Розвиток писемності в історичному аспекті

ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ КАЛІГРАФІЇ

Керестень І.С., Рего Г.І., Кополовець С.М.

РОЗВИТОК ПИСЕМНОСТІ В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ

Історія письма – це, фактично, історія людства і в процесі навчання письма кожна дитина|дитя| немов би повторює його історію від передачі думки|гадки| і окремого слова за допомогою графічного зображення (малюнка) до свідомого виділення слів і звуків, але|та| в стислому вигляді|виді|.

За означенням письмо це - система графічних знаків, що сприймаються зором і здатні передавати мову

Відомо, що письмо виникло в сиву давнину через потребу передавати повідомлення людям, які відсутні в певний час і в певному місці. Воно пройшло довгий шлях від малюнкового, ідеографічного, піктографічного та ієратичного (скорописного) до складового, з якого й утворилося звукове письмо.

Історію розвитку писемності досліджували А. Буділович, А. Востоков, І. Срезневський, І. Ягіч та ін. Вони зробили висновок про те, що на початкових етапах свого розвитку письмо носило образотворчий характер|вдачу| – це були малюнки, що передавали інформацію.

Потім письмові повідомлення|сполучення| стали передаватися за допомогою окремих малюнків-знаків | (символів-ідеограм), тих або інших слів. Фактично малюнок став словом, і таке письмо получило назву ідеографічного. Цей перехід від графічного до ідеографічного письма був дуже складний, адже потрібне було, щоб за певним знаком (малюнком-символом) закріпилося значення - словесне або фразове. |та| Таким письмом не можна передати абстрактні поняття, бо воно дуже конкретне. Власне кажучи ідеографічне письмо не є|з'являється,являється| письмом як таким, оскільки|тому що| в ньому фіксується тільки|не лише| загальний|спільний| сенс повідомлення|сполучення|, а не|та| мова|промова| з|із| її граматичними і словарними особливостями.

До речі, багато вчителів|учителів| використовують ідеографічне письмо в процесі формування навику письма|навички| і для розвитку письмової мови|промови|, дозволяючи в «творах|вигадуваннях|» замінювати слова, які дитина|дитя| не може записати, малюнками. При цьому зникає страх, невпевненість, що сковує розвиток письмової мови|промови|. Адже виразити|виказати,висловити| свою думку|гадку| дитина|дитя| може достатньо|досить| повно і яскраво, а ось|от| записати все це вона навчиться набагато пізніше. Можливість|спроможність| заміни слів малюнками знімає цю трудність, сприяє розвитку письмової мови|промови| паралельно з|із| формуванням навику|навички| письма. Батьки теж|також| можуть спробувати з|із| дітьми такі «твори|вигадування|».

Зрозуміло, що таким означеним способом можуть бути передані винятково конкретні поняття, якими не обмежується жодна доросла людина. Тому навіть потреба висловити такі нескладні поняття, як «угору», «вниз», «посередині», «боротьба», «радість», «щастя» спонукає до винайдення спеціальних символів.

Для прикладу, у давніх єгиптян зображення людської голови означало горішню частину предметів, серця – середину, хвилястої лінії (води) - плач, крапки під горизонтальною рискою – поняття «внизу», крапки над рискою – «вгорі», і т.д.

Оскільки зображень конкретних предметів для передачі у писемній формі необхідної інформації при ідеографічному письмі, не вистачає, людина виробляє систему умовних знаків, так зване піктографічне письмо. Воно дає змогу висловлювати ширше коло думок і значно точніше, але водночас стає доступним розумінню значно меншого кола людей і лише попередньо ознайомленим з усіма символічними знаками.

Вік піктографічного письма складає 6-8 тисяч років. В той час люди, бажаючи|воліючи| передати інформацію, свої думки|гадки|, щоб записати їх, висікали, вирізували|вирізали| свої письмена на камені, металі, глині, дереві.

Але|та| ще зовсім недавно|нещодавно| елементи піктографічного письма використовували деякі народи Крайньої Півночі. Цей спосіб письма зустрічається також і зараз у деяких острів’ян басейну Тихого океану.

Відомий єгиптолог Ф. Леномар зауважує, що при читанні, зображені видимими знаками уявлення і поняття перетворюються вустами читаючого на слова, які відповідають в його рідній мові тим же уявленням і поняттям. Як наслідок, образні знаки, які первісно слугували тільки для безпосереднього, незалежного від мови, відтворення думок, стають виразниками певних звуків. Таким чином ідеографічне письмо поступово перетворюється на письмо фонетичне (звукове).

Етапи історії розвитку письма в стислій формі проходить|минають,спливають| практично кожна дитина в процесі навчанні|вченні|. |дитя| Давайте пригадаємо, як пише трьох-чотирьох річний малюк|маля|. Його «письмо» - це малюнок, що зображає|змальовує| те, що він бачить, що хоче передати, плюс палички, кружечки, що асоціюються у|в,біля| нього із зовнішньою стороною (графікою) письма. «Письмо» п’яти-шестилітніх дітей| більш схоже на кросворд: там і окремі слова, і букви|літери|, і малюнки. Це вже елементи ідеографічного та піктографічного письма.

Палеографи стверджують, що на земній кулі відомо чотири способи власне писемного висловлення думки:

1) живописне письмо (малюнкове, образне),

2) послівне,

3) складове,

4) буквене.

Усі ці способи зустрічаються нині у народів, які стоять на різних стадіях розвитку або відмежовані один від одного значними відстанями. Цивілізовані народи почергово долали кожну сходинку розвитку писемності або запозичували досконаліший спосіб у більш освічених сусідів.

Послівне письмо існує в наш час у Китаї. Багата література цього народу показує, що послівне письмо придатне для висловлення найскладніших думок. Незручність його полягає в тому, що для кожного слова потрібно особливий знак, тобто грамотній людині необхідно знати стільки знаків, скільки в мові слів. Щоб більш-менш оволодіти мистецтвом запису думок, необхідно вивчити принаймні 2000 знаків.

Складове письмо порівняно – значно продуктивніше, кількість складів в усіх мовах більш-менш обмежена. Проте, як вважають дослідники, у Китаї складове письмо не могло виникнути, бо їхня мова складається переважно з односкладових слів.

Зовсім інакша мова японців- найближчих сусідів Китаю: вона рясніє багатоскладовими словами. Первинно японці використовували малюнкове письмо, але в ІІІ ст.. н.е. вони попали під вплив китайської культури і запровадили в себе китайське письмо. Його знаки для японського слуху виступали в значенні окремих складів, тому запозичені були лише ті символи, які при озвучені відповідали складам, що входили до складу японських слів і письмо автоматично перетворилося на складове. Оскільки японська мова налічує небагато (всього 68 відкритих, прямих складів), то й сіллабарій (складовий алфавіт), порівняно з китайським нечисленний. Легкістю засвоєння відносної мало чисельності знаків пояснюється і та обставина, що японці й нині дотримуються складового письма.

Але|та| навіть після|потім| освоєння складу людина не відразу перейшла до виділення окремих звуків (фонем), а виділення|відокремлення| приголосних від голосних зажадало досить складної абстрактної роботи думки|гадки|. «І дотепер|до цих пір|, - пише відомий історик письма І. Фрідріх, - засвоєння окремості звуку, особливо приголосного, дається людині насилу» [1, с.115]. Не випадково школярі початкових

класів зазнають в цьому труднощів.

|літера| У всіх писемностях| є|наявний| системи знаків – графеми, відповідні одиниці мови|промови|, яка записується|занотовується|. У словесному письмі – це слова, в складовому – послідовність звучних звуків (не обов'язково складів), в буквеному значущий звук (фонема). |літера

Початки буквеної писемності знаходять у давніх єгиптян. Про походження їхнього ієрогліфічного письма нічого достовірно не відомо, оскільки найдавніші, знайдені вченими записи, зроблені понад 3500 років до н.е. В написах переважали ідеографічні знаки, але при записі власних імен ієрогліфи отримували значення літер. Ієрогліфи писалися як зліва направо, так і в зворотному напрямку. У якому напрямку слід читати текст, визначали за фігурками тварин, повернутих головою до початку тексту.

На будівлях (храмах, гробницях) ієрогліфи надзвичайно ретельно вибивалися спеціальними різцями і слугували для прикраси – це так звані монументальні ієрогліфи. На папірусах для швидкості написання їх контури спрощувалися. Такі ієрогліфи називалися лінійними. До ІІІ тисячоліття до н.е. лінійні ієрогліфи для зручності спрощуються настільки, що перетворюються на єретичне письмо, а у VІІІ ст. до н.е. складається скоропис, так зване демотичне чи народне письмо. Воно використовувалося єгипетськими купцями і ремісниками для ведення ділового листування й обліку.

В той же час з'являються|появляються| і легкі матеріали для письма: папірус, пергамент, полотно, папір; нові знаряддя письма: очеретяна паличка, кисть|пензель|, гусяче перо|пір'їна|.

Цікавим є той факт, що єгиптяни, які винайшли й іноді користувалися буквеним письмом, продовжували практикувати складне ієрогліфічне письмо. Це пояснюється світоглядною позицією і віруванням. Письмо у Єгипті виникло і розвинулося під егідою жерців і кожний ієрогліф вважався таємничим символом якогось божества чи священної речі, даром три великого бога Тоута. Відмова від усталеної системи письма була

рівносильна віровідступництву.

|вдачі| Алфавітне письмо - історично найпізніший і найбільш досконалий вид письма. Його історичні витоки – в класичному грецькому алфавіті, створеному в 403 році до н.е., що включає 17 приголосних, і 7 голосних|гласних| букв|літери|, з|із| якого в свою чергу розвинулося слов'яно-кириллівське| письмо – українське, російське, болгарське, сербське та інші.

Виключно звукове і саме буквене письмо вперше зустрічається у східних сусідів давніх єгиптян – у фінікіян. Не виключено, що вони запозичили його з ієратичного письма близько ІІ тисячоліття до н.е., внісши суттєві зміни.

Дослідники І. Срезневський і І.Ягіч вважають, що саме на основі фінікійського алфавіту будується послідовність літер у більшості алфавітів і насамперед у давньогрецькому. Спочатку фінікіяни писали у напрямі від правої руки до лівої, як народи Азії. У тому ж напрямі почали писати і давні греки, запровадивши у себе фінікійські букви.

Такий спосіб видався їм не досить зручним, і тоді вони почали писати поперемінно: один рядок писався вліво, інший вправо. Цей спосіб отримав назву – «письмо борознами» - за аналогією з тим, як орач повертає соху. Поступово впевнившись, що найзручніше розташовувати рядки, ведучи їх від лівої руки до правої, греки почали постійно дотримуватись цього напрямку. За часів Геродота, приблизно 450 року до н.е. цей спосіб став загальноприйнятим. Із зміною напряму письма змінився й почерк – літери дзеркально повернулися у протилежний бік.

Від греків мистецтво письма переймають латинські народи, у яких грецький алфавіт зазнає суттєвої трансформації. Істотні видозміни писемних знаків, знарядь письма, напрямів та ін. Поступово утворюють різні почерки, з яких найхарактерніші стають загально розповсюдженими.

Палеографи розрізняють чотири роди почерків:

1. Заголовне чи квадратне письмо: основою для написання літер слугує квадрат (у чистому вигляді зустрічається у найдавніших написах на камені).
2. Уставне письмо: букви мають більш округлі форми, деякі виходять вгору чи вниз за межі рядка.
3. Курсивне письмо (в’язаний скоропис): відрізняється від попереднього тим, що літери не стоять розрізнено, сполучені (сплетені) між собою і відповідно до чого видозмінені.
4. Рядкове письмо (напівуставне), для якого характерні сполучені між собою літери і наявність букв двох видів: великих (початкових) і малих (рядкових). Сформувалося воно у ІХ ст. і є загальноприйнятим сьогодні в Україні.

Щодо власної слов’янської писемності, ми маємо недостатньо відомостей, однак вченими доведено, що вона існувала ще у дохристиянські часи. Висловлюється думка, що наші предки мали писемність в епоху трипільської культури.

О. Любар і Д. Федоренко вважають, що на той період в Праукраїні існувала писемність на основі семи алфавітів, найбільш поширений з яких називався іллірійським. Ці ж вчені твердять, що скіфи, які населяли територію сучасної України, мали два види звукового письма.

Основоположники церковнослов’янської азбуки Кирило і Мефодій обрали за основу уставне письмо, бо мали на меті написання слов’янською мовою богослужбових книг і Святого Письма. Цією азбукою і послугувалися на Київській Русі з ІХ ст. до 1707 року.

У 1707 році в Російську імперію на запрошення Петра І з Голландії приїздять друкарської і словолитної справи майстри і привозять з собою три азбуки нововинайдених російських літер з матрицями і формами. З цього часу в імперії запроваджується спрощений російський скоропис, відмінний від церковнослов’янського.|лише| Люди стали писати загальновживаним європейським шрифтом за зразком латинських букв|літер|. Письмо значно спростилося, але|та| шрифт залишався все ще достатньо|досить| химерним. Процес навчання|вчення| письму був тривалим, а бажаної швидкості досягти було важко|скрутно|. З часом|згодом| навчання|вчення| письму ввели|запровадили| в курс початкової школи як навчальний предмет. Каліграфія входила в цикл предметів мистецтва. Важливо було писати

красиво і швидко|швидко|.

|поважно| Потреби суспільства|товариства| в письмі, що розширювалися, розвиток діловодства і різноманітного|всілякого| листування вимагали подальшого|дальшого| спрощення шрифту для прискорення і збільшення об'єму|обсягу| вироблюваних записів. Цивільний|громадянський| шрифт, який був створений ще при Петрові I, вже не задовольняв запити суспільства|товариства| в скорописі.
На початку XX століття|віки| з|із| новою гостротою|дотепом| стало питання про спрощення письмового шрифту.

Розповсюдження|поширення| машинопису, введення|вступ| в ужиток|побут| авторучок, збільшення об'єму|обсягу| потоку інформації постійно вимагали внесення також змін в письмовий шрифт.

Письмо, якому учать|вчать| в нашій школі – це українське курсивне письмо. Слід сказати, що його графіка мінялася протягом сторіч|століть|.

Збиралися найбільш раціональні, прості в написанні графічні форми, і майже у такому вигляді як зараз, вони склалися вже в ХVІІІ столітті|віці|.

До початку 70-х років минулого століття в українській мові був прийнятий шрифт, який складався з красивих форм та безвідривних за написанням літер. Під час їх письма застосовувалися волосяні і натискові лінії, різного роду загини з крапками і інші складні фігури, написання яких вимагало від учнів багато часу і сил.

У 1972 році у зв’язку з переходом на письмо з автоматичними і кульковими ручками в Україні відбулася реформа написання великих і малих літер. У результаті цієї реформи відбулося спрощення у написанні окремих елементів букв (Аа, Бб, Вв, Гг, Дд, Сс, Кк, Нн, Фф) та певних цифр (2,3,5,6,7,9).

А 31 липня 1985 року для полегшення шестирічним дітям оволодіння письмом, колегією Міністерства освіти України внесено зміни в накреслення окремих великих літер (А,Б,В,Д,Н,П,Т,Р,Ю) і трьох малих (с, н, ю ), а також в існуючу систему навчання письма в початковій школі.

З метою уніфікації графіки, відпрацювання методичного апарату написання цифр, букв та їх з’єднань, полегшення роботи вчителів в 2000 році було створено робочу групу для розроблення «Єдиних зразків каліграфічного письма цифр, українських і російських букв та їх з’єднань» під керівництвом головного наукового співробітника інституту педагогіки АПН України, дійсного члена АПН України, доктора педагогічних наук, професора Вашуленка М.С. У складі робочої групи працювали фахівці з досвідом в галузі каліграфії: Прищепа О.Ю., доцент лабораторії початкового навчання Інституту педагогіки АПН України, кандидат педагогічних наук; Кубинський М.В., доцент Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, кандидат філологічних наук; Трунова В.А., доцент кафедри педагогіки і методики початкового навчання Ізмаїльського гуманітарного університету, кандидат педагогічних наук, спеціалісти департаменту загальної середньої і дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, методисти Науково-методичного центру середньої освіти та Науково-методичного центру організації розробки та виробництва засобів навчання, вчителі-практики, методисти.

18 липня 2003 року Колегія Міністерства освіти і науки України враховуючи результати роботи групи затвердила єдині зразки каліграфічного письма цифр, українських і російських букв та їх з’єднань.

Особливості сучасних шрифтів полягають у застосуванні безнатискового, ритмічного і відривного написання букв української абетки.

Безнатискове письмо здійснюється кульковою ручкою з пастою синього кольору. Воно не має волосяних ліній, що веде до спрощення окремих літер і до наближення у написанні малих і великих літер. Крім того, посилюється різниця в накресленні багатьох літер, що дає можливість учневі розрізняти букви під час читання і письма.

Важливою ознакою є відривність письма, оскільки знято жорсткі вимоги до безвідривного письма.

По-перше, таке письмо було надзвичайно складним для дітей, бо вся увага приділялася написанню різних способів поєднання, подвійному обведенню окремих елементів. Окрім цього, безвідривне письмо не сприяло формуванню швидкого красивого накреслення літер.

Однак безвідривне поєднання зберігається при написанні деяких літер, коли цього вимагає природа самої літери: овальні і на півовальні накреслення.

Пошуки найбільш раціональної графіки йдуть в різних країнах. У останні десятиліття в США, Англії, Канаді і інших країнах набуло поширення так зване письмо «скрипт» (script), в якому букви|літери| по конфігурації представляють|уявляють| щось середнє між рукописним і друкарським шрифтом, пишуться вони всі з|із| відривом («друкуються»). Таке письмо досить успішно використовується на початкових етапах навчання|вчення|, і на наш погляд, доцільно використовувати письмо такого типу при навчанні|вченні| дітей, що мають труднощі [2,с.11-13].
Таким чином, історія письма – це історія людства. І кожна людина, дитина|дитя| при навчанні|вченні| письму повторює історію писемності від самого її виникнення і до теперішніх часів, від малюнків до українського курсивного письма.