Система знань і умінь соціального педагога для ефективної співпраці з дітьми, які залишилася без опіки батьків

Підготовка відповідних фахівців для роботи в установах інтернатного типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється через університети та інститути (педагогічні, юридичні, медичні).

Сучасні автори по-різному трактують поняття «соціальний педагог». Так, одні стверджують, що соціальний педагог забезпечує інтеграцію цілеспрямованих впливів середовища на особистість, що розвивається; інші – що соціальний педагог є професійним працівником соціуму, фахівцем з виховної роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому мікросередовищі та його оточенні [3, с. 198-203].

У тлумачному словнику дається визначення, що соціальний педагог –спеціаліст, зайнятий у сфері соціальної роботи або освітньо-виховної діяльності [11, с. 114].

Отже, соціально-педагогічна робота – це вид професійної або волонтерської діяльності, спрямований на створення умов у соціумі для духовного розвитку людини або групи людей, гуманізації їх відносин, надання людині психологічної, моральної, фізичної, медичної та інших видів допомоги з метою гармонізації її життя.

Основними напрямами соціально-педагогічної роботи в загальноосвітній школі є захист та охорона прав дитини. Однак соціально-педагогічна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, крім цього, ще спрямована на створення турботливого середовища, яке допомагає дитині навчатися, розвиватися, сприяє соціалізації дитини, яка перебуває в установах інтернатного типу.

Ураховуючи зазначене, соціальний педагог повинен:

– знати історію особистих справ дитини;

– обговорювати минуле сімейного життя дитини (якщо в неї є така потреба);

– знати деталі стосунків дитини з родичами (бабусями, дідусями, тітками, дядьками, старшими братами чи сестрами);

– займатися пошуком нової родини;

– сприймати дитину такою, як вона є.

Проте необхідно акцентувати її увагу на позитивних рисах характеру, сприяти розвитку індивідуальних здібностей;

– залучати дітей до участі в різноманітних заходах, однак з урахуванням різнотипних ролей дитини, не обмежуючись тим, що добре виходить (танці, участь у театральних постановках, декламування віршів тощо).

Дуже важливо допомогти дитині бути в ситуації успіху, граючи різні соціальні ролі;

– довіряти дітям, вірити в їхні можливості, розвивати здібності і таланти дитини, формувати адекватну самооцінку;

– обговорювати з кожною дитиною її майбутнє «доросле» життя, коригувати його негативне прогнозування, будувати плани на майбутнє;

– виховувати в дітей, позбавлених батьківського піклування, впевненість у своїх силах, у здатності реалізувати свої мрії, стати повноцінною особистістю.

Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх, профілактична та корекційна робота соціального педагога в притулку може здійснюватися за такою соціально-педагогічною технологією:

– всебічна діагностика особистості вихованця (характер, стосунки з референтною групою, причини негативної поведінки і проблеми);

– формування мети та визначення завдань корекційної та профілактичної роботи;

– вибір шляхів корекції та профілактики;

– визначення змісту роботи з неповнолітнім шляхом застосування готових або власних технологій;

– вибір ефективних засобів, прийомів і методів для роботи;

– визначення форм соціально-педагогічної діяльності з неповнолітніми;

– корекційна та профілактична робота;

– оцінка результатів проведеної роботи.

При незадовільному результаті слід повернутись до завдання, переглянути його, внести необхідні зміни і пройти наступні кроки знову.

У роботі з дітьми, позбавленими батьківського піклування, соціальний педагог повинен виконувати певні професійні функції. Дослідженням цієї проблеми займались Л.М. Артюшкіна та А.О. Поляничко, які виділили дві основні професійні функції соціального педагога:

– соціально-терапевтичну – спрямована на своєчасне подолання кризових ситуацій та проблем неповнолітніх на основі самоусвідомлення особистістю ставлення до себе, до оточуючих та навколишнього середовища;

– охоронно-захисну – спрямована на реалізацію соціально-правового захисту дітей. Для цього соціальний педагог повинен добре орієнтуватися у правовому механізмі захисту дітей [1, с. 35].

Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що до переліку зазначених функцій слід додати ще організаційно-посередницьку. Вона забезпечує налагодження взаємодії соціального педагога з дитиною, її родичами, державними та недержаними організаціями, до компетенції яких входить вирішення проблем дітей, які залишилися без піклування батьків.

Для реалізації організаційно-посередницької функції важливо, щоб соціальний педагог розвивав власні комунікативні здібності, добре володів технікою міжособистісного спілкування. Поєднання всіх трьох функцій забезпечить більш продуктивну роботу соціального педагога з дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Загалом, функції соціально-педагогічної роботи – це основні напрями роботи соціального педагога. У науковій літературі зустрічаємо і такий перелік функцій: комунікативна, організаторська, прогностична, охоронно-захисна, діагностична, попереджувально-профілактична, корекційно-реабілітаційна, соціально-терапевтична [9, с. 18-24].

Реалізація професійних функцій дозволяє вирішувати безліч складних завдань. При цьому соціальний педагог має володіти відповідними уміннями.

Науковці висувають свої припущення щодо переліку таких умінь. У навчальному посібнику «Соціальна робота» за редакцією А.Й. Капської для реалізації професійних функцій соціальний працівник повинен володіти такими

уміннями:

– аналізувати основні закономірності, тенденції розвитку і вирішення соціальних проблем на основі соціологічних та емпіричних даних;

– визначати соціальну проблему, яка є об’єктом дослідження;

– обробляти та аналізувати емпіричні дані;

– розробляти і впроваджувати програми соціальної роботи;

– застосовувати відповідні технології професійного втручання;

– забезпечувати соціальний захист та представництво інтересів клієнта;

– розробляти, адаптувати і впроваджувати інноваційні технології соціальної роботи;

– організовувати і проводити навчальні семінари та пошукову роботу;

– організовувати і проводити заходи соціальної попереджувально-профілактичної роботи;

– розробляти і впроваджувати соціальну рекламу;

– упроваджувати інформаційно-просвітницькі програми;

– організовувати медичну, психолого-педагогічну, юридичну та соціальну допомогу вразливим верствам населення;

– розробляти і впроваджувати соціально-реабілітаційні програми;

– сприяти організації діяльності груп самодопомоги;

– підтримувати діяльність громадських організацій соціальної сфери [17, с. 43-45].

Автори навчально-методичного посібника «Соціально-педагогічні технології» С.Я. Харченко, Н.П. Краснова та Л.П. Харченко зазначають, що соціальний педагог повинен уміти:

– дати психологічну характеристику особистості, інтерпретацію власного психологічного стану, володіти найпростішими засобами психічного саморегулювання;

– бути здатним до діалогу як засобу спілкування;

– використовувати засоби ефективної організації творчої діяльності дітей і молоді в навчально-виховному процесі, а також у позашкільних виховних закладах;

– збирати, аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми дітей і молоді, уміти прогнозувати спрямування їхньої продуктивної діяльності, організовувати дозвілля, виявляти шляхи подолання міжособистісних конфліктів;

– допомагати сім’ї в розвитку інтелектуальних і морально-естетичних якостей дітей різного віку, здійснювати педагогічне керівництво й консультування процесів виховання дітей в сім’ї, за місцем проживання;

– впливати різноманітними соціально-педагогічними засобами на різноманітні категорії дітей і молоді;

– використовувати методику різноманітних видів наочності, аудіовізуальної техніки, комп’ютера в доборі й обробці інформації про моделі допомоги в кожному конкретному випадку;

– створювати умови для плідної творчої роботи учнів на уроці, у групі продовженого дня, позакласної та позашкільної діяльності, організації дозвілля, науково-технічної й художньої творчості;

– володіти засобами психокорекційного впливу на дітей і молодь, які знаходяться в кризовому стані й конфліктних ситуаціях [20, с. 28]. Таким чином, перший перелік умінь, насамперед, звертає увагу на соціальну проблему, досліджує та аналізує необхідні емпіричні дані і після цього шукає шляхи її вирішення. Тоді як другий перелік, запропонований авторським

колективом, акцентує увагу на психологічному аспекті: психічні особливості особистості, інтерпретація власного психологічного стану, володіння найпростішими засобами психічного саморегулювання. А вже після цього розглядається дослідження проблеми та способів її вирішення [там само, с. 29].

Із наведених вище умінь можна зробити висновок, що психолого-педагогічна компетентність в особистісно-середовищному контексті соціального педагога складає базову основу його функціональної грамотності, підготовленості, компетентності.