Собливості формування вітчизняної педагогічної деонтології ( Г. Сковрода, С. Русова, Т. Г. Лубенець, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський).

емінар №1.

1. Роль і місце педагогічної етики у працях відомих педагогів ( Я. А. Коменського, Я. Корчак, В. О. Сухомлинський)

Значний внесок у розроблення проблем педагогічної етики зробив чеський мислитель-гуманіст Ян-Амос Коменський (1592-1670). Він зазначав, що не кожний педагог гуманно ставиться до дитини. Виголошуючи постулати про справедливість, гідність, вони здаються учням ангелами, однак у буденному житті поводяться як нестримані, грубі, заздрісні, слово в них не відповідає справі. Такі педагоги не є справжніми носіями педагогічної етики, вони всюди "шукають закону, на папері написаних правил, як чинити", тоді як слід керуватись совістю. Педагогічна етика, на думку Я.-А. Коменського, усуває негативні явища в педагогічному колективі, наприклад коли помилка чи невдача одного педагога викликає радість та глузування інших. Любов до справи, дітей, спільна мета гуртують педагогічний колектив. У "Великій дидактиці" (1632), "Законах добре організованої школи" (1653) Я.-А. Коменський акцентував, що вчителями повинні бути люди набожні, чесні, діяльні та працьовиті, які є зразком доброчесності і зобов'язані прищепити її іншим. Ці вимоги збігаються з поглядами педагогів Києво-Могилянської академії, братських шкіл України - Стефанія Зизанія, Кирила Ставровецького, Симеона Полоцького, Григорія Сковороди та ін. Так, у статуті Львівської братської школи наголошено, що "дидаскал, або вчитель цієї школи має бути благочестивий, розсудливий, смиренно мудрий, лагідний, стриманий, не п'яниця, не блудник, не хабарник, не сріблолюбець, не гнівливий, не заздрісний, не сміхо-творець, не лихослів, не чародій, не байкар, не прихильник єресей, але прихильник благочестя, який у всьому буде взірцем добрих справ".

Вагомий внесок у розроблення проблем сучасної педагогічної етики зробили педагоги А. Макаренко, Г. Ващенко, В. Сухомлинський. Теорія виховання А. Макаренка ґрунтується на вихованні особистості педагога в активній діяльності, системі моральних відносин і залежностей між індивідами. Він вважав, що педагогічна мораль має поєднувати суворі вимоги до людини і глибоку повагу до неї. Учитель має бути досконалим не лише внутрішньо, а й зовнішньо (спілкування з дітьми, педагогічний такт, зовнішній вигляд).

Однією з найпоширеніших педагогічних помилок А. Макаренко вважав переконання в тому, що діти - лише об'єкт виховання: "Діти - це живі життя, і життя прекрасні, і тому треба ставитись до них, як до товаришів і громадян, треба бачити і поважати їх права і обов'язки, право на радість і обов'язок відповідальності".

Ідеї А. Макаренка творчо розвинув у педагогічній теорії і практиці В. Сухомлинський. Він наголошував, що вчитель повинен приваблювати вихованців, надихати їх своєю цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, переконань, морально-етичних принципів, інтелектуальним багатством і працьовитістю. Педагог виховує передусім своєю думкою і мисленням. Він має бути провідником до вершин моралі та культури. На думку В. Сухомлинського, "любов вихователя до вихованців - не готове почуття, з яким він прийшов на ниву педагогічної праці. Це невсипуща, важка й захоплююча творча праця, в якій утверджується ідейна, моральна єдність колективу як єдиного цілого".

Педагогічна етика В. Сухомлинського основувалась на любові, ласці, добрі: "З першого дня перебування дитини в школі я прагну берегти й розвивати сердечну м'якість, тонкість почуттів. Від того, наскільки тонкими, тактовними, ніжними, чутливими до навколишнього світу будуть почуття дитини, залежить моя влада над нею".

Проблемами педагогічної етики займався також український педагог Григорій Ващенко (1878-1967). У своїх працях "Загальні методи навчання" (1929), "Завдання виховання української молоді" (1957), "Виховання волі і характеру" (1952), "Основи естетичного виховання" (1957), "Виховний ідеал" (1946) тощо він висловив думку про те, що саме педагог має навчити молодь взірцево служити Богові та Батьківщині. В основі його педагогічної етики - християнський ідеал.

собливості формування вітчизняної педагогічної деонтології ( Г. Сковрода, С. Русова, Т. Г. Лубенець, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський).

На формування вітчизняної педагогічної деонтології великий вплив мали Г.Сковорода, С.Русова, К.Ушинський, Я.Корчак, А.Макаренко, В.Сухомлинський. Ось тільки декілька ідей великих педагогів, які стали підґрунтям вітчизняної педагогічної де онтології:

"...треба завжди пам’ятати правило: якомога більше вимог до вихованця, якомога більше поваги до нього /А.Макаренко/.

"Виховання дітей потребує найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. В цих якостях повинна полягати найвища правда вашого життя" /А.Макаренко/.

"Мудрість влади педагога - це передусім його здатність все розуміти” /В.Сухомлинський/,

"Бути річкою, в якій зливаються гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень - це одна з вічних гілок педагогічної майстерності”. /В.Сухомлинський./

3. Шляхи трансформації педагогічних ідей етики педагога в сучасній педагогічній деонтології.

Деонтологія (від грецької належне вчення) – розділ етики, що розглядає проблеми обов'язку, сферу належного (того, що повинно бути), всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення. Термін запровадив 1834 І.Бентам, який вживав його для позначення теорії моральності в цілому.