Вища педагогічна освіта в китаї

Структура педагогічних закладів освіти близька до їх будови в Україні. Вихователі дошкільних закладів та вчителі початкових класів у Китаї переважно навчаються протягом 3-4 років у педаго­гічних училищах, куди приймають випускників неповної серед­ньої школи. Підготовка педагогів для середньої школи в педагогі­чних інститутах та університетах триває 4-5 років.

Китай вирішує проблеми і кількісного, і якісного зростання педагогічної школи. Перебудова китайської педагогічної освіти відбувається у тісному зв'язку із започаткованою у 1985р. рефор­мою загальнонаціональної системи освіти. Передбачається підви­щити якість освіти, передусім базової, забезпечити комплексність підготовки, урізноманітнення форм вищої освіти. Заслуговують на увагу заходи щодо підвищення кваліфікації педагогів та їх соц­іального статусу як гарантії якості навчання: проведення по всій країні обов'язкових кваліфікаційних екзаменів для учителів, по­ширення курсів їх перепідготовки, запровадження системи най­му вчителів та посилення відповідальності керівників освітніх ус­танов, підвищення рівня оплати педагогічної праці.

Загальні тенденції перспективи

Огляд типів педагогічної освіти в контексті освітніх реформ у культурно-своєрідних регіонах світу - північноамериканському, західноєвропейському, східноєвропейському, та східноазійсько­му - виявляє ряд загальних закономірностей та тенденцій еволюції освітніх галузей, що займаються підготовкою педагогічних кадрів.

Висунення освіти в число пріоритетних імперативів державної політики (зростання до 6-8% частки валового національного дохо­ду, що направляється в освіту - СІЛА, Канада; в СІЛА у 1991 р. -390 млрд. доларів, що перевищує асигнування на оборону). Освіта американців виступає пріоритетом діяльності президента.

Домінування витрат на освіту над затратами на оборону спос­терігається й у Франції. Керівництво освітніми інстанціями з боку найвищих посадових осіб - президентів, прем'єр-міністрів тощо викликає відповідну повагу до удосконалення педагогічної освіти.

Отже, одне із центральних місць в освітніх реформах провідних країн світу займає проблема педагогічних кадрів.

У кількісно-якісному співвідношенні акцент у підготовці пе­дагогів все більше зміщується в бік поліпшення якості та неперер­вності педосвіти, посилення професіоналізму, загальної культури вчительства, відповідальності за результати своєї праці. Що сто­сується дефіциту педагогічних кадрів, ця проблема вже частково розв'язується не стільки нарощуванням обсягу їх підготовки, скільки піднесенням соціального статусу вчителів, престижу пе­дагогічної професії, поліпшенням самопочуття педагогічних пра­цівників у суспільстві.

Удосконалення програм педагогічної освіти здійснюється у ряді стратегічних напрямів. По-перше, спрямовуються зусилля на ур­івноваження загальнокультурної, спеціально-предметної та спец­іально-професійної складових підготовки. По-друге, оптимізуєть­ся баланс теоретичної та практичної освіти. По-третє, педосвіта поступово урівнюється у правах з іншими життєво важливими університетськими та спеціалізованими типами освіти, змен­шується розрив у типових термінах підготовки педагогів, медиків, юристів, інженерів. Зближуються також рівні педосвіти різних категорій педагогічних працівників.

Все більша увага приділяється професіоналізації відбору осіб для отримання педагогічної освіти, уточненню критеріїв та підви­щенню вимог до її здобувачів як на етапі вступу до вищого навчаль­ного закладу, так і в процесі навчання в ньому. Загалом розши­рюється залучення до педагогічних спеціальностей чоловіків. Більше половини педагогів у Великобританії, СІЛА, Німеччині, Японії складають чоловіки.

Спільним напрямом перетворень педагогічної освіти виступає також розширення автономії, самостійності, ініціативи педагогі­чних освітніх закладів із запровадженням стандартів, критеріїв оцінки педагогічної діяльності. Спостерігається також тенденція підготовки педагогічних працівників до виховання відповідаль­них громадян на принципах демократії, свободи гуманізму. Ра­зом з тим, світовий досвід підготовки педагогів свідчить про стро­катість, оригінальність, своєрідність регіональних типів педагогічної освіти, їх унікальність, розмаїття модифікацій, кон­кретних форм організації, функціонування і розвитку.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте систему вищої освіти в США.

2. Покажіть схоже й відмінне у системі педагогічної освіти за­хідноєвропейських країн.

3. Дайте характеристику вищої педагогічної освіти в Японії.

4. Розкрийте особливості педагогічної освіти Південної Кореї.

5. Назвіть основні типи педагогічних закладів Китаю.

Отже, загальний рейтинг студента визначається за формулою:

Робоча програма з педагогіки вищої школи

ТЕМА 1: Предмет, категорії педагогіки вищої школи. Вища школа як педагогічна система.

Мета: Розкрити теоретико-методологічні підходи до вивчення педагогіки вищої школи як науки, її предмет та основні категорії.

Основна проблема: засвоєння закономірностей процесу навчан­ня і виховання у вищому навчальному закладі.

Провідна ідея: педагогіка вищої школи - наука про законо­мірності навчання і виховання студентів, їх наукову і професійну підготовку.

План

1. Предмет педагогіки вищої школи.

2. Основні функції ти завдання педагогіки вищої школи.

3. Характеристика основних категорій педагогіки вищої школи.

4. Вища школи як педагогічна система.

Обрані методи: лекція-бесіда, робота з документами Міністер­ства освіти і науки України, системно-структурний аналіз.

Обладнання: логічно-структурні схеми.

Основні поняття теми: предмет педагогіки, педагогіка вищої школи, об'єкт, педагогічна система, методологічні, суттєві кате­горії педагогіки вищої школи.

Питання з теми для самостійного вивчення та осмислення:

1. Аналіз статті «Гуманізація вищої освіти» (//Рідна шко­ла. -1997. -№11,12).

2. Аналіз примірного статуту вищого навчального закла­ду (Інфор. зб. Мін. Освіти України, 1997. - N 20.).

Завдання з вивчення першоджерел:

1. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. - К.: Шкільний світ, 2001.

2. Закон «Про освіту» (розділ П: Вища освіта) //Голос Ук­раїни. - 25 квітня 1996 р.

3. Положення про державний вищий навчальний заклад ос­віти - Інформ. Збірник Міністерства освіти України. — 1997. -№1.

4. Державна національна програма «Освіта» УкраїнаХХІ століття. - К.: Райдуга, 1994. - с. 31-36.

5. Ничкало Н.Г. Імануїл Кант: думки про педагогіку // Рідна школа — №2, 1993.

Завдання для самоаналізу та самоконтролю:

1. Зробіть порівняльний аналіз функцій вищого і серед­нього навчального закладу.

2. Відобразіть схематично структуру педагогічної систе­ми освіти.

Рекомендована література:

1. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. - К.: Шкільний світ, 2001.

2. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI столітті) - К.: Райдуга, 1994. - с. 33-36.

3. Закон про вищу освіту (проект). //Освіта України. - 1997. -14 листопада.

4. Примірний статут вищої освіти — Інформ. зб. МО України. -1997, №20.

5. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Проблеми. - К: Либідь, 1998. - с. 372-380.

6. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: Теорія та істо­рія - Рівне, 1996. - с.30-37, 49-54.

7. Герасина Л.Н. Современнная высшая школа в условиях ре-формирования образования. -Харьков, 1993.

8. Гессен С.И. Основьі педагогики: Введение в прикладную философию / Отв. ред. и сост. М.В. Алексеев. - М., 1995.

9. Згуровський М. Стан вищої освіти у 1997 р. Завдання щодо її подальшого розвитку // Освіта України. - 1998.

10. Кузьмина Н.В. Понятие «педагогическая система» и кри-
терии ее оценки: Методьі пед. иследования: Учебн. пособие /Под
ред. Н.В.Кузьминой - Л.: Изд. Лен. университета, 1980.

11. Основы вузовской педагогики /Под. Ред. Н.В.Кузьминой -Л., 1978.

12. Стефановская Т.А. Педагогика: наука и искусство. - М: Совершенство., 1998.

13. Сухомлинська О.В. Концептуальні засади розвитку істори-ко-педагогічної науки в Україні // Шлях освіти. - 1999. - № 1. -с. 41-45.

14. Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект: Мо­нографія /За ред. Н.Г. Ничкало. - К. 1999.