Вища педагогічна освіта за кордоном

І чужому навчайтесь,
І свого не цурай­тесь.

(Тарас Шевченко)

Перші західноєвропейські університети з'явилися в XII ст. (в Болоньї, Парижі). Перший північноамериканський університет -в 1636 р. (Гарвардський університет в Бостоні). Таким чином, су­часна вища школа пройшла в різних країнах заходу і Америці різний за тривалістю і змістом шлях,

ВИЩА ОСВІТА В США

Вчені та теоретики ніяк не можуть визначити, що являє собою в США вища освіта. Це струнка система, подібна до системи се­редньої освіти. Вища освіта включає в себе цілий ряд елементів, поєднаних досить вільним і умовним зв'язком. Ці елементи весь час міняються, змінюють мету і назву, не говорячи про кількість та географічне положення. Впевненим можна бути тільки в тому, що вища освіта йде за середньою. Цей вислів президента (в мину­лому) правління науково-педагогічного центру США Т.Крона гово­рить про те, що у США єдиної системи вищої освіти немає. В цьому багато американських авторів (наприклад Р.Хофшптедтер, Р.Хе-вигхорст) бачать одну з гарантій академічної свободи і навіть за­певняють, що будь-яка система вищої освіти в США була б несприй­нятлива для волелюбного американського народу. Зрозуміло, що не можна говорити про типовий вуз США, або типову програму.

Зараз в США біля 3000 вищих навчальних закладів усіх типів (університети, технологічні інститути, чотирирічні та дворічні коледжі), в яких навчається біля 9 млн. студентів і щорічно прий­мають близько 2 млн. першокурсників. Ці цифри говорять про масштаби розвитку вищої освіти у СПІА. Із усіх країн заходу СІЛА має найбільший відсоток студентів щодо всього населення, далі йдуть Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Це означає, що у віковій групі населення від 18 до 20 років більш ніж 40% — сту­денти. Характерною особливістю вищої школи США є переважна більшість приватних вузів, які складають більш 2/3 від їх загаль­ної кількості, хоча 70% студентів навчаються у державних вузах. Це пояснюється тим, що серед приватних вузів є невеликі, з чис­лом студентів до 100 осіб, в той час як у деяких державних вузах навчається декілька десятків тисяч студентів.

Керівництво вищою освітою в СПІА є децентралізованим, оск­ільки, відповідно 10-й поправки до Конституції, вся система осві­ти підпорядкована органам управління окремих штатів. У держав­ному масштабі керівництво здійснюється відомством освіти, що входить до складу департаменту охорони здоров'я та соціального забезпечення. Проте термін «керівництво» можна застосувати лише частково, оскільки функції відомства обмежуються швид­ше накопиченням і обробкою інформації (статистика), що посту­пає від влади штатів та навчальних закладів.

Однак частка державних коштів на розвиток увесь час зростає, вона складає приблизно 10% від загальних бюджетних коштів вищої школи, остання частина складається з асигнувань штатів, різних приватних пожертв.

Університетська система СПІА включає в себе так звані бага­топрофільні університети та (значно престижніші) дослідницькі. Вищі навчальні заклади можуть претендувати на статус багатоп­рофільного університету, якщо здатні забезпечити навчання у ма­гістратурі, а в дослідницьких університетах ще й за докторськи­ми програмами. З присудженням ступеня університет повинен забезпечити підготовку спеціалістів у галузі мистецтва, природо­знавства й суспільних наук, досить часто - в галузі юриспруденції, медицини, інженери. Професори й викладачі університетів мають, окрім володіння педагогічною майстерністю, виявляти інтерес до дослідницької діяльності та публікуватися. Якщо навчальний зак­лад відповідає усім цим критеріям, то це вже мультиуніверситет з кількома корпусами і коледжами, що забезпечують спеціалізацію у певній галузі знань. Освітня політика у таких університетах орієнтована на пріоритетні напрями федеральної наукової політи­ки, що має на меті забезпечення відтворення високого рівня спец­іалістів, першочергову підтримку фундаментальної науки, нала­годження стійких та продуктивних зв'язків з промисловим бізнесом.

У США вищі навчальні заклади виконують основну науково-дослідну роботу і знаходяться під впливом федеральної влади на­багато більше. Так, за останні роки майже 60% коштів, витраче­них вищими навчальними закладами на науково дослідну роботу, поступають від федерального уряду у вигляді замовлень, договорів, контрактів. Отже, загалом вплив федеральної влади на вищу шко­лу є визначальним, оскільки фінансовий важіль знаходиться в її руках, але цей вплив здійснюється не через відомство освіти, а че­рез інші урядові агентства.

При відсутності єдиного програмно-методичного центру з вищої освіти дуже важливою є акредитація вищих навчальних закладів. Акредитація полягає утому, що певні урядові громадські орга­ни (часто ті й інші) визначають, наскільки кожний окремий на­вчальний заклад задовольняє; чи не задовольняє певні стандарти. Безпосередньо акредитацією зайняті понад 30 регіональних і про­фесійних агентств, затверджених відомством освіти. Акредитація можлива як щодо всього навчального закладу, так і окремих спец­іальностей. Загальна акредитація здійснюється регіональними комісіями, акредитація зі спеціальностей - професіональними акредитаційними агентствами. Всі витрати з акредитації, пов'я­зані з обслуговуванням навчальних закладів та оплатою праці ви­сококваліфікованих спеціалістів, несе вищий навчальний заклад, який підлягає акредитації. Проте вона вигідна для тих вищих на­вчальних закладів., які не мають перспективи отримати негатив­не рішення комісії. Тому у рекламних проспектах навчальні зак­лади завжди вказують, яку акредитацію вони пройшли.

Загальне керівництво навчальним закладом здійснюється «по­печительською (опікунською) радою», до складу якої входить гу­бернатор даного штату, якщо це державний вуз, голова промисло­вої корпорації, релігійної общини чи приватна особа (якщо це приватний вуз). Як правило, опікунська рада має ряд комітетів, що відповідають за різні аспекти діяльності вузу.

Звертає на себе увагу велика кількість деканів, що відповіда­ють за окремі ділянки роботи з студентами. Наприклад, універси­тет Лихай (штат Пенсільванія) - приватний вуз, де працюють: де­кан зі студентських питань, декан зі студентського життя, декан, що відає гуртожитками, помічник декана зі студентських питань, два помічники декана зі студентського життя, замісник помічни­ка декана зі студентського життя і досить велика кількість дека­натів. Вони здійснюють контроль за студентством; крім того, існу­ють органи самоврядування.

Термін, який найчастіше визначає тип вищого навчального закладу в США - коледж. Коледж може бути самостійним вищим навчальним закладом з дворічним або чотирирічним строком на­вчання; він може також входити до складу університету.

Довгий час найбільший престиж мали університети, особливо такі, як Гарвардський, Стенфордський, Каліфорнійський, Нью-Йоркський (перш за все тому, що найбільш важливою вважалася гуманітарна освіта). І зараз 70% студентів займаються за гумані­тарними програмами. Проте великі технологічні університети, як Массачусетський, користуються значним авторитетом.

Молодші та місцеві коледжі виконують специфічні завдання. Вони розраховані на населення з поблизької місцевості, повністю фінансуються місцевою владою, готують кадри для місцевих підприємств. Фактично вони являють собою середні школи підви­щеного типу, що випускають спеціалістів з достатньою культурою і практичними навичками (молодший персонал). Це проміжна ланка між школою і власне вузом.

Організаційно вищий навчальний заклад, незалежно від типу, являє собою систему адміністративних служб, навчальних і дос­лідних підрозділів. Кількість, назва, функції залежать від мас­штабу і найменшою мірою - від типу (університет, коледж, інсти­тут).

Вища школа готує бакалаврів, магістрів і докторів наук (ана­логія з нашим вищим навчальним закладом: коледж - факультет, департамент - кафедра, магістр - аспірант). Очолюють коледжі і школи декани, які отримують за свою посаду оклад на j більший, ніж платня професорові; департамент очолює голова — професор, який нічого додатково не отримує. Викладацьку роботу ведуть «повні» професори, молодші професори (доценти, аеистенти про­фесора та інструктори (викладачі)).

Вже в 70-ті роки в США відбулася демократизація вузів, яка полягала у збільшенні серед студентів частки дітей трудящих, а також у зміні змісту освіти. Слід відзначити, що частка студентів -дітей робітників і фермерів - у США і Англії є найбільшою у світі. Для підтримки здібної молоді уряд виділяє гранти, які дають мож­ливо безкоштовно навчатися.

Щоб вступити до університету в США, потрібно мати ступінь бакалавра. Щорічно у цій країні випускають біля 80% бакалаврів, 20% магістрів, 3% докторів наук. Екзамен до університету являєс собою систему тестів, які розраховані на 2-3 години письмової ро­боти. Питання спрямовані на виявлення кмітливості, логічності, вміння концентрувати увагу.

У США немає єдиних правил організації занять і всього на­вчального процесу у вищих навчальних закладах. Тривалість на­вчального року- з середини вересня до кінця травня. Крім літніх канікул, протягом навчального року і три канікулярних періоди загальною тривалістю один місяць. Проте останнє є особистою справою кожного студента. Хто хоче раніше закінчити ВНЗ, той не має додаткових канікул. Крім самостійної роботи, студент може брати участь у роботі літніх шкіл, де набрати певну кількість зал­ікових одиниць. 20% курсів є вибірковими, частина - факульта­тивними. Вибіркові курси є заліковими, факультативні ж не вра­ховуються як залікові одиниці.

Тижневе навантаження студентів американських вузів, маю­чи на увазі аудиторні заняття, складає 16-24 години на молодших курсах, на старших - 14-16 годин. Проте кожна аудиторна година повинна доповнюватися двома годинами самостійної роботи. Якщо студент запланував собі 16-18 залікових одиниць в семестр (кож­на залікова одиниця складає 3 години на тиждень), то тижневе навантаження буде складати 48-54 години. Типова тривалість лекцій і практичних - 50-60 хвилин. Для кожного заняття, оск­ільки курси значною мірою є вибірковими, складається нова гру­па. Тому реєстраційний відділ, що займається розкладом, навіть використовує комп'ютер, оскільки не може виробити для всіх сту­дентів режим роботи з оптимальним використанням часу.

Вимоги до успішності студентів в американській школі не є високими; немає також єдиної системи обліку успішності. Як пра­вило, середній бал (1,7) достатній для отримання вченого ступеня бакалавра. На першому курсі цей мінімум складає 1,3 бали. Діє літерна система оцінок, що доповнюється словесною розшифров­кою і числовою вагою.

А - відмінно, оцінюється 4 бали;

В - добре, оцінюється 3 бали;

С -задовільно, оцінюється 2 бали;

D - незадовільно, але допустимо, оцінюється 1 бал;

Е - недопустимо, оцінюється 0 балів.

Разом з тим відсоток студентів, що відраховуються в амери­канських вузах, загалом великий і досягає 30-40% від кількості прийнятих на перший курс. Це пов'язано не лише з успішністю, але й з необхідністю сплати за навчання.

За семестр проводиться 2-3 контрольні роботи; до їх перевірки залучаються студенти-старшокурсники. Результати поточної пе­ревірки враховуються при виведенні середнього балу успішності з кожної дисципліни. Оцінка підсумкового екзамену, як правило, не складає більше половини сумарної оцінки.

Екзаменаційні сесії в американських вузах дуже короткі (10-12 днів) і мають назву «період для повторення, консультацій і за­нять». Заняття проводяться 5 днів на тиждень. Обладнання, особ­ливо престижних вузів, є досить добрим, - вони забезпечені всіма засобами ТЗН (діа-, епі-, кінопроектори); є учбове телебачення. Дуже широко використовується ЕОМ, навіть для добору кадрів.

У структурі педагогічного освіти виділяються вузи різних рівнів: університети (4-5років), педагогічні коледжі (4-5 років), коледжі вільних мистецтв (4 роки), молодші коледжі (2 роки). У перших трьох зазначених типах навчальних закладів готують викладачів середньої школи, у молодшому коледжі-учителів по­чаткової школи. Присутні як державні, так і приватні заклади пе­дагогічного освіти. Серед найбільш відомих університетів, що го­тують педагогічні кадри, - Болл університет (штат Індіана), Північний Іллінойский університет (штат Іллінойс), Мічигансь­кий університет (штат Мічиган), університет у Філадельфії (штат Пенсільванія). Основна частина майбутніх учителів навчаються чотири роки (70 %), менше третини — п'ять років, ще деякі - два роки.

При чотирьох-п'ятилітній підготовці перші два роки занять присвячені вивченню предметів загальноосвітнього циклу, де знач­не місце займають гуманітарні дисципліни: економіка, філософія, література, історія, політологія, соціологія і т.д. Передбачена спо­лучення обов'язкових і селективних курсів. Програма включав та­кож вивчення теоретичних психолого-педагогічних дисциплін (за­гальна педагогічна психологія, психологія розвитку дитини, основи освіти, філософія виховання, історія педагогіки, педагогі­чна соціологія, порівняльна педагогіки, методи навчання, педаго­гічна етика). На ці дисципліни приділяється 25—35 % навчаль­ного часу. У структурі знань, що слід засвоїти майбутньому вчителю, виділяються загальні знання, спеціальні знання (наприк­лад, методи наукового дослідження), поведінкові науки (теорія по­водження, ідеальне, нормальне й анормальне поводження).

Крім лекцій і семінарів практикуються нетрадиційні методи і форми навчання: моделювання, рольові ігри, мікровикладання. При моделюванні і рольових іграх студенти можуть зображувати шкільний клас. Мікровикладання означає створення маломасштаб­ної ситуації з усіма компонентами навчання. Наприклад, студенти дають 10-15-хвилинні уроки для невеликих груп учнів; уроки за­писують на відеокамеру, після чого переглядають і обговорюють Подібні нестандартні прийоми навчання повинні готувати до актив­них і самостійних педагогічних дій.

Важлива частина педагогічного освіти - практика і стажуван­ня. В університетах на педагогічну практику приділяється 4-5 тижнів. У педагогічних колежах практика передбачена на всіх курсах. У програму педагогічної практики входить спостережен­ня навчально-виховного процесу, аналіз викладання, власне уро­ки (від одного до серії). Керують шкільною практикою спеціально підготовлені вчителі.

На іспитах застосовують тестування на комп'ютерах. Комп'ю­терна атестація розбита на кілька етапів. За допомогою тестів на­магаються визначити, чи володіють першокурсники достатніми базовими знаннями, чи вірно вони вибрали майбутню професію. На передостанньому курсі студенти відповідають на загальноосвітні і педагогічні питання. І, нарешті, випускникам пропонуєть­ся перевірити академічні і педагогічні знання й уміння (наприк­лад, при розборі ситуації, з яким може зштовхнутися шкільний учитель).

Підвищення кваліфікації вчителів передбачено федеральними програмами, а також на рівні окремих штатів і навчальних зак­ладів. Так, уряд виділяє стипендії для вчителів, що займаються науковими дослідженнями. Тих, хто відзначився, урочисто уша­новують у Білому домі. У рамках удосконалювання професійної підготовки в школах застосовуються ряд форм і методів роботи: взає­мо відвідування й обговорений уроків, консультації молодих учи­телів досвідченими педагогами, діяльність вчительських об'єднань, де йде обмін методичним досвідом, робота педагогічною командою, учасники якої практикують професійний тренінг, взаємні оцінки роботи і т.д.

Педагогічну практику в школі студенти звичайно проходять протягом 14 тижнів. Вона складається зі спостережень педагогіч­ного процесу і декількох уроків під посібником викладачів. По закінченні педагогічного коледжу студентам слід для завершення освіти пройти річне стажування за місцем роботи

У підготовці вчителів у США є дві основні тенденції. Перша -більшість студентів педвузів переважно набувають знання, які допоможуть знайти роботу не турбуючись про підвищення свого загальноосвітнього рівня. Друга тенденція - серед вступників до вузів та на вищі педагогічні курси збільшується число людей, що мають вже не студентський вік. Таке явище отримало назву «по­вторної» або безперервної пожиттєвої освіти, люди вимушені змінювати професію. Коледжі та університети США враховують цю тенденцію і мають дуже пластичні програми для цих людей. Для них є заочна освіта за розумну платню. Групи заочної осві­ти організовуються за місцем проживання, проводяться занят­тя по телебаченню. Університети відкривають свої точки при школах. В цілому в США кількість вчителів ніким не плануєть­ся. В більшості штатів університети і коледжі на педагогічні факультети зараховують усіх, хто проживає у цьому штаті і хто закінчив середню школу. В деяких містах відкривають вчи­тельські центри.

Останнім часом у США був прийнятий документ «Америка 2000», де розроблені стандарти (добровільні).

Це такі стандарти:

а) зміст освіти;

b) якість засвоєння знань;

с) матеріальне забезпечення шкіл.

В акті «Цілі 2000: освічена Америка» говориться, щодо 2000 року учні США будуть першими в світі щодо оволодіння матема­тикою та науками про природу. Створено національний комітет з мети освіти - це консультативна ради при президентові, міністрі освіти та конгресі США, а також національна рада з освітніх стан­дартів і удосконалення освіти.

Уряд США прийняв рішення про зміцнення науково-дослід­ної бази сфери освіти, що передбачає виділення великої суми коштів для психолого-педагогічної науки та створення чотирьох нових науково-дослідних інститутів, як-от:

1) національний інститут студентської успішності, пищальних програм і оцінки якості навчання;

2)національний інститут навчання «важких дітей»;

3) національний інститут управління освітою, фінансів, стра­тегії й менеджменту в освіті;

4) національний інститут після середньої освіти, бібліотечної справи і неперервної освіти.

Ці інститути охоплюють дослідженнями і розробками найбільш «болючі» точки сучасної освіти. Можна сказати, що підйом рівня освіти в США засновано на достатньому науково-фінансовому рівні.

Аналіз офіційних документів зарубіжних дидактів, в яких виз­начається мета і завдання вищої освіти США, дає можливість зро­бити такі висновки: у США визнається провідна роль вищої осві­ти, декларується її доступність, академічна свобода, метою виховання визначається формування особистості порядного гро­мадянина.

У законодавчих актах уряду США досить точно і повно визна­чені функції, що відносяться до компетенції, місцевих органів уп­равління освітою стосовно створення і сертифікації регіональних стандартів, порядок фінансування управлінських робіт і їх співвідношення з федеральними органами.