ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ РІЗКИМИ Й СУТТЄВИМИ ПСИХОЛОГІЧНИМИ ЗРУШЕННЯМИ ТА ЗМІНАМИ ОСОБИСТОСТІ, РОЗВИТОК НАБУВАЄ БУРХЛИВОГО СТРІМКОГО ХАРАКТЕРУ.

ОЗНАКАМИ КРИЗИ МОЖУТЬ БУТИ ТАКІ:
1) СИЛЬНА ФРУСТРАЦІЯ, ВИНИКАЮТЬ СИЛЬНІ ПЕРЕЖИВАННЯ НЕЗАДОВОЛЕНОЇ ПОТРЕБИ;
2)ЗАГОСТРЕННЯ РОЛЬОВИХ КОНФЛІКТІВ «СТУДЕНТ – ВИКЛАДАЧ», «СТУДЕНТ – СТУДЕНТ»;
3) ЦІННІСНО-СМИСЛОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ, НЕСТРУКТУРОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ (НАПРИКЛАД, ДЕХТО ВПЕРШЕ ДІЗНАЄТЬСЯ ПРО МОЖЛИВІСТЬ САМОУПРАВЛІННЯ, САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА САМОВИХОВАННЯ);
4) ІНФАНТИЛЬНІСТЬ (СТУДЕНТ ПОВОДИТЬ СЕБЕ ЯК БЕЗВІДПОВІДАЛЬНА ЛЮДИНА) АБО ВДАЮТЬСЯ ДО ПИЯЦТВА, СЕКСУАЛЬНОЇ РОЗПУСТИ, ВЖИВАННЯ НАРКОТИКІВ.
НАЙБІЛЬШ КРИЗОВИМИ СИТУАЦІЯМИСТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ Є ТАКІ:
1. КРИЗА ПРОФЕСІЙНОГО ВИБОРУ. ЦЯ КРИЗА ЗУМОВЛЕНА ТИМ, ЩО ВИБІР ПРОФЕСІЇ ЧАСТО ВІДБУВАЄТЬСЯ ВЖЕ ПІСЛЯ ВСТУПУ ДО ВИЩОЇ ШКОЛИ. ЧЕРЕЗ ЦЕ ЧАСТО ВИНИКАЄ ДИСОНАНС МІЖ НЕСВІДОМО ОБРАНОЮ ПРОФЕСІЄЮ ТА НЕОБХІДНІСТЮ ОТРИМАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ, НЕХАЙ НАВІТЬ ІЗ ІНШОЇ СПЕЦІАЛЬНОСТІ. АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ТАКИХ ТЕНДЕНЦІЙ (АБО ПІТИ З ВНЗ ЗА ВЛАСНИМ СВІДОМИМ ВИБОРОМ, АБО ПРОДОВЖУВАТИ НАВЧАННЯ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО СТАТУСУ) НЕРІДКО ПРИЗВОДИТЬ ДО РОЗВИТКУ В СТУДЕНТІВ БАГАТЬОХ ОСОБИСТІСНИХ ПРОБЛЕМ І ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗЛАДІВ.
2. КРИЗА ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД БАТЬКІВСЬКОЇ СІМ’Ї. З ОДНОГО БОКУ, МОЛОДІ ЛЮДИ МОЖУТЬ ЖИТИ ОКРЕМО ВІД БАТЬКІВСЬКОЇ СІМ’Ї В СТУДЕНТСЬКОМУ ГУРТОЖИТКУ, МАТИ ВИРАЖЕНУ ТЕНДЕНЦІЮ ДО САМОСТІЙНОСТІ, ПРОЯВЛЯТИ ОСОБИСТІСНУ ЗРІЛІСТЬ, А З ІНШОГО, – ЕМОЦІЙНО-ОСОБИСТІСНА Й ПОБУТОВА (ОСОБЛИВО МАТЕРІАЛЬНА) ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД БАТЬКІВ.
3. КРИЗА ІНТИМНО-СЕКСУАЛЬНИХ СТОСУНКІВ. СТУДЕНТСЬКИЙ ВІК ВІДПОВІДАЄ ПЕРІОДУ ПОСИЛЕННЯ СЕКСУАЛЬНОГО ПОТЯГУ. ЗРОСТАЄ ПОТРЕБА В ІНТИМНО-ОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКАХ ІЗ ПСИХОЛОГІЧНО-ДУХОВНО БЛИЗЬКОЮ ЛЮДИНОЮ (ДРУГ, КОХАНИЙ). ВОДНОЧАС СТВОРЕННЯ ВЛАСНОЇ СІМ’Ї БЛОКОВАНЕ МАТЕРІАЛЬНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ ВІД БАТЬКІВ, ЖИТЛОВОЮ НЕВЛАШТОВАНІСТЮ (У СТУДЕНТІВ ЦЕ ГОСТРІШЕ ВИРАЖЕНО, НІЖ В ЇХНІХ ОДНОЛІТКІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ НА ВИРОБНИЦТВІ), А ПОЗАШЛЮБНІ СТОСУНКИ ЗАГАЛОМ Є СОЦІАЛЬНО НЕСХВАЛЬНИМИ ТА МОЖУТЬ СУПРОВОДЖУВАТИСЯ ВНУТРІШНЬО ОСОБИСТІСНОЮ КОНФЛІКТНІСТЮ (НАПРУЖЕНІСТЮ). У ДЕЯКИХ СТУДЕНТІВ ІНТИМНІ СТОСУНКИ МОЖУТЬ ЗАТЬМАРЮВАТИ СОБОЮ ВСЕ ІНШЕ.
4. КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ В НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ. ФАКТОРАМИ, ЩО ПРОВОКУЮТЬ КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ В СТУДЕНТІВ, Є ДЕЯКІ ПСИХОТРАВМУЮЧІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ. ЧАСТО ВИВЧЕННЯ ТА УСПІШНА «ЗДАЧА» ЯКОЇ-НЕБУДЬ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ СТАЄ САМОЦІЛЛЮ, А НЕ ЗАСОБОМ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ ОВОЛОДІТИ ПРОФЕСІЙНИМИ ЗНАННЯМИ ТА НАВИЧКАМИ, НЕОБХІДНИМИ ДЛЯ МАЙБУТНЬОЇ РОБОТИ. НА ЖАЛЬ, ЦІ ТЕНДЕНЦІЇ ПІДТРИМУЮТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ОСОБИСТІСНО НЕЗРІЛИМИ СТУДЕНТАМИ, А Й ОКРЕМИМИ ВИКЛАДАЧАМИ. ТВОРЧЕ І СВІДОМЕ ОПАНУВАННЯ ЗНАННЯМИ ВИТІСНЯЄТЬСЯ ЗУБРІННЯМ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ТА КОНФОРМІЗМОМ ЩОДО ЕКЗАМЕНАТОРА. НАЯВНА АНАЛОГІЯ МІЖ ІСПИТОМ І ЛОТЕРЕЄЮ ПОСИЛЮЄ СИТУАЦІЮ. НЕСИСТЕМАТИЧНЕ (ПЕРЕДЕКЗАМЕНАЦІЙНЕ) ВИВЧЕННЯ МАТЕРІАЛУ НЕ ТІЛЬКИ НЕ СПРИЯЄ ФОРМУВАННЮ ГЛИБОКИХ ПРОФЕСІЙНО-ВАЖЛИВИХ І ОСОБИСТІСНО-ЗНАЧУЩИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ, АЛЕ І ПРОВОКУЄ ПСИХОЕМОЦІЙНІ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ.
ВСЯ СКЛАДНІСТЬ У ТОМУ, ЩО ЛЮДИНА В ЦЕЙ ПЕРІОД АМБІВАЛЕНТНА, НАПРИКЛАД, СУПЕРЕЧЛИВІ ПОЧУТТЯ МОЖУТЬ ВИНИКАТИ НАВІТЬ ЩОДО ОДНІЄЇ І ТІЄЇ Ж ЛЮДИНИ.
КАНАДСЬКИЙ ПСИХОЛОГ ДЖЕЙМС МАРША (1968) ВИОКРЕМИВ 4 ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІДЕНТИЧНОСТІ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ СТУПЕНЕМ ПРОФЕСІЙНОГО, РЕЛІГІЙНОГО Й ПОЛІТИЧНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ:
«НЕВИЗНАЧЕНА», РОЗМИТА ІДЕНТИЧНІСТЬ – ІНДИВІД ЩЕ НЕ ВИРОБИВ ЯКОГО-НЕБУДЬ ПЕВНОГО ЧІТКОГО ПЕРЕКОННЯ, НЕ ОБРАВ ПРОФЕСІЮ ТА НЕ ЗІТКНУВСЯ З КРИЗОЮ ІДЕНТИЧНОСТІ.
«ДОСТРОКОВА», ПЕРЕДЧАСНА ІДЕНТИЧНІСТЬ – ІНДИВІД ВКЛЮЧИВСЯ У ВІДПОВІДНУ СИСТЕМУ ВІДНОШЕНЬ, АЛЕ ЗРОБИВ ЦЕ НЕ САМОСТІЙНО, НЕ В РЕЗУЛЬТАТІ ПЕРЕЖИТОЇ КРИЗИ Й ВИПРОБУВАНЬ, А НА ОСНОВІ ЧУЖИХ ДУМОК, ЙДУЧИ ЗА ЧУЖИМ ПРИКЛАДОМ ЧИ АВТОРИТЕТОМ.
ЕТАП «МОРАТОРІЮ» – ІНДИВІД ПЕРЕБУВАЄ У ПРОЦЕСІ НОРМАТИВНОЇ КРИЗИ ІДЕНТИЧНОСТІ, САМОВИЗНАЧЕННЯ. ВІН ОБИРАЄ З БАГАТЬОХ ВАРІАНТІВ РОЗВИТКУ ТОЙ ЄДИНИЙ, КОТРИЙ МОЖНА ВВАЖАТИ СВОЇМ.
«ДОСЯГНУТА», ЗРІЛА ІДЕНТИЧНІСТЬ – КРИЗА ЗАВЕРШЕНА, ІНДИВІД ПЕРЕЙШОВ ВІД ПОШУКУ СЕБЕ ДО ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЛАСНОГО «Я».

ЩО ДОПОМАГАЄ ПЕРЕБОРОТИ КРИЗУ ІДЕНТИЧНОСТІ? УСВІДОМЛЕННЯ ЗМІН, ЩО ВІДБУВАЮТЬСЯ В СОБІ: САМОАНАЛІЗ, САМОКРИТИЧНІСТЬ, САМООЦІНКА, ТОБТО ПОСИЛЕННЯ РЕФЛЕКСІЇ.

-СУБ’ЄКТ САМ ПОВИНЕН СТАТИ ОБ’ЄКТОМ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, АНАЛІЗУВАТИ СВІЙ ПСИХІЧНИЙ СТАН.
-ДОВІРЛИВІ СТОСУНКИ З ТИМИ (ДРУГ, ВИКЛАДАЧ ТА ІН.), ХТО Є АВТОРИТЕТОМ, ЯКИМ МОЖНА СПОВІДАТИСЯ.
-ВЛАСНА КОНСТРУКТИВНА ПОЗИЦІЯ, ЗДАТНІСТЬ СТАВИТИ МЕТУ, ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ І ВИКОНУВАТИ ЙОГО.
-ІНОДІ ВАРТО ПЕРЕГЛЯНУТИ СИСТЕМУ СВОЇХ ЦІННОСТЕЙ, ПЕРЕБУДУВАТИ ЇХ ІЄРАРХІЮ, ПРИЙНЯТИ НОВІ ЦІННОСТІ.
-АЛЕ КОНСТРУКТИВНЕ РІШЕННЯ СТОСОВНО ПОДАЛЬШОГО СВОГО ЖИТТЯ АБО РІШЕННЯ ЩОДО ЖИТТЄВИХ ПРОБЛЕМ ЛЮДИНА ПОВИННА ПРИЙМАТИ САМА ТА БУТИ ЗА НЬОГО ВІДПОВІДАЛЬНОЮ.
-ВАЖЛИВО ТАКОЖ УМІТИ КЕРУВАТИ СВОЇМ ЕМОЦІЙНИМ СТАНОМ (АУТОТРЕНІНГ, «УВІГНАТИ» В М’ЯЗИ СТРЕСИ, ЗБІЛЬШИТИ ЧАС НА СОН, «Я ПРО ЦЕ ПОДУМАЮ ЗАВТРА…»); ШУКАТИ ПОЗИТИВНІ МОМЕНТИ У НЕВДАЧАХ (ЗАВЖДИ МОЖНА ЇХ ЗНАЙТИ!); ПОДІЛИТИСЯ З БЛИЗЬКОЮ ЛЮДИНОЮ (ПОРАДА!).

ЯКЩО СТУДЕНТУ НЕ ВДАЄТЬСЯ РОЗВ’ЯЗАТИ ЦІ ЗАВДАННЯ, У НЬОГО ФОРМУЄТЬСЯ НЕАДЕКВАТНА ІДЕНТИЧНІСТЬ, РОЗВИТОК ЯКОЇ МОЖЕ ЙТИ ТАКИМИ ОСНОВНИМИ НАПРЯМКАМИ:

-ВІДХІД ВІД ПСИХОЛОГІЧНОЇ ІНТИМНОСТІ, УНИКНЕННЯ ТІСНИХ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИН;

-РОЗМИТІСТЬ ПОЧУТТЯ ЧАСУ, НЕЗДАТНІСТЬ БУДУВАТИ ЖИТТЄВІ ПЛАНИ, СТРАХ ДОРОСЛІШАННЯ ТА ЗМІН;

-РОЗМИВАННЯ ПРОДУКТИВНИХ, ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ, НЕВМІННЯ МОБІЛІЗУВАТИ СВОЇ ВНУТРІШНІ РЕСУРСИ ТА ЗОСЕРЕДИТИСЯ НА ЯКІЙСЬ ГОЛОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ;