Характеристика дитячого товариства. 1 страница

План

1. Поняття „фізичний розвиток” і „фізичне виховання”.

2. Необхідність , мета і завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку.

3. Основні принципи фізичного виховання дошкільників.

Література

1. Вильчковский Э.С. Психолого-педагогические основы физического воспитания дошкольников// Воспитание детей дошкольного возраста. - К., 1990. –С. 319-363

2. Вільчковський Е.С. Методика фізичного виховання в дитячому садку. - К., 1999. –С. 1-20 5. 3. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка - К.: „Академвидав”, 2004.- С.160-171.

У дошкільному дитинстві закладаються основи здо­ров'я, виховуються основні риси особистості людини. Сім'я, дошкільні заклади мають створити сприятливі умо­ви для оптимального фізичного розвитку дитини, отри­мання знань про людський організм, опанування санітар­но-гігієнічних навичок. Дитина повинна поступово вчити­ся бути творцем досконалості свого тіла, здоров'я. Міцне здоров'я є запорукою розвитку дитини в інших особистісних аспектах. На цій особливості наголошує народна муд­рість: «У здоровому тілі — здоровий дух», — стверджува­ли в античні часи; «Нема щастя без здоров'я», — гласить українське прислів'я.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку — систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціо­нального вдосконалення, зміцнення здоров'я, формування рухо­вих навичок і фізичних якостей.

У перші шість-сім років фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини.

Система дошкільних установ має широкі й різноманіт­ні можливості для забезпечення реалізації таких завдань фізичного виховання дошкільників:

— зміцнення здоров'я;

— забезпечення гармонійного розвитку організму;

— розвиток рухових умінь, навичок і фізичних якос­тей (сили, спритності, витривалості, гнучкості тощо);

— підвищення фізичної та розумової працездатності;

— загартування організму;

— прищеплення культурно-гігієнічних навичок, фор­мування уявлень про здоровий спосіб життя;

— виховання потреби у заняттях фізичною культурою і спортом.

Фізичний розвиток у дошкільному віці є особливо стрімким. З огляду на це фізичне виховання має бути своє­часним, методично правильно організованим.

Фізичний розвиток і фізичне виховання

Фізичне здоров'я є головною умовою духовного і мо­рального здоров'я дитини. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров'я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і пов­ноцінному розвитку дитини.

Фізичний розвиток — процес зміни морфологічних і функціональ­них ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумов­лені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.

Показниками фізичного розвитку є:

— антропометричні та біометричні дані: зріст, маса ті­ла, життєва ємкість легень, об'єм грудної клітки;

— розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, ме­тання, лазіння та ін.);

— рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, си­ли, витривалості, гнучкості);

— рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).

Ріст і розвиток дитини — не тотожні процеси: ріст — це збільшення розмірів тіла та окремих його частин, а розви­ток — диференціювання тканин і органів. Дитина росте і розвивається нерівномірно. В періоди сповільнення темпів росту інтенсивніше відбуваються процеси диференціюван­ня тканин і формоутворення, а в періоди інтенсивного рос­ту дещо сповільнюються темпи розвитку. Однак процеси розвитку і росту взаємопов'язані та неперервні. їх черго­вість і послідовність значною мірою визначають вікові особливості дітей.

Протягом першого року життя дитини процеси росту переважають над процесами диференціювання. Особливо важливим є період новонародженості (перші 2—2,5 місяці життя), коли організм пристосовується до позаутробних умов існування: встановлюються легеневе дихання, пос­тійний кровообіг, самостійне травлення та інші життєво необхідні процеси. Від того, наскільки швидко відбудеться процес адаптації, залежить ступінь фізіологічної повно­цінності та розвитку дитини в наступні періоди. Протягом першого року життя довжина тіла дитини збільшується на 24,3— 25,4 см, маса — на 6950—7300 г, протягом другого року вона виростає відповідно на 10—15 см і 2,5—3 кг. Да­лі темпи росту стабілізуються: щорічно маса тіла збільшу­ється на 1,5—2 кг, а зріст — на 4—5 см.

У період раннього дитинства швидко розвиваються ру­хові можливості, координація, зростає м'язова сила. Дифе­ренціювання центральної і периферичної нервових систем зумовлює розвиток мовлення, емоцій тощо. У дошкільному віці темпи росту знижуються і відбувається інтенсивний розвиток фізичної сили, спритності рухів. Параметри фі­зичного росту і розвитку дітей не є незмінними. За останні 20—30 років простежується явище акселерації — приско­реного розвитку і збільшення антропометричних показни­ків. Маса новонароджених дітей тепер на 100—133 г біль­ша, а до підліткового віку діти стають на 15—20 см вищи­ми, ніж їхні однолітки 100 років тому. Маса 6-річних дітей збільшилася за останні 75 років на 500 г, зріст — на 1,5 см, а однорічних дітей — відповідно на 1,5—2 кг і на 5 см. На

думку вчених, це спричинене різними факторами зовніш­нього середовища, зокрема впливом сонячної радіації, електромагнітних коливань, урбанізацією, зміною харчу­вання тощо. Іноді акселерацію пояснюють зміною генетич­ного коду людей унаслідок шлюбних зв'язків між пред­ставниками різних рас і материків.

Людський організм є цілісною біосоціальною систе­мою, що існує в єдності з навколишнім середовищем і регу­люється центральною нервовою системою. У процесі фі­зичного розвитку постійно взаємодіють чинники спадко­вості та середовища, визначаючи особливості організму. За вченням російських фізіологів Івана Сеченова (1829— 1905) та Івана Павлова (1849—1936), зовнішнє середови­ще впливає на розвиток вроджених даних організму, регу­лює його функціональні можливості. Взаємодія чинників спадковості й середовища обумовлює особливості будови тіла, вищої нервової діяльності, здібностей дитини.

Організм може існувати й успішно функціонувати ли­ше тоді, коли перебуває у рівновазі з навколишнім середо­вищем, під впливом якого йому доводиться змінювати фі­зіологічні функції, тобто виявляти реактивність.

Реактивність організму — здатність організму змінювати фізіо­логічні функції під впливом зовнішнього середовища.

У повсякденному житті реактивність організму вияв­ляє себе через своєрідні захисні реакції, які протидіють шкідливим впливам навколишньої дійсності, допомага­ють йому якнайкраще пристосуватися до зовнішнього се­редовища.

Дитина приходить у світ з певними вродженими задат­ками і можливостями, а її повноцінний фізичний і психіч­ний розвиток потребує з перших днів життя виховного впливу, спрямованого на формування особистості в єднос­ті фізичних і психічних проявів. Інтенсивний ріст і розви­ток організму дитини дошкільного віку та властива йому висока реактивність вимагають особливих професійних умінь і старань педагогів. Висока пластичність нервової системи дає змогу систематично впливати на організм ди­тини, розвивати вроджені задатки, створювати необхідні умови для розвитку нових якостей організму.

Фізичний розвиток дитини пов'язаний також із режи­мом рухової активності, яка є біологічною потребою орга­нізму і може бути задоволена в процесі фізичного вихован­ня. Відомий французький лікар ХУП ст. Тіссо стверджував, що «рухи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, од­нак усі лікувальні засоби світу не спроможні замінити дії руху». В дошкільному віці рухова діяльність дитини є од­ним зі стимулів розвитку всіх функцій організму, вдоскона­лення резервних можливостей його фізіологічних систем.

Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дити­ни дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є тим слабшими, чим менша дитина. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апара­ту, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів ди­хання. Уміло організована педагогом рухова діяльність є передумовою удосконалення функцій усіх систем, адже, як стверджувала російський гігієніст і педагог Лідія Чулицька (1870—1938), рухи є фундаментом розвитку дитини.

Отже, фізичне виховання сприяє повноцінному фізич­ному розвитку дитини, підвищенню рівня функціональ­них та адаптаційних можливостей організму.

Фізичне виховання пов'язане з іншими виховними ас­пектами, оскільки, як зауважував В. Сухомлинський, тур­бота про здоров'я дитини є не просто комплексом санітар­но-гігієнічних норм і правил, а передусім турботою про гармонійну повноту всіх її фізичних і духовних сил.

Стан здоров'я дитини є передумовою її успіху в будь-якій діяльності, адже повноцінний фізичний розвиток забезпечує загальну високу працездатність організму. Рухова діяльність сприяє розвитку системи аналізаторів, активізує роботу органів чуття, прискорює розвиток мов­лення, допомагає формуванню розумових дій. Дитина вправляється у пізнанні навколишнього світу, у неї розви­ваються просторові уявлення, розширюється кругозір. За­няття фізичною культурою і спортом загартовують її волю, активізують емоційну сферу.

Правильна організація фізичного виховання дітей сприяє пробудженню у них інтересу до рухової активності взагалі, а також до конкретних видів фізичних вправ. Роз­виток інтересу до рухів відбувається на основі життєвої потреби дитини бути сильною, сміливою, спритною.

Засвоюючи правила гігієни, дитина набуває навичок культури поведінки, а організація фізкультурних занять з яскравим інвентарем, іграшками, у відповідному одязі розвиває естетичні почуття.

Рухова діяльність у процесі фізичного виховання го­тує дитину до трудової діяльності. На фізкультурних заняттях, під час ранкової гімнастики виховується дисцип­лінованість, виробляється прагнення досягти успіху/ на­полегливість. Успішна рухова діяльність у колективі од­нолітків, позитивна оцінка зусиль дитини дорослими, са­моаналіз якості виконання вправ, радість співучасті у рухливих іграх — усе це сприяє розвитку емоційно-почут­тєвої сфери.

Здорова, фізично розвинена дитина, як правило, вірить у свої сили, бадьора, життєрадісна, повноцінніше опано­вує принципи шляхетної поведінки у взаємодії з одноліт­ками і дорослими, дбає про гармонійність свого буття, уважна до інших людей.

Розвиток теорії фізичного виховання

Фізичне виховання історично є однією з перших педа­гогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміц­нення здоров'я і загартування організму дитини відзнача­ли Сократ, Платон, Арістотель. Зокрема, Платон ствер­джував, що «гімнастика є цілюща частина медицини». Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання.

Я.-А. Коменський вважав турботу про здоров'я дитини найпершим обов'язком матері, яка поруч із повноцінним харчуванням має забезпечувати умови для рухової актив­ності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення здо­ров'я та фізичного розвитку дітей рекомендував правиль­но підібрані і дозовані фізичні вправи.

Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров'я необ­хідні для виховання гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов'язкового фізичного ви­ховання в англійських навчальних закладах у формі рух­ливих ігор та спортивних вправ.

Ж.-Ж. Руссо підтримував вимогу Я.-А. Коменського стосовно обов'язкового годування немовляти материн­ським молоком, а час від народження до двох років жит­тя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу приділяв дитячим рухливим іграм та фі­зичним вправам на свіжому повітрі. Для того щоб розви­нути розум дитини, щоб вона була мудрою і розсудливою, вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити її здо­ровою.

Й.-Г. Песталоцці у книзі «Елементарна гімнастика» охарактеризував типи вправ залежно від рухливості сугло­бів, за анатомічною класифікацією: вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як «підготовчий засіб» ефективного фізичного розвитку дітей, за допомо­гою якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ тощо.

Зв'язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне виховання має зміцнити дітей «та­ким чином, що допоможе краще пізнати науки».

К. Ушинський надавав виняткового значення народ­ним рухливим іграм як засобу фізичного виховання і схва­лював дослідження цього засобу зміцнення здоров'я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги російського пе­діатра і педагога Єгора Покровського (1838—1895), у яких обґрунтовано культурологічні засади фізичного вихован­ня, зібрано та проаналізовано ігри різних народів.

Один з основоположників гігієни і теорії фізичного ви­ховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив си­стему фізичного виховання дітей, засновану на антрополо­гії — науці про людський організм. Його періодизація дошкільного дитинства ґрунтувалася на таких проявах досягнень дитини у фізичному розвитку, як перехід із ле­жачого положення у сидяче, поява молочних зубів і т. д. Систему фізичного виховання він підпорядкував законо­мірностям анатомії і фізіології.

Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв'язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збіль­шення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі.

Послідовник П. Лесгафта, вчений-гігієніст Валентин Гориневський (1857—1937) розробив систему засобів фі­зичного виховання, яка включала фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри. Він наголошував на зна­ченні дошкільного віку як часу найбільшої пластичності тіла дитини.

С. Русова приділяла значну увагу питанням здоров'я, повноцінної життєдіяльності дитини та рухливим народ­ним іграм.

Дослідженням проблем дошкільної гігієни, лікарсько-педагогічного контролю за фізичним розвитком дитини займалися Л. Чулицька, Юхим Аркін (1873—1948). Вони визначили вимоги до гігієни дошкільного закладу, педаго­гічного процесу, режиму дітей, добору фізичних вправ для дітей різних вікових груп.

Як важливий елемент всебічного розвитку людини роз­глядав фізичне виховання В. Сухомлинський, наголошую­чи на необхідності гармонізувати фізичний розвиток і ду­ховне життя дитини.

Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і методичних дослідженнях Є. Леві-Гориневської, Г. Викової (методика навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М. Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної (система занять з фізичної культури). Цілісну систему фізичного виховання дітей дошкільного віку розробив Е. Вільчковський; проблема забезпечення рухового ре­жиму в дошкільному закладі досліджена Т. Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різ­них форм організації фізичного виховання — Г. Шалигіною, О. Богініч.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні наго­лошує на турботі про фізичне здоров'я дитини як одному з пріоритетів педагогічної роботи. Тому розроблення теоретико-методичних засад здійснення фізичного виховання є важливою частиною наукових досліджень у галузі до­шкільної педагогіки.

Завдання фізичного виховання дітей

Головний зміст фізичного виховання полягає в оволо­дінні дитиною основами фізичної культури:

1. Опанування основ особистої гігієни. Йдеться про охайність, чистоту тіла, одягу, взуття, гігієну приміщен­ня, режим дня (сон, харчування, раціональна організація активної діяльності й відпочинку).

З раннього віку дитину слід привчати до систематично­го догляду за своїм тілом, прищепити навички здорового способу життя, бажання займатися фізичною культурою і спортом.

До культурно-гігієнічних навичок, якими повинні ово­лодіти діти протягом дошкільного дитинства, належать:

— навички їжі (акуратно їсти, користуватися посудом, серветкою та ін.);

— навички догляду за тілом (умивання, чищення зу­бів, розчісування волосся та ін.);

— навички утримання у чистоті і порядку одягу, дотри­мання порядку в приміщенні, його прибирання;

— навички здійснення різних видів діяльності (гри, пра­ці, навчання) з дотриманням культурно-гігієнічних вимог.

2. Загартовування організму (здійснюють його з вико­ристанням природних факторів — сонця, повітря, води).

3. Виконання фізичних вправ, що є головним засобом фізичного виховання.

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи.

1. Оздоровчі завдання. Це охорона і зміцнення здо­ров'я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своє­часний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи.

2. Формування рухових навичок і умінь, виховання фі­зичних якостей. Це завдання полягає у розвитку життєво необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, ме­тання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешиковування. Рухова діяль­ність впливає на формування таких фізичних ознак орга­нізму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання лю­диною різних життєвих труднощів. Цілеспрямований роз­виток рухових умінь і якостей слід починати в ранньому, віці й організовувати його відповідно до вікових та індиві­дуальних можливостей дітей.

Важливе значення для здоров'я і фізичного розвитку дитини має формування правильної постави — звичного положення тіла у спокої та в русі. Правильна постава ство­рює оптимальні умови для роботи серцево-судинної, ди­хальної та травної систем, значною мірою впливає на само­почуття та настрій. Порушення її може бути спричинене недотриманням гігієнічних умов, недостатньою розвине­ністю кістково-м'язового апарату, недостатнім рівнем ру­хової активності дітей, відсутністю або низьким рівнем профілактичної роботи, вродженими вадами. Тому необ­хідно стежити за дотриманням таких гігієнічних умов життя і діяльності дітей, як освітлення, відповідність меб­лів та одягу, взуття віку дітей; правильно організовувати заняття фізичними вправами: бігом, стрибками, підлізан­ням, пролізанням, що зміцнюють м'язи спини та підвищу­ють гнучкість хребта. А головне — переконати дитину в значенні правильної постави для її здоров'я і краси, навчи-

ти правил самоконтролю під час сидіння, стояння, ходін­ня, раціонального розподілу навантаження.

3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і вмінь здорового способу життя. Діти повинні знати, що добре, а що шкідливе для організму, і відповідно організо­вувати свою поведінку. Вміння доглядати за тілом, одя­гом, особистими речами, культурно поводитися за столом під час вживання їжі, підтримувати порядок у приміщен­ні повинні перерости у стійкі звички. Не менш важливі здобуття уявлень і знань про користь занять фізичною культурою, іграми, виховування інтересу до активної ру­хової діяльності, формування потреби в систематичних за­няттях фізичними вправами.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку вирішує ба­гато загальновиховних завдань. Фізичні вправи сприяють пізнанню навколишнього світу, розвитку органів чуття, координації рухів, морально-вольових якостей (сміли­вості, відповідальності, наполегливості та ін.). Загартовувальні процедури, оволодіння рухами, участь у рухливих і спортивних іграх виховують цілеспрямованість, самостій­ність, формують уміння управляти своєю поведінкою і сво­їм тілом. Колективні ігри допомагають вихованню друж­ніх і товариських стосунків, налаштованості на спільні дії, розвивають уміння взаємодіяти, адекватно оцінювати си­туацію, себе і партнерів. Відчуття краси і доцільності ру­хів тіла, звичка до чистоти й акуратності сприяють вихо­ванню естетичних почуттів.

Фізичне виховання дітей не може бути спонтанним, безсистемним, закостенілим щодо використовуваних форм і методів. Організація його має відбуватися за дотримання таких умов:

— охорона нервової системи дитини, раціональне чер­гування активної діяльності та відпочинку, гігієна денно­го і нічного сну;

— наявність сприятливих умов для постійного пози­тивного емоційного стану, відсутність чинників, які пригні­чують нервову систему дитини;

— планування й утримання відповідно до санітарно-гі­гієнічних норм приміщень дитячого садка і майданчика, обладнання фізкультурного залу, достатня кількість необ­хідного для кожного віку дітей спортивного інвентаря та іграшок.

Програми виховання і навчання у дошкільних закла­дах України визначають конкретні завдання і зміст роботи з фізичного виховання дітей кожної вікової групи.

Наприклад, програма „Малятко” до найголовніших завдань дошкільного виховання зараховує турботу про фі­зичне і психічне здоров'я дітей, забезпеченню якого має бути підпорядкована організація їхнього життя, предмет­ного та соціального середовища, всіх видів діяльності. Ос­новний показник роботи вихователя — фізично розвинені, загартовані, активні діти, які спокійно і вільно спілкують­ся між собою та з дорослими. Зміст розділу «Виховуємо здорову дитину» програми спрямовує на поетапне фізичне вдосконалення дітей, передбачаючи гнучкий режим дня, оптимальний повсякденний руховий режим. Програма орієнтує вихователів на використання різних форм робо­ти: щоденних занять з фізичної культури, ранкової та гігі­єнічної гімнастики, рухливих ігор, фізкультурних пауз, розваг, свят, днів здоров'я, піших переходів, самостійної рухової діяльності.

Програма „Дитина” виокремлює такі головні завдан­ня фізичного виховання:

— зміцнення здоров'я, всебічний фізичний розвиток, загартування, удосконалення функцій організму, підви­щення фізичної та розумової працездатності дітей;

— сприяння формуванню правильної постави, профі­лактика плоскостопості;

— формування ігрових дій;

— розвиток рухових якостей (спритності, швидкості, сили, гнучкості, загальної витривалості);

— виховання позитивних моральних і вольових рис ха­рактеру дитини;

— сприяння набуттю доступних уявлень і знань про ко­ристь занять фізичною культурою, іграми, про основні гі­гієнічні вимоги і правила;

— виховання інтересу до активної рухової діяльності та формування потреби у систематичних заняттях фізич­ними вправами.

У фізичному вихованні дошкільників важливо дотри­муватися принципу індивідуалізації та диференціації. У дитячих садках фізкультурно-оздоровчого типу виправда­ним є функціонування: групи загального типу; фізкуль­турно-оздоровчої групи, що дає змогу враховувати інтере­си та здібності дітей щодо оволодіння різними фізичними вправами; групи дітей, які за станом здоров'я належать до підготовчої медичної групи; групи, вихованці якої мають певні порушення у стані здоров'я (спеціальні медичні гру­пи), порушення опорно-рухового апарату; спортивні сек­ції; фізкультурні гуртки; центри здоров'я та реабілітації.

Отже, фізичне виховання є однією з передумов ефек­тивності розумового, морального, естетичного виховання, а належний рівень загального розвитку робить привабли­вою мету, пов'язану із досягненням фізичної досконалості.

Основні принципи фізичного виховання :

-широке використання виховання і навчання з метою впливу на процеси фізичного розвитку;

- забезпечення зв’язку фізичного виховання з загальним розвитком дитини;

- визначення важливості ігор і позитивних емоцій в системі фізичного виховання;

- забезпечення усвідомленості при оволодінні рухами, культурно-гігієнічними навичками;

- визнання рухів і рухової активності як неодмінної життєвої основи фізичного і загального розвитку дитини.

Лекція №2

Тема. Система фізичного виховання в дошкільному закладі

План

1. Зміст фізичного виховання.

2. Засоби фізичного виховання (природні, гігієнічні, педагогічні).

3. Форми роботи з фізичного виховання в дошкільному закладі.

Література

1. Вильчковский Э.С. Психолого-педагогические основы физического воспитания дошкольников// Воспитание детей дошкольного возраста. - К., 1990. –С. 319-363

2. Вільчковський Е.С. Методика фізичного виховання в дитячому садку. - К., 1999. –С. 1-20

3. Гигиенические основы воспитания детей от 3 до 7 лет. / Е.М.Белостоцкая, Н.Ф.Виноградова, Л.Я.Каневская, В.И. Теленчи. Сост. В.И. Теленчи. - М.: Просвещение, 1987. –С.15- 72.

4. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка - К.: „Академвидав”, 2004.- С.171-183.

Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюєть­ся засобами, спрямованими на охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організа­ція раціонального харчування, сну, перебування на свіжо­му повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізичночго розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).

Гігієнічні умови.Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дот­римання норм площі приміщення, її правильного викорис­тання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3—7-ми років з розрахунку 2,5 м² на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2—3-х років має становити +19°—20° С; для дітей 3—7-ми років —1-18°—20° С. Меблі також повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони мають гуляти не менше 4—5-ти годин (у літній період — більше).

Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого ор­ганізму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: біл­ки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні віта­міни, їсти діти повинні 4—5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сні­данком — 20—25 його відсотків, обідом — 35—40, у полу­денок — 10—15, на вечерю — 20.

Якість приготування, вчасність подання їжі, сервіру­вання столу повинні збуджувати апетит, сприяти кращому її засвоєнню. Поганий апетит дитини є підставою для з'ясування його причин (погане самопочуття, хвороба). Якщо дитина неохоче їсть незвичну для неї, але корисну їжу, слід поступово привчати до неї, даючи її невеликими порціями, поєднуючи зі звичною їжею. Не варто зосереджувати увагу дітей на їхньому поганому апетиті, вмов­ляти їсти, розбещувати, задобрювати, щоб нагодувати. Краще впливати на їхні емоції влучним словом, заохочува­ти, використовуючи приклад однолітків.

Добова тривалість сну залежить від віку, стану здо­ров'я, індивідуальних особливостей нервової системи дити­ни. В середньому загальна тривалість сну за добу стано­вить: для дітей перших 5 місяців життя 20—22 год., з 5-ти до 9-ти місяців — 16—18, у 9—12 місяців — 15—16, від одного до 2-х років — 12—14, з 3-х до 4-х років — 11—12, з 8-ми до 12-ти років — 10—11, з 12-ти до 16-ти років — 9— 10, після 16-ти років — 8—9 год.

Протягом цього часу організм дитини компенсує витра­ти енергії. Чим менша дитина, тим більше часу необхідно для відновлення працездатності кори головного мозку.

Повноцінність сну залежить від правильної організації часу засинання і прокидання. Легкозбудливих дітей слід вкладати першими, оскільки при засинанні у них трапля­ються спалахи збудження. Для забезпечення глибокого сну необхідно усунути подразники (яскраве світло, голосні розмови та ін.). Прокидання також має бути диференційо­ваним залежно від типу нервової системи дітей. Найре­зультативніше забезпечує глибокий сон правильний ре­жим активної діяльності та відпочинку. Універсальним засобом для глибокого сну є свіже повітря: діти повинні спати у добре провітреному приміщенні, а якщо є змога — на верандах.

Спілкування дітей з дорослими й однолітками перед сном повинно бути емоційно позитивним. Будити дитину слід так, щоб не переривати її сну до того, як нервова сис­тема відновить свою працездатність.

За будь-якої пори року ефективним засобом оздоров­лення і фізичного виховання дітей є прогулянки. їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі — дидактичний матеріал. За сприятливих погодних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3—4 год. Активна діяльність на прогулянці (іг­ри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спор­тивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загар­товує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості ін­дивідуальної роботи вихователя з дітьми.

Загартовування організму дитини.Це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосу­вання організму до середовища.