Заняття малюванням як ілюстрування українських народних казок з використанням мотивів петриківського художнього розпису. 1 страница

Педагог пропонує дітям художньо-дидактичну гру «Де народні майст­ри візерунки знайшли?». Вона націлює їх на творчий пошук змісту май­бутніх узорів у природі, серед природних форм. Діти можуть намалювати ці природні форми, скласти «Таблицю візерунків природи». Педагог ма­лює з дітьми разом на альбомних аркушах паперу. У такий спосіб він оз­найомлює дітей з різними способами (техніками) малювання квітів, лис­тя, ягід, трав, комах, бабок, сніжинок і таке інше.

Доцільно провести заняття «Які бувають візерунки?» з демонстрацією педагогом власних п’яти—семи варіантів візерунків з реалістичними при­родними мотивами, а потім заняття з декоративного малювання з твор­чим завданням «Візерунки пір року». На цьому занятті педагог пропонує дітям на вибір тоновані (згідно з кольорами різних пір року) смуги розмі­ром 25 х 5. Діти пригадують, шо буває в природі восени, влітку, взимку, навесні, і складають відповідний візерунок з назвою «Візерунок красуні Весни», «Візерунок Зимоньки-Зими», «Візерунчасті дарунки Осені», «Візе­рунки Красного Літа».

Декоративне ліплення: технологія та методика

Декоративне ліплення збільшує можливості дітей в образотворчості тим, що збагачує зображальні техніки новим оригінальним способом оз­доблення предметів, об’ємних форм, окреслює для дитини нові способи для самопрезентації в соціумі через виготовлення соціально цінних арте­фактів дитячої субкультури.

Декоративне ліплення як предметна діяльність— це створення дітьми посуду, декоративних пластин — кахлів, прикрас, скульптур за мотивами народних іграшок, виготовлення сувенірів-оберегів. За технологією деко­ративного ліплення дитина може оздобити предмет орнаментом геомет­ричного та рослинного характеру (як рельєф, барельєф та контррельєф). Дошкільня може наліпити орнамент або прокарбувати його на тлі виробу, наприклад посуду або скульптурної іграшки.

Для успішного оволодіння навичками декоративного ліплення педа­гог використовує предмети декоративно-ужиткового мистецтва, художні вироби народних майстрів України, Росії та інших країн. Наприклад, дим- ківську, филимонівську, богородську, опішнянську, яворівську іграшки, посуд Гжелі, Опішні, Косова, Ужгорода, Василькова.

4- Перегляньте зміст Модуля І, пригадайте особливості народних художніх промислів та ремесел, українського гончарства. Здійсніть вибір змісту для занять декоративним ліпленням.

Процес декоративного ліплення визначається за двома головними ета­пами: виготовлення предмета і його декорування.

У декоративному ліпленні діти працюють з глиною, пластиліном, вос­ком, тістом.

Перевага глини полягає в тому, що це природний, пластичний матері­ал. Його властивості (м’якість, пластичність) легко сприймаються і розу­міються дітьми молодшого віку. Підготовлену до роботи глиняну масу мож­на придбати на керамічному виробництві. Глина — найкращий матеріал

для засвоєння дитиною пластичного способу формотворення, ліплення з цілого шматка за допомогою вдавлювання, витягування, защипування. Саме пластичний спосіб та його прийоми є характерними для виготов­лення фігурок за мотивами народної іграшки, посуду. Виготовлені виро­би оздоблюють ліпним декором (орнаментом або його елементами), ви­сушують чи обпікають у муфельній печі. Сухий виріб можна декорувати кольоровим розписом. Враховуючи це, ліпний декор, наприклад карбу­вання візерунка, рельєфи, треба виконати до висушування.

Пластилін має свої переваги у декоративному ліпленні. Передусім це колір. Роботи не потребують розфарбування. Пластилін дає змогу дитині виконати більш витончену роботу, дрібні деталі, з яких можна утворити декор (орнамент). Пластилін дає можливість довше працювати (глина швидко висихає) і використовувати усі три способи (пластичний, кон­структивний, комбінований).

Віск — приємний, теплий матеріал. Діти ліплять з нього іграшки, ви­готовляють декоративні свічки і фігурки у формах способом лиття. Деко­ром може слугувати додавання іншого матеріалу (інкрустація камінцями, бісером), оздоблення пір’ям та інше. _и

Тісто також цікавий матеріал для декоративного ліплення. Його готу­ють спеціальним способом з додаванням харчових барвників. З кольоро­вого тіста діти ліплять посуд, красиві декоративні вази й картини — пан­но, торти й тістечка.

Під час виготовлення предметів діти працюють натурнетці — пристрої, який дає змогу оглядати предмет з усіх боків, або дощечці, яку можна обер­тати довкола. Для роботи необхідні дерев’яні стеки, петлі, інструменти для декорування (тут стане у пригоді все, що здатне утворити на глині, плас­тиліні, воску, тісті цікаві відбитки: палички з кінчиками-штампиками у формі трикутників, кружечків, квадратів, рисок, зірок; цвяхи, кришечки, іудзики тощо), мисочки з водою, ангоби, палітра (керамічна плитка), гу­мові груші, дріт (для розрізання глини та зрізання готового твору з робочої площини). Усе приладдя можна придбати у спеціалізованих магазинах.

Вихідними формами для ліплення посуду і скульптур за мотивами на­родної іграшки є куля (еліпс) і циліндр (конус). Декоративні пластини (кахлі, картини) виконують способами та прийомами рельєфу (барельєф, горельєф, контррельєф).

Прийомами пальцевого декору є згладжування поверхні, ямки, заши­пи, прокручування защипу, гофрування. Декорування можна здійснити штампами або за допомогою загострених паличок (крапка, кома, пелюст­ка, хвиляста лінія, зубці, спіраль, меандр, листок, квітка, гілка, ялинка, ме­телик). Ці прийоми становлять техніки декорування (штампований декор, пальцевий декор, гравірувальний декор — карбування, ритування).

Варіантами творчого декорування, які будуть цікаві дітям, є відбитки рослин, сітки, мішковини. Педагог пропонує дітям шукати, експеримен­тувати в царині технологій ліпного декорування.

Педагог ознайомлює дітей з різними видами декору. Наприклад, виго­товлення посуду потребує гладенької поверхні («полірування», «згладжу­вання», «лощення»). Це можна зробити стекою, камінчиком. Рельєфний декор виконують окремо від виробу й наліплюють на нього. Елементами рельєфного декору можуть бути джгути, гофровані смужки (димківські іграшки), кульки, квіти, кружечки, листя тощо.

Разом з дітьми можна приготувати глиняну «локшину», пропускаючи м’яку глину крізь дрібне металеве сито; або зробити «пластівці», твердий пластилін натерти на металевій терці. Як цим можна скористатися? Фан­тазія та уява дітей знайдуть безліч варіантів («Волосся дівчинки на баре­льєфі», «Грива лева», «Шкура ведмедя» тощо). З дітьми старшого дошкіль­ного віку можна ліпити декоративну анімалістичну скульптуру або деко­ративний посуд зі своєрідним декором (за мотивами кераміки Опішні).

Педагог пояснює дітям, що глина любить обтічні, узагальнені, позбав­лені деталізації форми. Наприклад, «Розглянемо керамічну скульптуру народних майстрів. Які прості мотиви! Звірята, птахи, козаки і панії. А те­пер придивімося до художніх прийомів, якими послуговувалися гончарі. Відразу помічаємо, що лапи, крила, хвости, морди анімалістичних обра­зів — стовщені, обрублені. Очі — це всього-на-всього дві дірочки. Людські фігури створюються на основі конусоподібної форми, що виключає ліплення ніг, робить образ стійким».

У молодшому — середньому віці діти ліплять простий посуд з несклад­ним декоруванням, прикраси (намисто), декоративні пластини із глини і кольорового тіста.

Діти старшого дошкільного віку виконують більш творчі і витончені роботи. Наприклад, цукерниця-кошик, сільничка-качечка, подарункова скринька; обереги, сувеніри. Перед такими заняттями педагог розглядає разом з дітьми кілька варіантів таких предметів, організує ігри для розвит­ку творчої уяви і фантазії («На що схоже», «Перетвори»), пропонує зроби­ти ескіз-малюнок майбутнього виробу і заохочує до втілення задуму, реа­лізації творчого проекту.

Дітей можна зацікавити виготовленням оберегів, кумедних масок-мор- дочок, виліплених наоснові глиняного коржика. Педагог пояснює дітям, що оберіг принесе удачу і захистить від хвороб. Він може бути оригінальним до­повненням до подарунка, якщо його супроводити щирими побажаннями. Треба не забути у ще вологому оберезі проколоти дірочку, щоб потім його можна було носити. За цією ідеєю можна зробити кулони, керамічне намис­то. Тут необмежений простір для фантазії! Намистини у формі кульок, ку­биків, лощені, прикрашені штампованим або мальованим орнаментом. Низ­ки з однакових намистин або різних, розмаїто поєднаних з кулоном чи з ве­ликою намистиною в центрі. Короткі або довгі, на дві-три низки.

Цікаво буде виготовляти, наприклад, «Приладдя для олівців та пенз­ликів». Педагог пропонує дітям розглянути такі вироби: «Але ж як зробити їх цікавими і зручними?». Після обговорення пропозицій можна перейти до створення власного проекту. Наприклад, «їжачок». Педагог пропонує дітям зі шматка глини виліпити чималого, завбільшки з кулак їжачка, але без голок. Круглою паличкою зробити на тулубі дірочки — заглибини для вставляння ручок, олівців, фломастерів. їжачка можна пофарбувати.

З дітьми старшого віку виготовляють декоративні пластини. Таку на­зву має своєрідна керамічна картинка (див. кольор. вкл., мал. 52). Її вико­нують у техніці барельєфу або заглибленого рельєфу. Педагог пропонує дітям зробити малюнок на папері. Подальші спільні дії супроводжуються обговоренням або конкретною інструкцією: «Папір з малюнком накла­даємо на заздалегідь підготовлений пласт глини. Стекою переносимо кон­тур малюнка на глину і вирізуємо. Отримане зображення наліплюємо на другий пласт глини». Педагог моделює «ситуацію відкриття», в якій діти самі здогадуються, як можна зробити «картину».

Більш складною є техніка заглибленого рельєфу. «Наносимо контур малюнка і з зображення виймаємо зайву глину». Як варіант можна запро­понувати дітям зняти шар глини з тла, тоді зображення становитиме ви­пнуту частину пласта, а тло — заглиблену (рельєф і контррельєф). Заглиб­лений малюнок (або тло) можна пофарбувати після випалювання чи при­красити кольоровою мозаїкою (до випалення). Педагог пропонує на вибір: камінці, намистинки, стрази, шматочки цегли, череп’я порцелянового чи майолікового посуду. «Не забудемо зробити в іще вологому декоративно­му пласті дірочки для закріплення крізь них дроту». Декоративний пласт може стати чудовою прикрасою інтер’єру. За аналогічною технікою мож­на виготовити пам’ятні медалі (плакетки).

«Картини» можна виготовляти і з кольорового тіста (див. кольор. вкл., мал. 77—79). Рецепт його приготування такий: 250 мл окропу, 10 г оцту, пакетик барвника, 3 ст. ложки рослинної олії, 125 г солі, 250 г борошна. Борошно всипати в окріп і швидко перемішати (заварене тісто).

Цілеспрямоване ознайомлення дитини з декоративним ліпленням може розпочинатися значно раніше, ніж це відбувається у практиці дош­кільної освіти, якщо розгортати навчання на матеріалі декоративного мистецтва, насамперед виробах народних майстрів (іграшка, посуд). Відо­ма дослідниця в галузі дитячого декоративного ліплення Н. Халезова за­значала, шо під впливом народної іграшки діяльність дитини в ліпленні набуває активного творчого характеру.

♦ Опрацюйте книжку: Хшіезова Н. Народная пластика и декоративнаялеп- ки в детском саду. — М., 1984. Зробіть резюме щодо авторської методи­ки навчання дітей декоративного ліплення у різних за віком групах. Знання і навички, які розвиваються у дітей в процесі занять, ігор та обговорень предметів декоративного мистецтва, розширюють можливості самостійної діяльності в галузі декоративного ліплення. Тому у вільний від занять час багато дітей натхненно і з захопленням виготовляють для своїх ігор «печиво», «торти», «цукерки», готують сувеніри-подарунки для близьких та друзів. Усі ці предмети потребують красивого оформлення. У дитини є можливість спокійно, не поспішаючи, виліпити ці предмети: посуд для лялькового столу, декоративні пластини для прикрашання кімнати, «випічку» для ігор.

Майстерність вихователя полягає у забезпеченні дітей необхідними враженнями під час ознайомлення з предметним світом, національною культурою і традиціями гончарства, пластичними матеріалами та спосо­бами роботи з ними.

Аплікація: технологія та методика

Аплікація (від лат. арріісаіїо — накладення) — спосіб створення худож­нього зображення з різних фігур, які вирізані з різного матеріалу і наклеєні або пришиті на відповідне тло.

Аплікація є технікою, за допомогою якої дитина може створювати кра­сиві, власне декоративні зображення, картини-панно предметного чи сюжетного характеру, портрети, вітальні картки. Педагогічною метою стає ознайомлення дітей з новим способом отримання зображення.

Завдання педагога:

• викликати інтерес дітей до нової техніки;

• ознайомити з різними матеріалами для виготовлення аплікацій;

• навчити різних способів вирізування і допомогти осмислити етапи виконання аплікації та ужиткові можливості цієї техніки.

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні такі прийоми роботи з папе­ром: різання, вирізування, обривання, склеювання, складання і фальцу- вання (згинання).

Техніка вирізування зі смужки паперу, складеного навпіл, дає змогу от­римати симетричну форму (наприклад, красива ваза, в яку можна постави­ти букет квітів), ялинка, квітка, листочок. Зі стрічки, складеної «гармош­кою», можна отримати зображення, яке стане декоративним фризом або основою для візерунка. Вирізування окремих геометричних форм відкри­ває можливості для виготовлення мозаїки з кольорового паперу. Вирізування силуету за намальованим контуром-рисунком або без нього дає можливість зображати предмети, які не мають візуальної симетрії (птахи, звірі та ін.). Техніка «обривання» дає змогу отримати оригінальне «фактурне», цілісне зображення («Ведмежатко», «Хмаринки», «Хвилі», «Падолист» та ін.).

Техніка аплікації передбачає такі етапи: виготовлення зображення і за­кріплення його на тлі (приклеювання, пришивання). Педагог створює умо­ви для того, щоб дитина зрозуміла, що за допомогою техніки аплікації мож­на прикрасити виготовлений предмет («Закладка», «Скринька», «Скляноч­ка для серветок», архітектурний макет з паперу чи викидного матеріалу тощо). Методика навчання дітей аплікації грунтується на дослідженнях

І. Гуеарової, Л. Сірченко, Л. Скиданової, О. Рогальової. Особливістю сучас­них методичних засад щодо проектування технологій педагогічного супро­водження дітей у цьому виді декоративної діяльності є орієнтація на все­бічний розвиток особистості дитини у ній та її суто ужитковий характер.

Методика аплікації у різних за віком групах

У групах раннього і молодшого віку педагог розглядає з дітьми аплі­каційні роботи і робить це так, щоб дитина долонькою, пальчиком відчу­ла рельєфність зображення і зрозуміла, що це не малюнок, а інша техніка. Педагог розглядає з дітьми матеріали для аплікації (кольоровий папір, тканину, сухе листя і квіти, соломку тощо) і працює з ним, створює кра­сиві «картинки», надає можливість дітям спостерігати увесь процес. Щоб утримувати увагу дітей, педагог супроводжує свої дії словами. Діти можуть тримати матеріал у руці, маніпулювати ним. На наступному етапі педагог пропонує дітям готові форми і запрошує працювати поруч. У спільнихдіях з педагогом діти засвоюють прийоми змащування форми клеєм і наклею­вання, користування серветкою з тканини для прибирання залишків клею. Спостерігаючи діяльність дітей, педагог вирішує для себе, який спосіб обрати для формування удітей навичок аплікаційноїтехніки: запропону­вати дитині спочатку «викласти» форми та зображення на тлі, а потім наклеювати; «дозволити» дитині наклеювати без попереднього викладан­ня. Окремі діти швидко усвідомлюють принцип техніки аплікації і «вик­ладання» іноді стримує творчий процес. (До того ж дитина вже побачила готове зображення і втрачає інтерес для подальшої роботи.) Наклеюван­ня без попереднього викладання надає всьому процесу виготовлення ап­лікації сюрпризно-ігрового характеру («Чарівні картинки»). Для дітей ран­нього і молодшого віку педагог широко використовує прийом співтвор­чості під час навчання аплікації. Наприклад, він виконує основне зобра­ження, а діти його доповнюють і вже разом завершують («Дерево у різні пори року», «Новорічна ялинка», «Сніг пішов»). Діти користуються техні­кою обривання або наклеюють готові зображення.

Діти 4—5 років здатні створювати більш складні зображення з кількох геометричних фігур (прямокутник, квадрат, смужка, коло, трикутник, овал, трапеція). Вони отримують ці форми самостійно, за допомогою но­жиць і перетворення вихідних форм (квадрат, прямокутник). Педагог на­вчає дітей користуватися ножицями і пропонує різні вправи на перетво­рення квадрата і прямокутника (різання по прямій, із закругленням). Він супроводжує усі дії словами і заохочує дітей діяти разом, пропонує ситу­ації вибору. Наприклад, «Давайте подумаємо, з якої форми краще виріза­ти коло, а з якої — овал? Як це зробити? Давайте спробуємо». Діти у цьо­му віці можуть збирати природний матеріал (сухе листя, квіти, насіння гарбуза) і починати активно опановувати флористику.

Старші дошкільнята вже більш свідомо ставляться до аплікації як виду декоративноїтехніки. Вони можуть не поспішати з наклеюванням, а мані­пулювати створеними формами, вивчати композиційні можливості тла. Діти активно використовують для аплікацій різні матеріали, які може за­пропонувати педагог: кольоровий папір, тканини, хутро, пір’я, насіння, соломку. Експериментування з матеріалом, наслідування зразка креатив- ної поведінки педагога (міркування вголос у ситуаціях вибору, коментар під час розглядання виробів з аплікаційною технікою) створює сприят­ливі умови для «винайдення» нових способів аплікаційної техніки. На­приклад, створення об’ємної аплікації, колажів (поєднання різних мате­ріалів. готових форм), декоративних фризів, витинанок. Усі прийоми та способи вирізування (складання навпіл, силуетне; складання «гармош­кою», по діагоналі га ін.) діти «відкривають» для себе і опановують, спира­ючись на мислення. Педагог не поспішає «показати» або «продемонстру­вати» дитині спосіб чи прийом, він створює ситуацію активного мислен­ня, обговорення раціонального способу, який дасть змогу, наприклад, од­ночасно отримати кілька однакових форм (для візерунка, квітучої гілки, квітки або грибочків на галявинці тощо). Симетричне вирізування (до­цільне для зображення людини, дерев, вази і таке інше).

Засвоєння техніки симетричного вирізування потребує активної робо­ти відтворювальноїуяви, образного мислення і логіки. Підготовчими впра­вами можуть бути: «Домалюй» (педагог малює половину вази, ялинки), «Поділи навпіл» (цілісне зображення симетричного предмета педагог про­понує поділити навпіл). Тренувальна дія і проведення пальчиком по кон­туру зображення, складеного навпіл, допомагають дитині оволодіти по­няттям «половина предмета».

Великого значення набувають тренувальні дії у силуетному вирізуванні (за контуром та без нього). Підготовчими вправами стають «обривання», симетричне вирізування, вирізування за контуром готових зображень. Педагог може запропонувати вирізати зображення з «альбомів для розфар­бування», наборів «Одягни ляльку», картинок з газет та журналів. Ціка­вою для дітей буде пропозиція вирізати «хмаринки» (на площині аркуша синього кольору), «дощові калюжки» (на площині аркуша сірого або ко­ричневого кольору), «Вогнище» на площині аркуша червоного кольору. Ця вправа допоможе дітям засвоїти принцип та логіку силуетного вирізу­вання. Специфіка цього прийому полягає в тому, що зображення отри­мується безперервним цілісним рухом ножиць. Силует предмета ство­рюється в уяві. Спосіб опанування дитиною прийомів силуетного вирізу­вання пов’язаний з освоєнням уміння відображати у вирізках узагальне­ний образ предмета.

Педагогу важливо правильно обрати форму заготовки. Вона зумовле­на особливостями будови форми об’єкта. Силует має повністю «вписува­тися» у площину паперу. Наприклад, жирафу вирізують з прямокутника, розміщеного по висоті у співвідношенні 1: 2. Таке розміщення заготовки допомагає передати вертикальну протяжність фігури.

Педагог пропонує дітям спробувати «малювати ножицями», вирізува­ти овочі, фрукти, транспорт, рибок, тварин та рослини і створювати кар- тини-композиції («натюрморт», «пейзаж», «портрет» тощо), обкладинки для книжок і таке інше.

Аплікація у старшому дошкільному віці цілеспрямовано набуває ужит­кового характеру. На заняттях з дизайну (конструювання, макетування) діти моделюють з паперу коробочки, вітрячки, скриньки, будиночки-па- лаци, костюми та декорації, меблі, гаманці тощо. Усе це можна прикра­шати аплікаційною технікою.

Процес виготовлення аплікацій також є творчим. Він складається з низки послідовних дій, які потребують від дитини певного рівня розвит­ку зображальних і технічних умінь, а також зосередженості, наполегли­вості, витримки, самостійності. Очікування результату як цінності, при­значеної у дарунок або для прикрашання інтер’єру, спонукає дитину досягати образно-естетичної виразності, краси предмета. Значну роль в аплікації відіграють колір, форма, композиція, оригінальність задуму, ма­теріалу та способу його оформлення.

Оволодіння технікою аплікації збільшує ступінь свободи дитини у зоб­раженні дійсності, самовираженні, підвищує самооцінку. Техніка аплікації відкриває нові можливості для розвитку усіх сфер особистості, насампе­ред художнього смаку, винахідливості, творчості. Наприклад, орнаменталь­на аплікація, якщо вона передує декоративному малюванню, значно по­ліпшує його результати, адже дитина має можливість маніпулювати ор­наментальними елементами і вивчати закони орнаментального предмет­но-колористичного ритму.

Введення цієї техніки до педагогічної технології декоративної діяль­ності погребує певного обладнання. Насамперед це папір кольоровий та папір цупкий для фону, ножиці завдовжки 120 мм із закругленими леза­ми. їх зберігають у коробках або у високих дерев’яних підставках кільцями догори. Жорсткі короткощетинні пензлі (широкі — флейці для колек­тивних робіт). Пензлі дбайливо доглядають і зберігають у сухому вигляді ворсом догори. У процесі роботи пензлик кладуть на спеціальну горизон­тальну підставку, зроблену з цупкого картону. Після роботи пензлі треба обов’язково помити. Діти роблять це разом з педагогом, який пояснює, для чого це необхідно («Пензлі люблять бути чистими, сухими, готовими для наступної роботи»).

В аплікаційній техніці користуються картопляним чи борошняним за­вареним клейстером. Для приготування клейстеру потрібно борошно за­лити склянкою холодної води і підігрівати до кипіння на малому вогні, постійно помішуючи. Суміш треба довести до кипіння, доки клейстер не стане прозорий і густий. Клейстер розливають у чистий керамічний неви­сокий посуд. Форми змашують клеєм на окремій пластинці, клейонці (їх треба час від часу витирати упродовж виконання роботи, щоб уникнути зайвих плям на зображенні).

Обрізки паперу збирають у спеціальний кошик чи коробку за допомо­гою спеціальної шітки. Кожна дитина прибирає своє робоче місце, дбає про порядок у шухляді столу.

На заняттях діти ознайомлюються зрізними видами паперу (рисуваль­ний, для креслення, глянцевий, мармуровий, шпалерний, газетний тощо). Дитина усвідомлює, що папір буває нетільки різнокольоровий, а й різної фактури: гладенький, глянцевий, матовий, шерехатий, ворсовий, тонкий, товстий, цупкий, пухкий (на розрив). Наприклад, пухкий папір — м’я­кий, легко рветься пальцями. У такий спосіб з нього можна отримати цікаві елементи для аплікацій (з пухнастими краями). Так зображують пухнас­тих курчат, ведмежат, сніжинки, кульбабки, квітки липи, вербу тощо за допомогою м’якого, піддатливого, серветкового, гофрованого паперу. Дослідження разом з педагогом властивостей і характеристик паперу та іншого матеріалу, який використовується в аплікації, перетворюється на цікаву гру, яка розвиває сенсорну сферу дитини (жмакання паперу, фор­мування асоціацій за звуком та формою, тактильна чутливість). Педагог пропонує торкнутися папером шічки, носика, провести пальчиком по поверхні, подумати над формою зім’ятого паперу та ін.).

Під час добору паперу для симетричного вирізування великого значен­ня набува< гака його властивість, як еластичність. Тому вихователь дбай­ливо добирає гнучкий та пружний папір, який легко обробляти, без зай­вих зусиль та розчарувань.

Техніка аплікації дає можливість педагогу запропонувати дитині різні природні га побутові матеріали: тканину, нитки, соломку, засушенілистя і квіти, насіння, траву, плоди. Це нетільки збільшує пошукове поле дити­ни, урізноманітнює ситуації вибору, а й розвиває творчу уяву і фантазію, полегшує задум. Адже матеріал «підказує» ідею для творчого проекту.

Наприклад, соломка. Справжні твори мистецтва виходять з-під май­стерних рук вихователів, захоплених цим видом аплікаційної техніки. Мають симпатичний вигляд і скромні дитячі роботи. Заготовити соломку просто. Пшеничне стебло нарізають від колінця до колінця, зв’язують у пучки і тримають у сухому місті. Для аплікації соломку замочують у теплій воді на 10 хвилин, підсушують на газеті, розрізають кожну стеблину навпіл по вертикалі, розгладжують праскою і кладуть між аркушами паперу під прес. Можна заготовити «пласт» із соломки. Для цього її наклеюють клеєм ПВА на цигарковий папір і зберігають. Вирізують цілісне зображення або по частинах.

Старші дошкільнята засвоюють нові способи прикріплення деталей: пришивання їх до тканини. Цей спосіб дає можливість отримати два ва­ріанти зображення: пласке та напівоб’ємне (коли між основою та деталлю прокладається поролон, синтепон або вата). Зображення у другому ва­ріанті виходить виразнішим. Напівоб’ємна аплікація виходить і за част­кового наклеювання деталей, наприклад тільки середини квітки, метели­ка, сніжинки. Ефекту об’єму досягають при наклеюванні виробів, вико­наних в техніці оригамі (квіти, дерева, птахи, літаки тощо).

Дошкільнята здатні виконувати багатошарові аплікації. Цей вид техніки найскладніший, адже потребує акуратності, зосередженості, витримки. Він доцільний при виготовленні панно зі стилізованих квітів, декоруванні одягу, будинків; виконанні натюрмортів та пейзажів. Упродовж дошкіль­ного дитинства аплікаційна техніка ускладнюється і збагачується, її зміст стає повнішим і різноманітнішим:

• задум визначають візерунки, предмети і сюжети;

• техніка виконання стає більш віртуозною, діти переносять техніку роботи з папером на інший матеріал з урахуванням його особливостей;

• матеріал стає різноманітнішим;

• підвищується образно-естетична виразність завдяки умінню комбі­нувати матеріал, збагачувати кольорову гаму та композиційне рішення.

Як наслідок — красиві декоративні вироби, які презентують дитину в соціумі як творчу особистість. Даруючи свої роботи іншим, прикрашаю­чи ними інтер’єр, дитина отримує можливість встановлювати дружні сто­сунки із соціумом.

Збагачення декоративної діяльності дошкільнят

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні для творчого опрацювання й інші техніки декоративної діяльності. Вони збільшують креативний простір пошукової діяльності дітей тим, що уможливлюють експеримен­тування з матеріалами для створення нових оригінальних виробів декора­тивного характеру: сувенірної продукції, предметів і композиції для при­крашання інтер’єру тощо.

Оригамі. Знайомлячись з цим стародавнім мистецтвом, діти опанову­ють нові прийоми та способи дій з папером (згинання, складання, надрі­зування, склеювання). Оригамі розвиває у дітей здатність працювати ру­ками під контролем мислення.

Для занять потрібен білий і кольоровий папір, ножиці, клей, пензлі, сер­ветки, кольорові олівці, фломастери. Заготовки для виробів готує педагог. Він дбає про те, щоб заготовка мала точну квадратну форму. Спосіб виго­товлення педагог демонструє на столі (в індивідуальній роботі) або на дошці (у фронтальній). Навчання складання відбувається поетапно (показ одно­го прийому — виконання дітьми; показ другого — виконання). Лінії згину ретельно згладжуються. Педагог дбає про точний збіг кутів і сторін при зги­нанні («Куточки мають зустрітися»). Після того, як виріб повністю готовий,необхідно повторити прийоми складання. У результаті дитина має само­стійно зробити виріб від початку до завершення. Прикрашання та оформ­лення виробу дитина виконує самостійно. Усе це визначає особливості ме­тодики навчання техніки оригамі. Головні методи — обговорення ідеї, роз­глядання готового виробу, спільні дії педагога з дітьми, вправи у згинанні та фальцюванні (про оригамі докладніше див. у розд. 4.6).

Дитячий дизайн — це відносно нова художньо-продуктивна діяльність, яку можна розуміти як проектне мислення широкого діапазону. У дизайні важливим є не тільки розвиток ідеї, задуму, а й планування результату, що сприяє загальному розвитку дитини.

Дитячий дизайн може мати предметно-декоративний і просторово-де­коративний характер. У першому значенні передбачається творення і при­крашання предметів (іграшок, сувенірів, елементів одягу, аранжування, квітів), у другому — діяльність у просторі з урахуванням його особливостей (плоша, об’єм, освітлення, рисунок вікон, дверей, ландшафт, фітодизайн помешкання та інше). Важливо, що дизайном переймаються усі діти, при цьому сьогодні вони — виконавці, а завтра — творці, сьогодні вони викону­ють предметно-декоративні роботи, завтра — просторово-декоративні.

Старші дошкільнята вже мають досвід зображальної діяльності, який полегшує залучення до дизайну, особливо таких його видів, як архітектур­но-художнє моделювання середовища; дизайн одягу; меблів; ужиткові аранжування зрізних матеріалів, наприклад квітів.

Особливості діяльності дітей, які займаються дизайном, визначають новий характер їхніх стосунків з однолітками і дорослими. Відомо, що художні емоції та інтереси, які виникають у процесі продуктивної спільної пошукової діяльності, успішно формують у дітей творче мислення, кому­нікабельність, позицію «Я» у контексті «Ми». У живому спілкуванні з ми­стецтвом вони вчаться створювати і використовувати в оформленні одягу та кімнат аранжування з природних і штучних матеріалів, добирати і ство­рювати фасони одягу та обладнання для ігор, вистав. Разом з педагогом вони впорядковують побутові і святкові інтер’єри.