Передумови модернізації управління освітою

Розділ І. Проблема оновлення управління навчальним закладом

Розвиток управління як передумова розвитку навчального закладу

Передумови модернізації управління освітою

У 90-ті роки 20-го століття соціально-економічні, політичні зміни в суспільстві, розпад Радянського Союзу, проголошення самостійності України, прагнення незалежної країни ствердитись та вижити еко­­­номічно - все це не залишає без змін і систему освіти. Децент­­­ралізація державної влади, подальша демократизація суспільства вимагали змін в управлінні освітою.

У Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІст.) було визначено стратегічні завдання реформування управління освітою: "перехід від державного до державно-громадського уп­­­равління, чітке розмежування функцій між центральними, регіональ­­­ними і місцевими органами управління; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження в сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави” та пріоритетні завдання шкільної освіти: "форму­­­вання освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляція культури і духовності в усій різно­­­матітності вітчизняних та світових зразків". Одним із основних шляхів реалізації цих завдань є "наукове обгрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних мо­­­делей управління галуззю та важливих управлінських рішень".

Проте однією із перших спроб змалювати, як змінились функційні обов'язки керівника школи, як удосконалювати управлінську діяльність в умовах її оновлення, була колективна наукова праця російських вчених Ю.А.Конаржевського, К.О.Нефедової, П.І.Третяко­­­ва, Т.І.Шамової [11]. Автори констатують той факт, що змінились задачі вищої ланки управління: "не тиснути і обмежувати, а допо­­­магати; не забороняти, а спрямовувати; керувати, а не командува­­­ти". Вони доводять, що "неможливо перебудувати соціаль­­­но-педагогічну систему, залишаючи процес управління нею на ар­­­хаїчному рівні пресловутого керівництва і контролю, спираючись на стереотип мислення, яке сформувалось багато десятиліть тому". Вчені викрили проблеми невідповідності між завданнями, які висуває суспільство школі, та характером внутрішньошкільного уп­­­равління.

Постала необхідність вчити керівника школи управляти її розвитком, спрямовувати дослідницьку та пошукову діяльність педагогів та учнів. Т.І.Шамова ще не говорить про нову функцію управління розвитком школи, але своїм дослідженням закладає її теоретичні основи.

Диференціація освіти призвела до інтенсивного розвитку зак­­­ладів нового типу, авторських шкіл та експериментальних майдан­­­чиків на базі загальноосвітніх шкіл. З'явились проблеми, пов'язані зі специфікою управління такими закладами, оновленням функціональних обов'язків керівників шкіл та виробленням нової структури та змісту професійної компетентності директора. "Зміст управлінських функцій в нових умовах передбачає розгляд їх з по­­­зиції психологічного, педагогічного та організаційного аспектів і виявляється в органічному поєднанні та послідовності управлінсь­­­ких дій" [11].

В цей час набувають поширення тенденції щодо психологізації управлінської діяльності та адаптації ефективних технологій уп­­­равління виробництвом до управління освітою, школою, поширення менеджменту в освіті. Оновлення функцій управління школою обумов­­­люється новими видами діяльності, які виконує директор з тен­­­денцією входження керівників шкіл до загального складу менед­­­жерів.

Саме в середині 90-х років поряд з поняттям "керівник" почав широко вживатись термін "менеджер". Розвивається менеджмент освіти. "Менеджмент освіти - це вид управлінської діяльності, який складається із сукупності засобів, методів та форм впливу на індивідуумів та колективи з метою ефективного функціонування да­­­ної галузі". А людина, яка володіє цими знаннями та уміннями, - це менеджер. Наукові роботи Г.А.Дмитренка, Л.І.Каращук, Н.Л.Коломінського, Ю.А.Ко­­­наржевського, В.А.Коростєлєва розкривають сутність освітнього менеджменту та зміст діяльності менеджера освіти.

Л.І.Даниленко, Н.М.Островерхова вважають можливим удосконалення управління сучасною школою тільки на основі мо­­­дернізації функцій керівника. Л.І.Даниленко визначає такі нові функції директора школи, як: прогностична, консультативна, представницька, менеджерська та політико-дипломатична. На її дум­­­ку, вони існують поряд із традиційними функціями: організаторською та контролюючою [15; 69].

Оновленню функцій управління сприяє світова тенденція щодо моделювання навчально-виховних закладів.

Так, в Фінляндії, Нідерландах, США, Росії знайшов суспільну підтримку процес визначення місії школи. Місія - це загальна мета розвитку школи, яка виробляється, обговорюється, усвідомлюється і підтримуєтья на всіх рівнях навчально-виховного закладу: адміністративному, вчительському, учнівському, батьківському, громадському. Перспектива розвитку школи повинна бути чіткою, зрозумілою для всіх учасників навчально-виховного процесу. Кожен шкільний колектив на чолі зі своїм керівником моделює освітній заклад майбутнього.

В 90-ті роки і в Україні поширюється ідея "знаходження свого обличчя". Вона втілюється в життя кожної окремої школи шляхом складання програми розвитку закладу, в основу якої покладені конкретні прин­­­ципи, засади організації навчально-виховного процесу, ідеї, зав­­­дання. Це ціляспрямовує діяльність всіх, хто працює і навчається в школі.

Однією із основних функцій директора школи стає управління розвитком освітнього закладу. Російські вчені В.І.Єрошин, Г.Ю.Капто, В.С.Лазарєв, О.В.Лоренсов, О.М.Моісєєв, О.М.Моісєєва, М.М.Поташник, О.Г.Хомерікі заклали теоретичні основи управління розвитком школи, розробивши систему, яка вміщує як відомості про школу як об'єкт розвитку, так і про функцію управління розвитком та розвиток керівної системи [96].

Такі підходи до моделювання навчально-виховних закладів несуть в собі величезні можливості щодо створення шкільної куль­­­тури та розвитку педагогіки співробітництва. Зрозуміло, що школі майбутнього потрібен і керівник майбутнього. Головна його якість - постійна готовність до саморозвитку та самоудосконалення, бо відмова від традиційного навчально-виховного закладу, вибір мети розвитку та місії школи вимагають і відмови від використання ста­­­лої моделі управління та потребують постійного оновлення менед­­­жерських знань та умінь. Відтак підвищувати рівень свого про­­­фесіоналізму вимагає саме розвиток школи.

Наприкінці 20-го століття Ю.А.Конаржевський виказав слушну думку, що школознавство стоїть пе­­­ред невідкладною задачею оновлення та узагальнення підходів, ме­­­тодів, ознак теоретичного вивчення управління школою, уніфікацію всієї термінології, приведення її у відповідність із загальноприй­­­нятою термінологією теорії управління [43].

В Україні на початку двотисячних років склалися досить сприятливі умови для оновлення управління освітою. Змістовні роботи з проблеми інноваційних підходів до педагогічного менеджменту представили Г.В.Єльнікова, Л.І.Даниленко, Г.А.Дмитренко, В.С.Пікельна та ін.[15; 21; 23; 75]. Саме вони стали підґрунтям державної програми розбудови галузі та управління нею.