Рекомендації педагогам-реабілітологам щодо їхньої роботи з «важкою дитиною».

В. Калошин та Н. Козінчук вважають, що подальше розгортання бесіди залежатиме від того, наскільки ефективно педагог зможе скористатися такими порадами:

1) не відштовхуйте, а залучайте до співробітництва. Досвід роботи у школі багатьох учителів свідчить, що часто педагог бачить у батьках людей, які ставляться до нього не досить доброзичливо. Тому, намагаючись заздалегідь запобігти їх можливим запереченням, він починає бесіду у владному менторському тоні, починає повчати, докоряти. У такий спосіб можна тільки відштовхнути співрозмовника. Ні про які сумісні дії тут і мови не може бути, оскільки батьки починають жаліти свою дитину, звинувачувати вчителя, який у бесіді з ними виявився такою безапеляційною людиною;

2) намагайтеся зрозуміти почуття батьків вашого учня, проектуючи сумісні дії, знайдіть у них опору. Позитивне особисте ставлення до співрозмовника, стримана доброзичливість, щирість будуть проявом доброї волі і першим кроком до співробітництва;

3) розвивайте у собі прагнення до рівної позиції з батьками. Якщо тільки школа займається „важкою” дитиною, а в сім’ї вона отримує негативний досвід, зусилля педагогів можна вважати марними. І, навпаки, відсторонення школи від виховання учня і передача його у руки працівників міліції або направлення на психіатричну експертизу при відсутності втручання батьків також малоефективне;

4) батькам подобається відчувати власну значущість. Один із найкращих способів залучення батьків до співробітництва – підкреслення їхньої особистої ролі в цьому процесі. При нагоді слід показати безпідставність орієнтації батьків тільки на професійну кар’єру, намагайтеся зруйнувати їхній внутрішній егоцентризм, зайнятість лише власними проблемами. Покажіть, що у зміст людського „Я” входять не тільки моменти особистого життя, але і життя дитини як духовного продовження. Спробуйте укріпити впевненість батьків у собі, здатність налагодити життя та навчання своєї дитини;

5) покажіть батькам свою любов до їхньої „важкої” дитини. Психологічний контакт із батьками виникає відразу ж, як тільки педагог показує, що бачить позитивні риси у характері, її безсумнівні доброчесності. Слід пам’ятати, що часто дисципліну у школі порушують активні, ініціативні та самостійні діти, які схильні до лідерства. Погано вчаться ті, хто має розвинуті позашкільні інтереси, або ті, у кого навчання було погано організоване (часта зміна вчителів, низький рівень викладання, недосконалий зміст шкільної програми, використання батьками або вчителями негативних сугестивних методів впливу);

6) коли батьки бачать дружелюбні очі педагога і відчувають, що він теж турбується про благополуччя дитини, психологічний захист стає непотрібний. На цьому етапі варто спробувати використання різноманітних форм співробітництва. Традиційно вони представлені участю батьків у роботі шкільного батьківського комітету, керуванням секціями та гуртками, чим фактично і вичерпується діяльність батьків в освітньому закладі. Тут може прислужитися досвід занять батьківської школи В. Сухомлинського, що проводилися двічі на місяць, тривалістю півтори години відповідно такого поділу дорослих на групи: 1) майбутні батьки, які ще не мають дітей; 2) батьки дітей дошкільного віку, яким іти до школи через 1-3 роки; 3) батьки учнів 1-2-х класів; 4) батьки учнів 3-4-х класів; 5) батьки учнів 5-7-х класів; 6) батьки учнів випускних класів. Крім цього, в педагогічному арсеналі вчителя мають бути зустрічі з різними фахівцями (психологами, дефектологами, лікарями, юристами, дільничними інспекторами), які можуть висвітлити різні аспекти проблеми сімейного виховання, відповісти на питання, що непокоять батьків. Проте найбільш дієвою формою вважаються виступи тих батьків, які мали певні проблеми у вихованні дитини, подолали їх і в змозі у неформальній обстановці надати рекомендації, що здобуті у ході власного досвіду;

7) не намагайтеся будь-якою ціною відстоювати власну позицію. Це стосується тих випадків, коли співрозмовник прагне за будь-яких обставин довести правомірність власної думки. Успішною можна назвати бесіду не тоді, коли вчитель переконає батьків у власній правоті і зміцнить своє домінуюче становище, а тоді, коли він зможе залучити їх до активної участі у вихованні дитини;

8) обговорюйте проблему, а не особистісні якості. Позитивних результатів бесіди з батьками педагогу не досягти, якщо аналізувати риси характеру дитини, а насамкінець перейти до критики особистих якостей один одного. Розмова зав’язне у взаємних докорах, звинуваченнях, підозрах, у результаті чого педагог остаточно позбудеться підтримки батьків і йому нічого не залишиться, як вдатися до адміністративних засобів впливу на учня. Щоб уникнути такого результату, спрямуйте бесіду на обговорення проблем виховання;

9) сформулюйте перед батьками ваш психолого-педагогічний „діагноз” навчання і поведінки їхньої дитини: з яких об’єктивних і суб’єктивних причин вона погано вчиться і порушує дисципліну, що можна зробити, щоб поліпшити такий стан. Якщо дитина запустила навчальний матеріал, обміркуйте з батьками, як їй допомогти. Якщо припускається порушень дисципліни, постійно самостверджується, виявляє демонстративну поведінку, запропонуйте батькам пошукати соціально доцільні форми діяльності, що дозволили б дитині виразити себе;

10) продумайте з батьками й інші можливості сумісної роботи. При цьому дуже важливо, щоб вони відчули вашу впевненість у тому, що проблема з їхньою дитиною буде вирішена:

11) враховуйте особисті інтереси батьків. Дуже часто в бесіді з батьками педагог вимагає, щоб вони активізували свою участь у вихованні дитини, пропонуючи для цього звільнитися з роботи, перейти на пів-ставки, або залишити свої захоплення. Певною мірою такі вимоги обґрунтовані, але не можна серйозно сподіватися на те, щоб батьки після такої бесіди раптово змінили свою діяльність і стиль життя. Значно краще, якщо педагог визнає право батьків на цікаве і змістовне життя, але запропонує їм залучити до нього й дитину, проводити з нею якомога більше часу;

12) не вірте генетиці. Відомо, що вплив спадкових особливостей і сімейних умов має вирішальне значення у формуванні характеру та здібностей дитини, але цей вплив не безмежний. Кожен педагог, спираючись на власний досвід, може розповісти про випадки, коли з неблагополучної сім’ї виходила гарна дитини і навпаки. Рішучий вплив мало ставлення до дитини інших людей, їхня оцінка характеру і здібностей, що діяла як навіювання;

13) бажано також запрошувати на зустріч із батьками їхню „важку” дитину. Але ж, якщо замість доброзичливості, конструктивізму їх зустріти суцільними звинуваченнями, то нічого, крім прогресуючої ворожості зі сторони дитини та її батьків, не можна отримати. Дитина відчуватиме себе як обвинувачуваний у залі суду: червоніє, блідне, мовчить, ледве витискує з себе якесь зізнання, сердиться, грубить. Батьки реагують приблизно так само, після чого посилюють тиск на дитину. Разом із тим, якщо педагог зустрічається з батьками без дітей, то в останніх виникає підозра про планування дорослими змови проти неї. Крім того, значна частина важливої інформації, яку педагог повідомляє батькам, при переказуванні дитині зазвичай втрачається, в результаті чого дитина стає трохи дезорієнтованою.

Режим дитини в родині – сукупність різних видів діяльності й порядок їх чергування, що забезпечують найбільш сприятливі умови для розвитку дітей.

Виходячи з вищесказаного, пропонуємо педагогічним працівникам пропагувати в роботі з батьками такі принципи сімейного виховання (за М. Плоткіним):

- діти повинні рости в атмосфері любові, доброзичливості й розуміння;

- необхідно приймати дитину такою, якою вона є, і сприяти розвитку найкращого, що в неї є;

- виховуючи дитину, слід ураховувати її вік, стать, індивідуальні особливості;

- відносини з дітьми повинні будуватися на основі глибокої поваги та високої вимогливості;

- батьки повинні слугувати дитині прикладом для наслідування;

- в основі всіх видів життєдіяльності дитини, особливо молодшого школяра, має бути гра;