Розвиток професійної майстерності вчителя
Розвиток професійної майстерності вчителя можливий декількома шляхами. Першим з них є розвиток індивідуального стилю викладання.
Аналіз педагогічної літератури, присвяченої стилям викладання, дозволив зробити наступні висновки. Встановлено, що стиль педагогічної діяльності залежить від безлічі факторів: психічного складу людини, його ціннісних орієнтацій, рівня освіти й загальної культури, впливу найближчого соціального оточення й авторитету людей, що зробили найбільший вплив на процес соціалізації педагога. Окремими дослідниками в основу типології стилю викладання закладені три типи характеристик: змістовні, динамічні й результативні.
З урахуванням цих характеристик виділені наступні типи стилів викладання: емоційно-імпровізаційний (ЕІС); емоційно-методичний (ЕМС); розмірковуюче-імпровізаційний (РІС); розмірковуюче -методичний (РМС). Зупинимося коротко на їхніх параметрах.
Емоційність. Переваги: уміння зацікавити предметом, уміння цікаво піднести новий матеріал, артистизм, проникливість, уміння варіювати різні форми й методи роботи, високий інтерес до досліджуваного матеріалу в учнів, їх висока пізнавальна активність. Недоліки: завищена самооцінка, демонстративність, підвищена чутливість до ситуації в класі й настрою на уроці, залежність від них, недостатня вимогливість, недостатня увага до слабких учнів.
Розважливість. Переваги: висока вимогливість до учнів, уважне ставлення до рівня знань всіх учнів, формування твердих і міцних навичок навчання, аргументована оцінка знань учнів. Недоліки: невміння підтримувати в учнів постійний інтерес до предмету, перевага репродуктивної діяльності, відсутність інтересу учнів на уроках, відсутність психологічного контакту з учнями.
Методичність. Переваги: уміння ясно й чітко подати свій предмет, висока методична підготовка, вимогливість до себе й до учнів, уважне ставлення до рівня знань, об'єктивна самооцінка, стриманість, в учнів тверді знання й навички роботи. Недоліки: прихильність своїй традиційно відпрацьованій методиці, використання стандартних форм і методів навчання, залежність настрою від підготовленості класу.
Імпровізаційність. Переваги: контактність, уміння керувати колективною роботою класу, створювати сприятливий психологічний клімат. Недоліки: відсутність методичності в закріпленні навчального матеріалу, у систематичному контролі знань учнів, неміцність знань учнів, недостатня сформованість у них навичок навчання й самоосвіти.
Як правило, учителі з позитивною самооцінкою надають більше можливості висловлюватися учням. У цих учителів більше можливості виховати стиль творчого навчання. Чим менше впевнений учитель у собі, тим більше ймовірність використання й розвитку догматичного стилю викладання, заснованого на постановці питань, що вимагають однозначної відповіді, на викладі фактів з метою запам'ятовування.
У західній педагогіці уведений термін «ефективний учитель». Одним зі шляхів становлення такого вчителя є розвиток власного педагогічного стилю, обумовленого визнанням недоліків особистості і їхнім подоланням.
Другим напрямком розвитку професіоналізму вчителя історії є інноваційна діяльність, що забезпечує розвиток процесу навчання історії. Як інноваційні поля можна виділити концепції й моделі історичної освіти, зміст навчального предмета в різних освітніх установах, технології й сучасні засоби навчання історії. Учителеві насамперед необхідно усвідомити інноваційні ідеї в сучасній освіті. До таких ідей можна віднести ідею розвиваючого навчання; особистісно-орієнтованого навчання, продуктивного навчання. Основною тенденцією розвитку сучасної освіти є перехід від традиційного до інноваційного навчання. Основними рисами інноваційного навчання є: орієнтація на процес навчання; суб'єкт-суб'єктні відносини; орієнтація освітнього процесу на самоцінність учня; проектування освітнього середовища, адекватної індивідуальним особливостям учнів; результатом навчання є здатність учня до самовизначення й саморозвитку. Ці ідеї вчителем історії повинні бути сприйняті як норми методичної діяльності.
Виходячи із цього переглядаються цілі навчання історії, які повинні бути орієнтовані на розвиток насамперед історичної свідомості. Провідними напрямками гуманізації історичної освіти є «олюднення історії», збагачення навчального матеріалу цінностями загальнолюдського характеру; розкриття світу людини певної епохи; обережність у підході до факторів перетворення суспільства й природи; показ багатоваріантності шляхів історичного розвитку; посилення особистісного, емоційно-ціннісного аспекту змісту через розгляд питань історичної науки, що носять дискусійний характер, через виклад альтернативних точок зору.
Зі зміною цілей повинен змінитися й зміст історичної освіти. Як відзначають дослідники, знайомство з новим предметом повинне починатися з відкриття власної причетності до історії (Я – частина історії). Передбачається, що в середніх класах викладання історії повинно бути орієнтоване на проживання епох, різних типів культур. Учні на історичному матеріалі повинні зрозуміти самоцінність кожного народу, кожної культури. Сполучення хронологічного й проблемного принципів у відборі матеріалу підготує учнів до вивчення історії на більш глибокому, теоретичному рівні.
Учителі уводять в обіг нові аспекти історичного досвіду: геополітика, соціоментальність, турботи й сподівання, стимули поводження і моральний вибір.
Воля думки і плюралізм, поява нових оцінок, відсутність чітких концептуальних ліній породили три тенденції в сучасному навчанні історії. Одні вчителі приділяють більше увагу історичним особистостям, інші – краєзнавчому матеріалу, треті будують викладання на базі соціально-економічної історії, четверті в основу уроків кладуть вивчення внутрішньополітичної історії, п'яті пропонують зробити ухил в історію церкви й релігії.
Учитель історії, особливо молодий, інколи виявляється безпорадним у питаннях методології. Більшість уроків насичена величезною кількістю фактичного матеріалу, але нерідко не містить глобальної ідеї або навіть заключного висновку, а часом і вчительської позиції.
Не менше значення для інноваційної діяльності вчителя має впровадження нових моделей історичної освіти. У даний момент дидактичні пошуки вчителів історії пов'язані з освоєнням інноваційних моделей навчання, орієнтованих на включення учня в активну діяльність. До них ставляться: засвоєння учнями чітко заданого зразка, навчально-пошукова діяльність, ігрова діяльність, дослідницька діяльність. Ці моделі навчання є загальнодидактичними.
Не менш актуальною проблемою є розробка й впровадження нових засобів навчання. У наш час з'явилося нове покоління шкільних підручників по історії. У підручниках нового покоління розширена типологія текстуального матеріалу, що включає палітру прийомів від опису сюжетів до проблемного викладу різних версій й оцінок історичних подій. Значно розширені додаткові тексти. Важливим арсеналом дослідницької роботи в нових підручниках стає ілюстративний матеріал, що збагачує риси дійсності. Питання й завдання сучасного підручника спрямовані на включення учнів в історичні ситуації, реконструкцію епох і періодів на основі особистого суб'єктного досвіду. З'явилися завдання, що створюють ситуацію подиву, переживання, пізнавального суперечки.
До нових засобів навчання відносяться робочі зошити. Ряд методистів пропонують замінити ними підручник: робочий зошит враховує особливості процесу навчання дітей. Пізнання історії молодшими школярами будується на невербальній основі (малюнку, макеті, натурі, цікавості); пам'ять дітей характеризується швидким забуванням; діти хочуть швидше бачити результати своєї праці. Тому пізнавальну діяльність потрібно включати більше практичних завдань. Цій меті саме й відповідають робочі зошити. Але методика роботи з ними перебуває поки в стадії становлення. У зарубіжних школах з'явився ще один цікавий жанр посібників – пакет-комплект, у якому представлені документи, ілюстрації, суперечливі історичні свідчення. Це ідеальний засіб для організації проблемного уроку. Серйозну допомогу вчителеві у викладанні історії покликані надавати технічні засоби навчання. У вік нових інформаційних технологій учитель історії обов’язково повинен уміти працювати з навчальними комп'ютерними програмами.
Вчителі історії визнають, що практика викладання історії є настільки ж важливою, як і проведення історичних досліджень чи написання статей і книжок. Але існує серйозна проблема – навчити вчителя використовувати нові досягнення історичної дидактики особливо в умовах, значного скорочення коштів на підвищення кваліфікації вчителів; браку методичних матеріалів, які могли б використовуватися методистами для запровадження інноваційних методик. Ця постійно існуюча проблема перетворюється на кризу в історичній шкільній освіті.
Необхідність підвищення рівня професійної компетентності підсилюється фактором, що більшість вчителів історії в нашій країні окрім історії викладає ще інші предмети суспільствознавчого циклу (правознавство, громадянська освіта, політологія, філософія тощо. Таким чином, вони все ще залишаються носіями ціннісного знання та громадянської практики у школі.
Відрадно відзначити, що незважаючи на цілу сукупність проблем як об’єктивного, так і суб’єктивного плану, значна частина вчителів історії України проявляє неабиякий інтерес до підвищення свого професійного та інтелектуального рівня, є активними у громадському житті.
Якщо в минулому функція вчителя історії зводилася до ролі пасивного реципієнта наукових, педагогічних, ідеологічних ідей та схем. То нині в рамках асоціації ми можемо спостерігати активну взаємодію вчителів України на рівні обговорення різних актуальних проблем викладання історії та суспільних дисциплін, експертному аналізі навчальних програм, концепцій, розробці навчально-методичних матеріалів тощо.
Саме вчителі історії, що чи не єдині серед вчителів України організувалися у громадську спілку, здійснюють потужний інноваційний рух знизу в освітній системі України. Асоціація ”Нова Доба” надаючи широкі можливості для вчителів історії ознайомлюватися із новим змістом та передовими формами і методами викладання, стало органічним доповненням існуючим державним інституціям у розвитку шкільної суспільствознавчої освіти, підвищенні кваліфікації вчителів. Вчителі-члени асоціації, котрі пройшли відповідну навчально-методичну підготовку, широко розповсюджують отриманий досвід серед колег свого навчального закладу, населеного пункту, регіону.
Атестація вчителя історії
Робота вчителя у загальноосвітньому закладі передбачає періодичне проходження атестації, яка спрямована на підвищення кваліфікації, професіоналізму, майстерності вчителя та покликана стимулювати його ріст як фахівця. Термін атестації – п'ять років.
Атестаційний процес здійснюється на основі спеціального Положення, є складним і довготривалим і передбачає реалізацію цілого ряду завдань.
Обов'язковим і необхідним фактором перед проходженням атестації є курсова фахова перепідготовка вчителя. Це дає можливість учителю закріпити здобуте в роботі, почути нове, зануритись у теорію навчально-виховного процесу, ознайомитися з новими методиками, прийомами роботи, зустрітися з практиками, науковцями, прочитати багато необхідної літератури. Безумовно, це вже озброює вчителя, дає поштовх до нового, до експериментування.
Як правило, курсову перепідготовку вчителі проходять при обласних інститутах професійної перепідготовки. Навчання може бути очним і заочним. Але на сучасному етапі вчитель має право самостійно вибирати місце проходження навчання і проходити його у дистанційному режимі, користуючись можливостями Інтернету.
Після завершення курсової перепідготовки учитель отримує відповідне посвідчення або сертифікат і знову вливається в навчально-виховний процес педагогічного колективу, який цілеспрямовано працює над методичною, педагогічною проблемою.
У розрізі даної проблеми кожен учитель визначає свою тему самоосвіти, працює над нею й обов'язково виступає перед колегами на методичних семінарах, педагогічних радах, надає консультації колегам з даної проблеми (теми самоосвіти), виступає перед батьками, на засіданнях методичних об'єднань учителів і т. ін. Таким чином, перший рік після атестації вчитель поглиблено (теоретично) вивчає обрану тему самоосвіти і працює над нею.
Розвиваючи цю тему, учитель втілює певні теоретичні аспекти в практику своєї роботи на уроці. Експериментує, коригує свою працю і таким чином досягає покращення результативності роботи на уроці або в позакласній виховній роботі, ділиться успішним результатом з колегами, запрошує на свій відкритий урок.
Найціннішим є те, що вчитель доступно формулює колегам мету, якої він хоче досягти, використовуючи певні інноваційні прийоми, а потім ходом свого уроку показує, як саме він цього досягає і яка в цьому результативність його роботи.
Таким чином другий і третій рік після пройденої атестації вчитель працює над створенням свого власного досвіду або системи в роботі.
Адміністрація школи відвідує уроки у такого вчителя, вивчає досвід, відзначає все цікаве і цінне у роботі. Учитель історії дає ряд відкритих уроків для своїх колег, демонструє свої досягнення у методиці викладання свого предмета, знайомить їх зі своїми напрацюваннями.
Учитель морально готовий до атестації, відчуваючи силу успіху, він охоче ділиться своїм досвідом, описує його разом з адміністрацією, готує матеріали до нової атестації.
У ході підготовки учитель обов'язково впроваджує передовий досвід кращих учителів школи, міста, але робить це по-своєму, тому що чужий досвід перенести не можна. Його можна лише змоделювати і зробити своїм, бо саме це складне й багатогранне мистецтво і називається діяльністю вчителя.
І саме цю багатогранну діяльність і вивчає атестаційна комісія школи, щоб дати експертну оцінку роботі вчителя за 5 років від попередньої атестації. Допомагають у цьому оцінки колег, анкетування учнів, батьків, їх відгуки про роботу вчителя, який атестується. Методична рада школи знайомиться з досвідом роботи вчителя і затверджує його.
Перед атестацією вчитель обов'язково звітує про свою роботу в міжатестаційний період, розповідає про те, як працював по підвищенню свого фахового, професіонального росту, які має результати в роботі, яким досвідом своєї роботи може поділитися.
Такий звіт може проходити у вигляді своєрідного свята атестації вчителя. Тут і представлення кожного вчителя адміністрацією школи, і коротка характеристика власного досвіду вчителя, і привітання учнів, виступи батьків, і оцінка роботи вчителя колегами. Батьки й учні готують газети для кожного вчителя про його творчу діяльність і дарують їх на згадку. Учителі показують своє хобі, кожен з них розкривається як людина, як особистість. Учні присвячують і дарують їм свої вірші, співають пісні. Таким святом школа живе довго.
Завершується атестаційний процес засіданням районної ради атестації вчителів, яка після розгляду справи виносить відповідне рішення: про присвоєння вчителеві чергової кваліфікаційної категорії, присвоєння звання вчитель-методист або старший вчитель тощо.
Методист В. Бабенко розробив своєрідний порадник для самоперевірки у період проходження атестації.
«Я і атестація»
1. Умію оцінити свою психологічну готовність до роботи в сучасній школі. Цілі й завдання сучасної школи не вступають у протиріччя з моїми внутрішніми переконаннями.
2. Умію оцінити власну технологічну готовність до роботи за обраним фахом.Володію своїм навчальним предметом досконало.
Знаю зміст навчального предмета, програму, основні нормативні документи.
Володію основними формами організації навчальних занять.
Моя методична підготовка дає змогу досягти гарних результатів, оптимально впроваджувати інноваційні/власні прийоми та методи організації навчально-виховного процесу.
Маю необхідну педагогічну та психологічну підготовку, щоб зацікавити учнів, створити на уроці атмосферу довіри, взаємоповаги та задоволення від спілкування.
Умію працювати з технічними засобами навчання, застосування комп'ютерних технологій.
Бачу перспективу розвитку свого предмета.
3. Умію оцінити спроможність планувати свою діяльність, прогнозувати результати роботи.
Плани відбивають оптимальний комплекс праці вчителя, ураховуючи аналіз своєї попередньої діяльності з класом, рівень підготовленості учнів до сприйняття нового матеріалу, усунення попередніх недоліків у роботі з цим класом.
4. Умію оцінити свою викладацьку діяльність.
Даю оцінку своєї викладацької діяльності спочатку за результатами праці і лише потім оцінюю якість своїх уроків.
Умію глибоко розкривати зміст і показую практичне значення свого предмета.
Створюю на уроках «ситуацію успіху», стимулюю активність.
Створюю проблемні ситуації, спрямовані на самостійну пошукову роботу, що викликає в учнів захоплення пізнавальними і практичними заняттями, потребу в творчій переробці засвоєного.
Умію оперувати на уроці активними формами навчання, створюю партнерські стосунки «учитель-учень», будую навчально-виховний процес на особистісно зорієнтованих засадах.
Використовую можливості навчального предмета для морального виховання учнів.
Домагаюся в роботі з кожним класом і з кожним учнем максимально можливих результатів.
Удосконалюю вміння обґрунтовано оцінювати навчальні досягнення учнів, рівень підготовки класу, окремих учнів до уроку.
Знаю і застосовую на уроці норми й вимоги безпеки життєдіяльності дітей.
5. Умію оцінювати свою позаурочну організаційно-виховну роботу в класі.Активно і плідно впливаю на становлення особистості учня, ураховуючи особливості виховання в сім'ї.
Умію цілеспрямовано вибирати форми організації позаурочної діяльності.Допомагаю іншим членам колективу школи досягати бажаних результатів у роботі з учнями класу.
Знаю й використовую сучасні форми виховної роботи, розділяючи з ними їх інтереси, потреби, побажання.
Умію об'єднати учнів навколо цікавої колективної справи.
6. Умію оцінити себе над підвищенням професійного рівня.
Постійно цікавлюся різними джерелами інформації для ознайомлення з новинками педагогічної науки і практики.
Працюю над удосконаленням методики викладання, постійно шукаю нові форми і прийоми організації занять з учнями.
Розширюю й поглиблюю свої знання з предмета викладання.
Прагну бути ініціатором у застосуванні новаторських технологій, що спрямовані на підвищення результативності роботи.
Обґрунтовано використовую досвід своїх колег, конструктивно реагую на зауваження колег та адміністрації.
7. Умію оцінювати свої особистісні якості, дотримання норм професійної етики, культурні інтереси.Маю сформовану життєву позицію, що не суперечить нормам професійної етики.
Маю зовнішній вигляд, стиль спілкування, що завжди відповідають моральним, етичним та естетичним вимогам.
Не допускаю випадків розбіжності між словом і ділом.
Прагну бути взірцем для своїх учнів, еталоном поведінки на роботі і в побуті. Не залишаю поза увагою факти антигрома-дянських учинків інших людей. Пропагую здоровий спосіб життя, прагну бути прикладом у цьому для учнів. Маю розвинені культурно-естетичні інтереси до літератури, музики, кіно, театру.
8. Умію оцінити результативність своєї громадської роботи.
Виявляю активність у роботі громадських організацій.
Прагну ініціювати важливі й корисні справи в колективі.
9. Умію оцінити своє життя і роботу в колективі.
Прагну погоджувати свої дії з інтересами і діями колективу.
Ціную колективний досвід, підтримую прогресивні традиції й досягнення колективу.
Відчуваю особисту відповідальність за стан морального мікроклімату в колективі, не порушую норм співпраці.
Прагну оберігати колег від впливу негативних явищ: безтактності, нетерпимості тощо.
10. Умію оцінити організацію своєї праці.
Виконую правила внутрішнього трудового розпорядку школи.
Дорожу своїм часом і часом учнів.
Оптимально, не заважаючи іншим, організую своє робоче місце і свою працю.Дотримуюсь техніки безпеки під час занять, виконую санітарно-гігієнічні вимоги, персонально відповідаю за збереження здоров'я дітей.
Необхідною умовою висококваліфікованого викладання суспільних дисциплін у шкільній системі освіти є наявність демократично мислячого, поінформованого та компетентного вчителя, ознайомленого із новими досягненнями та науковими і педагогічними дискусіями на національному й світовому рівнях. Жодна професія не вимагає від людини такого постійного самовдосконалення, як від педагога. Змінилась не лише сума знань, необхідних сучасній людині, ще більші зміни відбулися у способах вивчення нового.
Все це передбачає наявність у педагога таких якостей, як: чітка громадянська позиція; система цінностей, куди входить визнання багатоманітності світу і толерантність; демократичний стиль роботи; висока комунікативна культура, здатність залучати учнів до планування і регулювання освітнього процесу.
Проте необхідно зазначити, що в Україні, та й багатьох інших країнах світу, все гострішою стає проблема нестачі висококваліфікованих кадрів, зокрема педагогів-істориків. Частково це можна пояснити нестачею ресурсів, порівняно низькою зарплатою і незначними можливостями кар'єрного росту вчителів. Але так само ця проблема пов'язана з їхнім статусом. В Україні статус вчителів перебуває далеко не на тому рівні, який би робив цю професію престижною. Причини такої ситуації значною мірою полягають у недостатньо належному ставленні держави до професії педагога.
Питання для самоперевірки:
1. Визначте місце вчителя у сучасній системі освіти.
2. Які вимоги до особистості вчителя історії ставить суспільство?
3. Розкрийте поняття «професіограма вчителя».
4. Назвіть і охарактеризуйте компоненти професіоналізму вчителя.
5. Якими професійно-педагог. вміннями повинен володіти вчитель?
6. Назвіть вимоги до психолого-педагогічної підготовки вчителя.
7. Визначте шляхи здійснення розвитку професійності вчителя.
8. Назвіть і охарактеризуйте основні стилі викладання.
9. Яке призначення атестації вчителів історії?
10. Розкрийте етапи проходження атестації.