У системі післядипломної педагогічної освіти 3 страница

Збирання діалектного матеріалу треба починати із запису лексики, найбільш доступної для гуртківців (діалектизми на означення виробничої діяльності людей, слова, що характеризують суспільні відносини тощо). Учні, записуючи слова, повинні стежити за тим, щоб бук ви відповідали звукам вимови інформаторів. Крім того. всі діалектизми слід подавати в реченнях і обов'язком'. ставити наголоси в них.

На одне заняття виділяється не більше двох-трьох тем, за кожною темою закріплюються три-п'ять гуртківців, то дозволяє уникнути помилок, неточностей у записі.

Коли матеріалу збереться багато, гуртківці приступають до написання словникових статей. У них слова записують у початковій формі за нормами українського правопису, в дужках діалектизм подають так, як він звучній у говірці (добре було б подавати фонетичною транскрипцією); обов'язковим є наголос, коли слово має два або більше складів; далі йде літературний відповідник чи пояснення значення слова, нарешті, приклад - речення, в якому виступає слово-діалектизм. Якщо слово має кілька значень, вони всі фіксуються з відповідним роз'ясненням, коли з діалектним словом виступає фразеологізм, фіксується також і він.

Робота над діалектним матеріалом вносить багато цікавого й цінного в заняття літературного гуртка, розвиває в гуртківців дослідницькі навички, поглиблює їхні знання з літератури та мови.

Один-два рази на рік керівник організовує для гуртківців екскурсію пізнавального характеру з метою збагатити їхній словник термінологічною чи професійно-виробничою лексикою. Екскурсію організовують у бібліотеки, друкарні, радіовузла або телебачення.

Екскурсії як вид позашкільної роботи недуже поширені, хоч вони потрібні для збагачення життєвих вражень гуртківців, розвитку вміння спостерігати, вивчати і точно називати побачене.

2.5 Шкільний літературний музей

На екскурсіях в літературні музеї вивчаються й поглиблюються окремі програмові теми. Це своєрідні уроки, що винесені за межі класу. Можна практикувати поїздки або походи по літературних місцях, пов'язаних з творчістю якогось одного або кількох письменників. Найчастіше їх бажано проводити у канікулярний час. Можна виготовити спеціальний стенд - “Наша область у художній літературі", або «Наше місто у художній літературі». З метою активізації проведення різноманітних позакласних заходів, велику роль відіграють шкільні літературні музеї. Для їх створення не треба великих матеріальних затрат. Такі музеї можна організувати в школах, місцезнаходження яких пов'язане з перебуванням митців слова і є отчою землею для них (м. Новоград-Волинський - Леся Українка, с. Романівка Попільнянського району - Максим Рильський, с. Верхівня Ружинського району - Оноре де Бальзак, м. Житомир - В.Г. Короленко, Василь Земляк, Борис Тен, Ю. Крашевський та ін.). Учнівський колектив повинен створювати музей своїми руками. У таких музеях проводяться літературні читання, учнівські літературно-творчі конкурси, книжкові виставки, зустрічі з письменниками і діячами мистецтва, випускаються шкільні літературні газети і журнали тощо.

2.6 Літературні екскурсії і походи

Навчальні екскурсії та навчальна практика є обов'язковими та необхідними складовими навчально-виховного процесу. Вони передбачають створення умов для наближення змісту навчальних предметів до реального життя, спостереження та дослідження учнями явищ природи і процесів життєдіяльності суспільства, розширення світогляду школярів, формування в них життєво необхідних компетенцій, посилення практичної та професійно-орієнтаційної спрямованості навчально-виховного процесу.

Екскурсія збагачує учнів знаннями про матеріальне виробництво, людей праці, сучасні технології та техніку виробництва. Екскурсії розрізняють: а) за змістом - виробничі, біологічні, історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі та інші; б) за витратою часу - короткочасні та тривалі; в) за місцем у навчально-виховному процесі - вступні (на початку вивчення теми або розділу програмного матеріалу), проміжні (у процесі вивчення теми або розділу програмного матеріалу), підсумкові (у кінці вивчення теми, розділу). Екскурсії бувають тематичні та комплексні. Тематичні екскурсії проводяться у зв'язку з вивченням однієї або кількох взаємопов'язаних тем одного навчального предмета. Комплексні екскурсії проводяться на основі взаємопов'язаних тем кількох навчальних предметів.

Незалежно від типу та структури навчальних екскурсій, їх метою є спостереження реальних процесів виробництва та виробничих відношень, використання теоретичних знань на практиці. Разом із тим цілі екскурсії часто зумовлюються її типом. Наприклад, метою вступної екскурсії буде засвоєння опорних понять, формування образних уявлень про практичний досвід, ознайомлення з фактами, суть яких буде розкрита, розширена та поглиблена на наступних уроках.

Проведення екскурсії вимагає серйозної підготовки до неї як учителів, так і учнів. Процес підготовки до екскурсії охоплює організаційні, дидактичні, психологічні та виховні аспекти. Учителю необхідно уважно вивчити об'єкт екскурсії; вичленити проблемні питання, дати завдання учням; указати основні та додаткові джерела інформації; намітити маршрут екскурсії; указати приблизний перелік обладнання, необхідного для екскурсії, дату та місце її проведення; нагадати правила безпеки, яких потрібно дотримуватись під час екскурсії; розподілити учнів класу (класів) на підгрупи та дати їм конкретні доручення (вести записи, фотографувати, вимірювати). Підготовка учнів до екскурсії передбачає: оволодіння знаннями з відповідного навчального предмета, з'ясування завдання з набуття нових знань і поглиблення раніше набутих.

Невід'ємною складовою організації навчальної екскурсії є інструктаж з ознайомлення учнів з об'єктом спостереження, розробка технологічних карток спостереження, підготовка необхідних матеріалів для екскурсії, техніки безпеки.

Навчання у процесі екскурсії будується, в основному, на сприйнятті об'єктів, що спостерігаються; поясненні їх теоретичної та практичної значущості. Велику роль тут відіграють конкретне й образне мислення, уява учнів. Під час екскурсії найбільш повно реалізуються дидактичні принципи єдності конкретного та абстрактного зв'язку теорії із практикою, навчання з життям, свідомості та активності. Екскурсія має великі можливості для реалізації міжпредметних зв'язків (біологія, фізика, хімія, географія, література, історія), що сприяє формуванню системних знань учнів, умінь і навичок їх розумової та практичної діяльності.

Обов'язковим компонентом навчальної екскурсії є перевірка досягнень її мети та результатів. Оформлення результатів екскурсії може бути індивідуальним і груповим. З метою актуалізації знань і життєвого досвіду учнів, створення емоційного тла подальших уроків доцільно використовувати зібраний ними на екскурсії матеріал.

У процесі спостереження та аналізу навчальної екскурсії необхідно зосередити увагу на таких параметрах:

педагогічна доцільність теми екскурсії;

раціональна постановка цілей та завдань екскурсії;

тип екскурсії (літературна, краєзнавча, виробнича) й урахування її специфіки при організації та проведенні;

теоретична та практична підготовка учнів до екскурсії;

ознайомлення з екскурсійним об'єктом і складання плану екскурсії (інколи це маршрут, пункти спостереження; формулювання запитань для учнів, на які вони повинні отримати відповіді під час екскурсії);

інструктаж учителя із проведення екскурсії (психологічна, змістова та етична підготовка), уточнення й розподіл завдань серед учнів;

процес проведення екскурсії (організація спостереження, консультація в ході екскурсії, завдання та їх виконання учнями - малюнки, фото-, кінозйомки, записи на магнітну плівку);

поведінка учнів на об'єкті, їх зацікавленість тим, що спостерігають;

оформлення матеріалів екскурсії (альбом, вікторина, рукописні фільми, графіки, діаграми, доповіді, аматорські кінофільми);

результативність навчальної екскурсії (поповнення науковими та спеціальними знаннями, уміннями та навичками учнів; розширення світогляду, ерудиції, поля активного навчання та зіткнення з реальними речами, людьми, процесами, явищами; дисципліна, відчуття задоволення від побаченого, почутого під час екскурсії; якість оформлення матеріалів екскурсії, доцільність і можливість їх використання в навчально-виховному процесі).

. Шкільні літературні гуртки покликані задовольняти зростаючі інтереси учнівської молоді до літератури. Різновиди гуртків у школі: виразного читання, фольклорний гурток, літературно-творчий, літературно-музичний, літературно-драматичний, літературно-краєзнавчий, синтетичний (комбінований) літературний гурток.

Останній вид гуртка найбільш поширений у сучасних школах. Форми й методи занять його такі: голосне читання твору, художня розповідь і читання уривків, обговорення прочитаних книжок, складання заміток для газет, анотації та рецензії на прочитані книжки, доповіді та реферати учнів, бесіди вчителя, обговорення власних учнівських творів, літературні монтажі, конкурси, українські вечорниці, виготовлення різного роду наочних посібників тощо.

Планування роботи літературного гуртка: на півріччя, на чверть заняття проводяться раз у місяць, принцип добровільності у формуванні складу гуртка, урізноманітнення методів і форм проведення занять гуртка.

8. Найголовніша мета факультативних курсів для учнів 7-11 класів - сприяти розвиткові здібностей і нахилів учнів, поглибити знання з окремих літературних розділів або тем, збагатити усне і писемне мовлення учнів, продовжити виховання навичок аналізу літературних творів.

Шкільні програми з факультативів надають широкий простір для творчої праці словесника. Учитель має право доповнювати Їх іншими художніми творами, дещо упускати, дещо змінювати. Важливо, щоб на кожному занятті на повен голос звучало художнє слово, була показана національна своєрідність української літератури.

"Вивчення життєвого і творчого шляху письменника — важлива ланка в системі викладання літератури в школі. Насамперед це пояснюється тим що життя та діяльність визначного майстра слова є найкращим коментарем до його творів" [8, 186].

В теорії викладання літератури їй присвячено досить уваги, проте на практиці, як показують констативні спостереження, вивчення життєвого і творчого шляху митця викликає труднощі, вчитель не завжди вміє вдало подати матеріал, що призводить до зниження інтересу учнів до предмету. Окрім того, сучасна школа стоїть перед проблемою морального виховання особистості, а вивчення життєвого і творчого шляху письменника містить у собі значний виховний потенціал, окрім того, взаємовідношення вивчення біографії та власне літературного твору й досі залишаються не до кінця дослідженими.

Вивчення біографії митця в школі на уроках літератури було предметом дослідження вчених І.Є.Каплан, В.М. Дробота (вивчення біографії митця в єдності з його творчістю, головна мета вивчення біографії – висвітлення творчої еволюції митця та еволюції його світогляду), Б.Степанишина (вивчення особистості письменника, тобто перехід від хроніки життя до світогляду; біографія як знайомство з особою письменника), Є.Пасічника (вивчення біографії у нерозривному зв’язку з творчістю письменника, життєпис як джерело формування моралі), Н.Волошиної, Г.Токмань (екзистенційне викладання життєпису); методистів-практиків О.Демчука (різноманітні типи уроків вивчення біографії), Л.Овдійчук, С.Кравчук, Н.Супринової, В.Андрусенко, Н.Фіщенко, С.Привалової, В.Захарової, С.Жили, яким належать розробки з вивчення життєвого та творчого шляху українських письменників і методичні узагальнення.

нагору

Необхідність вивчення біографічного матеріалу та його особливості.

Існує ціла низка причин, з яких шкільне вивчення української літератури неможливе без розгляду життєвого та творчого шляху митця. Перш за все тому, що біографія – це ключ до творчості, на що часто вказували й самі письменники: "Про свої новели скажу тільки одно, — писав І.Франко, — що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився, або про котрі чув від свідків, малюючи крайобрази тих закутків нашого краю, котрі я, як то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінні, — всі вони частки моєї автобіографії" [8, 186].

Б.Степанишин вказує та той важливий момент, що "висококваліфікований вдумливий читач може пізнати особистість письменника — його світогляд, мораль, уподобання, характер, вдачу (темперамент), ставлення до природи і суспільства та інші грані – з самих його творів" [11, 179]. Натомість учень ще не володіє таким читацьким рівнем, тому для нього потрібне спеціальне вивчення біографії.

Життєпис письменника – це і можливість збагнути його епоху, час життя, адже більшість митців (і в цьому сила нашої літератури) були ще й активними громадськими діячами. Як писав Тарас Шевченко: "Історія мого життя є частиною історії моєї батьківщини". З біографії митця можна розкрити і вузлові моменти тогочасної історії: жах кріпаччини – з життя Великого Кобзаря, поліцейську монархію Австро-Угорщини – з біографії І.Франка, сталінські жахіття – з життєписів митців Розстріляного Відродження, круговерть еміграції – за життям письменників "празької школи" та "Нью-Йоркської групи".

Вивчення біографії має і культурологічну цінність. За словами О.Демчука, належне ознайомлення з життєвим шляхом письменників — це й своєрідна енциклопедія нашої культури. Наприклад, під час вивчення біографії Лесі Українки (коли йтиметься про її оточення) учні дізнаються про генія української музики Миколу Лисенка, видатного письменника і вченого-сходознавця Агатангела Кримського, талановитого художника Івана Труша, славетного фольклориста та історика Михайла Драгоманова, відомого голову Радикальної партії Галичини Михайла Павлика, знаменитого керівника "Київської громади" Михайла Старицького та ін. Вивчення біографії М.Рильського неможливе без розповіді про його батька - Тадея Рильського, а життя О.Олеся – без його сина О.Ольжича.

Проте чи не найбільший потенціал має біографія як засіб морального та світоглядного виховання учня. На це вказують практично всі методисти.

На матеріалах життєвого шляху письменника можна формувати у молодого покоління кращі моральні якості — любов до праці, рідного краю, свого народу, чесність, принциповість, високу ідейність. Ще в 1891 році визначний методист В.Острогорський, автор книжки "Двадцять біографій взірці російських письменників", адресованої молоді, зазначав, що ознайомлення життям відомих митців допоможе підростаючому поколінню самовдосконалюватися, стимулюватиме його творчі сили, облагороджуватиме його [8, 186].

Біографії видатних митців слова — надзвичайно цінний матеріал для роздумів на світоглядні і морально-етичні теми. Вони є, сказати б, школою самовиховання громадянина з чіткою програмою людинознавчого і народознавчого спрямування. Саме це мав на увазі Іван Франко, коли писав, що генії, обранці долі, великі і оригінальні в щасті та стражданні, що життєпис корифеїв літератури дасть змогу увійти в таємниці духа їхньої епохи, бо саме в них він міститься [3, 4-5].

Проте слід обережно використовувати життєписи з виховною метою, щоб в учня не сформувався узагальнено-негативний стереотип "всі боролись, повставали, всі великі, борці з тиранією, режимом тощо".

Г.Токмань виділяє такі завдання вивчення біографії письменника в школі: учні мають:

познайомитися з рисами особистості та долею митця;

зрозуміти особливості його творчого доробку — жанрові, тематичні, ідейні;

уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством у цілому;

дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті;

відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті.

Як сказано вище, формування образу митця як живої людини, близької учневі є однією з головних цілей вивчення біографії.

Таким чином, можна виділити такі мотиви (а, отже, і напрямки) вивчення життєпису письменника на уроках літератури:

ознайомлення через життя письменника з епохою, її культурним та мистецьким життям;

наведення міжчасових літературних та міжпредметних зв’язків;

знаходження додаткової інформації для розуміння творчості;

життя письменника – приклад для морального та світоглядного виховання.

нагору

Принципи вивчення життєпису митця.

Вчені-методисти, які присвячували свої розробки вивченню біографії мають подібні погляди на принципи її вивчення, проте є і розбіжності.

Є.Пасічник, говорячи про принципи вивчення життєпису, виділяє їх із особливостей біографічного матеріалу (хоча чітко їх не описує):

вивчення біографії в нерозривному зв’язку з творчістю;

вивчення біографії як підготовки до сприймання твору;

вивчення біографії в нерозривному зв’язку з епохою (принцип історизму);

при вивченні життєпису потрібно ставити конкретні специфічні завдання, що випливають з особливостей життя та творчості того чи іншого письменника;

акцентування уваги на неповторності кожного життєвого шляху;

всебічне освітлення особистості митця як живої людини з притаманними їй рисами характеру;

всебічне освітлення діяльності митця. [8, 188].

Г.Л.Токмань чітко виділяє такі принципи вивчення життя та творчості митця: історизм, актуальність, психологізм, екзистенційність, естетизм.

історизм: письменник зображується вчителем як історична особа, яка існувала в певну історичну добу в певному краї і вела з ними діалог. Митець своїм словом впливає на історичний час, стає з ним врівень, хоча результат їхніх стосунків може постати перед народом значно пізніше, по смерті поета.

фактуальність: розмисли й узагальнення не повинні підмінити конкретики долі художника — навпаки, абстракції мають слідувати за фактами, реаліями біографії. Життя насичене подіями, серед яких треба обрати кілька для оповіді. Вчитель акцентує факти, які були пороговими в існуванні митця, знакували повороти долі. Не обминає також подій повсякденного життя, щодення поета нерідко було нестерпним, суперечило його покликанню.

психологізм: розповісти про внутрішні спонуки вчинків, про те, що було в поетовому серпі, як рухалася його думка, чим боліла душа, вчитель зможе завдяки знанню творчості майстра, мемуаристики, а також через симпатію.

екзистенційність: письменник — унікальна особистість, слід переконати в цьому учнів, показавши неповторне в перебігу його думок, почуттів. фактів долі. Ми відповідаємо на питання: як він ішов до смерті? Яким обрав себе? Чи виявив своє неповторне "Я" серед людей? Чи знівелював його у натовпі? Чи пішов у "внутрішню еміграцію", відкриваючись лише перед аркушем паперу?

естетизм: творчість є суттю письменницького життя, він живе водночас у реальному світі і у світі своїх героїв - й невідомо, який з цих двох світів йому ближчий. Відтак учитель занурює школярів, як майбутніх читачів митця, в художні хронотопи його книг. вводить у коло їх персонажів, знайомить ", естетичними принципами автора [12, 119-120].

Дослідники наголошують, що історизм є наразі провідним принципом викладання життєпису письменника. Для України це природно: вітчизняні автори творили в умовах бездержавності, заборон на мову та вільне слово, зазнавали репресій, а то й страчувалися, наче люті злочинці. Крізь призму історії діти розуміють долю письменника, крізь особисту долю - історію батьківщини. Так, З.Савченко радить ненав'язливе спроектувати долю Є.Маланюка на історичний шлях України і зробити це, запропонувавши учням пояснити екзистенційний вибір поста в складних ситуаціях буремних подій епохи. Вона вважає, що при вивченні творчості Є.Маланюка доречним с розгляд не фактів біографії, а внутрішньої логіки подій, проблеми вибору і як той чи інший факт, події в житті поета знайшли інтерпретацію в його творчості [9, 125]. Походження з козацько-чумацького роду, участь у збройній боротьбі 1917-1921 рр. (старшина армії УНР) - все це сформувало Є.Маланюка як людину лицарського типу. Він завжди пам'ятав, що він сотник Маланюк.

Якщо життєвий шлях письменника пройшов місцями, де живуть учні, слід сказані про це автор стане ближчим школярам, якийсь містичний зв'язок між людьми, які ходять одними й тими самими вулицями, буде встановлено понад часом, що їх роз'єднує.

В.Андрусенко, наголошує, що важливим є визначення місце митця не тільки у літературному процесі, а й у поступі всієї цивілізації. Окрім того, звертаючись до психолого-педагогічного аспекту вивчення біографії, слід мати на увазі, що мова йде перш за все про самовиховання, і тому вчитель повинен виділити з життєпису морально-етичні категорії, що будуть орієнтирами [1, 43].

С.Жила у своїй статті, присвяченій вивченню біографії Довженка, наголошує на тому, що головною метою вивчення біографії все-таки не митець і його світ, а творчість письменника, тобто вивчення життєпису – пропедевтичний етап [5, 225].

Б.Степанишин наголошує на принципі екзистенційності (прямо не формулюючи), акцентуючи увагу на звернення не тільки до подієвого, а до емоційного досвіду учнів: "Поменше дат, назв, другорядної інформації, а побільше цікавих епізодів з життя письменника, до того ж епізодів з підтекстним зверненням до почуттів учнів. Учні часто запитують, яким письменник був у повсякденному житті як син, чоловік; батько, з ким і як дружив, як проводив дозвілля, чим захоплювався — аж до того, який одяг полюбляв. Для учня не так уже й важливо, до якої саме і масонської ложі належав письменник чи в котрому саме році , він переїхав на нове місце тощо. Зате для його виховання дуже важливо знати: щедрим душею чи черствим, чуйним чи егоїстичним був даний митець?" [11, 182].

Таким чином, за умови вивчення біографії відповідно до виділених принципів митець має постати перед учнями як історична особа, як конкретна доля, як жива людина, яка мислить та емоційно реагує на світ і своє перебування в ньому, як неповторна особистість, як митець, безсмертя якої у художньому спадку, залишеному нащадкам.

нагору

Джерела вивчення біографії

Джерелами вивчення біографії можуть бути:

Написане самим письменником, біографія якого вивчається: автобіографія, щоденник: записники; епістолярій; автобіографічні мотиви у творчості.

Написане його сучасниками: спогади; листи; присвяти; літературно-критичні статті; ювілейні та прощальні промови. Особливо цікавим с написане письменником про письменника-сучасника, колеги по перу краще ніж будь-хто розуміють і відчувають одне одного (М.Коцюбинський про І.Франка, Леся Українка про О. Кобилянську, М.Черемшина про В.Стефаника).

Написане науковцями: біографії; огляди творчості (літературні портрети).

Написане письменниками: біографічні художні епос, драма, ліроепос, лірика, есе ("Шрами на скалі" Р.Іваничука, "Іду до тебе" І. Драча. "Сковорода" П.Тичини. "Іван Вишенський" І.Франка, "Шевченко" Є.ІІлужника, "Тричі мені являлася любов" Р.Горака).

Музейні матеріали: родинні реліквії, особисті речі, рукописи, першодруки, фото, портрети пензля художника та інше. Історичні документи: протоколи допитів, постанови про арешт, тексти вироків, протести видатних людей проти несправедливих переслідувані, українських письменників (наприклад, документи про трагічні долі митців розстріляною Відродження, про В.Стуса). Документи про нагородження письменників-воїнів бойовими орденами та медалями. Учителеві слід використовувати й документи офіційної влади, і свідчення. що суперечили режиму в країні.

Звернення до мемуаристики сприятиме реалізації принципу екзистенційності при вивченні життєпису До жанрів мемуаристики належать такі: лист, щоденник, записна книжка, нотатки, літературний портрет, есе, оповідання, повість та ін. Науковець узагальнює досвід вчителів-майстрів: "Досвідчені вчителі-словесники знають, що почати розповідь про того чи іншого митця, чия творчість вивчається в даний момент на уроці літератури, можна з якогось влучного вислову, що яскраво характеризує його постать." Чимало таких оцінок можна почерпнути в сучасній українській письменницькій мемуаристиці. Наприклад, він радить почати урок про Г.Косинку зі спогадів його дружини Т.Мороз-Стрілець (Мороз-Стрілець Т. Голос пам'яті: Спогади - К.: Рад. письменник, 1989. -С.163). Пропонує також добирати з мемуаристики епіграфи уроку Як-от: "Музична ріка - найкраща характеристика для творчості нашого П. Тичини" (М.Рильський). О.Галич .зробив добірку уривків з мемуарної літератури, яка допоможе вчителеві підготуватися до цікавого, змістовного уроку. Постаті В.Винниченка, Є.Маланюка, П.Тичини, В.Сосюри, М.Рильського, А.Головка, М.Хвильового, В.Підмогильного, Г. Косинки, В.Яновського, М.Бажана, М.Куліша, Л.Малишка, О.Довженка, І.Багряного, О.Вишні, М.Стельмаха, Г. та Гр. Тютюнників, В.Симоненка, В.Стуса, О.Гончара подаються в напружених, екзистенційних моментах їх існування. У наведених коротких розповідях мемуарного характеру відбувається глибоке проникнення в душу митця, передається подія, слово, жест, відбивається живе враження від спілкування. Автор не оминає конфліктів - драматичних, а то й трагічних – з епохою, з людьми, із самим собою. Так. багатогранний конфлікт відбивають спогади про Григора Тютюнника, що належать перу Б.Олійника, В.Дончика, О.Сизоненка, Р. Іваничука, В.Березового, М.Малахути.

нагору

Методи та прийоми вивчення життєвого та творчого шляху.

Викладання життєпису письменника - іспит для словесника, вчитель має можливість виявити всі свої здібності, захопити учнів, повести за собою в роздумах і почуттях. Хороші вчителі найбільше люблять ці уроки і ніколи не віддадуть життєпис письменника кінопроектору, сторінці підручника чи діафільму - вчитель передусім скаже своє слово, поділиться з учнями своїм баченням славетної постаті, розповідатиме залюблено, як про близьку йому, добре знану людину і водночас як про велета духу і національного культурного діяча. Форма проведення уроків-біографій різноманітна: урок-лекція, самостійні доповіді учнів, робота з підручником, заочні екскурсії, уроки-концерти, уроки-панорами.

О.Демчук (вчитель-практик, заслужений учитель України, переможець всеукраїнського конкурсу "Вчитель року-1999") наводить приклади таких нестандартних уроків, присвячених вивченню біографії письменника:

лекція-дослідження;

урок-семінар;

урок-інсталяція;

комбінована лекція (мистецтво і психологія);

інтегрований урок – психологічний портрет;

лекція-огляд;

лекція-коментар;

компаративний урок;

лекція-літературознавче дослідження;

урок-політичний діалог;

комбінований урок;

спарений інтегрований урок;

колективна лекція;

урок-інтерв’ю [3, 3].

Як бачимо, навіть спектр форм організації навчальної діяльності учнів надзвичайно широкий.

Найголовніший метод викладання біографії - слово вчителя, тобто художня розповідь (монологічний виклад матеріалу з застосуванням ораторських прийомів, що підсилюють емоційний вплив на учнів [8, 199]). Передусім вчитель відбирає, що саме він розкаже: які моменти з життя письменника переказуватиме детально, які перелічить без коментарів, що цитуватиме, як унаочнюватиме розповідь, як активізуватиме увагу школярів. У своїй розповіді вчитель прагне до завершеності, цілісності в змалюванні образу художника слова, але зв'язний текст є різностильовим: частини звучать по-різному — як довідка, як художня епічна чи лірична оповідь, як наукове дослідження, як публіцистичний роздум. Продумати, як саме подати кожний з провідних моментів біографічного матеріалу - завдання, у вдалому виконанні якого один із секретів успіху уроку.

Слово вчителя втілюється у методи, важливим серед яких є монологічна розповідь з широкою постановкою завдань, що активізують мислення учнів. Взагалі, однією з чільних проблем є активізація мислення та уваги учнів і головне завдання вчителя – подати матеріал так, щоб його слухали з захопленням і високим показником запам’ятовування.

Нарис життя і творчості як вид вивчення біографії виділяють і методисти попередніх років, зокрема, В.Дробот. "Нарисом життя і творчості письменника" в школі пропонуємо вважати своєрідний твір (літературний портрет чи усну розповідь) с чітко означеними межами (цілісний, закінчений сюжет), в якому живо, образно і яскраво описуються (розповідаються) основні факти з життя письменника, що характеризують його як особистість, що мають безпосереднє відношення до твору, що вивчається в школі. Це мусить бути розповідь, підтверджена документами, про історію людського життя..." [4, 86].