Методи навчання: сутність, природа, функції
МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИ ВИВЧЕННІ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
План
Методи навчання: сутність, природа, функції
Класифікація, основний зміст методів навчання
Оптимальний вибір методів навчання
Розвиток методів навчання
Методи навчання: сутність, природа, функції
Успіх викладання фінансово-економічних дисциплін залежить як від правильного визначення його мети та змісту, так і від способів досягнення цілей, тобто від методів навчання. Не дивлячись на те, що методи навчання застосовуються на практиці впродовж багатьох століть, їх теоретична розробка продовжує залишатись однією із найбільш складних проблем для сучасної дидактики.
Спостерігаючи за процесом навчання в школі, дидакти і методисти звернули увагу на надзвичайну різноманітність видів зовнішньої діяльності вчителя і учнів на уроці. Ці види діяльності і стали називати методами навчання: вчитель розповідає – він використовує метод розповіді; діти читають книгу – метод роботи з книгою; учень розв'язує задачі – метод розв'язування задач; учитель викликав учня для перевірки знань — метод усного опитування і т.д.
Кількість таких методів у різних авторів виявлялась надто великою, а найменування їх вкрай різноманітними. Виникла необхідність впорядкування цього широкого і багатогранного переліку методів. Для цього потрібно було вказати суттєві ознаки, за якими можна було б визначити, чи варто даний вид діяльності вчителя і учня називати методом навчання, чи це є якоюсь іншою характеристикою навчання. При визначенні сутності методів думки педагогів розійшлися: одні автори визначали метод як сукупність прийомів навчальної роботи, інші – як шлях, по якому учитель веде учнів від незнання до знання, треті - як форму змісту навчання, четверті – як спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, спрямованої на досягнення завдань навчання. При цьому майже всі означення вірні.
Будь-який метод є системою усвідомлених послідовність дій людини, які сприяють досягненню результату, що відповідає визначеній меті. Тому будь-який метод передбачає усвідомлену мету без чого взагалі неможлива цілеспрямована діяльність суб'єкта. Усвідомивши свою мету, людина здійснює діяльність, тобто систему дій, обумовлену засобами, що є в її розпорядженні. Отже, можна зробити висновок, що будь-який метод у дії передбачає поставлену мету, відповідну їй діяльність (систему дій), необхідні засоби, процес зміни об'єкта, досягнуту мету (результат застосування методу).
Але метод навчання характеризується певними особливостями, обумовленими тим, що учень, який слугує об'єктом впливу вчителя, є одночасно і суб'єктом, тобто особистістю, від інтересів і волі якої залежить її діяльність у відповідності з діями вчителя. Якщо вчитель не викликає в учнів мети, що відповідає його завданням, то акт навчання не може відбутися і метод впливу не досягне очікуваного результату. При цьому мета учня не обов'язково повинна співпадати з метою вчителя, вона повинна тільки відповідати їй. Адже, коли вчитель дає завдання, маючи на увазі повторити використання якогось правила, то в учня виникає тільки бажання виконати дане завдання.
Таким чином, метод навчання передбачає, перш за все, мету вчителя і його діяльність з допомогою наявних у нього засобів. В результаті виникає мета учня і його діяльність завдяки наявності відповідних засобів. Під впливом цієї діяльності виникає і здійснюється процес засвоєння учнем навчального змісту, досягається визначена мета або результат навчання. Цей результат слугує критерієм відповідності методу меті. Отже, будь-який метод є системою цілеспрямованих дій учителя, які забезпечують організацію пізнавальної і практичної діяльності учня, засвоєння ним змісту і тим самим досягненню мети навчання. Іншими словами, метод навчання передбачає обов'язкову взаємодію вчителя і учня, спрямовану на організацію навчання учня, а в результаті цієї діяльності реалізується процес навчання, засвоєння учнем змісту освіти.
Сьогодні традиційно метод навчання визначають як спосіб взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності педагога і студентів, спрямованої на реалізацію цілей навчання, або як систему цілеспрямованих дій педагога, які організують пізнавальну й практичну діяльність студентів і забезпечують розв'язання завдань навчання. Уже в самому визначенні методу закладено бінарний (двоякий) підхід до його трактування, що полягає в єдності методів викладання і методів учіння. Таким чином, у методах навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання навчальної функції – викладання; а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями та навичками – учіння.
Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів: гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання); логіко-змістовий (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу); психологічний (урахування психологічних механізмів пізнання); педагогічний (досягнення навчальної мети)
Отже, метод навчання – це сукупність прийомів та способів організації навчально-пізнавальної діяльності студента, навчальної взаємодії викладача і студентів та студентів між собою, з природним і соціальним середовищем. Метод викладання– це спосіб досягнення викладацької мети.
Прийомнайчастіше визначають як складову частину або конкретний різновид методу. Наприклад, метод розповіді, залежно від цільового призначення і прийомів, які його реалізують, може втілюватися в описі, оповіданні, поясненні, доведенні, міркуванні, елементах драматизації. Бесіда може мати характер відтворення або евристичного пошуку.
У процесі навчання методи і прийоми використовуються в різноманітних поєднаннях. Один і той же спосіб діяльності учнів в одних випадках може бути як самостійний метод, в інших – як прийом навчання для активізації сприйняття студентами навчального матеріалу, поглиблення знань, стимулювання пізнавальної діяльності.. Наприклад, пояснення, бесіда є самостійними методами навчання. Якщо ж вони епізодично використовуються викладачем в процесі практичної роботи для залучення уваги студентів до виправлення помилок, то пояснення і бесіда набувають значення прийому навчання, що є складовою методу вправ.
Методи навчання нерозривно пов'язані з методами мислення, які у процесі організації навчальної взаємодії викладача і студентів забезпечують можливості проникнення у сутність предметів та явищ. Серед них індукція та дедукція, сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, порівняння і співставлення, диференціація та інтеграція.
За своєю сутністю методи навчання мають суспільну природу. В їх об'єктивній основі лежать методи пізнання людьми реальної дійсності, способи обміну інформацією, їх спілкування у процесі пізнавальної діяльності. У процесі пізнання істини люди задовольняють потреби суспільного буття, здобувають необхідну їм інформацію шляхом повсякденного емпіричного пізнання об'єктивної реальності і за допомогою теоретико-експериментальних, наукових, соціальне розроблених методів. Та ким чином, об'єктивно існують три суспільних джерела, які живлять дидактику у складному процесі розробки, творчого утворення методів навчання: наукове пізнання, звичайне пізнання, способи обміну інформацією Методи навчання синтезують, включають в узагальненому вигляді способи пізнання усіх трьох джерел, в цьому їх специфічна особливість.
Щоденне емпіричне наукове пізнання включає такі методи, як спостереження (упорядкована, цілеспрямована система сприймань досліджуваних явищ, їх властивостей, зв'язків, відношень, яке дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання), вимірювання (визначається відношенням однієї вимірювальної величини до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірювальної), порівняння (робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання), абстрагування (мислене відволікання від неістотних властивостей явища, котрі вивчаються), аналогія (метод, у відповідності з яким на підставі подібності предметів і явищ за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками), моделювання (дослідження об'єктів за їх моделями), формалізація (метод, за допомогою якого змістовне знання відображається у формалізованій мові).
Перероблені із загальнонаукових, дидактичні методи мають дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина у своїй основі обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні у будь-якому методі, незалежно від того, який викладач його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також мета, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю викладача, його творчістю, майстерністю, особливостями студентів, конкретними умовами. У дидактиці питання співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у методі вирішене не до кінця: одні науковці вважають, що метод є лиш об'єктивним утворенням, нині, навпаки, - творчістю викладача. Безперечним єте, що об’єктивна частина дозволяє науковцям розробляти теорію методів, рекомендувати викладачам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, методи є сферою вияву високого викладацького мистецтва.
Методи навчання виконують такі функції: освітню, виховну, розвиваючу, мотиваційну, контрольно-керуючу. При підготовці до заняття викладач обирає оптимальні методи, передбачає, які функції може виконувати кожен з них І яка повинна бути їх структура, щоб посилити, наприклад, мотиваційну І виховну, освітню та розвиваючу функції навчання. Розглянемо основний зміст названих функцій.
Освітня функція методів навчання сприяє гармонійному, цілеспрямованому розвитку особистості спеціаліста в галузі економіки і фінансів. Ця функція найбільш успішно здійснюється в умовах цілеспрямованого вузівського навчання, при оптимальному виборі методів і прийомів викладання їх дидактичних структур та засобів, з обліком змісту навчального матеріалу. Для розвитку творчості, самостійності, управлінської культури використовуються проблемні питання, евристичні та пошукові завдання, рольові та ділові ігри.
Виховна функція невіддільна від освітньої. Застосування методів навчання сприяє організації правильних взаємовідносин між викладачем і студентами, між самими студентами. Коректні, гуманні й доброзичливі відносини викладача і студентів, стриманість, вимогливість у поєднанні із справедливою суворістю впливають на формування відповідного досвіду поведінки в них, позитивних загальнолюдських якостей, характеру і волі. Організація самостійної роботи з постійною перевіркою та оцінкою навчально-пізнавальної діяльності та корекцією їх результатів виховують у студентів наполегливість, почуття відповідальності за доручену роботу, за успіх виконання професійних завдань, акуратність та сумлінність.
Розвиваюча функція методів навчання тісно пов'язана з освітньою та виховною функціями. Нема спеціально розвиваючої діяльності та розвиваючих методів, кожний метод навчання здійснює розвиваючу функцію, одні більше, інші менше. Наприклад, проблемний, пошуковий характер спостереження, лабораторної або практичної роботи сприяє більше розумову розвитку, ніж репродуктивний або просто виконавчий.
Мотиваційна функція методу навчання передбачає формування спонукальних сил навчання, свідомості, підтримання та закріплення пізнавального інтересу на конкретному занятті. Це досягається шляхом включення відповідних прийомів у структуру методу, наприклад, посилення контрастності при викладанні матеріалу або при використанні наочності, показом парадоксальності в явищах фінансово-економічного життя, створенням раптових ефектів, які викликають подив, емоції враження, інтерес до змісту знань та до процесу їх здобування. Метод навчання повинен включати такі прийоми, які б викликали внутрішні імпульси, спонукали студентів до вирішення складних завдань, успішного подолання перешкод та труднощів при вивченні фінансово-економічних дисциплін. Цьому можуть сприяти прийоми, які утворюють проблемні ситуації, введення у структуру методів проблемно-пошукових, дослідницьких завдань, евристичних питань.
Контрольно-корекційна функція забезпечує успішне здійснення усіх інших функцій методів навчання. Якщо викладач не знає, як здійснюється та чи інша функція, він не може правильно корегувати методи навчання і керувати процесом викладання та навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Якщо викладач навчився контролювати здійснення освітньої функції, але не вміє контролювати мотиваційну чи розвиваючу функцію, тоді він не зуміє ефективно корегувати ні лекційні, ні дидактичні заняття. Тільки аналізуючи результати навчальної, трудової, оціночної діяльності та поведінки студентів у вузі, поза ним, викладач може зробити висновки про успіх викладання, засвоєння фінансово-економічних знань.
У методі навчання виявляються об'єктивні закономірності, мета і завдання, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика взаємозв'язку методу з іншими категоріями дидактики взаємо-зворотна: будучи похідними від мети і завдань, змісту, форм навчання, методи, разом з тим, виявляють зворотний вплив на становлення і розвиток цих категорій. Ні мета й завдання, ні зміст освіти, ні форми роботи не можуть бути реалізовані без урахування можливостей їх практичної реалізації, а саме таку можливість забезпечують методи. Вони ж обумовлюють темп розвитку дидактичної системи — навчання прогресує так швидко, наскільки дозволяють йому рухатися вперед використовувані методи.
В процесі навчання окрім методів використовуються засоби навчання.
Засоби навчання – це допоміжні матеріально-технічні засоби, матеріали, знаряддя, різноманітна поліграфічна продукція, яким властиві специфічні дидактичні функції і які в поєднанні з живим словом учителя та його вмінням із дидактичною доцільністю структурувати навчальний матеріал сприяють досягненню поставлених цілей навчання.
Різноманіття таких засобів можна було б звести до: 1) живого слова вчителя, майстерності його розповіді; 2) уміння педагога структурувати зміст навчального матеріалу таким чином, щоб він найбільше відповідав природі дитячого пізнання; 3) підручників, навчальних посібників, різноманітної додаткової літератури; 4) простих візуальних (наочних) засобів: моделей, муляжів, предметів; 5) технічних засобів навчання, які поділяються на: а) аудіо засоби або засоби слухової наочності (аудіо касети, СО - диски, магнітофонні записи, платівки); б) візуальні або екранні засоби; в) аудіовізуальні засоби або наочно-слухові (діафільми зі звуковим супроводом, кінофільми і кіно фрагменти); г) комп'ютер.