Психологічні й тендерні дослідження 2 страница

· сприяти створенню реабілітаційно-кризових центрів і притулків для жінок та дітей, які потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі людьми. Надавати цим закладам організаційну, методичну та матеріальну допомогу;

· забезпечити створення на базі центрів соціальних служб для молоді постійно діючих гарячих ліній зв'язку, телефонів довіри, соціально-правових консультацій для жінок та дітей, які потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі людьми;

· запровадити проведення щорічних нарад-семінарів з метою координації зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, благодійних фондів і визначення заходів із запобігання торгівлі жінками та дітьми;

· проводити разом з ЮНІСЕФ, українськими громадськими організаціями та центрами соціальних служб для молоді цикли регіональних семінарів для працівників гарячих ліній і телефонів довіри, волонтерів, які працюють з безпритульними дітьми, неповнолітніми, молоддю та жінками потенційної групи ризику, надавати їм постійну методичну, інформаційну та практичну допомогу з питань запобігання насильству, торгівлі жінками та дітьми;

· розробити і запровадити систему підготовки та перепідготовки спеціалістів органів та закладів освіти, соціального захисту, соціальних служб для молоді з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними;

· провести семінари з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними, із розроблення механізмів допомоги жертвам цих злочинів: з працівниками дипломатичних представництв та консульських установ; з працівниками відділів реєстрації актів громадянського стану, нотаріусами; з працівниками центральних органів виконавчої влади та громадських організацій; з працівниками правоохоронних органів, міграційних та прикордонних служб; з працівниками системи освіти, соціального захисту та охорони здоров'я;

· підготувати та видати для загальноосвітніх навчальних закладів програми, інформаційні матеріали з правового виховання, захисту інтересів жінок та дітей;

· забезпечити у загальноосвітніх навчальних закладах професійну орієнтацію дівчат з подальшим працевлаштуванням за обраною спеціальністю, запровадити в практику роботи цих закладів розповсюдження матеріалів наукового, правового та інформаційного характеру з питань захисту прав жінок, запобігання торгівлі ними;

· розробити програми та запровадити у вищих навчальних закладах викладання спецкурсів, проведення навчально-практичних семінарів, роз'яснювальної роботи з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними;

· започаткувати проведення інформаційно-просвітницької кампанії запобігання торгівлі жінками та дітьми. Створити спеціальний цикл телерадіопередач, окремих рубрик у друкованих засобах масової інформації з метою висвітлення питань запобігання насильству щодо жінок та дітей і торгівлі ними;

· забезпечувати систематичне проведення консультативної та роз'яснювальної роботи серед дівчат і жінок потенційної групи ризику;

· забезпечити випуск та розповсюдження спеціальних видань (інформаційні бюлетені, брошури, пам'ятки тощо), спрямованих проти насильства і торгівлі жінками та дітьми. Заснувати у друкованих засобах масової інформації державної форми власності рубрики "Права жінок" та "Права дітей";

· організувати створення документальних, публіцистичних і художніх фільмів, телерадіопередач з питань правового захисту жінок та дітей;

· відпрацювати механізм взаємодії з неурядовими організаціями зарубіжних країн, метою яких є надання допомоги жертвам торгівлі жінками та дітьми;

· продовжити співробітництво з відповідними державними органами та неурядовими організаціями Сполучених Штатів Америки у проведенні інформаційно-роз'яснювальної кампанії серед населення України з питань запобігання торгівлі жінками та дітьми, виконання програми соціально-економічної підтримки жінок України;

· підготувати і провести спільний українсько-американський семінар з питань запобігання торгівлі жінками та дітьми та боротьби з нею, надання допомоги жертвам таких злочинів;

· розробити та подати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо співробітництва правоохоронних органів України з відповідними органами тих держав, де торгівля жінками та дітьми набула найбільших масштабів, вивчити питання щодо підготовки та укладення угоди між Україною і цими державами про запобігання торгівлі людьми;

· продовжувати співробітництво з Міжнародною організацією з міграції у проведенні інформаційно-роз'яснювальної кампанії серед населення України з питань запобігання торгівлі людьми, організації допомоги особам, які стали жертвами таких злочинів;

· скоординувати дії та системи підготовки працівників правоохоронних органів, міграційних і прикордонних служб країн — постачальників "живого товару" з метою застосування спільних методів та засобів запобігання торгівлі людьми;

· ініціювати забезпечення регулярного обміну інформацією між відповідними правоохоронними органами різних країн щодо методів та процедур розслідування і розкриття злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, виявлення міжнародних злочинних угруповань, надання статистичних даних та їх узагальнення;

· взяти участь у розробленні проекту Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності з урахуванням можливості включення до неї положень про боротьбу з торгівлею людьми;

· забезпечувати участь у розробленні та реалізації міжнародних програм, заходів, спрямованих на посилення боротьби з торгівлею жінками та дітьми, захист і надання допомоги особам, які стали жертвами таких протиправних дій.

Ще одним важливим кроком держави у напрямку поліпшення становища жінок є Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001—2005 роки, який прийнято з метою покращання становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві та здійснення пріоритетних і першочергових заходів щодо виконання заключного документа Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН "Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток та мир у XXI столітті". У цьому документі визначаються напрямки роботи і завдання державних інституцій, організацій, установ, сектору НДО у сфері суспільного життя, соціального захисту, економічної і правової захищеності жінок, такі як:

· підготовка шостої періодичної доповіді про виконання в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;

· перепідготовка і підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з відпустки для догляду за дитиною, посилення організаційних і правових гарантій для реалізації жінками права на працю;

· широке залучення жінок до активної участі в усіх сферах життя суспільства, сприяння розкриттю їх інтелектуальних і творчих можливостей;

· підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів про становище жінок на ринку праці;

· зниження рівня і тривалості безробіття серед жінок;

· здійснення контролю за безпекою праці жінок, ефективного розв'язання соціальних проблем працівниць, які виховують дітей, для включення їх до проектів угод між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців, всеукраїнськими профспілками і профспілковими об'єднаннями;

· розробка заходів щодо поліпшення становища жінок, які проживають у Донецькій, Луганській областях та у м. Славутичі, з урахуванням місцевих соціально-економічних умов та екологічної ситуації;

· організація та здійснення просвітницьких заходів і розробка інформаційно-методичних матеріалів з питань збереження та зміцнення здоров'я жінок і дітей;

· проведення щорічних всеукраїнських, регіональних та територіальних фізкультурно-спортивних змагань "Спортивна сім'я";

· сприяння розвиткові мережі фізкультурно-оздоровчих і спортивних жіночих, дитячих і сімейних клубів;

· розробка комплексу заходів щодо фізичної та психологічної реабілітації інвалідів;

· організація і проведення для жінок-інвалідів культурно-спортивних фестивалів "Жінка з особливими потребами";

· розробка програми підтримки молодих учених з метою забезпечення реалізації рівних можливостей жінок і чоловіків у науковій діяльності;

· започаткування проведення щорічного конкурсу на кращу наукову працю жінки-науковця;

· сприяння діяльності закладів, центрів та служб, що надають медико-психологічну та соціальну допомогу жінкам і дітям, які стали жертвами насильства (у тому числі сімейного) або опинились у скрутній життєвій ситуації;

· проведення соціологічного дослідження "Торгівля жінками як соціальна проблема сучасного суспільства";

· вивчення, узагальнення та поширення міжнародного досвіду в справі запобігання торгівлі жінками і дітьми, проведення семінарів, робочих зустрічей, круглих столів з цих питань;

· включення до навчальних програм загальноосвітніх і вищих навчальних закладів І—IV рівнів акредитації тем з питань запобігання насильству та торгівлі людьми;

· організація навчання працівників, які в процесі своєї діяльності провадять роботу з жінками та дітьми, що зазнали насильства;

· здійснення інформаційної та роз'яснювальної роботи серед населення з питань запобігання торгівлі жінками; забезпечення випуску та розповсюдження спеціальних видань (бюлетені, брошури, рекомендації, пам'ятки тощо);

· створення у м. Києві Центру реабілітації для дітей та жінок, які постраждали від торгівлі людьми;

· розробка та реалізація міжнародних програм і протоколів щодо запобігання торгівлі жінками;

· приведення системи показників тендерного розвитку у відповідність до вимог ООН щодо підготовки Національних статистичних доповідей про становище жінок та чоловіків;

· проведення науково-практичної конференції "Жінки в XXI столітті: проблеми, перспективи, шляхи розвитку";

· проведення другого Всеукраїнського конгресу жінок "Пекін + 6" за підсумками реалізації в Україні заключних документів Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995 р.) та Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН "Жінки в 2000 p.: рівність між чоловіками та жінками, розвиток і мир в XXI столітті" з метою вироблення стратегії дій, спрямованих на створення рівних для жінок і чоловіків можливостей брати участь у політичному, соціальному і культурному житті та залучення жінок до прийняття рішень на всіх рівнях влади;

· вивчення досвіду Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо підготовки і впровадження курсу лекцій про рівні права та можливості жінок і чоловіків (тендерні питання). У разі визнання цього досвіду позитивним сприяти його поширенню в інших вищих навчальних закладах І—IV рівнів акредитації;

· організація і проведення благодійних культурно-просвітницьких акцій "Сільська жінка", "Жінки малих міст";

· збалансоване за статтями представництво жінок і чоловіків в органах державної влади, ефективне формування резерву кадрів для органів виконавчої влади;

· проведення експертизи законодавчих актів України стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерна експертиза) з метою приведення законодавства у відповідність до міжнародних актів і договорів та за результатами цієї експертизи подати пропозиції Кабінетові Міністрів України;

· проведення науково-практичної конференції "Будинок сімейного типу та прийомна сім'я: вчора, сьогодні, завтра (реальність, проблеми, перспективи у сучасній Україні)";

· організація та проведення за участю країн — членів Міжнародної ради жінок Європейського регіону Міжнародного семінару з проблем тендерної рівності;

· сприяння діяльності громадських жіночих організацій з метою залучення жінок до активної участі в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

· вжиття заходів зі святкування Міжнародного жіночого дня 8 Березня, Дня Матері, відродження національних свят, пропаганди кращих духовних надбань українського народу з метою розвитку і підтримки традицій, спрямованих на вшанування жінки-матері, підвищення ролі жінок у суспільстві, формування демократичного світогляду, самосвідомості та національної гідності громадян України;

· проведення культурно-просвітницької роботи ("Дорога до храму"), спрямованої на духовний розвиток сім'ї, жінок, дітей та їхніх батьків, відродження і збереження народних традицій та обрядів;

· проведення наукових досліджень з питань розв'язання соціальних проблем осіб з функціональними обмеженнями з урахуванням передового міжнародного досвіду та багатодітних, неповних, соціально неблагополучних сімей;

· забезпечення об'єктивного висвітлення у засобах масової інформації стану виконання в Україні положень Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларації ООН щодо викорінення насильства у ставленні до жінок та дітей, заключних документів Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН "Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток і мир у XXI столітті", конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці, а також Національного плану дій;

· надання Кабінетові Міністрів України інформації про поліпшення становища жінок, сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві та стан виконання Національного плану дій.

Таким чином визначаються основні напрями соціальної роботи і соціального захисту жінок:

1. Розробка законодавчих і нормативно-правових актів відповідно до міжнародних документів ООН і Ради Європи.

2. Профорієнтація, працевлаштування і професійна перепідготовка.

3. Створення спеціальних закладів, установ, реалізація форм і методів соціальної і соціально-психологічної реабілітації жінок.

4. Створення навчальних матеріалів, видань, інформаційної літератури щодо захисту прав жінок, діяльність ЗМІ у сфері висвітлення тендерних питань.

5. Культурно-просвітницька робота, спортивно-оздоровча діяльність, поліпшення фінансового становища.

6. Здійснення наукових досліджень.

7. Проведення семінарів, курсів, тренінгів з питань захисту прав жінок.

8. Співпраця державних і недержавних організацій та установ.

В Україні для реалізації державної політики щодо жінок сформувалася система державних інституцій^ які здійснюють повноваження у сфері охорони дитинства і материнства:

· місцеві державні адміністрації (загальне керівництво, визначення та реалізація місцевих програм): управління соціального захисту, управління охорони здоров'я, управління освіти, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді;

· медичні заклади (центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, будинки дитини, центри планування сім'ї, здоров'я жінок);

· заклади догляду, освіти та виховання (притулки неповнолітніх, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, загальноосвітні школи та інші заклади середньої освіти, дитячі будинки);

· соціальні служби для молоді (спеціалізовані соціальні служби, заклади соціального спрямування, групи добровільних помічників у соціальній роботі);

· місцеві органи та заклади, які не підпорядковуються місцевим державним адміністраціям: правоохоронні органи та заклади корекції (кримінальна міліція у справах неповнолітніх, виховно-трудові колонії, приймальники-розподільники для неповнолітніх), судові органи (суди, судові вихователі).

Для вивчення сучасного стану українських жінок проводяться різноманітні соціологічні дослідження, які виявляють найбільш гострі проблеми їхнього суспільного становища: матеріальне становище, становище сільської жінки, охорона здоров'я матері і дитини, соціально-психологічний стан жінок, насильство жінок, наслідки контрабанди жінок з України; становище жінок, які потерпіли від стихійного лиха, жінок-інвалідів, жінок — жертв різних форм дискримінації.

У соціологічному дослідженні "Становище сільської жінки" вказується на складний економічний стан українського села, який позначається на житті жінок. Третина безробітних жінок на селі не можуть знайти роботу, незважаючи на високий професійний рівень. Це свідчить про недостатній рівень розвитку на селі виробничої та соціальної сфер, а незабезпеченість жінок працею — про незадовільний стан жіноцтва.

За даними Держкомстату України, серед усіх вікових груп економічно активної молоді як за чисельністю, так і за рівнем економічної активності переважають чоловіки. Розрив між рівнями економічної активності коливається від 5,2 у 2001 р. серед молоді першої вікової групи до 15,7 в.п. у 2005 р. у другій віковій групі. Однак слід враховувати, що жінки є менш конкурентоспроможними на ринку праці, ніж чоловіки: їх частка є більшою серед вивільнених через реструктуризацію підприємств, зміни в організації виробництв, форм власності тощо. Пільги та соціальні гарантії, пов'язані з репродуктивною діяльністю, з одного боку, захищають жінку, а з іншого — обмежують можливості доступу до престижних та високооплачуваних професій.

Гендерна асиметрія на вітчизняному ринку праці є одним з вагомих чинників, що призводять до зниження економічної активності жінок. Вплив усталених тендерних стереотипів виявляється ще до моменту виходу на ринок праці: існування суто "чоловічих" та "жіночих" видів економічної діяльності завчасно налаштовує жінок на обмеженість у виборі, а небажання займати менш престижні та з нижчою оплатою посади може стати причиною відмови від активної поведінки на ринку праці.

Гострим соціальним явищем є поширення секс-бізнесу в Україні. За даними дослідження, яке проводилося завдяки проекту "Створення мережі неурядових організацій, які працюють із жінками секс-бізнесу в Україні", який реалізувався Українським інститутом соціальних досліджень спільно із UNAIDS за фінансової підтримки уряду ФРН вії містах України протягом 1999—2000 p.p., доступна інформація дає змогу зробити висновки, що знижується вікова межа залучення до секс-послуг, зростає загальна кількість жінок, які вдаються до такого заробітку, збільшується частка тих, хто вживає наркотики, у тому числі ін'єкційним шляхом, підвищується рівень поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом. Вони також є групою підвищеного ризику інфікування на ВІЛ. Більшість таких жінок не мають необхідного доступу до медичних послуг, проблематичним є отримання правової підтримки. Значна частина жінок, особливо молодих, ніколи не мали досвіду іншої роботи, не мають трудових книжок, професійної підготовки. Серед жінок секс-бізнесу багато емігранток, котрі приїжджають до обласних центрів з маленьких міст та сільської місцевості. їм бракує життєвого досвіду, житла, моральної та психологічної підтримки. Вони не мають до кого звернутися, розміри державної соціальної допомоги не забезпечують можливості прожиття. Суспільство не толерантне до проституції, негативна громадська думка ускладнює становище цих жінок, сприяє закритості їхнього середовища та його криміналізації.

У дослідженні зазначається, що сучасний стан розгалуженості секс-бізнесу та нагромадження соціальних та соціально-медичних проблем у середовищі секс-бізнесу на тлі поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні вимагає від суспільства "розплющити очі" та визнати наявність проблем, що пов'язані з теперішнім статусом проституції. На увагу заслуговують три аспекти. По-перше, удосконалення юридичної бази, яка б відповідала міжнародним вимогам та стандартам прав людини, забезпечувала реалізацію прав кожної жінки та контроль за їх дотриманням. По-друге, підвищення значущості виховання як складової процесу соціалізації, оскільки проституція є не тільки результатом збігу несприятливих обставин, а й дотримання певних норм поведінки. По-третє, потрібна співпраця державних та недержавних структур, ЗМІ, міжнародних організацій у розвитку та впровадженні профілактичних заходів у середовищі комерційного сексу.

Секс-бізнес як соціальне явище потребує сьогодні вирішення широкого кола питань у таких сферах, як правове регулювання, охорона здоров'я, соціальний захист матеріально незабезпечених груп, медико-санітарна освіта населення, виховання та культура. У цьому контексті зростає важливість розвитку третього сектору, тобто державної підтримки діяльності конкретних громадських організацій, які частково вирішують окремі питання, а частково полегшують соціальне становище учасниць комерційного сексу.

Означені соціальні проблеми визначають основних об'єктів соціального захисту і соціальної роботи: матері-одиначки; жінки із багатодітних і неповних сімей; жінки сфери секс-бізнесу; жінки, які потерпіли від насильства; жінки, жертви контрабанди з України; жінки, які потерпіли від стихійного лиха; жінки-інваліди; жінки, жертви різних форм дискримінації.

Діяльність державних і недержавних організацій та установ із соціальної роботи з жінками

На рівні діяльності міських державних адміністрацій і громадських жіночих організацій створюються спеціалізовані заклади та установи для соціального захисту жінок. У м. Києві працюють Міський центр з роботи з жінками, Міжнародний гуманітарний центр "Розрада", Міжнародний жіночий право-захисний центр "Ла Страда — Україна", Центр соціально-психологічної допомоги сім'ї, жінці та молоді, жіночий клуб "Відродження нації", Жіночий кризовий центр, Консорціум жіночих недержавних організацій Нових незалежних держав — СІЛА, Жіночий інформаційно-реабілітаційний центр "Любомира".

Метою діяльності Київського міського центру роботи з жінками є: залучення жінок до активної громадської діяльності, активізація жіночого руху щодо ліквідації усіх форм і проявів дискримінації жінок шляхом усвідомлення ними своїх прав, реалізації свобод у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Предметом діяльності Центру є: забезпечення підтримки жінок в усіх сферах життя на основі взаємодії Київської міської державної адміністрації та Консорціуму жіночих недержавних організацій Нових незалежних держав — США, жіночих громадських формувань міста; сприяння жіночим громадським формуванням та жінкам міста у вдосконаленні їхньої діяльності, надання юридичної, психологічної допомоги, систематизація та публікація матеріалів для широкого розповсюдження, організація тематичних форумів, надання інформаційно-технологічної та технічної допомоги, створення умов для жіночих громадських формувань, за яких вони можуть налагодити зв'язки для обміну інформацією, набутим досвідом та досягненнями; надання першої необхідної юридичної, психологічної та медико-соціальної допомоги жінкам; постійне інформування про міжнародні заходи та конференції, можливості отримання гранту, про внутрішні та міжнародні законодавчі акти, зокрема з питань жіночих прав; надання тимчасового місця перебування жінкам, що зазнали насильства в сім'ї.

При цьому центрі створено притулок для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім'ї. Його створено з метою надання: тимчасового місця перебування жінкам, які зазнали насильства в сім'ї, припинення "ланцюга насильства"; першої необхідної юридичної, психологічної та медико-соціальної допомоги. До притулку приймаються жінки, які мають прописку в м. Києві і мають можливість звернутися за допомогою до притулку через установлений Телефон довіри Київського міського Центру роботи з жінками. Жінки перебувають у притулку протягом часу, необхідного для певної реабілітації, але не більше місяця.

В Україні функціонує міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда-Україна", який реалізує всеукраїнські програми запобігання торгівлі жінками. З цією метою проводяться семінари, круглі столи, конференції, читаються лекції в різних областях України серед молоді, видається інформаційна література, працює телефонна "гаряча лінія".

Програма 'Тендер у Розвитку" ПРООН, що діє в Україні з 1997 p., надає інформаційну, методичну, організаційну підтримку при реалізації Національного плану дій. Соціальна робота з жінками є пріоритетним напрямком роботи управлінь соціального захисту населення, соціальних служб для молоді, реабілітаційних центрів.

Основна література

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павле-нок — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — (Высшее образование). — С. 181—195.

Соціальна робота в Україні / За заг. ред. І.Д. Зверєвої, Г.М. Лактіонової. — К.: Наук, світ, 2003. — С. 181—194.

Соціальна робота як професійна діяльність. — Вып. 3. — Форми і методи соціальної роботи з людьми похилого віку / Упор. Т. Семігіна, Н. Кабаченко. — К.: Київ, ін-т соц. та общинних працівників, 2002. — 24 с.

Тюптя Л.Т., Іванова ІЗ. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 264— 289.

Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001. — 321—329 с.

Додаткова література

Актуальные проблемы социализации девушек-подростков: Сб. науч. ст. / Под общ. ред. Г.М. Лактионовой. — К.: А.Л.Д., 1995. — С. 81—96.

Балакірєва О.М., Бондар Т.В., Галустян ЮМ. Секс-бізнес в Україні: спроба соціального аналізу. — К.: Укр. ін-т соц. дослідне., 2001. — 159 с.

Берн Ш. Тендерная психология. — СПб: Прайм-Еврознак, 2001. —320 с.

Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. — СПб.: Питер Ком, 1998. — с. 259—262.

Становище дітей та жінок в Україні. Ситуаційний аналіз. — К., 2001.

Теми для дискусії

1. Історичні традиції соціального захисту жінок.

2. Вивчення соціального становища жінок представниками фемінізму, психологічною наукою, соціологією, у тендерних дослідженнях.

3. Правовий аспект соціального захисту жінок: Декларація про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

4. Правові документи України щодо соціального захисту жінок: закони, програми, плани.

5. Основні напрямки соціальної роботи і соціального захисту жінок. Діяльність державних і недержавних організацій та установ із соціальної роботи з жінками.

Соціальна робота з сім'єю

З давніх часів у свідомості українського народу виробився демократичний погляд на подружні взаємини, що знайшло своє яскраве відображення в народній творчості ("Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче", "Хазяйка в дому — покрова всьому", "Жінка за три угли хату держить, а чоловік — за один").

Громадська думка міцно оберігала цілісність сім'ї, бо в цьому була запорука виховання дітей. Розлучення були поодинокими випадками і виправдовувалися лише за умов бездітності або хвороби. Для цього випадку існував народний ритуал розлучення, коли чоловік і жінка дякували одне одному і просили пробачення. В інших випадках винуватець осуджувався, а іноді навіть повинен був покинути село. На початку XX ст. в Україні на 2000 шлюбів припадало лише одне розлучення.

Мірилом гідності людини та її морального обличчя було ставлення до дітей. Бездітна сім'я вважалася нещасливою ("Бездітна людина — що безплідне дерево"). В українській сім'ї завжди визнавали культ предків, панувала пошана до дідуся й бабусі, до батьків. До старших у родині діти звертатися на "Ви".

За твердженням К.Д. Ушинського, "суспільне виховання є для народу його сімейне виховання. У сім'ї природа підготовляє в організмі дітей можливість повторення і подальшого розвитку характеру батьків. Організм нових поколінь у народі носить у собі можливість збереження і дальшого розвитку історичного характеру народу.".

Традиційна мораль ґрунтувалася на авторитеті слова, його високій місії і незаперечності. Особливо це стосувалося родинного етикету, та пріоритет незаперечно належав главі сім'ї. Батькове слово було не тільки законом — воно повчало, об'єднувало і утверджувало моральні устої. Разом з тим, пошана до такого слова вимагала від нього особливої відповідальності й житейських чеснот. Чи не від того увійшов у повсякдення вислів: "Хоч батько й скупий на слово, але воно є законом".

Г. Сковорода у притчі "Вдячний Еродій" словами головного персонажу висловлює головну думку цього твору: "Він (батько) дав мені крила, а я сам навчився літати. Він дав мені добре серце, а я самохітно здобуваю навички і радість, тобто забавляюся вдячністю. Він тільки часто відсікає мені колюки, розумій, мої супротивні вдячності вчинки, й орошає бесідою, що оживляє мене до вдячності. Всі ж його бесіди, як магнітна стрілка в північний бік, потрапляють правильно і влучно в цей кін: невдячна воля — ключ пекельних мук, вдячна ж воля — рай усіх солодощів". Рідна мати — перший вчитель, від якого розпочинається родовід вихователів та саме виховання, і її ніким замінити не можна.

Оскільки головним обов'язком батьків народна педагогіка вважає виховання дітей, вона прагне на допомогу батькам мобілізувати якомога ширше коло людей, громадськість. Одним із яскравих підтверджень цього є давня традиція вибору кумів, тобто других батьків новонародженого, його опікунів і захисників. У науковій літературі та у повсякденному житті кумів ототожнюють з названими батьками. Інколи ці слова трактуються як синоніми: кум, почесні батьки, названі батьки. У сучасному розумінні куми — це почесні батьки. їх ще називають запрошеними батьками, обрядовими батьками (оскільки вони беруть участь у реєстрації новонародженого) або другими батьками. Якщо кум усиновив чи вдочерив когось зі своїх підопічних, тоді він стає ще й названим батьком.

З розвитком суспільства відбуваються зміни структури сім'ї та взаємовідносин між окремими її членами: зменшення стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінок тощо, що певним чином змінюють взаємини між батьками та дітьми у родинах.