Право на пред'явлення позову

Об'єднання і роз'єднання позовів.

Зміни у позові.

Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода сторін

Забезпечення позову.

Література:

1. Цивільний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями 2016 р.: – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 204 с.

2. Закон України від 07 липня 2010 р. “Про судоустрій і статус суддів” // Відомості Верховної Ради України. – 2010.

3. Закон України від 05 липня 2012 р. “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 2012.

4. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бич-кової. – К.: Атака, 2006. – 384 с.

5. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Тертишніков В.І. – Х.: Ксилон, 2011.

6. Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X. : Право, 2011. - 1352 с. I8ВN 978-966-458-290-9

7. Цивільний процес України. Підручник / За ред. Є.О.Харитонова. - К.: Істина, 2012. – ст..536.

8. Цивільний процес. Навчальний посібник / С.В. Васильєв. - Х.: Эспада, 2012. – ст..464

9. Цивільні процесуальні документи. Посібник / С.О. Куринська. - К.: Прецедент, 2012. – ст..352

10. Цивільний процес України. Підручник / С.В. Ківалов, Р.М. Мінченко, С.О. Погрібний ін. - Х.: Одиссей, 2012. – ст.. 500.

Поняття позову

Позов розглядається законодавцем як належ­ним чином оформлена вимога про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин.

У науці цивільного процесуального права висловлюються різні думки щодо розуміння поняття позову. Наукова дискусія стосу­ється, насамперед, визначення його юридичної природи. З цього приводу існує три основні теорії:

1) моністична, відповідно до якої позов є єдиним поняттям як для матеріального, так і процесуального права. Науковці, які поді­ляють цю точку зору, вважають позов однією з правомочностей, що випливає з певного суб'єктивного права, а не самим поруше­ним чи оспорюваним правом. На їх погляд, позов має дві сторони: матеріальну і процесуальну, які органічно поєднані в єдиний ком­плекс, тобто матеріально-правова вимога об'єднана з процесуаль­ною вимогою.

2) дуалістична. її прибічники розглядають поняття позову окремо для матеріального права і для процесуального права, тим самим заперечуючи єдине матеріально-процесуальне поняття по­зову. Вони стверджують, що позов необхідно розглядати в двох площинах: в матеріально-правовій - як вимогу до зобов'язаної особи, і в процесуальній - як вимогу до суду про захист суб'єктив­ного права.

3) суто процесуальна визнає позов виключно процесуальною категорією, зауважуючи, що його юридична природа не має ма­теріально-правових елементів. Так, деякі автори вважали, що позов взагалі не пов'язаний з матеріальним правом, а є лише за­собом порушення діяльності суду (чи іншого компетентного ор­гану).

З'ясовуючи правову природу позову, необхідно мати на увазі деякі моменти.

По-перше, матеріально-правова вимога спрямована до відповідача, а процесуальна - до суду.

По-друге, у порядку по­зовного провадження розглядаються справи, в яких наявний спір (порушення, оспорювання чи невизнання) щодо цивільного, сімей­ного, житлового, земельного, трудового та іншого суб'єктивного права, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 15 ЦПК України).

По-третє, не можна ототожнювати позов з власне порушеним правом, адже останнє існує і до моменту порушення, а позов може виникнути лише після правопорушення.

По-четверте, позов не є діяльністю, адже він має не динамічний, а статичний характер, а діяльність, спрямовану на реалізацію позову, називають пред'явленням по­зову (ст. 118 ЦПК України).

Для з'ясування сутності позову необхідно визначити його мету, чи точніше, мету, яку перед собою ставить позивач, пре­д'являючи позов. Така мета має два аспекти - матеріально-правовий і процесуальний. Матеріально-правова складова мети позову полягає або в отриманні від відповідача певних благ, або у визначені статусу матеріальних правовідносин з відповіда­чем; а її процесуальний аспект виражається в прагненні позива­ча отримати від суду рішення, яке задовольнило б його позовні вимоги.

Позов як матеріально-правова вимога знаходить своє закріп­лення в особливій процесуальній формі - позовній заяві, тобто не можна ототожнювати позов і позовну заяву, що співвідносяться між собою як зміст і форма.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати таке визна­чення позову: позов - це належним чином процесуально оформ­лена матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушених, невизнаних чи оспорених прав, свобод чи ін­тересів, яка пред'являється через суд в порядку цивільного судо­чинства.

Елементи позову

Складовими частинами позову є його підстава і предмет. Ці елементи позову обов'язково повинні бути відображеними в позов­ній заяві.

Підстава позову - це ті юридичні факти, на основі яких пози­вач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права. Дані факти породжують позов. Вони вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем та на обґрунтованість вимог позивача. Законодавець так і називає під­ставу позову - «обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимо­ги» (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України).

До підстави позову може входити як один, так і декілька юри­дичних фактів. Підстава позову визначається на основі норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, проте позивачу вка­зувати відповідні норми не обов'язково, оскільки кваліфікація спір­них правовідносин є обов'язком суду.

Для прикладу розглянемо підставу позову про стягнення аліментів з одного з колишнього подружжя відповідно до ч. 4 ст. 76 СК Украї­ни, її складають: 1) розірвання шлюбу між позивачем і відповідачем, яке відбулося протягом трьох останніх років; 2) наявність обставин, що мають істотне значення, внаслідок яких один із подружжя (пози­вач) не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відпо­відну посаду тощо, у тому числі виховання дитини, ведення домаш­нього господарства, піклування про членів сім'ї, хвороба тощо; 3) потреба позивача в матеріальній допомозі; 4) факт того, що колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу.

Факти, які складають підставу позову, поділяються на:

1) факти активної підстави позову - вказують на наявність у по­зивача певного суб'єктивного права (наприклад, орендодавець по­силається на договір оренди, за яким він має право на отримання орендної плати). Дані факти є у всіх позовах і обов'язок доводити їх наявність покладається на позивача;

2) факти пасивної підстави позову - вказують на порушення відповідачем своїх обов'язків відносно позивача (наприклад, орендар не сплачує у встановлений термін орендну плату). Ці факти не є обов'язковими в позові;

3) факти приводу до позову - вказують на необхідність пред'яв­лення позову (наприклад, відмова орендаря сплатити орендну плату). Дані факти, зазвичай, позивачем не доказуються, оскільки їх наяв­ність презумується. Проте відповідач має право їх спростувати.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову характеризує те, на що спрямо­ваний позов. Він має випливати із спірних матеріально-правових відносин і підпадати під цивільну юрисдикцію суду. Так, в позові про стягнення аліментів предметом буде стягнення певних пла­тежів з відповідача, який добровільно не виконує свої обов'язки щодо позивача; в позові про розірвання договору довічного утримання внаслідок невиконання обов'язків набувачем предме­том буде вимога позивача (відчужувача) розірвати вказаний до­говір.

Від предмета позову слід відрізняти матеріальний об'єкт по­зову, яким є об'єкт суб'єктивного права, порушення, оспорюван­ня чи невизнання якого стало підставою позову. Зокрема предме­том позову про повернення майна із незаконного володіння буде відповідна вимога позивача до відповідача, а матеріальним об'єктом - відповідне майно, для повернення якого позивач звер­нувся до суду.

Види позовів

Класифікація позовів здійснюється за різними підставами. Тра­диційно їх поділяють залежно від процесуальної мети на: 1) позо­ви про присудження; 2) позови про визнання; 3) перетворювальні позови.

Найпоширенішими із вказаних видів є позови про присудження. Вних позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити пев­ну дію, яка відповідає його матеріально-правовому обов'язку пе­ред позивачем (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії (наприклад, припинити будівництво).

Характерною рисою позовів про присудження є те, що вони спрямовані на захист порушеного суб'єктивного матеріального права, тому після їх задоволення до особи можуть бути застосова­ні заходи примусового виконання відповідного обов'язку.

У позовах про визнання (про підтвердження) позивач просить суд визначити його взаємовідносини з відповідачем і встановити, якими мають бути їх права та обов'язки відносно один одного. Звертаючись з позовом про визнання, особа прагне захистити своє суб'єктивне право не від порушення, а від оспорювання чи невизнання. Рішення суду за таким позовом стосується встановлення наявності або відсутності певних прав. За позовом про визнання не вимагається примусити відповідача виконати певний обов'язок, адже для захисту суб'єктивного права достатньо задоволення су­дом позову.

Позови про визнання поділяються на позитивні та негативні. Позитивні позови про визнання спрямовані на встановлення наяв­ності певних правовідносин (наприклад, позов про визнання права власності на певну річ), а негативні - їх відсутності (наприклад, позов про визнання правочину недійсним).

Деякі науковці, крім вказаних вище видів позовів, виділяють ще перетворювальні (конститутивні) позови. Ці позови мають міс­це в тому разі, коли позивач вимагає від суду перетворити вже іс­нуючі правовідносини між ним і відповідачем, а саме змінити їх чи припинити. Такі позови випливають із суб'єктивного права особи в односторонньому порядку змінювати або припиняти певні правовідносини. Проте в окремих випадках, передбачених норма­ми матеріального права, вказане право уповноважена особа може здійснити самостійно без сторонньої допомоги. (наприклад, відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання на вимогу набувача може бути розірваний за рішенням суду).

Перетворювальні позови залежно від їх спрямованості поділя­ють на:

1) позови про зміну правовідносин (наприклад, про виділ част­ки в спільній власності);

2) позови про припинення правовідносин (наприклад, про розі­рвання договору).

Існують й інші класифікації позовів. Важливе практичне зна­чення має поділ позовів за характером спірного матеріального правовідношення (так званим матеріально-правовим критерієм) на: цивільні, сімейні, трудові, земельні та інші. При цьому позови в межах кожної з груп можуть бути поділені на різновиди за інституціональним підходом. Так, в межах позовів, що виника­ють з цивільних правовідносин, можна виділити позови про за­хист особистих немайнових прав, про відшкодування шкоди, про розірвання договору, про визнання договору недійсним, про за­стосування наслідків недійсності правочину тощо. Дана систе­матизація позовів дозволяє здійснювати узагальнення судової практики, вести профілактику правопорушень, а також визначати прогалини законодавства і напрямки їх усунення в процесі зако­нотворчості чи тлумачення норм права вищими судовими інстан­ціями.

Наши рекомендации