Основні засади освіти в україні.

Лекційне заняття № 3

( теоретичне заняття - 2 години, семінарське заняття – 2 години, самостійне вивчення – 2 години )

Тема 3. Юридична навчальна діяльність. Система юридичної освіти в Україні.

Мета: дати студентам чітке поняття основним засадам освіти в Україні. Студенти повинні орієнтуватися в обов’язках та правах студентів. Студенти повинні знати види та форми навчальних занять.

План заняття:

1. Основні засади освіти в Україні.

2. Суб’єкти навчально-виховного процесу.

3. Обов’язки та права студентів.

4. Види та форми навчальних занять.

5. Умови відрахування, переведення, поновлення студентів у вищих навчальних закладів.

6. Право громадян України на освіту, яке забезпечується розгалуженою мережею закладів освіти різних форм власності; відкритим характером закладів освіти і різними формами навчання; надання державних стипендій та пільг.

7. Система управління освітою.

Рекомендована література до теми:

1. Конституція України, 28.06.96.

2. Загальна декларація прав людини/Прийнята і проголошена резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н е.ід 10 грудня 1948 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К., 1989.- С.9-14.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права/ Прий­нятий і відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолю­цією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 грудня 1966 року. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 28-49.

4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 15-27.

5. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. "Голос України", 1(1 січня 2001 р., № З (2503).- С. 6-8.

6. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охоро­на культурних цінностей).— К., 1997.— С. 295-298.

7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003, № 435-ІУ.

8. Кодекс законів про працю України / Затв. Законом Українсь­кої РСР від 10.12.1971 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971.-№ 50.- Ст. 375.

9. Кримінальний кодекс України від 05..04.2001 р. № 2341-111.

10. Господарський кодекс України від 16.01.2003, № 436-4.

11. Закон України від 22.12.1993 № 3767-12 "Про міжнародні договори України. // Відомості Верховної Ради (ВВРУ), 1994.— № 10.- Ст.45.

12. Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» // ВВРУ.- 1996.- № 49.- Ст.272.

13. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про службу Безпеки» // ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.

14. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про про­куратуру» // ВВРУ. - 1991.- № 53.- Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р.- ВВР.- 2002.- № 17.- Ст. 125.

15. . Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»// ВВРУ.- 1993 № 8.- Ст. 56.

16. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотар­іат»// ВВРУ.- 2002.- №16.- Ст.114.

17. Положення "Про Міністерство юстиції України", затверджене Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. № 1396/97// Офіційний вісник України № 2, ст. 14 від 29.01.1998.

18. Положення "Про Міністерство внутрішніх справ України", зат­верджене Указом Президента України від 07 жовтня 1992 р. // Оф­іційний вісник України 0, № 42, ст. 1774 від 03.11.2000.

19. С.С. Сливка. Юридична деонтологія ..- К ..:Атіка, 2001 .-304с.

20. Н.В. Коваль. Введение в юридическую специальность Донецк: 1998-192с.

21. За редакцією Ю.С. Шемшученко. Юридична енциклопедія в 6т.- К..: Українська енциклопедія, 1998 .

22. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. - М., Юридическая литература, 1976.

23. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учебное пособие. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. - 80 с.

24. Жалинский А.З. Професиональная деятельность юриста. Введе­ние в специальность: Учебное пособие. - М.: Изд-во БЕК, 1997.— 330 с.

25. Клименко Н.И. Криминалистические знання в структуро профессиональной подготовки следователя. — К., 1990. — 130 с.

26. Кукушкин В.М. Полицейская деонтология: Социологический ана-лиз зарубежньїх концепций. М.: Академия МВД России, 1994. — 132 с.

27. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП, 1998. - С. 14 - 18.

28. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: "Атика", 1999. — С. 175—200.

29. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів.— К.: "Атика", 1999. — С. 5—20.

30. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА;

Питання для самостійного вивчення.

1. Основні характеристики системи і структури юридичної освіти (відповідні заклади освіти; освітні рівні; освітньо-кваліфікаційні рівні юридичного спрямування; наукові ступені).

2. Державні стандарти юридичної освіти.

ЛЕКЦІЯ

Основні засади освіти в Україні.

Освіта в Україні визнається основою інтелектуального, культурного, ду­ховного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави, ґрун­тується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємо­поваги між націями і народами, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей. її метою є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, забезпечення суспільства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні будується на таких принципах:

• доступності для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, а також рівності умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• органічному зв´язку зі світовою та національною історією, культурою, традиціями, освітою інших країн;

• незалежності освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

• єдності, наступності, гнучкості і прогностичності системи освіти, її безперервності та різноманітності, інтеграції з наукою і виробництвом;

• поєднанні в освіті державного управління і громадського самовряду­вання.

Громадяни України мають право на безоплатну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, на­лежності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров´я, місця проживання та інших обставин. Право громадян України на освіту за­безпечується:

• розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

• відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів грома­дянина;

• різними формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстерна­том, а також педагогічним патронажем;

• наданням державних стипендій та пільг учням і студентам.

Управління освітою здійснюється Міністерством освіти і науки України; міністерствами і відомствами України, яким підпорядковані заклади осві­ти; Вищою атестаційною комісією України; Міністерством освіти і науки Автономної Республіки Крим; місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і підпорядкованими їм органа­ми управління освітою, і спрямоване:

• на здійснення державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

• проведення державного ліцензування, інспектування та акредитацію закладів освіти;

• здійснення контрольних функцій з дотримання вимог щодо якості освіти;

• забезпечення зв´язку із закладами освіти та державними органами інших країн;

• організацію впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду тощо.

Системі освіти України притаманні самоврядні засади її самоорганізації на суспільному, регіональному рівнях та у закладах освіти. Самоврядування здійснюється як загальними зборами чи конференціями колективу закладу освіти, так і місцевими та регіональними конференціями педагогічних пра­цівників, а також Всеукраїнським з´їздом працівників освіти. Громадське самоврядування в освіті орієнтується на внесення пропозицій щодо форму­вання державної політики в галузі освіти, вирішення у межах своїх повнова­жень питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економіч­ної і фінансово-господарської діяльності закладів освіти.

Наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють Міністерство осві­ти і науки України, Національна академія наук України, Академія педаго­гічних наук України, міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, вищі за­клади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади після-дипломної освіти, інші науково-методичні й методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товари­ствами, громадськими науковими організаціями.

Кожному історичному періодові відповідали свої уявлення про «моделі» юри­ста-професіонала. У 20-х роках XX ст. Народний комісаріат юстиції УРСР розробив схему атестації судових працівників. У ній узагальнено подано групи якостей, яким повинні відповідати претенденти на судові посади.

Ця схема включала такі якості:

· ідейно-політичні — знання основ марксизму, основ радянського ладу, знання в га­лузі права, життєвий досвід;

· розумові, котрі були пов'язані з характером і тем­пераментом — загальний розвиток, пам'ять, здатність критично відноситися до матеріалів слідства, вміти оцінювати докази, мати судово-слідче чуття, об'єктив­ність суджень;

· моральні — чесність, непідкупність, доброзичливість у взаєминах із громадянами, здатність усвідомлювати власні помилки і прорахунки, не піддавати­ся сторонньому впливу;

· адміністративно-організаторські — вміння планувати роботу, керувати учасниками судового процесу.

На жаль, наведена схема кваліфі­кації юриста (судового працівника) залишилася на папері і не одержала втілення в практику підбору юридичних кадрів. При підборі суддів перевага віддавалася особам, що володіли, головним чином, ідейно-політичними якостями, під якими розу­мілося пануюче тоталітарне мислення з партійно-державною владою і її ідеологією, а не людиною як вищою цінністю.

Значний внесок у розробку «Моделі фахівця — випускника школи...» був внесений Київською вищою школою МВС (1981).

Запро­понована структура якостей випускника включала:

1) загальні якості — знання, уміння і навички, властивості фахівця;

2) конкретні аспекти їхнього прояву:

а) ідейно-політичні;

б) професійні;

в) організаційно-управлінські;

г) морально-стичні;

д) соціально-психологічні.

Переломним моментом у розробці професійного паспорта юриста стало затвердження Міністерством вищої освіти СРСР «Кваліфіка­ційної характеристики юриста» за фахом «1801 — правознавство» (09.12.1982 p.).

Цінність цієї характеристики полягала в:

1) визначенні її значення для професійного призначення юриста;

2) переліку вимог (що повинен знати і вміти юрист), котрі пред'являються до нього під час здійснення професійної діяльності;

3) позначенні 5-х спеціалізацій: державно-правової; господарсько-правової; судової і прокурор­сько-слідчої; слідчо-криміналістичної.

Відповідно до цих спеціалізацій були побудо­вані типові навчальні плани всіх юридичних вузів країни.

Новий важливий крок у розробці моделі кваліфікаційного паспорта юриста був зроблений Харківським юридичним інститутом (Національна юридична академія України) у 1989 р.

У ква­ліфікаційній характеристиці випускника юридичного вузу за фахом «Правознавст­во» було виділено дві частини: загальна — містить вихідні положення про професію юриста; особлива — містить соціальну характеристику діяльності юриста-професіо­нала з таких спеціальностей: юрисконсульт, суддя, прокурор, помічник прокурора, слідчий, адвокат.

У 1994 р. Міністерство освіти України затвердило освітньо-професійну програму вищої освіти за напрямком — «Право» і спеціальністю — «Правознавство».

Національним університетом внутрішніх справ (м. Харків) у 1994—1997 pp. була затверджена кваліфікаційна характеристика фахівця — випускника таких спеціальностей: слідчо-криміналістична (слідство в органах внутрішніх справ); слідчо-криміналістична (дізнання в органах внутрішніх справ); інформаційно-аналітична (забезпечення діяльності в органах внутрішніх справ); оперативно-економічна; фінанси і кредит; бухгалтерський облік і аудит; адміністра­тивний менеджмент; інформаційні системи в менеджменті; практична психологія; со­ціальна робота; правоохоронна діяльність.

Згідно до Закону України «Про вищу освіту»

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 37-38, ст.2004)