Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального забезпечення

Акти цієї групи, що є джерелами права соціального забезпечення, поділяються на:

- універсальні міжнародно-правові акти,

- регіональні міжнародно-правові акти,

- двосторонні (локальні) договори України

- внутрідержавні акти соціального партнерства.

Одним з перших універсальних міжнародно-правових актів, що проголошував принципи, на яких базується право соціального забезпечення багатьох країн світу, є, безперечно, Загальна декларація прав людини, яка була ухвалена резолюцією ООН 10 грудня 1948 р. Положеннями цієї Декларації закріплюється, що «кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності і вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах за посередництвом національного й міжнародного співробітництва та у відповідності зі структурою і ресурсами кожної держави».

Зазначене положення дає підстави для висновку, що право на соціальне забезпечення визнається правом людини, а не громадянина конкретної держави. Це право належить до соціальних прав, оскільки людина є членом суспільства.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права2 від 16 грудня 1966 р. також підтверджується право людини на соціальне забезпечення. Більше того, тут називається одне з джерел соціального забезпечення, яким відповідно до ст. 9 визнається соціальне страхування. Пактом передбачено, що сім'я є основною ланкою суспільства і їй потрібно створювати усі необхідні умови соціального захисту та охорони.

Декларація соціального прогресу і розвитку, проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1969 р., у тринадцяти статтях узагальнила принципи, що містилися в Загальній декларації прав людини, Міжнародних пактах про права людини, Декларації прав дитини та деяких резолюціях Організації Об'єднаних Націй. У цьому міжнародно-правовому акті було визначено цілі, яких прагили досягти міжнародне співтовариство, а також засоби і методи їх досягнення.

Зокрема відзначається, що соціальний прогрес та розвиток повинні бути спрямовані на:

— надання соціального захисту та послуг соціального піклування, створення та поліпшення системи соціального за-Лозпечення і страхування всіх осіб, які в силу хвороби, не працездатності або похилого віку тимчасово або постійно не можуть заробляти на прожиття, з тим, щоб забезпечити належний рівень життя для таких осіб, їх сімей та утриманців;

— охорону прав матері і дитини; турботу про виховання і здоров'я дітей, проведення заходів, спрямованих на охорону здоров'я і добробуту жінок та особливо працюючих матерів під час вагітності та матерів з грудними дітьми, а також матерів, заробіток яких є єдиним джерелом забезпечення сім'ї, надання жінкам відпусток і допомог у зв'язку з вагітністю і материнством із збереженням за ними місця роботи і зарплати;

— захист прав і забезпечення добробуту дітей, осіб похилого віку та інвалідів; забезпечення захисту тих осіб, які мають фізичні та розумові вади1.

Декларація наводить широкий перелік засобів та методів досягнення цих цілей.

Джерелами права соціального забезпечення є також двосторонні угоди, які уклала чи щодо яких підтвердила свої повноваження в порядку правонаступництва Україна.

Прикладом двостороннього нормативно-правового договору може бути Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами кордонів своїх держав1, укладена 17 червня 1995 р.

Ще одним джерелом права соціального забезпечення в Україні є внутрішні державні акти соціального партнерства як результат колективних переговорів. Це угоди, що укладаються між профспілками (їхніми об'єднаннями), що представляють інтереси найманих працівників, і роботодавцями відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. Залежно від рівня укладення існують генеральна, галузеві, регіональні та локальні угоди, які регулюють виробничі, трудові та соціально-економічні відносини.