Система стандартів вищої освіти.

ТЕМА: ЗМІСТ, ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ

У ВИЩІЙ ШКОЛІ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ.

ПЛАН.

1. Система стандартів вищої освіти.

2. Освітньо-кваліфікаційна характеристика та освітньо-професійна програма підготовки фахівця.

3. Зміст освіти та навчально-методичне забезпечення педагогічного процесу у ВНЗ.

4. Наукова організація та планування навчального процесу у вищій школі. Розклад навчальних занять. Нормативна база вищої школи у підготовці фахівців.

5. Навчальна книга в структурі професійної підготовки: зміст, функції та критерії якості.

6. Нормативно-методичні положення з розробки засобів діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця. Тести досягнень.

література:

Основна:

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. Академика ВПН СССР А.В. Петровского. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1986. – 303 с.

3. Педагогіка вищої школи / [В.П.Андрущенко, І.Д.Бех, І.С.Волощук та ін.]; за ред. В.Г.Кременя, В.П.Андрущенка, В.І.Лугового. – К.: Педагогічна думка, 2009. – С 77-80; 145-152.

4. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посібник. – К: Вища школа, 2005. – С. 89-113.

5. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Кондор, 2011 – С. 143-165.

Додаткова:

1. Андреев А.А. Педагогика высшей школы. Новый курс. – М.: Московский международный институт эконометрики, информатики, финансов и права, 2002. – 264 с.

2. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы. – М.: Высшая школа, 1980.

3. Бондар В.І. Дидактика: Підручник для студ. ВНЗ. – К.: Либідь, 2005. – С.44-62.

4. Куписевич Ч. Основы общей дидактики / Пер с пол. О.В. Довженко. – Москва, 1986. – С. 91–125.

5. Молибог А.Г. Вопросы научной организации педагогического труда в высшей школе. – Минск, 1975. – С. 137–150.

6. Овчинников А.А. и др. Сетевые методы планирования и организации учебного процесса. – Москва, 1972.

7. Основы вузовской педагогики / Под ред. Н.В. Кузьминой. – Ленинград, 1972.

8. Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 544 с.

9. Рубин Ю.Б. Образовательные системы как объект стандартизации. Материалы конференции «Проблемы нормативно-правового обеспечения открытого образования». – М. МЭСИ. – 2001. – 31 января–1 февраля.

10. Устынюк Ю. А. Можно ли сесть в уходящий поезд? // Химия и жизнь, 1988. – № 8. – С. 4–12, № 9. – С. 14–21.

Система стандартів вищої освіти.

Згідно зі стандартизованими параметрами, визначеними Міжнародною стандартною класифікацією освіти для вищої школи (рівень, галузь, тип, тривалість, ступінь, кваліфікація), а також міжнародно визнаними компетентностями (загальними і специфічними) законодавчо формуються національні стандарти освіти, включаючи вищу [Андрущенко, С.80].

У Законі України «Про освіту» зазначається, що державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм здобуття освіти.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду не рідше як один раз на 10 років. Державні стандарти слугують наданню якісної освіти громадян [Андрущенко, С.80], [Слєпкань, С.102]..

Законом України «Про вищу освіту» визначено систему стандартів вищої освіти. Цю систему складають державний стандарт, галузеві стандарти та стандарти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів [Андрущенко, С.80].

Державний стандарт освіти(ДСО) – це сукупність норм, що визначають зміст вищої освіти, обсяг навчального навантаження, засоби діагностики якості освіти та рівня підготовки студентів, а також нормативний термін навчання. ДСО визначає обов’язковий мінімум змісту навчальних програм, обсяг навчального навантаження студентів, вимоги до рівня підготовки випускників ВНЗ і є основою нормативних документів (навчальних планів, навчальних програм тощо). ДСО – це сукупність норм, які визначають вимоги до освітньо-кваліфікаційних (освітніх) рівнів студентів ВНЗ [Туркот, с.143].

Державний стандарт містить складові: перелік кваліфікацій; перелік напрямів та спеціальностей; вимоги до освітніх рівнів; вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Галузеві стандарти вищої освітиМіністерства освіти і науки України (ГСВО МОНУ) видаються для кожного освітнього кваліфікаційного рівня підготовки фахівців (бакалавра, спеціаліста, магістра) для кожного напрямку підготовки фахівців (наприклад , 0502 «Менеджмент»), для кожної кваліфікації (наприклад, магістр зовнішньоекономічної діяльності). Галузевий стандарт освіти (ГСВО) має три розділи:

1) освітньо-кваліфікаційна характеристика довкілля (ОКХ) містить вимоги до професійних якостей, знань та умінь людини, яка отримує певний освітній рівень (базову, вищу чи повну вищу освіту);

2) освітньо-професійна програма (ОПП), якою визначається зміст підготовки фахівців певних освітньо-кваліфікаційних рівнів. ОПП передбачає перелік нормативних та вибіркових дисциплін, засвоєння яких здійснюється відповідно до структурно логічної схеми – науково і методично обґрунтованої послідовності їх вивчення;

3) засоби діагностики якості вищої освіти. У першому розділі фіксуються обсяги знань та вмінь, яких має набути студент протягом навчання у ВНЗ. У другому розділі визначаються навчальні дисципліни та кількість годин на їх вивчення [Туркот, с.143-144], [Андрущенко, С.80].

Орієнтовно 70-75% навчального часу відводиться на вивчення обов’язкових для всіх ВНЗ нормативних дисциплін. Кожна з таких дисциплін забезпечується типовою навчальною програмою. Дотримання назв нормативних навчальних дисциплін провинно бути обов’язковим для вищих навчальних закладів, а обсяг не може бути меншим обсягу, встановленого стандартами освіти. Решта навчального часу (близько 25-30%) відводиться на вибіркові навчальні дисципліни, які частково рекомендуються для вибору ВНЗ, а частково вводяться ним самостійно. Робочі навчальні програми для вибіркових дисциплін розробляються в кожному ВНЗ і затверджуються рішенням вчених рад. У третьому розділі ГСВО містяться матеріали щодо змісту державного іспиту та кваліфікаційної атестаційної роботи (дипломної, магістерської). На основі галузевих стандартів вищої освіти відповідно їх розділів у кожному ВНЗ опрацьовуються власні робочі нормативно-правові документи. Для їх розробки залучаються спеціальні робочі групи, до складу яких входять посадові особи –проректори, методисти та найбільш досвідчені викладачі [Туркот, с.144].

Стандарти вищих навчальних закладів включають: варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм, засобів діагностики, навчальні плани, програми навчальних дисциплін. Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців [Андрущенко, С.80].

Отже, для вищої освіти розробляється система стандартів, складниками якої є освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця, освітньо-професійна програма його підготовки, засоби діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця.

Відповідно до наказу Міністерства освіти України № 86 від 4 березня 1998 р. система вищої освіти мала розробити нове покоління нормативної (освітньо-кваліфікаційні характеристики, засоби діагностики якості вищої освіти) та навчально-методичної документації (освітньо-професійні програми підготовки фахівця, навчальні плани, програми навчальних дисциплін тощо). Частина цієї документації обох видів увійшла до системи стандартів вищої освіти. Нормативні вимоги до розроблення системи стандартів вищої освіти викладено в наказі Міністерства освіти України № 285 від 31 липня 1998 р [Слєпкань, С.102-103].

Розроблення цих документів ґрунтується на результатах вивчення і прогнозування структури соціальної та виробничої діяльності фахівців з вищою освітою з урахуванням потреб ринку праці. Концепція формування змісту й технологія розроблення нормативної і навчально-методичної документації нового покоління ґрунтується на суб’єктно-діяльнісному підході.

Потреба в системі контролю якості підготовки фахівців з вищою освітою, іншими словами, відстеження відповідності сформованих у випускника соціально і професійно важливих знань, навичок та вмінь вимогам ринку праці, зумовлена тим, що, надаючи всім членам суспільства однакові можливості здобувати освіту, суспільство повинно мати гарантію забезпечення цих можливостей [Слєпкань, С.103].

Система державних стандартів вищої освіти є нормативною базою функціонування системи вищої освіти в цілому. Їх розробка здійснюється на трьох рівнях: держави, галузі, підприємства (вищого навчального закладу).

Держава визначає загальні вимоги до системи стандартів і кожного освітньо-кваліфікаційного та відповідного освітнього рівня.

Галузь і вищий навчальний заклад, ґрунтуючись на системі державних стандартів, розробляє нормативні й навчально-методичні документи за певними напрямами підготовки та спеціальностями, що наведені в «Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями». Розгляньмо кожний із нормативних та навчально-методичних документів, що мають забезпечити виконання стандартів вищої освіти [Слєпкань, С.103].