Засоби та методи естетичного виховання 4 страница

— за особливостями взаємодії у процесі навчання; ме­тоди викладання, методи учіння;

— за дидактичними функціями: методи первинного засвоєння, узагальнення засвоєного, контролю та пере­вірки;

— за характером знань: метод повідомляючого навчан­ня й осмислення нових знань, метод проблемного навчан­ня і проблемного навчального пізнання.

Обираючи і використовуючи конкретний метод, педа­гог має усвідомлювати, завдяки чому він зможе якнайкра­ще організувати спільну діяльність із дитиною, Щоб вирі­шити дидактичне завдання.

Жодна класифікація не вичерпує всієї сукупності ви­користовуваних на практиці методів навчання, тому Не має абсолютного визнання у педагогічному середовищі.

Форми організації навчання дітей дошкільного віку

Навчання дошкільників здійснюється не лише на спе­ціально організованих заняттях, а й у повсякденному жит­ті, у різноманітних видах діяльності дітей за допомогою форм організації навчального процесу.

Форма організації навчання — спільна навчальна діяльність пе­дагога і дітей, що здійснюється в певному порядку і встановлено­му режимі.

Значною мірою вона виражає характер зв'язку між пе­дагогом і дитиною, їхньої діяльності, місце заняття і ре­жим його проведення. У дитячому садку використовують фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні форми організації навчання. Головною вимогою у виборі форми організації навчання є необхідність сприяння до­шкільникові У його бажанні навчатися. Як відомо, дитина розвивається тоді, коли вона переживає радість від проце­су навчальної діяльності, здобутого результату.

Педагог повинен уміти визначати ступінь складності навчальних завдань, дбаючи, щоб навантаження було посильним для дошкільнят. Важливо забезпечити особистісно-орієнтований стиль керівництва навчальною діяль­ністю дітей, не допускати зверхності, ігнорування їхніх інтересів, поверхових оцінок зусиль. Усе має бути спрямо­ваним на те, щоб навчання було для них цікавим, особистісно значущим. «Зробити серйозне заняття для дитини захоплюючим — ось завдання початкового навчання», — стверджував К. Ушинський.

Необхідним компонентом процесу навчання є дидак­тичні засоби, оптимальне поєднання яких допомагає дошкільникам глибше пізнавати дійсність, збагачує їх враженнями, дає матеріал для спостережень, які вони ви­користовують у навчальній, а згодом і в інших видах ді­яльності. Такими дидактичними засобами є слово (вихо­вателя, дитини, художнє слово); образ (створюваний за допомогою технічних засобів, дидактичних матеріалів; об'єкти живої і неживої природи, їх зображення; існую­чий в уяві дитини); дія (дитини, вихователя, дидактичні вправи, елементарні досліди). Добирають їх залежно від віку, форм мислення, рівня розумового розвитку "до­шкільника.

У ранньому віці малюк одержує нову інформацію зде­більшого через дії з предметом, іграшкою, зі слів виховате­ля. У середньому дошкільному віці на передньому плані опиняється образ і слово, а дії сприяють закріпленню знань (наприклад, практичні дії у дидактичній грі). У старшому дошкільному віці, коли розвивається словесно-логічна форма мислення, можливі різноманітні поєднання дидактичних засобів, що залежить від матеріалу, який вивчається, індивідуальних особливостей дітей.

За провідною діяльністю розрізняють такі форми орга­нізації навчання дошкільників: дидактична гра, екскур­сія, заняття.

Дидактична гра. Використовують її як самостійну форму організації навчання і як частину заняття. Дидак­тичні ігри ознайомлюють дітей з різноманітними явища­ми, предметами та їх властивостями (формою, величиною, кольором, просторовим розміщенням).

Кожна дидактична гра має своє навчальне завдання, наприклад, ознайомити із властивостями і якостями пред­метів, порівняти предмети, явища тощо. Гра активізує до­вільні і мимовільні процеси сприймання, уваги, пам'яті. Якщо у ранньому віці майже всі заняття відбуваються у формі дидактичної гри, спрямованої на розвиток сенсорики, мовлення, ознайомлення з предметами і явищами дій­сності, то для старших дошкільників вона набуває значен­ня самостійної форми організації навчання. Найчастіше її використовують для закріплення знань, здобутих дітьми під час занять.

Екскурсія. Цінність екскурсії полягає у безпосередньо­му ознайомленні дітей із предметами, явищами природи, діяльністю дорослих у природних умовах. Починають про­ведення екскурсій у другій молодшій групі (екскурсії-огляди в межах дитячого садка, під час яких дітей озна­йомлюють із його приміщеннями, організовують їхнє спостереження за роботою його працівників). Екскурсії з дітьми середньої групи проводять за межами дитячого сад­ка (в магазин, на пошту, в бібліотеку та ін.).

Специфічне значення екскурсій полягає в забезпеченні першого сприймання невідомих предметів і явищ. За пра­вильної методики таке сприймання є яскравим і цілісним, наснаженим емоційним ставленням дитини до побаченого, що сприяє розвитку її пізнавальних інтересів.

Однією з вимог до екскурсії є повторюваність її прове­дення, тому вихователь повинен раціонально розподілити знання, які діти мають отримати під час кожної екскурсії. Наприклад, оскільки для ознайомлення з осінню як порою року організовують три екскурсії в різні її періоди (ран­ньою, середньою («золотою»), пізньою осінню), педагог поступово вчить дітей спостерігати й аналізувати зміни у спостережуваних явищах. Пізнавальний матеріал усклад­нюють як у плані поглиблення знань про об'єкт чи явище, так і завдяки розширенню кола предметів і явищ, із якими ознайомлюють дітей. Важливими умовами успішності екс­курсії є раціональність спостереження, посильна участь дітей у ньому.

Екскурсія як організована форма навчання має таку загальну структуру:

1) підготовчий етап. Педагог визначає її зміст, готує відповідний об'єкт, створює у групі настрій очікування ці­кавого і корисного, повідомляє певну інформацію щодо об'єкта, який діти спостерігатимуть;

2) власне екскурсія. Під час екскурсії вихователь органі­зовує спостереження дітей, спрямовує їхню пізнавальну ак­тивність, стимулює мислення, увагу, сприяє розвитку уяви;

3) закріплення знань. Робота після екскурсії забезпе­чує закріплення отриманих під час спостережень знань і вражень. Із цією метою вихователь організовує викорис­тання зібраного матеріалу, читання відповідної художньої літератури, створює умови для розвитку ігрової діяльності за мотивами побаченого на екскурсії.

Заняття. На перших етапах свого розвитку дошкіль­на педагогіка вбачала у заняттях можливість чимось зай­няти дітей: іграшкою, розповіддю, малюванням. Пізніше головним змістом занять стали дидактичні ігри, вправи з дидактичним матеріалом, самостійна художня діяльність та ін. На сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на форму впливу вихователя на дітей, виконання передба­чених програмою завдань, тобто як на особливу форму ор­ганізації навчання.

Заняттю властиві такі ознаки:

— реальні можливості дітей активно засвоювати перед­бачені програмою знання і вміння;

— постійний склад дітей усієї вікової групи;

— провідна роль педагога, який визначає тему, завдан­ня і зміст заняття, підбирає методи і прийоми, організовує й оцінює пізнавальну діяльність дітей, спрямовує їх на ви­користання набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності.

Заняття є формою педагогічного впливу, яка поєднує розвивальний і виховний ефекти навчання, формує у дітей уміння активно засвоювати знання і творчо використову­вати їх за безпосередньої участі педагога, що сприяє набут­тю досвіду спільної діяльності з дорослим і однолітками.

Заняття — форма дошкільного навчання, за якої вихователь, працюючи з групою дітей у встановлений режимом час, організо­вує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуаль­них особливостей кожної дитини.

За допомогою різноманітних методів і дидактичних за­собів педагог забезпечує на занятті процес засвоєння всіма дітьми знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних здібностей.

На заняттях з дошкільниками не обмежуються лише навчальною роботою. Тому організоване їх навчання по­винно бути позбавлене жорсткого регламентування, перед­бачати такі його форми:

— організоване навчання у повсякденному житті;

— організовані заняття за вибором дітей (вони самі обирають вид діяльності, матеріал, з яким працювати­муть, способи роботи з ним під керівництвом педагога);

— обов'язкові заняття за планом педагога, який визна­чає їх мету, зміст, структуру та ін.

Такий підхід набуває актуальності у зв'язку з гумані­зацією процесу навчання і виховання у дошкільних закла­дах і зменшенням кількості обов'язкових занять за планом вихователя. На це націлюють програми виховання та на­вчання дітей у дитячих садках, які, на відміну від поперед­ніх, не поділяють навчальний матеріал на той, що має бу­ти засвоєний лише на заняттях, і той, який діти повинні опановувати у повсякденному житті.

У навчальному процесі дошкільного закладу викорис­товуються різні види занять.

За змістом навчання розрізняють заняття:

— з ознайомлення з навколишнім середовищем;

— з розвитку мовленнєвого спілкування;

— з формування елементарних математичних уявлень;

— з образотворчої діяльності;

— з фізичної культури;

— музичні.

За дидактичними цілями виокремлюють такі види занять:

— заняття із засвоєння дітьми нових знань. Мають на меті постановку пізнавальних завдань, збагачення, уточнення знань про предмети і явища світу. Ними можуть бу­ти спостереження за новим об'єктом, читання художніх творів, розповіді вихователя та ін.;

— заняття із закріплення і систематизації досвіду (ор­ганізованого і стихійного) дітей. Передбачають осмислен­ня сприйнятого і формування найпростіших узагальнень (заняття зі спостереження знайомих об'єктів, бесіди, ди­дактичні ігри);

— контрольні заняття. Покликані з'ясувати наявність у дітей знань, уявлень, умінь, навичок, перевірити розвивальний ефект виховання і навчання і на цій підставі окреслити напрями, зміст і методи подальшої роботи;

— комплексні заняття. Включають повідомлення ді­тям нових знань, повторення, закріплення, систематиза­цію і використання набутих знань, умінь і навичок. Такі заняття найпоширеніші у дошкільних закладах.

За організацією дітей заняття поділяють на:

— фронтальні (з усіма дітьми групи);

— групові (10—12 дошкільнят);

— індивідуально-групові (4—6 дошкільнят);

— індивідуальні (1—4 дошкільнят).

Зміст занять визначає програма виховання і навчання дітей у дошкільних закладах. Кожне заняття передбачає освітні, розвивальні та виховні завдання. Обсяг навчаль­ного змісту залежить від вікових можливостей дітей, рівня їхнього загального розвитку і працездатності. Оскільки засвоєння нового матеріалу відбувається на основі набутих знань, навчальний зміст кожного заняття має бути невели­ким за обсягом, адже важливо, щоб на одному занятті від­бувалося первинне сприймання нового матеріалу, його ос­мислення та закріплення, а на наступних — розширення знань, умінь, навичок.

Як правило, заняття відбувається за такою структу­рою:

1) організаційний момент. Метою його є пробудження інтересу дітей до змісту заняття. Охоплює він такі аспекти, як формулювання мети, пояснення шляхів її досягнення;

2) основна частина заняття. Педагог послідовно форму­лює дітям навчальні завдання, організовує самостійну їхню діяльність, спрямовану на вирішення завдань;

3) підведення підсумків. Метою його є самостійний аналіз і самоаналіз дітей, з'ясування шляхів використан­ня здобутих знань у діяльності після заняття, окреслення можливостей пізнавальної діяльності на наступних за­няттях.

Головні вимоги до занять ґрунтуються на загальнодидактичних принципах навчання. Передусім слід чітко ви­значати навчальні, розвивальні, виховні завдання, методи і прийоми, передбачений програмою зміст заняття. їх ви­бір залежить від його мети. Особливо важливою є оптимізація виховної роботи на заняттях, на зміст якої впливає вік і рівень розвитку дітей.

У молодших групах активність дошкільників на занят­тях, результати їхньої діяльності забезпечуються мето­дами і засобами, що стимулюють зацікавленість дітей змістом знань. До участі в занятті їх залучають його емо­ційною насиченістю, ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами. У середній групі дітей приваблює зміст знань і умінь, у них з'являється інтерес до занять, уявлення про те, що, навчаючись, можна дізнатися багато нового і ціка­вого. Старші дошкільники здобувають досвід колективної роботи на занятті, усвідомлюють, що від успіху кожного залежить успіх групи. Це важливо як для активних, так і для нерішучих дітей, які за неправильної організації на­вчання можуть стати невстигаючими. Організовуючи ко­лективну пізнавальну діяльність дошкільників на занятті, вихователь повинен дбати про те, щоб вони не тільки вияв­ляли себе, а й були доброзичливими, уважними до успіхів і труднощів однолітків.

Приміщення, в якому відбуваються заняття, має бути чистим, провітреним, добре освітленим, обладнаним мебля­ми відповідно до зросту дітей. Дошкільники повинні навчи­тися правильно сидіти під час слухання, виконання різнома­нітних робіт. Традиційно у першій молодшій групі заняття триває 10—15 хв., у другій молодшій і середній групах — 15—20 хв., у старшій 20—25 хв., у підготовчій — 30—35 хв.

Як стверджував К. Ушинський, дитина втомлюється не від самої діяльності, а від її одноманітності, тому потріб­но протягом заняття чергувати різні види діяльності.

Однією з умов успішного навчання дітей дошкільного віку є поєднання навчальної роботи на заняттях і поза ни­ми. Сучасні концепції дошкільного виховання націлюють педагогів на необхідність здійснення навчальних завдань не лише на заняттях, айв різних формах роботи у повсяк­денному житті: на екскурсіях, прогулянках, під час різно­манітних спостережень, дидактичних ігор, виконання ігро­вих вправ.

Отже, використання різноманітних форм організації навчання дошкільників забезпечує ефективне засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних можливос­тей дитини.

Семінарське заняття №1 – 2 години

Тема. Навчання – провідний засіб розумового виховання дітей дошкільного віку.

Питання для обговорення

1.Теоретичні засади дошкільної дидактики.

2.Методи навчання дошкільників, їх характеристика, класифікація.

3.Форми організації навчання дітей в умовах дошкільного закладу.

4.Сучасні підходи до організації навчання дітей дошкільного віку:

- ігрові форми навчання;
- соціо - ігровий підхід у навчанні дошкільників;

- навчання за системою ТРВЗ;

- колективний спосіб навчання;

Методична вказівка: для підготовки питан­ня „Сучасні підходи до організації навчання дітей дошкільного віку” група студентів розподіляється на творчі під­групи, кожна з яких дає характеристику одному з підходів до організації навчання.

Основна література

1.Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошкільне ви­ховання, № 1, 1999.

2.Усова А.П. Обучение в детском саду. - М. :Просвещение, 1981, гл. Ш.

3 Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: „Академвидав”,2004.-С.366-394.

4.Кондратенко П.Д., Котырло Б.К., Ладивір С.А.. Обучение старших дошкольников.

- М. :Просвещение, 1986.

5. Баглаева Н. Не самоціль, а раціональність //Дошкільне виховання, Л 11, 1994.-С. 4

6.Лохвицька Л. Формування пізнавальних інтересів у навчально-ігро­вому середовищі //Дошкільне виховання, 1999, №10.-С. 8.

Додаткова література

1.Виховання дітей дошкільного віку /Під ред. Л.М.Проколіснко. - К.:Рад.школа, 1991, розділ "Розумове виховання".

2.Самарцева С. ТРИЗ и математика //Дошкольное воспитание.- 1996. -№ 10.-С. 12.

3.Крымов Е. Школа творческой личности //Дошкольное воспитание. – 1991.-№3, 9,11, 12 .

4.Огнева Н. Играем по системе ТРИЗ //Дошкольное воспитание.- 1998.-№5. -С. 78.

5.Страунинг А. Методы активизации творческого мышления// Дошкольное воспитание. -1997.

- №3-4.

6.Суріна Н. Ігри на розвиток творчої уяви //Дошкільне виховання. – 2000.- №1

Самостійна робота за змістовим модулем №16

16.1 Актуальні питання розумового виховання

Методична вказівка:

Законспектуйте статтю С.Ладивір, визначивши нові ефективні методи , націлені на розвиток пізнавальної активності й самостійності дитини.

Література.

1. Ладивір С. Не готові знання, а вміння їх здобувати // Дошкільне виховання. - 2007.- №8.-С.3-6.

16.2 Заняття як форма організації навчання

Методична вказівка:

Законспектуйте статтю Н.Гавриш основні види та типи сучасних занять в дошкільному закладі, дайте їм характеристику.

Література

1. Гавриш Н. Сучасне заняття: формальні, змістові та структурні ознаки. // Дошкільне виховання. - 2007.- №8.-С.10-14.

16.3 Система сенсорного виховання дітей дошкільного віку

Методична вказівка:

Визначте завдання та зміст сенсорного виховання дітей на різних етапах дошкільного дитинства.

Література

1. Воспитание сенсорной культуры ребенка от рождения до 6 лет: Кн. Для воспитателя детского сада /Л.А.Венгер, Э.Г.Пилюгина, Н.Б.Венгер; /Под ред. Л.А.Венгера. – М.:Просвещение, 1988. – С. 3-15, 35-36, 81-82, 100-101, 126-127.

Запитання та завдання для самоконтролю й самоперевірки

1. У чому полягає взаємозалежність розумового виховання і ро­зумового розвитку?

2. Чим зумовлений взаємозв'язок завдань розумового вихован­ня дітей дошкільного віку?

4. Дайте порівняльну характеристику засобів розумового вихо­вання. Яку роль у розумовому вихованні відіграє навчання дітей?

5. Чому сенсорний розвиток дитини важливо здійснювати у ран­ньому віці? Обгрунтуйте психологічні засади завдань сенсорного ви­ховання. Чому найефективнішим шляхом сенсорного розвитку є про­дуктивна діяльність?

6. У чому полягає своєрідність методів навчання дітей дошкільно­го віку? Чим зумовлена багатоманітність їх класифікацій?

7. Доведіть, що методи навчання діють ефективно лише за ком­плексного їх використання.

8. У чому виявляється роль організованого навчання? Розкрийте значення різних форм організації навчання у дошкільному закладі.

9. Охарактеризуйте вимоги до заняття. Чим вони зумовлені? Як запобігти їх порушенню? На основі спостереження за різними видами занять проаналізуйте їх навчальний, розвивальний і виховний ефект.

10. Особливістю навчання дітей дошкільного віку є те, що значною мірою воно здійснюється в повсякденному житті. Як потрібно співвід­носити навчання на заняттях та в інших формах роботи?

Змістовий модуль17 „Виховання дітей в процесі праці”

Лекції 1-2

Тема. Виховання дітей в процесі праці

План.

1. Теоретичні засади трудового виховання.

2. Завдання та засоби трудового виховання.

3. Зміст роботи щодо ознайомлення дітей з працею дорослих.

4. Особливості трудової діяльності дітей.

5. Види праці дітей та форми її організації в дошкільному закладі.

6. Умови виховання дошкільника в праці.

Література

1. Машовець М. Даруємо радість праці.// Дошкільне виховання.-2006.-№5.-С.8-9.

2. Машовець М. Даруємо радість праці.// Дошкільне виховання.-2006.-№6.-С.10-11.

3. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка - К.: „Академвидав”, 2004.- С.258-276.

4. Сергеева Д.Р. Воспитание детей дошкольного возраста в процессе трудовой деятельности, - М.:Просвещение, 1987.-С.5-92.

Теоретичні засади трудового виховання

Людина перетворює світ за допомогою праці — фізич­ної, інтелектуальної діяльності, спрямованої на задово­лення матеріальних і духовних потреб людини. Праця ви­конує практичну (створення матеріальних, духовних цінностей, соціально-побутових умов життя і діяльності людини), розвивальну (розвиток особистості в процесі ак­тивного включення людини у трудовий процес) і виховну (формування суспільно і особистісно цінних якостей люди­ни, її морально-естетичного ставлення до життя і діяль­ності) функції. Виховна функція праці реалізується в про­цесі трудового виховання дітей дошкільного віку.

Трудове виховання — цілеспрямований процес формування у ді­тей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності.

Трудове виховання притаманне всім історичним фор­маціям, воно є найдавнішою формою виховання. Вже ан­тичні мислителі наголошували на необхідності виховання людини самостійної, здатної до життєвого самовизначен­ня. Водночас класовий характер освіти і виховання не пе­редбачав використання фізичної праці у школах. Діти ра­бів у школах не виховувалися; виховання відбувалося у праці нарівні з дорослими.

До проблеми виховання дітей у процесі праці зверталися автори перших утопічних систем оновлення суспільства шляхом виховання. Зокрема, Т. Мор рекомендував малень­ких дітей знайомити з працею людей і спонукати їх до по­сильної участі в трудових процесах.

На думку Ж.-Ж. Руссо, дитину, яка фізично зміцніла і навчилася самостійно орієнтуватися в навколишньому се­редовищі, слід залучати до фізичної праці. Оволодіння тру­довими навичками — необхідна умова забезпечення моло­дій людині власного кусня хліба, а відтак — незалежності і свободи.

Послідовник Руссо Й.-Г. Песталоцці не лише теоретич­но, а й практично доклав багато зусиль до того, щоб, поєд­навши навчання з фізичною працею, виховувати дітей для чесного життя. Він вперше в історії педагогіки пов'язав мотивацію праці з природою дитини, обґрунтував роль праці як частини педагогічної системи. Песталоцці наго­лошував, що завдяки поєднанню навчання і фізичної пра­ці діти виходять у життя морально загартованими, здатни­ми до самостійного визначення.

Значна кількість теорій трудового виховання виникає із розвитком буржуазії. Засновник філантропізму німець­кий педагог Й. Базедов вважав за необхідне вводити у шко­лах заняття праці, диференціюючи їх відповідно до соці­ального становища сімей учнів.

Особливу увагу питанням трудового виховання приді­ляв Георг Кершенштейнер (1854—1932), автор проекту ні­мецької трудової школи, який пов'язував виховання гро­мадянина з оволодінням професією. Він запропонував створювати, крім народних, додаткові школи, які мали за­безпечувати професійно-технічне навчання і формувати навички виконання громадянських обов'язків.

Ідея праці як засобу всебічного розвитку людини роз­роблена в педагогічній теорії К. Ушинського. їй присвяче­на спеціальна робота — «Праця у її психологічному та виховному значенні», в якій обґрунтована необхідність «віль­ної праці» для розвитку почуття людської гідності. Люди­на, відірвана від пращ, на думку Ушинського, втрачає кра­щі якості особистості, а батьки, оберігаючи своїх дітей від праці, розбещують і роблять їх нещасними.

Дитяча праця, на думку С. Русової, є основою вихо­вання. Зокрема, ручна праця повинна забезпечити творчу активність дітей, задоволення від результату. А старші дошкільники здатні до усвідомлення соціальної значущос­ті праці. Це сприяє вихованню відповідальності, почуття обов'язку.

На важливості трудового виховання як засобу всебічно­го розвитку дитини наголошувалося на з'їздах з дошкіль­ного виховання. У 1919 р. на першому з'їзді було визна­чено види дитячої праці і вимоги до її організації. Другий з'їзд (1921) звернув увагу на зв'язок праці і гри. На осно­ві його рішень у центральному дитячому садку Першої дослідної станції з дошкільного виховання, яка була екс­периментальним майданчиком для досліджень проблем дошкільної освіти, було введено самообслуговуючу, руч­ну та суспільну працю, необхідну для всіх (в саду, на го­роді тощо).

У 20—30-ті роки теоретики і практики дискутували питання про те, що є головним у вихованні дитини: праця чи гра. У процесі дискусій дійшли висновку, що ці види ді­яльності дитини не повинні протиставлятися один одному: граючи, дитина трудиться, а працюючи, грається. Відтак у 50—60-ті рр. питання трудового виховання були відобра­жені і в програмних документах дошкільних закладів, і в наукових дослідженнях (О. Усова, Л. Порембська, Я. Неверович та ін.).

Сучасні українські дослідники проблеми трудового ви­ховання (3. Борисова, В. Павленчик, Г. Бєлєнька, М. Машовець) вивчають питання виховного значення праці ді­тей у дитячому садку і сім'ї.

До актуальних проблем трудового виховання в нових соціально-економічних умовах належать: виховання у ді­тей основ економічної грамотності, здатності сприймати і використовувати економічну інформацію; відбір видів пра­ці, які найбільше цікавлять дітей у зв'язку з модернізацією економіки; підвищення педагогічної компетенції батьків у питаннях організації дитячої праці в умовах родинного ви­ховання.