Розділові знаки при вигуках та звуконаслідувальних словах

Відокремлюються Не відокремлюються
1. Вигуки від інших членів речення 1. Вигуки, які стоять перед
комою: 0, скільки у тобі краси, звертаннями: Ой лимане-ли-
життя моє незгасне (Сос); Тут маночку, хвиле каламутна!
чисто, ясно, весело, ох, як весело Де поділась наша воля, слава
(Фр.). тая смутна (Укр.).
2. Вигуки чи звуконаслідувальні 2. Вигуки на початку речен-
слова, що стоять на початку речення ня, якщо стоять перед осо-
або всередині й вимовляються з ви- бовим займенником, після
разною окличною інтонацією — якого йде звертання: Ой ти,
знаком оклику: Агов! — чути дівчино, 3 горіха зерня. Чом
здалеку Явтухів голос (Ян.); Скрізь твоє серденько — Колюче
тільки й чути було: фінь-фінь, — терня (Фр.)
коротка мовчанка, і а-ха-ха!..  
Фінь-фінь, а-ха-ха! (Донч.)  

ПУНКТУАЦІЯ ____________________

Пунктуація(від лат. рипсіит — крапка)—це система правил, які регулюють вживання розділойи* знаків у письмовому тексті, а також самі розділові знаки.

До найуживаніших розділових знаків належать: крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дуж­ки, лапки і три крапки.

Розділові знаки використовуються для позначення в писемному мовленні (в реченні і тексті) меж смислових відрізків.

Розділові знаки поділяються на:

1) видільні, які служать для виділення синтаксичної конст­рукції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого, — це лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак,-

2) відокремлювальні, які служать для розмежування синтак­сичних одиниць (однорідних членів речення, предикативних час­тин складного речення та ін.). Вони вказують також на тип речення за емоційно-функціональною ознакою; крапка, три крапки, знак питання, знак оклику в кінці речення, кома, крапка з комою, дво­крапка, тире всередині речення.

Постановка тих чи інших розділових знаків мотивується син­таксичними, смисловими й інтонаційними ознаками, але визна­чальною є синтаксичне членування писемної мови.

Вживання розділових знаків регулюється пунктуаційними пра­вилами, які вказують на умови вибору розділового знака.

Тире між підметом і присудком

В іменному складеному присудку дієслівна зв'язка є (тепе­рішній час від дієслова бути)дуже часто випускається. її відсут­ність у вимові позначається паузою, а на письмі — тире.

4?2


Тире ставиться між підметом і присудком, якщо:
1. Підмет і присудок виражені іменником або кількісним чис-
лівником у формі називного відмінка: Праця людини — окраса і
слава, праця людини — безсмертя її (Сим.). П'ять на п 'ять —
двадцять п 'ять.
2. Обидва головні члени виражені неозначеною формою дієслова
або один із них — іменник у називному відмінку: Боятися
смерті — на світі не жить (нар. тв.). Найгірша помилка —
вважати неминуче за доцільне (Підм.).
3. Перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною фор-
мою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить:
Війна — це тир, де цілий світ — мішені (Кост.). Україна — то
народ, А народи не вмирають, А живуть із рада в род (Мов.)
Тире не ставиться між підметом і присудком, якщо:
1. Підмет або присудок виражається займенником, прикметником
або порядковим числівником: Я атеїст, що знає тільки Бога...
(Кул.). Ваші розрахунки помилкові (Н. Рибак).
2. Присудок має порівняльне значення і до його складу входять
частки як, ніби, мов, неначе:Хоч дівка як сова, аби з другого села
(нар. тв.).
3. Перед присудком стоїть заперечна частка не: Ні, ні! Прийдешнє
не казарма. Не цементовий коридор (Рил.)

Примітка. Для інтонаційного та стилістичного виділення присуцка перед ним у всіх названих випадках може ставитися тире: Люди — пре­красні. Земля — мов казка. Кращого сонця ніде нема (Сим.). Це — мій народ (Олійн.). Маленьке — не смішне, Адже мале і зерно, Що силу велетням і геніям несе (Сим.).

Наши рекомендации