Організація навчального процесу у народних школах 4 страница

Для упорядкування підготовки та проведення вчительських форумів у 1870 році за взаємною згодою Міністерства народної освіти і Міністерства внутрішніх справ були створені правила для педагогічних з’їздів вчителів [781]. А 28 жовтня 1872 р. опубліковано урядове розпорядження «З питання про проведення короткотермінових педагогічних з’їздів для вчителів народних шкіл». Передбачалося, що ці з’їзди сприятимуть знайомству вчителів з новими прийомами початкового навчання. Ці правила стосувалися і педагогічних курсів, у яких була та ж сама мета. На з’їздах в обов’язковому порядку мав бути присутнім інспектор або повітовий наглядач [782], [783], що свідчило про значне посилення державного контролю за народною освітою.

Після опублікування вищезазначених документів вчительські з’їзди почали проводитися щорічно. У 1873 р. для керівництва з’їздом Херсонське губернське земство запросило відомого педагога М.Ф. Бунакова. На з’їзд приїхало більше 100 вчителів з усіх куточків Херсонської губернії [784].

У зв’язку з посиленням реакційної політики держави по відношенню до освіти у 80-х роках вчительські з’їзди практично не проводилися. У 1881 році за проханням вчителів народних шкіл Херсонського повіту відбулися останній педагогічний з’їзд [785]. Подальше проведення вчительських зібрань було заборонено розпорядженням Міністерства народної освіти від 18 липня 1881 р. [786]. І лише 26 листопада 1899 р. урядом були опубліковані «Тимчасові правила про з’їзди вчителів початкових училищ» [787]. (Свій внесок у цю справу зробило і Херсонське губернське земство, яке висувало клопотання перед урядом про дозвіл на проведення вчительських з’їздів [788]). Цими правилами вчительство та організатори з’їздів ставилися під повний контроль держави. Програма з’їзду складалася інспектором. Місце і час проведення педагогічного зібрання погоджувалося з губернатором. Участь у з’їзді дозволялося приймати лише вчителям одного району. Проходили з’їзди, як правило, у літній час. Після закінчення з’їзду необхідно було направити звіт про його роботу до Міністерства народної освіти [789].

Проявляючи дієву турботу про народних вчителів, Одеське повітове земство на черговій сесії у 1901 р. уповноважило Одеську земську управу, спираючись на тимчасові правила, влаштувати з’їзд вчителів і вчительок земських училищ повіту, асигнувавши для цієї мети 750 рублів [790]. Але зважаючи на те, що народні училища Одеського повіту входили до складу двох інспекторських районів, 4-го і 7-го, а тимчасові правила від 26 листопада 1899 р. дозволяли проводити з’їзд тільки в одному районі, то в Міністерство освіти було надіслано спеціальне клопотання про дозвіл на проведення з’їзду за участю вчителів обох районів. З’їзд був дозволений попечителем Одеського учбового округу і почав свою роботу 12 серпня 1902 р. [791].

На порядок дений виносилося 21 питання. В процесі семиденної роботи обговорювалися особливості місцевих умов, які впливали на діяльність початкових шкіл, огляд народних училищ за минулий навчальний рік, термін навчання, огляд програм Міністерства народної освіти, методика викладання окремих предметів, стан релігійно-морального виховання, медичний огляд учнів та ряд інших. В з’їзді взяли участь 62 вчителі. Засідання проходило в приміщенні Одеської повітової управи. Крім народних вчителів, на з’їзді були присутні директор народних училищ, члени Одеської повітової земської управи, повітовий спостерігач церковнопарафіяльних шкіл, члени Одеської училищної ради, виконуючий обов’язки голови дворянства і Одеський міський голова [792]. Як видно зі списку гостей, увага місцевої влади до вчительського форуму була надзвичайно великою. На з’їзді проходив жвавий обмін думками. Особливо цікавими були пропозиції щодо вдосконалення методики викладання навчальних предметів, створення організаційно-педагогічних умов для забезпечення нормальної роботи початкових шкіл та проблеми побуту вчителів. «Немає сумніву, що на успішний хід занять в наших народних школах впливає тривалість навчального року, – зазначав у своєму виступі учасник з’їзду Г. Івасенко. – Особливі побутові умови, в яких знаходяться вчителі сільських шкіл, створюють великі труднощі у визначенні терміну початку та закінчення навчального року. Але це питання необхідно вирішити тепер і якомога скоріше» [793]. І, дійсно, невизначеність точного терміну початку та закінчення навчального року призводила до того, що не в усіх школах виконувалася навчальна програма, послаблювався контроль за роботою вчителів [794]. З метою створення більш детальних вимог до кожного навчального предмету у кожному відділенні початкової школи обговорювалася програма Міністерства народної освіти, випущена у 1897 році. Особлива увага приділялася морально-релігійному вихованню, викладанню закону Божого, необов’язкових предметів, організації медичного огляду учнів, покращенню відвідування школи учнями тощо [795]. Для формування практичних навичок вчителів проводилися практичні заняття з учнями[796].

На основі міністерських правил такі ж з’їзди відбулися в Тирасполі і Херсоні влітку 1903 р. В їх роботі брали участь вчителі не тільки земських, а й міністерських, міських, німецьких колоністських, церковнопарафіяльних шкіл. Крім питань загально-педагогічного характеру, спеціально обговорювались причини слабкої успішності учнів у вивченні російської мови. Техніка педагогічної майстерності активно обговорювалася на з’їзді вчителів Херсонського повіту.

При підготовці до вчительського з’їзду в 1910 році стали помітні демократичні тенденції у відносинах між губернськими і повітовими управами, з одного боку, і вчителями початкових шкіл, з другого. Так, при визначенні порядку денного, організації проведення вчительського форуму завідуючим школами і вчителям пропонувалося заповнити спеціальні анкети із своїми пропозиціями і надіслати в установлений термін до Херсонського земства [797].

Регулярні збори освітян, на яких обговорювалися проблеми початкової освіти в Херсонській губернії, давали можливість вчителям бути обізнаними з справ роботи земства у цій справі. Доповіді членів управи, директора народних училищ, постанови губернських та повітових зборів регулярно розміщувалися на сторінках «Збірника Херсонського земства».

Для покращення роботи церковнопарафіяльних шкіл та шкіл грамоти Херсонська єпархія передбачала скликати вчительські з’їзди не менше одного разу на рік із представників відділень і повітових спостерігачів «для своєчасного з членами єпархіальної ради обговорення питань шкільної справи в єпархії». Для реалізації на практиці цієї важливої справи необхідно було вирішити проблему фінансування цих з’їздів [798].

Іншим дієвим засобом підвищення фахової та методичної підготовки вчителів були педагогічні курси, які з’явилися в Росії у 1867 році і мали за мету знайомство вчителів з новими засобами навчання, оновлення знань з навчальних предметів. Російський історик М.В. Чехов називав курси для вчителів «тимчасовими педагогічними навчальними закладами»[799]. Курсова підготовка, де вчителі детально вивчали нові, більш прогресивні форми та методи викладання (наприклад, натурального методу) була націлена на якісне покращення роботи педагогів [800] (див. додаток Л)

Правила про тимчасові педагогічні курси були затверджені Міністерством народної освіти лише 5 вересня 1875 р., згідно яких курси могли влаштовуватися з дозволу попечителя учбового округу при вчительських семінаріях (1878 р.), міських училищах (за положенням 1872 р.) і повинні були знайомити малопідготовлених вчителів з кращими методиками навчання [801]. Пропозиції щодо їх проведення виходили від повітових училищних рад та інших установ, які мали гроші на цю справу [802]. З відкриттям у 1870 р. на кошти губернського земства педагогічних курсів проблема підготовки вчителів для народних шкіл почала вирішуватися. Таку практику використовувало Херсонське повітове земство. Після участі в роботі курсів у 1872 р. 8 вихованців губернського і повітових земств отримали місця сільських вчителів у початкових школах Херсонської губернії [803]. Згодом, для кращих вчителів сільських шкіл, педагогічні курси були влаштовані також у Херсоні й Єлисаветграді, на які було витрачено 20 тис. руб.[804]. Міністерство народної освіти досить негативно ставилося до проведення таких курсів і тому, в більшості випадків, не дозволяло їх проведення. Це спричинило видання Міністром внутрішніх справ 16 грудня 1872 р. циркуляру, в якому давалося пояснення щодо проведення і організації вчительських з’їздів та курсів. У ньому говорилось, що до короткотермінових педагогічних курсів для вчителів народних училищ повинні застосовуватися всі правила стосовно земських педагогічних вчительських з’їздів. З метою забезпечення державного контролю в роботі з’їздів та курсів, мав брати участь інспектор народних училищ або наглядач повітового училища [805].

Повітові земства влаштовували свої курси, спираючись на дозвіл та підтримку місцевого керівництва, тому, проводилися вони частіше[806]. Земські повітові управи Херсонської губернії практикували проводення місцевих порайонних конференцій, на яких обговорювалися питання постановки освіти. При організації такого ж губернського заходу повітові земства надсилали свої пропозиції щодо порядку денного та свої побажання [807].

Вчителі народних шкіл Херсонської губернії з ініціативи керівництва органів місцевого самоврядування від’їжджали на курси в інші міста. Так, 17 вчителів були відряджені до Москви для практичного відвідування уроків кращих педагогів і вивчення нових систем викладання. А вчителі Пивоваров і Гавришев 24 лютого 1871 р. були відправлені до Москви на педагогічні курси, які відбулися на політехнічній виставці [808]. Член Олександрійської управи І.К. Чижевський відвідав виставку з народної освіти у місті Курську, яка проходила з 25 по 27 червня 1902 р. На таких виставках організатори освіти, вчителі мали змогу поповнити свої знання, поділитися власним досвідом, познайомитися з новою навчальною та методичною літературою, організацією роботи шкільних бібліотек, передовою на той час методикою навчання та виховання, поспілкуватися з колегами-педагогами. По приїзді учасники виставки складали звіти, які публікувалися на сторінках „Збірника Херсонського земства” і з якими мали змогу познайомитися педагоги всієї губернії [809].

Педагогічні курси були позитивним явищем в земській освітній діяльності. Завдячуючи їм вчителі початкових шкіл мали можливість значно покращити свою методичну підготовку, отримати спеціальні знання, поділитися власним досвідом роботи, відвідати уроки кращих педагогів країни.

Отже, дореволюційна початкова школа тривалий час потерпала від нестачі якісно підготовлених педагогічних кадрів. Різке зростання чисельності початкових училищ вимагало від держави, земств, церкви терміново шукати шляхи вирішення кадрових проблем. На початковому етапі вчителями у народних школах були у більшості своїй випадкові і непридатні до педагогічної роботи люди. Переломними у забезпеченні шкіл вчительськими кадрами були 60-70 роки ХІХ століття, коли була створена (хоч і з недоліками) система підготовки вчителів. Відкриття вчительських семінарій, активне використання курсів, спеціальних іспитів на звання народного вчителя значно покращило ситуацію. У школи почали приходити краще підготовленні вчителі. Позитивну роль у підвищенні професійного рівня вчителів відіграли педагогічні з’їзди. Участь у їх роботі передових педагогів, обмін досвідом, практичні уроки сприяли зростанню педагогічної майстерності вчителів, особливо сільських шкіл. З часом урізноманітнився соціальний стан вчительства, зріс його освітній рівень, дещо покращилися умови праці, зросла винагорода за труд. Вирішення кадрових проблем в основному «лягало» на плечі земства, духовного відомства, громад. Держава в основному займала регулюючу позицію у освіті і вирішенням кадрових проблем не займалася, що у значній мірі заважало поступальному розвиткові народної школи. Основними недоліками кадрової політики влади була неспроможність підняти соціальний статус вчителя, кардинально покращити умови його роботи та побуту, збільшити винагороду за працю. Це стало причиною плинності кадрів, втрати школою хороших педагогів. Але протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століття державі так і не вдалося позитивно вирішити питання забезпечення народних початкових шкіл педагогічними кадрами.

Наши рекомендации