Розділ 2.сфери призначення і застосування соціальної роботи 4 страница

· культурно-дозвільнева діяльність: проведення фестивалів творчості, конкурсів, виставок творчих робіт — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту, позашкільними закладами освіти;

· реабілітаційна робота з підлітками та молоддю з девіантною і делінквентною поведінкою — разом із управліннями у справах неповнолітніх, соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, реабілітаційними закладами.

Прикладом моделі соціальної служби у загальноосвітніх закладах слугує досвід Росії, де почали створюватися соціальні служби, які спрямовані на організацію активного співробітництва як шкільної адміністрації, педагогів, учнів і батьків між собою, так і зовнішніх соціальних структур з ними для надання реальної, кваліфікованої, різнобічної і своєчасної допомоги дітям і вчителям щодо захисту їхніх особистісних прав і попередження їх порушень. Соціальна служба виконує такі функції:

· виступає поручителем, який забезпечує соціальні гарантії кожному члену шкільного колективу;

· охороняє і захищає особистість, її права, інтереси і працю;

· створює умови для безпечного, комфортного творчого життя учнів;

· надає допомогу і підтримку її учням і вчителям, що потребують її;

· налагоджує взаємостосунки у колективі, перешкоджає фактам психічного насилля над особистістю;

· вивчає громадську думку в шкільному колективі;

· організовує соціально-психологічну і правову консультації для учнів, педагогів, шкільної адміністрації, батьків;

· вирішує конфліктні ситуації між учнями, школярами і педагогами, учнями і батьками;

· організовує роботу шкільного телефону довіри;

· сприяє здоровому способу життя колективу і кожного його члена.

Основними принципами діяльності соціальної служби є:

· багатофункціональність — вжиття комплексу різнобічних заходів щодо охорони і захисту прав особистості школяра і педагога;

· об'єктивність — врахування якомога більшої кількості факторів існування і розвитку шкільного колективу і окремої особистості; вироблення неупереджених рекомендацій; врахування вікових особливостей і нахилів кожної особистості, ЇЇ моральної позиції;

· комунікативність — організація системи взаємозв'язку? адміністрацією школи, педагогами, учнями, батьками, лікарями, психологами, юристами, місцевою владою і т. д. для отримання різнобічної інформації про життя шкільного колективу, його окремих частин і особистостей з метою вільної орієнтації у всіх шкільних справах і процесах, швидкого знаходження засобів кваліфікованої допомоги;

· інтеграція — отримана інформація має акумулюватися у замкнену систему, що забезпечує повне збереження таємниці та анонімність респондентів;

· оперативність — швидке вирішення чи профілактика соціальних проблем і протиріч у певному шкільному колективі, у конкретної особистості;

· автономність — соціальна служба повинна бути незалежною від адміністрації школи, органів управління освітою та інших владних структур;

· репрезентативність — представництво у всіх соціальних групах школярів і врахування їхніх інтересів;

· адаптація — орієнтація на рухливість, відсутність інерції і швидке пристосування до змін зовнішнього соціального середовища, властивостей особистості й колективу.

Соціально-педагогічний модуль при школі створюється з метою надання допомоги дітям і підліткам, які зазнають труднощів у навчанні з причин вад розвитку, емоційно-вольової сфери, неправильної поведінки, невміння налагодити спілкування, нездатності до комунікації.

Його завданнями є:

· раннє виявлення дітей, які відчувають труднощі в навчанні та вихованні, у соціальній і середовищній адаптації і визначення умов для послаблення і долання недоліків у розвитку;

· надання допомоги педагогам загальноосвітніх шкіл в роботі з дітьми, у яких е відхилення у розвитку;

· проведення спеціальної роботи з дітьми, що спрямована на корекцію недоліків у розвитку;

· навчання і виховання дітей в умовах, що відповідають їхнім можливостям.

До основних напрямків соціально-педагогічного модуля належать:

· соціальна, педагогічна і психологічна діагностика дітей, які навчаються у територіально близьких школах;

· соціально-психологічна підтримка важкої дитини та її сім'ї;

· соціальний контроль за умовами виховання дітей з відхиленнями у розвитку, в школі і сім'ї;

· соціальна адаптація і психолого-педагогічна реабілітація в сім'ї та школі.

Перспективним напрямком соціальної роботи у сфері освіти у розвинених країнах світу є інтеграція дітей з вадами психофізичного розвитку в систему освіти.

У Великій Британії у 1981 р. прийнято акт про освіту, в якому визнано інтеграцію дітей зі спеціальними потребами обов'язковою. Діти зі спеціальними потребами в освіті можуть навчатися у загальноосвітніх школах і забезпечуються необхідними для цього умовами. Якщо вони влаштовані у загальноосвітню школу, то мають брати активну участь у шкільному житті поряд з іншими учнями. Це рішення є результатом широкого обговорення питання про користь інтеграції. Виділяється шість типів шкіл, які забезпечують певні умови для навчання дітей з вадами розвитку:

1) учні із спеціальними потребами влаштовуються у класи на загальній основі;

2) діти влаштовуються у загальноосвітню школу на загальній основі, однак із спеціальною підтримкою;

3) додаткові заходи надаються учням поза загальноосвітньою школою;

4) учні навчаються у спеціальному класі загальноосвітньої школи, однак деякий час проводять у класах основного потоку;

5) учні відвідують загальноосвітню школу, однак всю освіту отримують у спеціальному класі чи групі;

6) учні проводять частину свого часу в спеціальній школі, а частину — у звичайній школі.

Соціальні працівники здійснюють соціальний супровід дітей зі спеціальними потребами, проводять консультативну роботу з батьками, виступають посередниками між освітніми закладами та іншими організаціями.

У Сполучених Штатах Америки законодавчою базою для інтеграції дітей з вадами розвитку є закон "Про освіту індивідів з аномаліями", що розроблений для захисту прав учнів та їх сімей. У цьому законі визначено основні гарантії:

1) батьки повинні виявити згоду на атестацію своєї дитини і направлення її на навчання відповідно до індивідуальної програми;

2) атестація дітей має проводитися рідною мовою;

3) тести і процедури, які використовуються для атестації, повинні бути позбавлені расових і культурних упереджень;

4) батьки мають право побачити всю інформацію, яка збирається і використовується при прийнятті рішень;

5) батьки і учні мають право на неупереджене заслуховування, якщо вони не згодні з рішенням атестаційної комісії;

6) секретність усіх звітів і записів учнів охороняється законом.

Робота соціального працівника зосереджена на захисті прав дітей та їхніх батьків на освіту.

У Бельгії прийнято закон "Про спеціальну освіту" (1970 p.), що зумовлює можливість взаємодії між загальноосвітньою і спеціальною школою і забезпечує можливість для окремих учнів з проблемами розвитку відвідувати уроки у звичайній школі, отримуючи при цьому додаткову допомогу. Через 10 років проектом інтегрованої освіти (GON-проект) було започатковано вирішення різнобічних проблем інтегрованого навчання.

У Бельгії створено систему PMS-центрів (центрів психолого-медико-соціального супроводу), які виникли на базі наявних раніше профорієнтаційних центрів і психологічних служб. Спочатку основна увага в роботі цих центрів приділялась вибору маршруту навчання дітей з вадами розвитку. Потім почали розв'язуватись питання організації неперервного супроводу учнів. Так само змінились і спрямованість діяльності: від індивідуального супроводу учнів — до супроводу шкільних систем і корекції соціального фону.

Фундаментальні принципи діяльності PMS-центрів:

· автономність;

· пріоритет інтересів дитини;

· дорадчий характер;

· неперервність супроводу;

· мультидисциплінарність.

Сфери діяльності PMS-центрів:

· вибір освітнього маршруту;

· подолання труднощів у навчанні;

· вирішення проблем особистісного розвитку.

Основні функції, які виконують соціальні працівники: діагностична, консультативна, інформаційна, організація супроводу. Особлива роль PMS-центрів виявляється при переході дітей з одного етапу навчання на інший; при переході із системи спеціальної освіти у звичайну; за необхідності системних змін в освітньому закладі.

Особливості соціально-педагогічної роботи в системі вищої освіти.

У вищих навчальних закладах створюються соціальні служби для молоді, які є підрозділами міських центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Така служба функціонує і при університеті "Україна".

Студентська соціальна служба при Відкритому міжнародному університеті розвитку людини "Україна" — це спеціалізоване формування, що реалізує державну молодіжну політику і надає безкоштовні соціальні послуги та допомогу студентській молоді. Студентська соціальна служба при університеті "Україна" підпорядковується Київському міському центру соціальних служб для молоді (далі КМЦССМ). Діяльність студентської соціальної служби (далі ССС) при університеті "Україна" здійснюється за погодженням із керівництвом закладу.

Соціальну роботу в студентській соціальній службі університету "Україна" здійснює соціальний працівник — керівник, служби (менеджер), соціальний педагог, який призначається на посаду та звільняється за наказом директора КМЦССМ і залучений спеціаліст — соціальний педагог з числа студентів. Координує роботу служби від адміністрації — перший проректор університету. Порядок та умови фінансування студентської соціальної служби встановлюються за погодженням з КМЦССМ. Типову структуру та штат студентської соціальної служби визначає КМЦССМ.

Соціальна служба при ВМУРОЛ "Україна" у своїй діяльності керується чинним законодавством України, наказами

КМЦССМ, а також положенням про студентську соціальну службу університету "Україна".

Центр студентських соціальних служб, створений при КМЦССМ, координує роботу і здійснює організаційно-методичне керівництво діяльністю студентської соціальної служби, сприяє її розвитку та ефективній діяльності, а керівництво університету "Україна" здійснює координацію з питань оперативного управління.

Студентська соціальна служба має право:

· вносити пропозиції до КМЦССМ з питань, що належать до її компетенції;

· проводити у навчальному закладі соціально-психологічні опитування, тестування, анкетування.

Студентська соціальна служба університету "Україна" реалізує свою діяльність за такими видами та напрямками:

· профілактика негативних явищ у студентському середовищі та пропаганда здорового способу життя (студентська соціальна служба є підпрограмою освітньо-профілактичного відділу КМЦССМ);

· соціальна адаптація першокурсників до умов навчання у ВНЗ (подолання соціально-психологічних ускладнень різного характеру);

· формування та розвиток волонтерського руху в університеті, що дає змогу студентам І—II курсів навчатися навичкам соціальної роботи за фахом;

· соціальна реабілітація, адаптація та супровід студентів з особливими потребами (консультування, допомога у пересуванні, організація т'юторської підтримки);

· культурно-дозвільневий напрямок діяльності соціальної служби як засіб соціально-психологічного впливу на студентську молодь (проведення тематичних клубів-кафе, вечорів самодіяльності, відвідування музеїв, театрів, виставок тощо);

· реалізація екологічного напрямку діяльності (виховання екологічної свідомості молоді шляхом, залучення її до проведення екологічних акцій у районі та співпраці з Екологічною лігою молоді, Подільським центром захисту довкілля, міським будинком природи);

· проведення соціального моніторингу і соціальних досліджень у середовищі ВНЗ (бесіди, інтерв'ю, анкетування тощо);

· здійснення інформаційної діяльності (видання газети студентської соціальної служби "В-7", оформлення інформаційних стендів, здійснення соціальної реклами);

· вирішення проблем працевлаштування (сприяння тимчасовій та сезонній зайнятості студентів).

Завданнями студентської соціальної служби університету "Україна" є:

· надання соціально-педагогічних індивідуальних та групових послуг як засіб підготовки волонтерів, підвищення рівня самосвідомості молоді, оперативного вирішення запитів;

· надання соціально-інформаційних індивідуальних та групових послуг як засіб пропаганди здорового способу життя, основ репродуктивного здоров'я, прищеплення молоді активної життєвої позиції;

· надання комплексу послуг як засіб допомоги клієнтам, що перебувають у скрутному становищі, та здійснення соціального супроводу.

За вимогою КМЦССМ основними завданнями соціальної служби університету є:

· реалізація державних програм у сфері соціальної роботи зі студентською молоддю з метою поліпшення її становища, розв'язання соціальних проблем;

· надання соціальної, психологічної, правової та інформаційної соціальної допомоги студентській молоді, у тому числі студентам, що є сиротами, інвалідами, молодим студентським сім'ям;

· сприяння успішній соціальній адаптації студентів до умов навчання у ВНЗ, особливо першокурсників;

· профілактика негативних явищ у студентському середовищі.

Відповідно до основних завдань соціальна служба університету здійснює такі функції:

· реалізує проекти, заходи соціального становлення та соціальної підтримки студентської молоді;

· розробляє пропозиції щодо удосконалення діяльності ССС, зокрема їх організаційно-правового, науково-методичного, інформаційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

· співпрацює у межах наданих повноважень з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм їх власності, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціального становлення та соціальної підтримки студентської молоді;

· проводить соціологічні дослідження з метою визначення молодіжних соціальних проблем для використання їх у практиці соціальної роботи;

· організовує літню практику для студентів, які направляються факультетами, що готують фахівців з соціальної роботи;

· здійснює соціально-психологічне, соціально-педагогічне консультування, надає інформаційні послуги;

· сприяє вторинному працевлаштуванню студентської молоді;

· готує статистичні, інформаційні матеріали щодо розв'язання актуальних соціальних проблем у студентському середовищі;

· залучає до роботи волонтерів.

Специфіка діяльності соціальної служби пов'язана з особливостями університету "Україна":

· вік університету (університету лише 6 років, відбувається формування матеріально-технічної бази, залучення до роботи спеціалістів, фахівців, розробка та апробація навчальних планів, методичних матеріалів, є можливість експериментувати);

· територіальна розгалуженість (наявність 24 територіально відокремлених структурних підрозділів (філій) в областях України обумовлює особливості комунікації);

· форма власності (недержавний ВНЗ не має державного замовлення, та відповідного фінансування, окрім програми "Турбота");

· здійснює навчання пільгових категорій студентів за програмою КМДА "Турбота" (студенти з особливими потребами, сироти, малозабезпечені (ЗО % від загальної кількості студентів));

· навчання відбувається в інтегрованому середовищі (спільно навчаються студенти з особливими потребами та здорові студенти);

· наявність у базовій структурі університету таких підрозділів, як відділ по роботі з клієнтами, відділ адаптації та реабілітації студентів з особливими потребами, відділ виховної роботи, студентський профком, фахові кафедри соціальної роботи та психології, студентські науково-навчальні виробничі підрозділи, спортивний клуб, Центр студентської творчості, громадська організація студентів-інвалідів "Гаудеамус", наявність студентського самоврядування тощо.

Окрім завдань, які виконують студентські соціальні служби інших ВНЗ, до основних завдань студентської соціальної служби університету "Україна", зокрема, належать такі, як сприяння успішній соціалізації та адаптації студентів 1-го курсу, а особливо, студентів з особливими потребами.

Основна література

Бочарова ВТ. Социально-педагогическая концепция социальной работы в России: проблемы, перспективы // Социальная работа. — Вып. 6. — М., 1992. — С. 11—18.

Василькова Ю.В. Лекции по социальной педагогике (на материалах отечественного образования). — М.: Полиграфресур-сы, 1998. — С. 293—306, 373—386.

Василькова В.Ю. Методы и опыт работы социального Педагога. — М., 2001. — С. 3—5, 25—42.

КапсъкаА.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / За заг. ред. А.Й. Кепської. — К., 2002. — С. 116—145.

Обучение детей с проблемами в развитии в разных странах мира: Хрестоматия / Сост. Л.М. Шипицына. — СПб., 1997. — 256 с.

Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы / Моск. гос. соц. ун-т. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001. —С. 201—216.

Теми для дискусії

1. Правові аспекти соціальної роботи у закладах освіти.

2. Особливості соціальної роботи у сфері освіти: об'єкт соціальної роботи, напрямки роботи фахівців, взаємозв'язок із соціальними службами.

3. Форми і методи соціальної роботи в дошкільних закладах і загальноосвітніх школах.

4. Форми і методи соціальної роботи у вищих навчальних закладах.

2.5. Соціальна робота у сфері культури

У сучасних умовах життя, коли особистість зазнає емоційних, психологічних, соціальних проблем, культура сприяє духовному оновленню особистості.

Сфера культури і сфера соціального захисту тісно взаємопов'язані між собою і мають давню історію. Твори мистецтва, процес художньої, музичної, літературної, технічної творчості завжди справляли могутній вплив на інтелектуальний потенціал нації, розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості, мали оздоровлювальний, лікувальний, коригувальний, рекреаційний вплив. Використання засобів мистецтва як продукту творчої діяльності особистості, відбувається на основі тісних міждисциплінарних зв'язків педагогіки, соціальної педагогіки, психотерапії, менеджменту культури, психології, економіки.

Художня культура має складну структуру, що охоплює дві системи:

1) систему закладів (предметно-функціональних форм мистецтва у суспільстві), що забезпечують умови виробництва, підготовку кадрів, управління, розподіл, розповсюдження і користування художньою культурою;

2) систему мистецтва і його творів. У кожної з цих систем є свої підсистеми.

Методологічною основою соціальної роботи у сфері культури є праці Пауля Наторпа і Станіслава Теофіловича Шаць-кого. Ідеї П. Наторпа про інтеграцію виховних зусиль суспільства в підвищенні культурного рівня народу, які він визначив у праці "Соціальна педагогіка" знайшли свій розвиток у роботі "Культура народу і культура особистості". "Необхідно намагатись досягти того, — писав П. Наторп, — щоб все, що надається в процесі оволодіння знаннями, перебувало в органічній єдності між собою так, щоб одне випливало з іншого чи, принаймні, могло це робити.

Але чим більше досягається ця мета — надати поштовх до задоволення духовних запитів, тим більшим має бути бажання отримати повніші, ґрунтовніші знання. Між спеціальною вченістю, простим, поверхневим заняттям та імпульсом до нього є ще той напрям навчання, до якого ми спрямовуємо себе — до ґрунтовної освіти, тобто не до нагромадження знань, щоб гуляти в них, як в саду, для духовного спокою, а для того, щоб в людині щось освічувалось, формувалось і складалося в одне своєрідне ціле, причому не інакше, як з наміром зробити його самого визначальним у наданні внутрішньому життю цінного самого по собі духовного змісту".

Як зазначав С.Т. Шацький, підвищення культурного рівня дітей і молоді зумовлюється впливом на свідомість особистості всієї сукупності освітніх і соціально-культурних умов. Крім школи, сім'ї, дитячих об'єднань значимим у цьому процесі є створення певної соціальної інфраструктури, "соціального районування міста". Заклади, установи, громадські організації мають бути при школі, а діти — брати участь в їх роботі. І таким чином школа виступає центром соціального і культурного життя учнів за місцем проживання.

С.Т. Шацький, віддаючи пріоритет у формуванні особистості дитини школі, розробляє ідею створення клубу для дітей. У своїй праці "Что такое клуб?" педагог основну ідею дитячого клубу вбачає у створенні центру, де організується дитяче життя на основі вимог, які виходять із особливостей розвитку дитини. У дитячому клубі повинні бути надані всі можливості навчитися життю і всі головні елементи, які беруть участь у життєдіяльності. І водночас по-справжньому дитячому має бути виділено по-справжньому дитяче місце.

Отже, клуб повинен бути живим, гнучким, навіть безпрограмним, і педагоги, які працюють у ньому, мають вирізнятися "рухливістю орієнтування", вмінням пристосовуватись до особливостей життя дітей. Відповідно до педагогічних поглядів С.Т. Шацького, дитяче життя є грою інстинктів, і тому для осіб, які ведуть роботу дитячого клубу, необхідне розуміння тих інстинктів, з яких складається життя дітей.

Дбайливе, обережне поводження з дитиною С.Т. Шацький порівнює з процесом зчищення кори, щоб виявити найпотаємніші сфери розвитку дитини. Крім цього, серед методів виховання в клубі, педагог виділяє організацію фізичної праці, турботливого ставлення до матеріалу, пристосування до інструменту; трудової діяльності; ігрової діяльності. Мета естетичного виховання, мистецтва — розвинути смак у дітей, який залежить від їхніх потреб і уподобань. Завдання соціального педагога — не навчати мистецтву, а створювати життя мистецтва. Створюючи в клубі життя мистецтва, соціальні педагоги забезпечують у них звичку слухати, співпереживати і тим самим сприяти розвитку розумової діяльності. Неоціненною є робота дитини з книжкою. І в цьому аспекті провідне значення має бібліотека-читальня, яка повинна слугувати своєрідним довідковим бюро для всіх організацій, які працюють з дітьми. "При всіх узятих умовах робота в клубі виявляється широкою соціальною роботою, яка захоплює і дітей і дорослих".

У досвіді дореволюційної роботи С.Т. Шацький знайшов такі закономірності формування дитячого співтовариства, як самоврядування (усі питання обговорювалися на сходці вихованців і педагогів, прийнятті рішення були обов'язковими і для дітей, і для дорослих), чіткий розподіл обов'язків, організація різноманітної корисної діяльності в умовах взаємної допомоги і контролю. Більше усього об'єднувала дітей праця.

Соцанімація

У соціальній роботі з'явився новий напрям, який визначається також як метод і технологія соціальної роботи, — соціально-культурна анімація. Аніматор — спеціаліст, який організує соціальну роботу з дітьми і молоддю у вільний від навчання час шляхом залучення до рекреаційної діяльності, організації дозвілля. Завдання аніматора — соціалізація дітей та молоді через естетичне виховання, знайомство з цінностями вітчизняної і світової культури, формування просоціальної поведінки в процесі участі в художній творчості, культурно-мистецьких заходах. Соцанімація орієнтована на групову і колективну (масову) форми соціальної роботи.

Соціальний працівник сприймається як член групи, який бере участь в її житті, а не спостерігає пасивно за її функціонуванням; відповідає за культурне і соціальне удосконалення групи. Мета його діяльності — створити умови, за яких діти виявляли б потяг до культури, пізнання культурних цінностей; допомогти встановити добросердечні взаємовідносини в групі; стимулювати дітей до творчої діяльності. Соціальні аніматори працюють у сфері соціально-культурної анімації, у клубах, позашкільних закладах естетичного виховання і дозвілля для дітей та молоді, соціальних службах, реабілітаційних центрах та ін.

Соціальна робота виконує одне із важливих завдань — створення необхідних умов для всебічного, гармонійного розвитку особистості шляхом організації дозвілля і рекреаційної діяльності. Таким чином відбувається соціалізація особистості, формування просоціальної поведінки. І в цьому плані вона виконує універсальну роль своєрідного фасілітатора, стимулюючи особистість до творчої діяльності, вияву і розвитку потенційних здібностей і можливостей у різних сферах і видах творчості. Об'єктом впливу соціального працівника може бути будь-яка особистість, а також люди, які потрапили у складну життєву ситуацію, і тоді засоби впливу (мистецтво, ігрова діяльність, дозвіллєві заходи) мають терапевтичний, корекційний характер.

На відміну від спеціалістів, які працюють у сфері культури і займаються прикладною творчістю (культорганізатори, керівники творчих колективів, об'єднань), основна функція соціального працівника у сфері культури — організація культурного, змістовного дозвілля шляхом залучення громадян до процесу спілкування. Основні форми і методи його роботи такі; проведення фестивалів, конкурсів творчості, благодійних акцій, гурткова робота, соціальна робота у клубі.

' Одним із перспективних напрямів роботи соціальних служб є використання екранних мистецтв в практиці соціальної роботи, у діяльності соціальних служб, реабілітаційних центрів, оздоровчих закладів для дітей з метою естетичного розвитку, формування соціального поводження у соціумі, оздоровчо-лікувального, позитивного впливу на свідомість і психологію особистості, соціальної освіти і навчання.

Якщо мета кіноосвіти — добитися вибіркового ставлення до фільмів, привчити і навчити робити вибір, то мета кінопросвітницької роботи — через художні засоби кіномистецтва, аудіо-, відео-культуру, у тому числі і телевізійну, впливати на свідоме сприйняття інформації, художніх творів, позитивне ставлення до свого життя, поведінки, взаємостосунків з іншими людьми тощо.

Мистецтво — це не тільки відображення, але і перетворення, творіння, художній світ, практика. Думка митця, його "внутрішнє бачення", переконання і тривоги у закінченому творі повинні стати переконанням і переживанням глядача, читача, слухача, стати їх естетичною і моральною власністю.

Розгляд структури фільму, структури екранного мистецтва без виходу у світ суміжних мистецтв, загальної естетики не зможе дати правильного уявлення про особливості цієї структури.

Сьогоднішній екран став дзеркалом складних соціальних процесів, дзеркалом озлобленої боротьби, протиборств, світоглядів, що передусім відобразилось на основоположній для мистецтва проблемі — його ставленні до дійсності, ставленні до людини на екрані. Проблема образу героя як проблема ствердження людини в мистецтві завжди була полем битви різних сил і тенденцій, різних естетичних систем і концепцій. Боротьба йшла і йде за думки і почуття людини (людини на екрані і в глядацькому залі), за її ставлення до сучасної дійсності, насиченої гострими ідеологічними суперечностями і революційними перетвореннями, йде боротьба за світогляд героя і глядача. Ці слова відомого дослідника В. Ждана не втратили своєї значимості і в часи незалежності.

Емоційне безкультур'я в ставленні до людей породжує егоїзм, який є головним стрижнем байдужості, антигромадських вчинків. Споживацькі настрої і є наслідком того, що окремі підлітки не переживають прагнення до моральної краси власної поведінки, вчинків, ставлення до людей.

Свобода почуттів приноситиме загальне благо тільки тоді, коли вона випливатиме з великої внутрішньої емоційної самодисципліни. Емоційне і естетичне виховання починається з розвитку культури відчуттів і сприймань. Чим тонші відчуття і сприймання, чим більше бачить і чує людина в навколишньому світі відтінків, тонів і напівтонів, тим глибше виражається особиста емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини.

Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин — такий шлях до гармонії знань і моральності.

Виховання емоційної сприйнятливості полягає зовсім не в тому, щоб людина пройшла через горнило образ і принижень. Емоційна чутливість до світоглядних істин, ідей, принципів, закономірностей — це, образно кажучи, той вогник, від якого спалахує порох переконаності, принциповості, вірності людини своїм переконанням.

Сприймання навколишнього світу розумом і серцем — найважливіша передумова становлення моральної культури. Коренем емоційної байдужості є байдужість моральна.

Використання безмежного багатства життєвих ситуацій для виховання емоційної сфери — це сфера найтоншої педагогічної майстерності, суть педагогічної культури1.

Кіномистецтво відіграє визначну роль у формуванні особистості, розвитку її емоційної сфери. Величезне тематичне розмаїття, складові засоби художньої виразності сучасного кіномистецтва вимагають від глядача певних знань, ознайомлення з його образною мовою, історією та найважливішими напрямками.

"Роки спостережень над духовним розвитком тих самих вихованців від молодшого віку до зрілості переконали мене в тому, — пише В.О. Сухомлинський в книзі "Серце віддаю дітям", — що стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а скоріш шкодить правильному естетичному вихованню".