Заняття малюванням як ілюстрування українських народних казок з використанням мотивів петриківського художнього розпису. 5 страница

Старші дошкільнята здатні самостійно й усвідомлено жмаканням па­перу створювати певні форми, необхідні їм як деталі для іграшки, яку вони створюють. Також у роботі з дітьми цієї вікової групи можна застосовува­ти фольгу.

Згинання паперу і картону. Навчання конструювання виробів та ігра­шок з картону і напівкартону відбувається у старшій групі дошкільного навчального закладу. Дітям середнього дошкільного віку ще важко згина­ти аркуш картону.

Задопомогою цієїтехніки створюють циліндри, конуси, використову­ючи картон і напівкартон. Під час згинання аркуша зростають його міцність і жорсткість. Замкнені циліндри мають іще більшу міцність. їх можна отримати, згинаючи у трубочку прямокутний чи квадратний ар­куш картону (напівкартону), з’єднуючи між собою протилежні його краї, склеюючи їх.

Виготовляючи іграшки з циліндрів, видозмінюють геометричні осно­ви. Найпростіший варіант — доповнити циліндричну основу приклеюван-

ням додаткових деталей для надання образної виразності (голова, вуха, хвіст у собаки, котика, віслючка тощо).

Для виготовлення низького конуса складають вирізаний з картону круг по діаметру у двох напрямках, щоб утворилися дві лінії згину, які ділять його на чотири частини. Одну частину відрізають, а з частини, що зали­шилася, склеюють конус. Високий конус виготовляють з половини круга. Слід заохочувати дітей до створення іграшок за власним задумом, комбі­нуючи конуси, циліндри. Важливо спонукати дошкільнят створювати різні варіанти одних і тих самих образів з метою формування у них вміння са­мостійно використовувати засвоєні способи для створення нових, склад­ніших конструкцій. Для цього дітям пропонують завдання проблемного характеру, вирішення яких потребує від них не тільки прямого перене­сення засвоєних способів конструювання в нові умови, а й їх комбінуван­ня й трансформування. У процесі створення різних образів з картонних та напівкартонних конусів і циліндрів діти вчаться передавати характерні особливості форми, пропорції, розміру предметів, взаєморозміщення і взаємозв’язок їхніх частин. їхні самостійність, творчість, вигадка, кмітливість виявляються у створенні чи доборі доповнень, додаткових деталей, що дає змогу на основі циліндрів і конусів створювати багато різних образів, за власними інтересами й задумами дітей.

Старші дошкільнята засвоюють способи конструювання різноманітних об’ємних іграшок з основної викрійки складанням, надрізанням та склею­ванням квадрата, поділеного на шістнадцять рівних частин.

Вихователь показує і пояснює виготовлення основної викрійки: аркуш м’якого картону складають навпіл (від себе), лінію згину загладжують, аркуш розгортають, одну зі сторін складають до лінії згину, потім другу, перегортають аркуш і повторюють всі дії.

Дітям пояснюють, що основою багатьох іграшок є викрійка з дев’яти квадратів. Для цього відрізають від основної викрійки з двох сторін по лінії згину крайні смуги: з одного боку — чотири, з другого — три квадрати. З такої викрійки можна одержати куб. З різних за розміром кубів можна от- рима ги вежу, сходи, меблі, будиночки тощо. Важливо спрямувати дитячу фантазію на пошуки варіантів образів.

На початку навчання конструювання з викрійки дітям пропонують квадратні аркуші картону чи напівкартону, поділені на дев’ять квадратів з пунктирними лініями як основами для згину площин. Надрізи заздалегідь робить вихователь або діти роблять їх самостійно за накресленими суціль­ними лініями.

З викрійки, поділеної на дев’ять квадратиків, можна виготовити коро­бочку, кошик, з викрійки, поділеної на шістнадцять квадратиків, — буди­ночок, меблі, транспорт тощо. Вихователю у процесі роботи доцільно ви­користовувати метод прямих аналогій — перенесення характерних особ­ливостей реальних об’єктів (будинків, меблів та ін.) на виріб, що ство­рюється.

Користуючись різними викрійками, можна виготовити іграшкові меблі (стільці, візочки, скриньки, дитячі колиски) за мотивами яворівських ігра­шок, що сприятиме формуванню інтересу дошкільнят до народного де­коративно-ужиткового мистецтва.

Діти старшого дошкільного віку засвоюють три нових способи скла­дання за допомогою різноманітних комбінацій техніки оригамі: відгинання бокових сторін прямокутника (отриманого з квадрата) до його центра; відгинання нижніх кутів трикутника (отриманого з квадрата) до відповід­них сторін; відгинання нижніх кутів трикутника до протилежних сторін.

Ці нові способи конструювання передбачають операції, засвоєні дітьми раніше: перший спирається на спосіб складання картону навпіл з поєднан­ням протилежних сторін і кутів, а другий і третій — на спосіб складання квадрата по діагоналі. Це значно полегшує засвоєння дошкільнятами складніших способів.

Після того як діти застосують способи конструювання й отримають певну заготівку, вихователю доцільно запропонувати дошкільнятам уяви­ти і назвати форму, яку їм нагадує та чи та заготівка. Потім обговорити з дітьми, як виконати з цієї базової основи рибку, квітку тощо.

Дошкільнята мають вправлятися в умінні складати квадрат у різних напрямках навпіл (упродовж, впоперек, по діагоналі), відгинати кути, сто­рони, складати кути до середини один, два та більше разів, вкладати час­тини одну в одну, робити багатошарові згинання, витягувати певні части­ни виробу. Потрібно також вчити дітей робити надрізи у визначених місцях.

Вихователю в процесі заняття бажано застосовувати методи прямих аналогій і фантастичних аналогій — використання у творчих завданнях образів з казок, легенд, міфів. Можливі й такі варіанти: зображення ре­ального об’єкта в нереальній ситуації чи, навпаки, реального об’єкта в реальній ситуації. Наприклад, фігурку людини на казковій планеті чи дра­кончика в лісі.

Старшим дошкільнятам також доступне засвоєння основних понять оригамі: «ребро», «хребет», «долина», «гора», «складка-блискавка» та ство­рення основних базових форм — заготівок: «трикутник», для виготовлен­ня якого потрібно покласти квадрат кутом униз, зігнути по діагоналі зни­зу вгору; «повітряний змій», який складається з квадрата, спочатку зігну­того по діагоналі знизу вгору, що потім розгортається, верхні бічні сторо­ни складаються до діагоналей; «піраміда» — складається згинанням квадрата по діагоналі в обох напрямках; «квадрат» — утворюється скла­данням квадрата навпіл в обох напрямках. Важливо, щоб діти засвоїли: базові основи використовують для виготовлення багатьох іграшок. Для цього доцільно застосовувати метод пошуку аналогій — використання базової основи для створення нової іграшки.

Повторення виготовлення однієї і тієї самої фігурки на одному занятті у різних варіаціях, неодноразове повернення до вже засвоєних базових основ сприяє кращому запам’ятанню поетапності конструювання. Вра­ховуючи складність техніки оригамі для дітей дошкільного віку, необхід­на повторюваність дій для закріплення їх у пам’яті.

Дітей п’ятирічного віку ознайомлюють також з іншою технікою, яка має японське походження, — «киригамі». Вона передбачає складання па­перу і вирізання його в різних напрямках. Як і оригамі, киригамі досить складна техніка, вона потребує дій, які багаторазово повторюються, і до­тримання певного їх порядку. За допомогою техніки киригамі можна ство­рити різні фігурки: тварини, квіти, рибки, сніжинки і таке інше.

Ознайомлюючи дітей з технікою киригамі. використовують один з відо­мих дітям способів: складання квадрата навпіл по прямій лінії.

Спочатку вихователь розміщує на фланелеграфі заздалегідь підготов­лені форми — різнокольорові прямокутники (квадрати, складені навпіл) з вирізами різної форми по сторонах, що збігаються, і вирізані з паперу голівки звірят (кішки, тигра, песика, віслюка і таке інше).

Після цього пропонує дітям визначити за голівкою звірятко і дібрати до нього тулуб. Дошкільнята прикладають голівки до прямокутників різно­го кольору і з різними вирізами, обирають, фігурки якої тварини вони будуть виготовляти, добирають голівку і відповідний прямокутник. Потім вихователь уточнює з дітьми, як зробити прямокутник, і пояснює, де і як вирізати, щоб отримати відповідну конфігурацію тулуба тварини (попе­редньо намітити її обриси олівцем) і надріз по лінії згину для укріплення голівки. Готові фігурки діти розфарбовують олівцями, фломастерами, фар­бами для передачі характерних особливостей образу. У цьому виявляють­ся їхні самодіяльність, інтереси, вподобання, самостійні творчі дії.

Розвиток творчих здібностей у процесі конструювання з природного та викидного матеріалу

Конструювання з природного матеріалу за своїм характером ближче до художніх видів продуктивної діяльності, ніж до технічних. Створюючи об­рази, діти не стільки їх структурно відтворюють (як у технічному конструю­ванні), скільки виражають своє ставлення до них, передають їхній харак­тер, що дає змогу відзначати художню природу цих образів. Дитина бере натхнення безпосередньо з природи і створює речі, які вражають своєю кра­сою і неповторністю, фантастичними формами та їхньою пластикою.

У природних матеріалах діти бачать красу й узгодженість форм, гармо­нію. Вони пізнають характерні особливості матеріалів: запах, колір, фор­му, будову. Природний матеріал активує сприймання дітей, залучаючи у цей процес різні аналізатори: зір, слух, нюх, дотик, збуджує фантазію.

Завдання навчання конструювання з природного матеріалу дітей середнього дошкільного віку.

• залучати дітей до сприймання багатства природних форм, кольорів та відтінків, розвивати їх бачення;

• формувати вміння аналізувати природний матеріал як основу май­бутнього вибору;

• розвивати у дошкільнят вміння «бачити» у природному матеріалі певні образи, спираючись на природну форму і фактуру, підкреслювати схожість додатковою обробкою, «опредмечувати» — асоціювати з певним предме­том, образом.

Доцільно на початку занять організовувати експериментування з різно­манітним природним матеріалом. Розглядаючи різні за формою і розміром жолуді, шишки, корінці, діти на основі їхньої конфігурації намагаються побачити певні образи. Завдання вихователя — допомогти знайти в кожно­му з названих дітьми образів те, що ближче до їхнього досвіду, зрозуміле їм.

Виготовляючи разом з дітьми іграшки із шишок, жолудів, каштанів, слід підкреслювати схожість природних форм з предметами та об’єктами

навколишньої дійсності за допомогою додаткових деталей (каштан у шка­ралупі нагадує їжачка — виліпити з пластиліну носик). Таким чином діти «оживляють» різні форми, створені природою.

У процесі практичної діяльності дошкільнята створюють різні образи, використовуючи передусім конфігурацію матеріалу: фігурки людей, тва­рин, птахів, казкові персонажі. Навіть якщо у дітей трапляються фігурки, однакові за тематикою, то вони все одно виходять різними за структурою і виразністю. Цьому сприяють додаткові деталі.

Розглядаючи разом з дітьми різні каштани, листя, жолуді, насіння, мушлі, слід звертати увагу на їхню форму та забарвлення; спонукати дош­кільнят викладати з насіння, шишок тощо відомі їм образи. Це сприяти­ме розвитку в дітей уміння створювати власну красу з природних форм.

Експериментуючи з різним матеріалом, діти в подальшому починають бачити в одному й тому самому природному матеріалі різні образи, пока­зуючи при цьому, що слід додати, шо забрати, а іноді по-особливому роз­містити у просторі, шоб вийшов виразний образ. Пошукова діяльність дітей супроводжується мовленнєвими висловлюваннями у процесі ство­рення різних образів, уявної їх побудови.

Завдання навчання конструювання з природного матеріалу дітей старшого дошкільного віку:

• розвивати вміння передавати красу природи в художніх образах;

• розвивати інтерес до вивчення особливостей різних видів природно­го матеріалу:

• залучати дітей до пошукової діяльності: бачити у формах природного матеріалу схожість з предметами, знаходити способи художнього втілен­ня образів;

• розширювати можливості використання основних способів і прийомів створення образу, застосовувати різні способи з’єднання частин виробу;

• навчати дітей добирати додаткові деталі для підкреслення образної характеристики предмета;

• формувати у дітей вміння створювати образи з урахуванням загаль­ного сюжету, шо деталізує і збагачує образ, та специфіки природного ма­теріалу;

• спонукати дітей виготовляти кілька варіантів одного образу (заміна деталей чи природного матеріалу).

Ознайомлюючи дошкільнят з інструментами, які потрібні для роботи з природним матеріалом (ножиці, шило, голка), слід підкреслити, що ши­лом користується лише вихователь. Треба показати і пояснити дітям спосо­би з’єднання частин виробу за допомогою пластиліну, клею, гілочок, сірників без голівок, ниток, дроту, заохочувати дітей комбінувати жолуді, шишки, каштани тощо в процесі конструювання, що сприятиме розвитку інтересу до вивчення особливостей різних видів природного матеріалу.

Діти старшого дошкільного віку вчаться створювати образ способом «введення». Це означає, що, аналізуючи різний природний матеріал, роз­глядають його не тільки як основу майбутнього виробу, а й як деталь, час­тину, значущу для побудови цілісного образу способом її введення у нову цілісність. Оволодіння таким способом побудови образу значно розширює функціональність природного матеріалу: один і той же матеріал може бути й основою виробу, і її деталлю. Необхідно давати дітям можливість експериментувати і випробовувати, комбінуючи різні природні форми. Таким чином діти знаходять нові варіанти виготовлення іграшки.

Виготовляючи разом з дітьми іграшки з шишок, жолудів, каштанів, слід підкреслювати схожість природних форм з предметами та об’єктами на­вколишньої дійсності за допомогою додаткових деталей. Поступово в об­разах, які створюють діти, починає з’являтися багато деталей, що підкрес­люють їхні характерні особливості, функціональність.

Створюючи різні образи, старші дошкільнята орієнтуються вже не лише на форму природного матеріалу, а й на колір і фактуру.

Конструювання з викидного матеріалу. Під викидним матеріалом розумі­ють ті предмети, які втратили своє побутове призначення (різне упаку­вання, коробки, флакони тощо), та залишки матеріалів. У грі з цими ма­теріалами діти набувають практичного і життєвого досвіду, у них розвива­ються прагнення до творчості, раціональне та економне ставлення до ре­чей. Розглядаючи різні речі, які потрапили до рук, дитина розмірковує: що це заріч або залишки від неї; яке її колишнє призначення, як її можна використати зараз. Згодом дошкільнята усвідомлюють, шо додавши ви­гадки й фантазії, можна дати «нове життя» старій, але улюбленій речі, що втратила своє побутове призначення.

Вихователю необхідно заохочувати дітей досліджувати властивості та характеристики різних матеріалів: твердість, м’якість, гнучкість, пружність тощо. Самі діти також люблять збирати різні коробки, стрічки, пляшеч­ки, клаптики паперу і картону та інші речі, розбирають їх на частини, ек­спериментують з ними. Маючи у своєму розпорядженні речі, які вибули з ужитку, діти не бояться їх пошкодити, поламати, тому не відчувають жод­них обмежень, користуючись ними. Таким чином вони якнайповніше можуть задовольнити свою допитливість і потребу в дослідженні.

Необхідно підтримувати бажання дітей приносити до дитячого садка різні предмети, які втратили своє побутове призначення, або залишки цих предметів. Цим кожна дитина подаватиме ідеї, справлятиме власний вплив на зміст і процес роботи. Однак треба потурбуватися про те, щоб ці мате­ріали були безпечними для дітей.

Конструювання з викидного (використаного) матеріалу за своїм харак­тером більш наближене до художнього конструювання, ніж до технічного.

Завдання конструювання з викидного матеріалу для дітей середнього дошкільного віку:

• заохочувати дітей досліджувати різні види викидних матеріалів;

• формувати у дошкільнят уміння аналізувати викидний матеріал як основу майбутнього виробу;

• виготовляти вироби з готових форм без їхньої зміни з добиранням додаткових деталей;

• створювати предмети відповідно до задуму та призначення виробу;

• створювати різні варіанти одного виробу.

Розглядаючи різні використані матеріали, діти намагаються побачити у них певні образи: яку фігуру нагадує, на що схожий. Дошкільнята фан­тазують, створюючи уявні образи: наприклад, сірникова коробка, прив’я­зана до нитки, може стати тепловозом, машиною, цуценям. Витончений флакон з-під парфумів перетворюється на казкову принцесу і діти із задо­воленням «одягають» її у клаптики, мережива тощо. Вихователь звертає увагу дітей на різні можливості по-новому використовувати предмети, які вже відслужили. Доцільно ознайомлювати дошкільнят з характерними особли­востями цих матеріалів через їхнє дослідження: визначення форми, м’я­кості чи твердості, еластичності, кольорів, орнаментування.

Експериментуючи з різними коробочками, пластмасовими баночка­ми, по-різному їх розміщуючи, дошкільнята кажуть: «це телевізор», «а це цуценя», «це схоже на ведмедика». Вихователь пропонує дітям подумати про деталі, які допоможуть створити образ, впізнати його. Так, наприк­лад, можна виготовити різні іграшки з коробок (цуценя, ведмедик, ко­тик і т. ін.): обклеїти сірникову або іншу коробку кольоровим папером, вирізати і приклеїти (чи намалювати) вушка характерної форми, очі, мор­дочку, лапки або ж до пластмасової баночки також дібрати додаткові де­талі, що нададуть схожості з цими тваринками. Згодом діти починають в одному й тому ж матеріалі бачити різні образи, по-різному доповнюючи їх деталями. Виходять як окремі фігурки, так і нескладні сюжетні ком­позиції.

Завдання конструювання з викидних матеріалів для дітей старшого дошкільного віку.

• навчати застосовувати конструкції та форми предметів, які були у вжитку, для створення нових предметів;

• виховувати вміння оцінювати естетичні характеристики предметів;

• створювати нові задуми, враховуючи специфіку викидного матеріалу;

• комбінувати різні види матеріалів підчас виготовлення виробів, по­єднувати їх між собою, змінювати готові форми.

У роботі з дітьми старшого дошкільного віку вихователю доцільно за­стосовувати такі методи: «перетворення» — спроба дати старому предмету «нове життя» і новий образ (розробка варіантів застосування об’єкта, що втратив своє побутове призначення, його модифікації, визначення нових змістових сторін об’єкта для його подальшого використання); «прямі ана­логії», «фантастичні аналогії» — спроба побачити в коробці, котушці, ста­рому пластиковому або пластмасовому посуді певний образ.

Слід зазначити, що старших дошкільнят уже не задовольняють готові форми, вони пробують змінити їх або приєднати одну до одної. Тобто діти, розглядаючи різний матеріал, вже аналізують його не тільки як основу, а й як деталь майбутнього виробу. Поєднуючи різні форми, вони намагають­ся отримати будинки, меблі тощо.

Спочатку старші дошкільнята навчаються поєднувати готові форми без їхньої зміни, добираючи необхідні деталі. По-різному склеюючи сірникові коробки, виготовляють іграшкові стіл, піаніно, вагончик тошо, обклею­ють їх кольоровим папером. Вихователь пропонує дітям подумати, як ви­готовити іграшкові стілець, стіл, інші меблі за власним уподобанням. На­приклад, проколовши отвори в бічній грані сірникової коробки (отвори робить вихователь), вставивши палички-ніжки (сірники без голівки), зро­ бити телевізор. Педагогу доцільно разом з дітьми встановити послідовність виготовлення виробу, заохочувати дошкільнят виготовляти іграшки, ком­бінуючи різні матеріали.

На наступних заняттях діти виготовляють іграшки, змінюючи готові форми для того, щоб надати виробу реального вигляду. Наприклад, щоб зробити телефон, надрізають ножицями і видаляють частину сірникової (чи іншої) коробки.

Наприкінці діти приєднують до готових форм рухомі частини (котушки, пробки, колеса від зламаних іграшок) для того, щоб виготовити транспорт.

З метою розвитку творчості дітей корисно навчати їх самостійно шу­кати матеріал для роботи й обгрунтовувати раціональність вибору з ураху­ванням особливостей та можливостей заміни цього матеріалу, способів виготовлення виробів та деталей оформлення.

Старші дошкільнята більше створюють сюжетні композиції, наприк­лад, іграшкові меблі для ляльки, транспорт, будинки.

Рекомендована література

1. Акчурина-Муфтиева H. М. Развитие детского творческого конструирования из бу­маги: Учеб. пособие. — Симферополь, 2003. — 187 с.

2. Богатеева 3. А. Чудесные поделки из бумаги. — М.. 1992. — 208 с.

3. Божко Л. М. Виховання дитячої уяви у художніх образах / Інститут змісту і методів

навчання. — K.. 1997. — 56 с.

4. 1'улышц Э. K., Базик И. Я. Что можно сделать из природного материала — М 1991 —

175 с.

5. Кириченко Н. Т., Науменко 7. /. Виховує мистецтво: Актуалізація творчості до­шкільників засобами мистецтва: Метод, посіб. / Інститут змісту і методів навчан­ня. - K.. 1998. - 99 с.

6. Коротеев И. А. Оригами для малышей: Книга для воспитателей детского сада и ро­дителей. — М.. 1996. — 93 с.

7. Лиштван 3. В. Конструирование. — М., 1981. — 159 с.

8. Парамонова Л. А. Детское творческое конструирование: Книга для педагогов до­школьных учреждений, преподавателей и студентов педагогических университе­тов и колледжей / Центр «Дошкольное детство» им. A.B. Запорожца —’ М 1999 — 240 с.

Запитання і завдання для контролю

1. Дайте характеристику понять: «конструювання», «моделювання», «художнє кон­струювання», «технічне конструювання», поясніть їхню своєрідність.

2. Спрогнозуйте, як спрямовувати дитяче експериментування в конструктивній діяль­ності на розвиток пізнавальної активності й творчості.

3. Складіть наочну модель до питання про види дитячого конструювання.

4. Розкрийте розвивальие значення конструювання з будівельного матеріалу і кон-

_ структорів, наведіть приклади прийомів педагогічної роботи, які забезпечують його.

5. Покажіть розьивальне значення художнього конструювання з паперу і картону.

6. Розкрийте етапи творчої діяльності дітей в процесі конструювання на зразок ори- гамі, киригамі.

7. Доведіть, то конструювання з природного і викидного матеріалів має значні мож­ливості для розвитку творчих здібностей дітей.

а. 11 роде монс грунте на прикладах, що конструювання з викидного матеріалу за ха­рактером більш наближене до художнього конструювання, ніж до технічного.

9. Наведіть приклади використання продуктів конструктивно-моделювальної діяль­ності в іграх дітей.

10. Зробіть іграшку-експромт для дітей з тих матеріалів, які є у вас під рукою.

4.7. Педагогічна підтримка обдарованих дітей

Концепція естетичної обдарованості

Здатність до творчості є найвеличнішим дарунком природи. Цим да­ром природа відзначає кожнулюдину по-різному. Обдарованим називають зазвичай того, чий дар перевершує середні можливості, здібності більшості людей.

Тому вчені переважно називають обдарованістю генетично зумовлений компонент здібностей, який великою мірою визначає як результат, так і темп розвитку. Середовище, виховання, освіта або пригнічують цей дар, або допомагають йому розкритися. Сприятливе навколишнє середовище та кваліфіковане педагогічне супроводження діяльності здатні перетворити дар у видатний талант.

Характерним для сучасної освіти є застосування технологій, які спри­яють:

• індивідуалізації навчання;

• діяльнісній активізації дітей;

• діалоговій взаємодії між педагогом і дитиною (педагогіка співробіт­ництва).

Для виявлення таких дітей педагоги мають бути обізнані з концепцією обдарованості, розуміти зміст понять «талант», «обдарованість», «здіб­ність», «обдарована дитина», знати психолого-педагогічніособливості об­дарованих дітей, види обдарованості, специфіку роботи з такими дітьми.

У давні часи великого значення надавали розвитку здібностей дітей, селекції еліти. Платон вважав, що юні обдаровання треба навчати окремо, а Конфуцій пропонував інтенсивно розвивати саме таких дітей, бо в них вбачав гарантію майбутньої нації.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості людини, що сприяють успішному виконанню нею тієї чи тієї діяльності й не зводяться тільки до знань, умінь та навичок, які вона має.

Від народження людина має лишезадатки здібностей (генетичну про­граму), з яких під впливом зовнішнього середовища, навчання і вихован­ня (соціальна та педагогічна програми) розвиваються загаїїьні, розумові, інтелектуальні, спеціальні (до окремих видів діяльності та сфер життєді­яльності) здібності.

Термін «обдарований» був уперше вжитий в 1839 р. в розумінні слова «геній» (А. Трей). Потенційна обдарованість відносно різних видів діяль­ності притаманна багатьом дітям. Актуальну обдарованість демонструє лише незначна частина дітей. До того ж пластичність психічних можли­востей дитини змінюється на різних етапах її розвитку. Обдарованість у певній діяльності може виникати стихійно і далі розвиватися за сприят­ливих умов або згасати за несприятливих. Тому в практичній роботі з об­

дарованими дітьми частіше використовують словосполучення «ознаки обдарованості дитини» або «дитина з ознаками обдарованості».

♦ Ознайомтеся з книжкою: О. И. Савенков «Одаренньїе дети в детском саду и

школе». — М., 2000.

Автор розрізняє терміни — «дитяча обдарованість» та «обдаровані діти». Перше словосполучення означає виключність, виняток, своєрідний дар, феномен дитинства. Друге — підкреслює можливість існування особливої категорії дітей.

* 3 огляду на це зверніться до серії «Нові діти вже прийшли: Діти індиго».

Наприклад: Керолл Лі, Тоубер Джен. Дети «Индиго»: Пер. з ангп. — К.,

2004.

«...Вони являють собою новий крок в еволюції людства. їх називають «дітьми світла», «дітьми тисячоліття», «новими дітьми», Дітьми Індиго. Вони володіють високорозвиненою свідомістю і підвищеною сприйнят­ливістю. Вони нетерпимі до нещирості та фальші... Вони мають унікаль­не завдання, місію. Не заважайте їм розвиватися, допоможіть їм — в них наше майбутнє».

Обдарованість —складне й багатовимірне утворення. Такоїдумки вчені: психологи, фізіологи, педагоги. Її не можна зводити ні до коефіцієнта інте­лектуальності, ні до креативності, ні до мотивації. Вона завжди унікаль­на, тому педагогу треба враховувати різноманітність форм її вияву.

У працях вітчизняних та зарубіжних учених обдарованість визначається як комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дають змогу по­тенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми. Теоретичні питання обдарованості досліджува­ли О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, П. Гальперін, Б. Теплов, Г. Костюк, Є. Тор- шилова, О. Савенков, М. Холодна, В. Моляко та ін. Наприклад, О. Ма- тюшкін зазначає, що обдарованість завжди творча, якщо немає творчості, то не варто говорити про обдарованість. Тобто креативність є невід’ємним елементом усіх видів обдарованості: інтелектуальної, академічної, худож­ньої і таке інше.

Діти з творчим інтелектом пропускають інформацію через призму влас­ного бачення світу. їм важче навчатися, засвоюючи чужий досвід, а легше створювати своє.

Креативність — рівень творчої обдарованості, здатність до творчості, яка становить відносно стійку характеристику особистості.

Естетичний розвиток і виховання пов’язані з красою та мистецтвом. Феномен естетичного (від грец. аІБіЬеІікоБ — такий, що належить до чут­тєвого сприймання) полягає в інтеграції об’єктивно-естетичного в при­роді, суспільстві, продуктах матеріального і духовного виробництва; есте­тичної діяльності як творчості за «законами краси»; суб’єктивно-естетич­ного або естетичної свідомості (естетичні почуття, сприймання, потреби, оцінки, ідеали тощо); художньої культури (світу мистецтва).

Питання про критерії естетичного у філософсько-психологічних науках вважаються дискусійними.

Предмет, матеріальний об’єкт, твір мистецтва можуть бути носіями ес­тетичного змісту (ритм, пропорція, симетрія, поєднання кольору, ціліс­ність, гармонія, принцип «золотого перерізу»), носіями краси.

Суо ьктивно-естетичне виявляє себе гамою почуттів, переживань, емо­ційних оцінок, потреб. Естетичне виявляє себе у поведінці, діяльності, творчості за «законами краси».

Ядро естетичного утворює людина. Саме вона «наділяє» предмети, об’єкти і явища естетичними властивостями і вводить в обіг дефініцію «КРАСА».

Осмислення цих методологічних засновків надає ключ до проблеми естетичної обдарованості.

Ознаки і сфери виявів художньо-естетичної обдарованості дитини

Естетичну обдарованість можна визначити як особливу чутливість ди­тини до краси; прагнення, здатність, бажання і потребу у збереженні, відтворенні та створенні краси в процесі життєдіяльності.

Естетична обдарованість має спеціалізацію і може розглядатись у ду­ховному і матеріальному, репродуктивному і творчому аспектах.

Визнання факту існування феномена естетичної обдарованості у дош­кільному дитинстві зумовлює можливість її діагностики і розвитку.

Діагностуючи загальну естетичну обдарованість, можна скористатися спостереженнями за дитиною у різних ситуаціях, методами запитань (на­приклад: Що таке краса? Де можна натрапити на красу? Як виникає кра­са? Що ти можеш назвати красивим? і таке інше); вибору (наприклад: Ви­бери з цих предметів, речей ті, які ти вважаєш красивими. Розкажи про них.); тестування інтелекту (від лат. ігиеІІесШв — розуміння і пізнання). Тестування інтелекту — це психодіагностичні методики, призначені для виявлення інтелектуального розвитку індивіда і з’ясування особливостей структури його інтелекту; тестування загальних здібностей; тестування осо­бистості (спрямовані на визначення інтересів, емоцій, особливостей по­ведінки у певних соціальних ситуаціях). Наприклад, у роботі з дошкіль­нятами можна скористатися тестом Гудинаф-Гарріса «Намалюй людину» для діагностики інтелекту, тестами «Довільний малюнок», «Автопортрет», «Картина світу», шкалою інтересів Де Гаана і Кафа (Тейлор К. Психологи­ческие тестьі и упражнения для детей: Пер. с англ. — М., 2003. — 224 с.).