Класифікація як засіб оптимізації.

Витяг з лекції «Методи навчання».

ТЕМА: МЕТОДИ НАВЧАННЯ.

ПЛАН.

1. Поняття «методу», «прийому» і «засобу» навчання. Вимоги до методів навчання. Загальні і спеціальні методи.

2. Зовнішня і внутрішня сторони методів навчання. Визначальні ознаки дидактичних методів.

3. Принципи класифікації методів навчання:

3.1. Класифікація як засіб оптимізації /Ю.К.Бабанський/;

3.2. Класифікація на основі внутрішньої психологічної структури методів (чи за рівнем самостійної розумової (пізнавальної) діяльності студентів).

3.3. Класифікація на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань студентами (чи вимогами формальної логіки).

4. Характеристика окремих методів навчання.

5. Функції методів навчання.

6. Вибір методів навчання, критерії такого вибору.

ЛІТЕРАТУРА:

1) Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – С.439-448.

2) Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. – М.: Высшая школа, 1974. – С.225-261.

3) Лернер И.Я. Проблемное обучение. М., 1974.

4) Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М., 1981.

5) Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. ин-ов / Под ред. Ю.К.Бабанского. – 2-е изд., доп. – М.: Просвещение, 1988. – С.385-419.

6) Функції і структура методів навчання / За ред. В.О.Онищука. – К.: Радянська школа,1979. – 159с.

1. Метод (cлово “метод” походить від грецького слова “ methodos ”, де “metha” – шлях до мети і “odos” – слідувати) – спосіб пізнання, шлях дослідження по досягненню мети.

При визначенні сутності методів немає одностайної думки педагогів щодо окреслення даного поняття: одні визначають метод як сукупність прийомів навчальної роботи, другі – як шлях, яким педагог веде студентів від незнання до знання, треті – як форму змісту навчання, четверті – як спосіб взаємозв’язаної діяльності педагога та студентів, спрямований на досягнення мети навчання.

Методи – складні об’єкти, які мають різносторонню структуру, елементами якої є дидактичні прийоми, дії, операції і засоби навчання.

Метод навчання – це основний спосіб досягнення певної дидактичної мети (засвоєння поняття, ідей, теорії, певної навички або уміння).

Методи навчання – це впорядковані системи взаємозв’язаних прийомів педагогічної діяльності педагога та навчально-пізнавальної діяльності студентів, які спрямовані на досягнення поставлених дидактичних, виховних і розвиваючих цілей.

Прийомом ми називаємо такий складовий компонент методу, який спрямовує студентів на розв’язання часткових дидактичних завдань. Наприклад, під час розповіді педагог розкриває практичне або ж соціальне значення поняття, що вивчається, що сприяє мотивації навчання студентів. Дидактичний прийом включає дію. Дія– це акт цілеспрямованої діяльності, який характеризується усвідомленням результату, умов і шляхів його досягнення. Дія визначається метою, на досягнення якої вона спрямована, і мотивом, який збуджує людину прагнути до нього. Метод покликаний розв’язувати основні дидактичні завдання; а прийоми, дії, операції – конкретні завдання, які приводять до досягнення основної мети. Дія включає в себе ряд операцій, за допомогою яких вона реалізується.

Засіб навчання –включають великий обсяг навчального обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, картини, лабораторне обладнання, ТЗН тощо).

У методах навчання акумулюються дві сторони:

– методи навчання як інструмент діяльності педагога для виконання керівної ролі – научіння;

– методи навчання як способи пізнавальної діяльності студентів по оволодінню знаннями, уміннями і навичками – учіння.

Нові вимоги до методів навчання:

Мета навчання, зміст навчання і способи досягнення визначених цілей – це і є, як переконує досвід навчання і освіти, ті вихідні категорії, що забезпечують успіх процесу навчання у школі.

Серед учителів школи й досі поширена думка: “Для того щоб викладати, досить знати свій предмет”. Так це важливо. Але таке формулювання не враховує сучасних досягнень педагогіки і психології. Спробуємо це довести.

Аргументи:

1. Ця думка розходиться із загальною тенденцією сучасного світу – поєднання науки з практикою. Враховується значущість науки, що викладається і ігноруються психолого-педагогічні закономірності навчання і виховання майбутніх випускників (а це і є “практика”).

2. Ця думка суперечить сучасній концепції щодо технізації навчального процесу. Технічні засоби навчання – допоміжний засіб підвищення ефективності навчання.

3. Змінилась функція педагога – він перестав оцінюватися як джерело інформації. Про це свідчить статистика: на кожних 10-15 років відбувається подвоєння світового обсягу інформації. Щоб педагогу опанувати наукову фахову літературу, що публікується за рік необхідно десь 17 років життя. Отже, педагог просто не в змозі бути вичерпним джерелом інформації. Конкуренти: телебачення, радіо, інтернет. Завдання педагога – з точки зору педагогіки і психології – організувати і скерувати самостійну роботу школяра.

4. Поширюється роль таких функцій контролю як освітньо-розвивальної і виховної. Адже переказати учням зміст навчальної програми з того чи іншого предмету не так вже й складно. Але вчителеві потрібні науково-теоретичні фундаментальні знання, вміння застосовувати їх на практиці, інтелігентність. Тобто, необхідність психолого-педагогічної освіченості викладача.

Висновки:

1. Для чого ми навчаємо студентів? Йдеться про педагогічне бачення цілей навчання, які визначають і методи. Що повинен уміти робити випусник? Яким мають бути рівень і характер знань школяра? Роль творчих завдань у навчанні?

2. Чого саме навчати школяра? Адже крім озброєння знаннями велике значення мають і операціональна (опанування способами діяльності) і мотиваційна сторона навчання.

3. Як навчати? Це питання стосується принципів,методів і форм навчання.

Серед багатогранності всіх існуючих методів навчання виділяють загальні і спеціальні. Під загальнимиметодами в сучасній педагогіці прийнято розуміти такі, що застосовуються в школі при вивченні різних навчальних предметів. Спеціальні– це такі, що застосовуються при вивченні окремих дисциплін.

Таке розуміння загальних і спеціальних методів навчання хоч і є найбільш поширеним в сучасній педагогіці, проте потребує уточнення з методологічних позицій – з погляду співвідношення загального, одиничного і особливого. Суть справи в тому, що у спеціальних методах навчання окремих предметів є багато спільного. Це і є те загальне, яким визначаються часткові прийоми викладання окремих предметів навчання. Спільні сторони прийомів навчання характеризуються загальні дидактичні методи і входять до змісту загальної дидактики. Точне визначення спеціальних методів навчання щодо окремих предметів є завданням окремих методик, які вони вирішують на основі дидактики. В цьому єдність одиничного і загального. Особливе можна вбачати в таких педагогічних ситуаціях, коли спільні властивості притамані тільки окремим групам методів навчання за циклами навчальних предметів (природно-математичних, гуманітарних, трудового навчання, естетичного циклу).

2.Сутність методів навчання може бути розкрита лише у відношеннях між категоріями мети, засобів і результату. Добре відомо, що результат діяльності вчителів далеко не завжди виходить таким, як його уявляв собі педагог в суб’єктивній формі мети, відповідно до якої він застосував певні методи і засоби (підручники, навчальні посібники для педагога й студентів, лабораторне обладнання, технічні засоби тощо). Таким чином, не можна обмежувати розгляд методів навчання лише ріноманітними формами їх прояву, а слід аналізувати також пізнавальну діяльність самих студентів насамперед за характером їх мислительної діяльності. На цій основі доцільно виділяти дві сторони в методах навчання – явище і сутність, зовнішнє і внутрішнє, форму і зміст.

До зовнішньої (формальної) сторони методів навчання логічно відносити різні способи їх прояву в навчальній діяльності педагога і студентів, які можна безпосередньо спостерігати. Вона показує, як саме формуються в студентів знання, навички і уміння. Ця сторона методу може бути описана через виділення різних його аспектів:

1) Словесно-слухова форма пред’явлення навчальної інформації педагогом і усна форма відтворення знань студентами. Разом з тим слід завжди мати на увазі, що слово – це не тільки форма, формальне, а й внутрішнє, суттєве. Воно – знаряддя думки. Слово, мовлення є головним механізмом мислення людини, становить спеціально людське вище мислення. Без слова не можуть існувати поняття. Без слова нічого навчити не можна.

2) Словесно-зорова форма подання навчальної інформації за допомогою використання наочності. Вона виступає у різних способах поєднання слова і засобів наочності.

3) Навчально-практивна сторона – це найрізноманітніші практичні роботи студентів під керівництвом, або за завданнями педагога як форма обміну інформацією між тими, хто вчить і тим, хто вчиться.

4) Педагогічна техніка і мистецтво – різні зовнішні прийоми, що їх використовує педагог для більшого успіху студентів у навчанні (його манери, постановка голосу, педагогічний такт, кількість дидактичних завдань, міра і спосіб допомоги учням, форми прояву активності педагога і студентів та їх співвідношення тощо).

Внутрішня сторона методу навчаннястановить сутність його і не підлягає зовнішньому спостереженню. До неї можна віднести такі моменти:

1) Діяльність, спрямована на досягнення певної мети. Вона характеризується цілеспрямованостю викладання і учіння.

2) Пізнавальна діяльність, тобто зміст навчання, яким визначаються методи.

3) Логіко-операційна сторона розумової діяльності – процес логічної розумової діяльності студентів (аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення, порівняння і аналогія, абстрагування, конкретизація тощо).

4) Мотиваційно-стимулююча діяльність – психологічна сторона методу, що органічно властива йому (стимулювання і мотивація учіння, ступінь пізнавальної самостійності та активності студентів).

Визначальні ознаки дидактичних методів:

1) бути певною формою обміну науковою інформацією між тим, хто вчить і тим, хто вчиться (словесна, наочна чи практична);

2) бути формою руху пізнавальної діяльності студентів, зокрема:

а) бути певним логічним шляхом засвоєння знань, навичок та умінь (аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація тощо);

б) бути певним видом і рівнем пізнавальної діяльності студентів (репродуктивний, евристичний, дослідницький);

в) бути певним способом стимулювання і мотивації учінням;

3) бути певним способом керування пізнавальною діяльністю студентів, зокрема, засобом викладу (передачі) знань для студентів учитель, книжка, навчаюча машина і інші.

3.Дати відповідь на запити шкільної практики щодо системи загальних методів навчання – важливе завдання педагогіки як науки. Його розв’язанню значною мірою сприяє класифікація методів.

Класифікація методів навчання – це упорядкована за певною ознакою їх система.

Питання класифікаціїметодів досить дискусійне в педагогіці. Ми розглянемо cутність і особливості найбільш обгрунтованих класифікацій.

Класифікація як засіб оптимізації.

Особливе місце (значення) у здійсненні практичних завдань оптимізації вибору навчання має цілісний підхід до їх класифікації. Тут суть питання в тому, що усвідомлення педагогом достатньо цілісної класифікації методів виступає важливою умовою здійснення також відносно цілісної процедури їх вибору.

Реалізуючи методологію цілісного підходу до взаємозв’язаної діяльності педагога і студентів у навчанні, Ю.К. Бабанськийпропонує виділити три великі групи методів навчання. При цьому враховується цілісність таких компонентів – мотиваційного, організаційно-дійового, контрольно-оцінного:

1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності:

а) методи передачі і сприйняття навчальної інформації: (словесні,наочні,практичні);

б) методи логічної організації і керівної діяльності: (індуктивні, дедуктивні);

в) методи забезпечення мисленевої діяльності: (репродуктивні і проблемно-пошукові);

г) методи керованої і самокерованої навчально-практичної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності:

а) методи, спрямовані на формування інтересу до навчання: (пізнавальні ігри, дискусії та ін.)

б) методи, спрямовані на розвиток відповідальності за навчання: (заохочення, осуд та ін.)

3. Методи контролю і самоконтролю в процесі навчання:

а) методи усного контролю;

б) методи письмового контролю;

в) методи лабораторно-практичного контролю;