Особливості правового статусу члена житлово-будівельного кооператива

· будівля, побудована кооперативом, є власністю ЖБК;

· член кооперативу має право володіти і користуватися житловим приміщення в цій будівлі, а за згодою кооперативу - розпоряджатися ним;

· член житлово-будівельного кооператива має можливість викупити таке приміщення і стати його власником;

· свідоцтво про право власності на житлове приміщення в кооперативному будинку видається на ім'я члена ЖБК, який повністю вніс свій пай.

Спорудження будинку не завершальна стадія діяльності кооперативу, а тільки початковий етап, оскільки в подальшому на кооператив покладається обов'язок щодо забезпечення експлуатації побудованого будинку. Законодавством передбачено, що житлово-будівельні кооперативи можуть також піддавати капітальному ремонту й реконструкції житлові будинки, здійснювати їх ремонт, реконструкцію та подальшу експлуатацію.

Організовуються ЖБК або за територіальною ознакою при місцевих органах виконавчої влади, або при підприємствах, установах, організаціях.

Оскільки після закінчення будівництва кооперативного будинку кожному члену кооперативу повинна бути надана окрема квартира (ст. 141 ЖКУ), число громадян, що вступають у організовуваний кооператив, повинна відповідати кількості квартир у будинку, запланованому до будівництва. Це положення закріплено і в Примірному статуті житлово-будівельного кооперативу.

• ОСББ- це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання та використання неподільного та загального майна

• Майнова основа – спільна власність на загальні елементи будинку

ОСББ в україні

• Добровільне об'єднання власників жилих та нежилих приміщень

• Добровільне членство в існуючих ОСББ

• Квартири та нежитлові приміщення, спільне майно в будинку не є власністю ОСББ

Кроки у процесі створення ОСББ

• Створення ініціативної групи

• Визначення кола власників жилих та нежилих приміщень у будинку

• Скликання установчих зборів

• Проведення установчих зборів

• Підготовка установчих документів до реєстрації

2. Злочини в кримінальному праві підлягають класифікації в залежності від ступеня вини, мети, покарання, яке може бути за нього призначено, стадії скоєння злочину тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 11 КК України, злочином є суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Отже, з об'єктивної сторони злочин може виражатися у формі дії або у формі бездіяльності. Під дією розуміється активна, свідома та суспільно небезпечна поведінка, а під бездіяльністю — невчинення винною особою певних дій, які вона мала вчинити за даних обставин. Як правило, особа, яка вчинила злочин, який потягнув суспільно небезпечні наслідки в результаті бездіяльності карається менше, ніж особа, яка активно діяла (порівняйте ст. 115 та ч.3 ст. 135).^[1]

Відповідно до ч.1 ст. 12 КК України, злочини залежно від ступеня тяжкості поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

· Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який можна призначити не більше 2 років позбавлення волі або більш м'яке покарання, крім покарання, за яке передбачається штраф у розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто понад 51 000 ₴).

· Злочином середньої тяжкості є злочин, за який максимальний термін покарання — не більше 5 років позбавлення волі або не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 000 ₴) штрафу.

· Тяжким є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 10 років, а також у виді штрафу у розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (425 000 ₴).

· Особливо тяжким є злочин, за який максимальне покарання — позбавлення волі на строк понад 10 років, або довічне позбавлення волі, або штраф у розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (понад 425 000 ₴).^[2][3][4]

Відповідно до ст. 13 КК України, злочини бувають закінчені та незакінчені. Закінченим злочином є злочин, який містить всі ознаки складу злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, а незакінченим — готування до злочину, замах на злочин та добровільна відмова від вчинення злочину.

· Готування до злочину — це умисне створення всіх умов для його вчинення, зокрема усунення перешкод, підшукування знарядь та засобів вчинення злочину (зброя, одурманюючі препарати, наркотичні засоби тощо; можуть бути як спеціального (отрута, пістолет виключно для вбивства), так і загального (кухонний ніж для різання їжі та для необережних вбивств)), підшукування співучасників, змова на вчинення злочину та інші заходи з метою підготувати всі умови для вчинення злочину. За готування до злочину невеликої тяжкості кримінальна відповідальність не настає. ^[5]

· Замах на злочин — це умисне (з прямим умислом) вчинення особою діяння, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця. Розрізняють закінчений (коли особа вчинила всі дії для вчинення злочину, але його не було доведено до кінця, наприклад, спроба вбиства, при якій потерпілого було лише поранено) та незакінчений (коли особа з причин, які від неї не залежали, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця), придатний та непридатний замахи.^[6]

· Добровільна відмова від вчинення злочину — це остаточне припинення особою будь-яких дій, необхідних для готування до злочину, від замаху на злочину, якщо при цьому об'єктивно ніщо не заважало цій особі довести злочин до кінця. Не є добровільною відмовою від вчинення злочину невдала спроба вчинити злочин, перерва для пошуку кращих обставин чи знарядь злочину. ^[7]

Крім цього, залежно від форми вини розрізняють умисні та необережні злочини (наприклад, ст. 121—122 та 128), злочини, вчинені вперше, та повторні злочини тощо.

Білет № 19