Самоосвіта вчителя літератури

Серед різноманітних форм підвищення кваліфікації вчителів самоосвіта займала й займає одне із головних місць.

Під самоосвітою вчителя-словесника, як і всякого педагога, розуміється система роботи, в процесі якої вчитель поширює, поглиблює і вдосконалює свої знання, опановує досягненнями сучасного літературознавства і мето­дики, передового педагогічного досвіду, оволодіває новими, більш вдоско­наленими практичними вміннями, необхідними в роботі, і на цій основі підвищує ефективність своєї педагогічної діяльності.

■ Види самоосвіти

Види самоосвіти вчителя літератури різноманітні: читання першоджерел, слухання радіо, перегляд телепередач, відвідування театрів, кіно, екскурси по літературних місцях, в музеї, слухання лекцій, участь в колективних фермах методичної роботи тощо. Але основою основ самоосвіти вчителя є ЙсР^го самостійна робота над літературою.

Самоосвіта вчителя-словесника повинна здійснюватись таким чином щсрб працювати на рівні сучасних вимог. Вона повинна бути скерована на _пі^двищення теоретичного рівня, більш глибоке вивчення творів українських та-- зарубіжних письменників, збагачення знань з літературознавства педагогіки, психології та методики викладання літератур.

щ Вимоги до змісту самоосвіти вчителя

Зміст самоосвіти кожного словесника - справа індивідуальна, оскільки _ві(і залежить перш за все від рівня підготовленості вчителя ще у вищому загкладі освіти. Вчитель сам повинен чітко визначити зміст самоосвіти. Від учгителя не вимагається обов'язкове складання плану самоосвіти на навчаль­ний рік або на весь період. Але, турбуючись в першу чергу про підвищення св ого науково-теоретичного рівня, вчитель-словесник вивчає нормативні документи про школу, вдосконалює свої знання з сучасного літературознав­ства, знайомиться з новими літературними творами сучасних письменників. Потрібна така самоосвіта, яка сприяла б осяганню глибини положень сучасної науки, засвоєнню основних, а не другорядних фактів, явищ.

Самоосвітою вчитель повинен займатись щоденно, систематично, а не від випадку до випадку, по можливості вести запис того матеріалу, що буде використано на уроках літератури та в позакласній роботі з цього предмет. Проведене нами анкетування серед вчителів ряду областей України показало, що більшість а них витрачає на самоосвіту щоденно не менше двох годин. Сюди входить вивчення досягнень педагогіки і психології, знайомство з літературознавчими працями, методичними посібниками та журналами, читання художніх творів. Багато шкіл щотижня виділяють для словесників вільний від занять день, що дає можливість використати його для самоосвіти.

Визначаючи зміст своєї самоосвіти, вчителя повинні враховувати те, що вони вже зробили в минулому навчальному році, які недоліки були у них в роботі. Так, скажімо, в минулому році важко давався аналіз великих епічних творів. В новому навчальному році слід будувати самоосвіту таким чином, щоб ліквідувати цю прогалину. Важливо звертатись не тільки до літературо­знавства і методичної літератури, а й вивчати цю проблему в тісному взаємо­зв'язку з відповідними питаннями, відображеними в дидактиці та психології.

У результаті поглибленої роботи над обраною темою, вчителі, як пра­вило, готують реферати. Це не означає, що словесник повинен готувати реферати з декількох тем. Немає потреби щорічно писати по декілька робіт, бо це вимагає серйозної підготовки і забирає досить багато часу. Достатньо, на наш погляд, протягом навчального року підготувати один реферат з ґрунтовно розробленої теми, яка включає в себе як засвоєні теоретичні положення, так і аналіз особистого досвіду і досвіду своїх колег. Робота над іншими темами може бути завершена вивченням літератури, складанням конспектів, тез, анотацій, планів, веденням записів на картках, виписуванням цитат. Зважаючи на велику завантаженість словесника, немає необхідності вимагати від нього детального конспектування всіх опрацьованих джерел. Сам вчитель обирає зручну для нього форму запису. Конспектування можна вести в зошитах і на окремих картках. Більшість словесників конспектує в зошитах той матеріал, який потребує збереження всієї системи викладу змісту книги або статті. Записи на картках доцільніші, коли вони можуть використовуватись на уроках літератури в процесі викладання: під час вивчення біографії письменника, під час роботи над текстами художніх творів, критичних статей і т.ін. Заповнені картки слід систематизувати та згрупу­вати за темами, що дає можливість посилатись на них в поурочних планах.

Самоосвіта словесника неможлива без особистої бібліотеки. Знаючи фонд своєї бібліотеки (а він, як правило, складається з суспільно-політичної, загальнопедагогічної, методичної, довідкової, художньої літератури і періодичних видань), розташування в ній книг, користуючись анотаціями, виписками, закладками, вчитель-словесник може швидко знайти необхідну книгу, використати її в своїй роботі. Великою допомогою в самоосвіті сло­весників є журнали: "Дивослово", "Українська література в загальноосвітній школі", "Українська мова і література в школі", "Зарубіжна література в навчальних закладах", "Слово і час". Досвідчені вчителі зберігають важливі та цікаві матеріали з цих видань в папках за тематичним принципом.

Таким чином, самоосвіта вимагає від словесника вміння чітко орга­нізовувати свій робочий час, цілеспрямованості, працьовитості. Самоосвіта вчителя - одна з складових частин його духовного життя, вона повинна поєднуватись з активною участю його в громадському житті, з культурним відпочинком.