Загальні засади побудови системи вищої освіти в Україні

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

І СПОРТУ УКРАЇНИ

Факультет здоров’я, фізичного виховання та туризму

Кафедра психології і педагогіки

ПЛАН-ПРОСПЕКТ ЛЕКЦІЇ № 2

тема:

Система вищої освіти в Україні

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівню «магістр»

спеціальності: 017 «Фізична культура і спорт»

Затверджено на засіданні кафедри

пр. № від “ ” 2016 р.

зав. кафедри ___________ Петровська Т. В.

План лекції:

1. Загальні засади побудови системи вищої освіти в Україні

2. Напрями вдосконалення вищої освіти і Болонський процес

3. Структура системи вищої освіти в Україні

4. Управління вищою освітою

Рекомендована література:

1. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

2. Петровская Т.В. Педагогическое мастерство. [Практикум: Учебное пособие] / Т.В. Петровская, И.В. Толкунова, И.И. Смоляр. – К.: Олимп. Лит., 2013. – 112 с.

3. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога : [навч. посіб.] / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, вид-во «Олімп Література», 2015. – 184 с.

4. Прокоф’єв Є.Г. Теоретико-методичні засади загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів в умовах дистанційного навчання: [монографія] / Є.Г. Прокоф’єв. Нац. пед. у-т імені М.П. Драгоманова. – Херсон: ФОП Грінь Д.С., 2015. 196 с.

5. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія виховання студентської молоді [Методичний посібник для студентів магістратури]. - К.: Центр учбової літератури. - 389 с.

6. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрів і аспірантів. – К.: ТОВ «Філ-студія», 2006. – 320 с.

7. Проніков О.К. Історія педагогіки : [курс лекцій] / О.К. Проніков. – К.: Видавничій Дім «Слово», 2015. – 440 с.

8. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : [навч. посіб.] / М.М. Фіцула. – 2 ге вид., доп. – К. : Академвидав, 2014. – 456 с. (серія «Альма-матер»)

Короткий зміст лекції:

Освіта є духовним обличчям людини, яке формується під впливом моральних і духовних цінностей, що є на­дбанням її культурного кола, а також процесом вихован­ня, самовиховання, впливу, шліфування. При цьому головним є не обсяг знань, а їх поєднання з особистісними якостями, вміння самостійно розпоряджатися ними (С. Гончаренко).

Згідно з визначенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміють процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особисто­сті, за якого вона досягає соціальної зрілості та індивідуаль­ного зростання. Вища освіта в Україні спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, прак­тичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного і соціально-культурного прогресу, а також на формування інтелекту­ального потенціалу нації та всебічний розвиток особис­тості як найвищої цінності суспільства. Вона має стати могутнім фактором розвитку духовної культури україн­ського народу, засобом відтворення продуктивних сил України.

Загальні засади побудови системи вищої освіти в Україні

Система вищої освіти України відображає мету і зав­дання суспільства, зумовлена законами його розвитку і ви­ражає політику держави, потреби суспільного розвитку в галузі освіти і виховання спеціалістів вищої кваліфікації. У ній знаходять свій вияв державна політика, рівень економіки і культури, національні особливості українського народу, його традиції тощо.

Система вищої освіти — сукупність вищих закладів освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підго­товку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення науко­вої та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення квалі­фікації.

В Україні перелік напрямів та спеціальностей налічує 76 програм підготовки бакалаврів і понад 500 спеціально­стей у програмах підготовки магістрів. Його необхідно постійно вдосконалювати з метою уникнення надмірної кількості напрямів і спеціальностей, забезпечення зв'язку сучасної ступеневої системи освіти із потребами економіки та працевлаштування випускників усіх освітньо-кваліфі­каційних рівнів.

Закон України «Про вищу освіту» (ст. 3) гарантує гро­мадянам України право на безкоштовну вищу освіту в усіх державних вищих закладах освіти незалежно від статі, ра­си, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності До партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здо­ров'я, місця проживання та інших обставин. Це право за­безпечується:

— розгалуженою мережею закладів освіти, заснова­них на державній та інших формах власності, наукових ус­танов, закладів післядипломної освіти;

— відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

— різними формами навчання (стаціонар, заочна, ве­чірня, екстернат).

Національна доктрина розвитку освіти в Україні з ме­тою забезпечення рівного доступу до здобуття якісної ви­щої освіти передбачає:

— запровадження ефективної системи інформування громадськості про можливості здобуття вищої освіти;

— створення умов для здобуття безплатної вищої осві­ти на конкурсних засадах у державних і комерційних на­вчальних закладах;

— удосконалення правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фі­зичних осіб;

— створення умов для здобуття вищої освіти дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклуван­ня та дітьми-інвалідами;

— розширення можливостей здобуття вищої освіти шляхом індивідуального кредитування;

— забезпечення високої якості вищої освіти та профе­сійної мобільності випускників вищих навчальних закла­дів на ринку праці шляхом інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, запровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання;

— дотримання засад демократичності, прозорості та гласності у формуванні контингенту студентів, у т. ч. шляхом об'єктивного тестування, створення умов для за­безпечення навчання відповідно до потреб особистості та ринку праці.

Одним з головних завдань, яке має виконувати система освіти, є забезпечення її якісного рівня. Зростання інте­лектуальної змістовної праці спричинює потребу в праців­никах, здатних осмислювати свою професійну діяльність, спрямовувати її в русло дослідницької, приймати рішення у складних ситуаціях. Тому нині на ринку праці основним фактором конкуренції фахівців стає якість освіти — вла­стивість освіти, що визначає її цінність і передбачає наяв­ність підготовлених спеціалістів.

Успішне виконання цього завдання, на думку О. Ельбрехт, передусім залежить від таких складових якості освіти:

— якість викладацького складу, його здатність і готов­ність перебудовувати свою роботу відповідно до вимог, що потребує неперервного навчання викладачів, підвищення їхнього соціального статусу, посилення соціальної захи­щеності;

— якість підготовки студентів, їхньої готовності до отримання саме якісних знань, що пов'язано з диференці­ацією освітніх програм, удосконаленням системи добору студентів у вищі навчальні заклади, виробленням відповід­ної культури оцінювання і самооцінювання знань, форму­ванням загальної культури учасників освітнього процесу;

— якість педагогічних технологій у конкретному ВНЗ, що передбачає не лише якість застосування форм, методів, засобів навчання, а їх адекватність майбутній професійній діяльності випускника та спроможність формувати нові якості особистості, які стають актуальними;

— якість системи управління закладами освіти; засто­сування організаційних, науково-методичних, кадрових заходів, спрямованих на підтримку стабільного функціо­нування і розвиток цих систем з метою вироблення необхідного рівня властивостей, передусім здатності швидко реагувати на зміни навколишнього середовища.

Підготовку фахівців у вищих навчальних закладах мо­жна здійснювати з відривом від виробництва (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєд­нання цих форм (очно-заочна), екстерном, а також як фор­му дистанційного навчання.

1. Очна форма навчання. За цієї форми навчання здій­снюється з відривом від виробництва з основним акцентом на аудиторні заняття за умов безпосереднього контакту студентів з викладачами і між собою. Переваги такого на­вчання полягають у максимальному обсязі навчально-ви­ховного взаємовпливу всіх учасників навчального проце­су, у можливостях використання усіх видів педагогічного контролю, у широкому використанні групових методів і форм навчання, у можливостях надання максимального

обсягу матеріалу.

2. Заочна форма навчання. У цій формі домінує само­стійна робота студентів. Безпосередні контакти студентів і викладачів звужені. Контроль семестровий і випускний. Особливістю цієї форми навчання є те, що для деяких ви­дів освіти (наприклад, медичної) вона практично не може бути застосована.

В умовах інтеграції в європейський освітній простір актуальним є завдання адаптації заочної форми навчання до цілей Болонського процесу. Трансформація системи заочного навчання передбачає заходи, необхідні для зміни концепції організації навчального процесу:

— поступовий перехід на індивідуальну форму навчання, яка є гібридною, тобто має включати елементи як власне заочної форми, так і дистанційного навчання й екстернату;

— перехід від семестрової до накопичувальної системи обліку академічних успіхів студента. Запровадження накопичувальної системи обліку скасовує чіткі терміни навчання студентів;

— упровадження модульно-накопичувальної системи контролю самостійної роботи студента заочної форми на­вчання протягом навчального семестру.

Такі заходи відповідають вимогам Болонського проце­су, кредитно-модульної системи організації навчання і дають змогу створити гнучку систему, яка налаштована на інтереси самого студента і водночас задовольняє базові вимоги української вищої школи.

3. Очно-заочна (вечірня) форма навчання. Це одна з форм підготовки спеціалістів вищої кваліфікації без від­риву від трудової діяльності. Вищу освіту здобувають у вечірніх вищих навчальних закладах чи на вечірніх фа­культетах, що існують у більшості вищих навчальних закладів.

4. Екстернат (лат. ехternus — зовнішній, сторонній). Це особлива форма навчання осіб (екстернів), які мають відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень для здобуття певного рівня вищої освіти шляхом самостій­ного вивчення навчальних дисциплін і складання у вищо­му навчальному закладі заліків, іспитів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених на­вчальним планом.

5. Дистанційне (лат. — відстань, проміжок між чимось) навчання. Це форма навчання, за якої спілкування між викладачем і студентом відбувається за допомогою листування, магнітофонних, аудіо та відеокасет, комп'ютерних мереж , кабельного та супутникового телебачення. В Україні розроблено і затверджено Концепцію розвитку дистанційного навчання. У вищих на­вчальних закладах України функціонує 8 великих центрів і лабораторій дистанційного навчання.

Вивчивши досвід дистанційного навчання у передових зарубіжних країнах, О. Олійник дійшов висновку, що воно покликане розв'язувати специфічні завдання стосовно розвитку творчої складової освіти й ускладнення звичайного навчання для досягнення його ефективності, резуль­татами чого є:

— посилення активної ролі студента в самоосвіті: (по­становці мети навчання, виборі його домінантних напря­мів, форм і методів);

— різке збільшення обсягу освітніх масивів, культур­но-історичних досягнень людства, доступ до світових культурних та наукових здобутків студентів з будь-якого населеного пункту, де є телезв'язок;

— можливість студентів спілкуватися з педагогами-професіоналами, ровесниками-однодумцями, консульту­ватися у фахівців високого рівня незалежно від їхнього

місця проживання;

— збільшення естетичних складових навчального про­цесу за рахунок застосування інтерактивних форм занять, мультимедійних навчальних програм;

— комфортніші порівняно з традиційними умови для творчого самовираження студентів, можливість демон­страції ним продуктів своєї творчої діяльності, широкі експертні потенції оцінювання творчих досягнень;

— можливість змагатися зі значною кількістю ровес­ників, що проживають у різних містах та країнах, беручи участь у дистанційних проектах, конкурсах, олімпіадах.

Ця форма навчання дає змогу індивідуалізувати завдан­ня і здійснювати їх гнучку корекцію згідно зі здібностями й успіхами студентів. Дистанційне навчання відкриває нові можливості в передаванні знань, забезпеченні якості навчання. Водночас ефективність цього виду навчання за­лежить від певного технічного рівня: наявності комп'ютер­них мереж, комп'ютерів із DVD-RW та відповідними технічними характеристиками у регіональних центрах дистанційного навчання або вдома у кожного студента.

Вступ до вищих навчальних закладів відбувається на конкурсній основі відповідно до здібностей і незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання. Рівному доступу до здобуття вищої освіти по­кликана сприяти система зовнішнього оцінювання навчаль­них досягнень випускників системи загальної середньої освіти, яку впроваджено у 2006 р. Результати тестування випускників загальноосвітніх шкіл у спеціальних на­вчально-екзаменаційних центрах слугуватимуть підста­вою для вступу до вищих навчальних закладів та їх зара­хування як державної підсумкової атестації.

Для забезпечення зовнішнього оцінювання навчаль­них досягнень випускників системи загальної середньої освіти створюють навчально-екзаменаційні центри (із виз­нанням їх результатів для вступу до вищих навчальних закладів і їх зарахуванням як державної підсумкової атес­тації). Основними завданнями таких центрів є:

— здійснення організаційно-технічної підготовки і за­безпечення проведення зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти, що передбачає: розроблення тех­нологічного циклу тестування; розроблення єдиних стан­дартів програмових вимог; розроблення тестових завдань, створення бази даних тестових завдань, їх стандартизацію; розроблення програмного забезпечення для створення бази даних і оброблення результатів тестування; формування зведеної бази даних випускників та стандартизованих ре­презентативних вибірок учнів для проведення моніторингу; підготовку інформаційних та інструктивних матеріалів; навчання осіб, що здійснюють організацію проведення моніторингу на місцях; розроблення екзаменаційних мате­ріалів і забезпечення їх секретності; підготовку норматив­них документів та методичних матеріалів в межах своєї компетенції; проведення тестування у структурних під­розділах центру — регіональних і навчально-екзамена­ційних центрах; розроблення схеми оцінювання; надання інформації про результати оцінювання особам, які про­йшли зовнішнє оцінювання, та вищим навчальним закла­дам, до яких вони вступають;

— надання технологічної підтримки при зборі статис­тичної інформації в системі освіти, проведенні соціально-психологічних досліджень та атестації вчителів;

— сприяння навчанню інформаційним технологіям уч­нів навчальних закладів системи загальної середньої освіти на комп'ютерній базі навчально-екзаменаційних центрів.

Реалізація прийнятої Урядом 31 грудня 2005 року по­станови «Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти» дасть змогу уникнути багатьох проблем що­до комплектування контингенту студентів вищих на­вчальних закладів. Зокрема, допоможе ліквідувати суб'єктивні підходи до оцінювання навчальних досягнень вступника, утвердить справедливість у доборі на навчан­ня. До того ж перехід на зарахування до вищих навчаль­них закладів за сертифікатами уможливить проведення моніторингу спеціальностей навчальних закладів і вста­новлення рейтингу їх престижності та популярності.

Міністерство освіти і науки України оприлюднило нові умови прийому абітурієнтів до вищих навчальних закладів з 2010 р. з метою недопущення зарахування одного абі­турієнта, що вступає на пільгових умовах, відразу до кіль­кох ВНЗ. Тепер особи, що мають право на позаконкурсний вступ, у приймальну комісію подаватимуть оригінали документів. Обов'язковим є сертифікат з математики або історії України. Для зарахування абітурієнтові потрібні сертифікати незалежного оцінювання з трьох предметів. Тестування відбуватиметься лише українською мовою. Представники національних меншин можуть користува­тися словником.

При вступі до ВНЗ будуть враховувати середній бал атестата (за 12-бальною шкалою). Зі списків «пільговиків» виключено переможців Малої академії наук. Інваліди 1-ї і 2-ї груп та діти-інваліди складатимуть вступні іспити до ВНЗ на основі повної загальної середньої освіти або прохо­дитимуть ЗНО (за вибором).

Без проходження ЗНО за результатами вступних іспи­тів у ВНЗ мають право вступати: військові Збройних Сил України та інших законних військових формувань; служ­бовці правоохоронних органів спецпризначення; службов­ці Держспецслужби транспорту; звільнені зі служби в рік вступу до ВНЗ; військовослужбовці, які служать за контрактом (на заочну форму); особи, які мають захворюван­ня, що може бути перешкодою для проходження ЗНО.

При вступі на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра на основі базової вищої освіти тепер обов'язковим є іспит з іноземної мови.

На основі набутого досвіду МОН України, згідно з Наказом № 243 від 26.03.2010, внесло такі зміни до умов прийо­му до вищих навчальних закладів України на 2010 р.:

— вступникам надано право подавати сертифікат Українського центру оцінювання якості освіти, виданий у 2008, 2009 або у 2010 рр. (абітурієнти не позбавлені права прохо­дити ЗНО щорічно);

— регламентовано кількість ВНЗ (не більше п'яти) і напрямів підготовки (не більше трьох), куди вступник може подати заяву;

— надано право вищому навчальному закладу допуска­ти до участі у конкурсі абітурієнтів із сертифікатом, кіль­кість балів якого з непрофільних предметів нижче 124 балів, за умови, якщо кількість балів з профільних предме­тів становить не нижче 170 балів з кожного предмета;

— передбачено врахування середнього бала атестата з округленням до десятих частин бала (за 200-бальною шка­лою);

— надано право особам, не атестованим з української мови і літератури, складати вступний іспит з тієї мови, оцін­ки з якої виставлені в атестаті;

— надано право абітурієнтам, які отримали повну загальну середню освіту у 2007 р. і раніше, брати участь у конкурсі за результатами ЗНО або вступних випробувань з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі при вступі на навчання без відриву від виробництва.

Відповідно до Закону України «Про освіту» (ст. 6) систе­ма вищої освіти України ґрунтується на таких принципах:

1. Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, які надає держава. Цей принцип передбачає вільний вибір громадянами будь-якого типу вищого навчального закладу на рівних умовах та правах на навчання чоловіків і жінок. Реалізується він через можливість безплатного навчання в усіх типах держав­них навчальних закладів, забезпечення студентів сти­пендією.

2. Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Навчальні плани вищих закладів освіти охоплюють цикли предметів, які пе­редбачають не лише належну професійну підготовку май­бутніх фахівців певного профілю, а й їх всебічний розвиток. З метою інтенсивного розвитку здібностей і талантів перед­бачено предмети, які студенти можуть обирати самостійно. На це спрямовані й різні форми позанавчальної — виховної роботи.

3. Гуманізм, демократизм, пріоритетність загально­людських духовних цінностей. Навчально-виховний про­цес має орієнтуватися на зміцнення єдності народу, люди­ни і держави. Водночас процес навчання і виховання по­винен сприяти самопізнанню й самореалізації кожного ін­дивіда, вибору ним шляху до здійснення мети — особистої і загальнонародної. Педагоги й студенти є повноправними суб'єктами системи освіти. Кожен з них може брати участь у розв'язанні проблем навчально-виховного проце­су в межах своєї компетенції, має право вибору навчаль­ного закладу та індивідуальних форм досягнення мети.

4. Органічний зв'язок освіти з національними істо­рією, культурою, традиціями. Цей принцип реалізується через національну спрямованість виховання. Він перед­бачає необхідність оволодіння історією і культурою наро­ду, рідною мовою, а також прищеплення шанобливого ставлення до національно-етнічної обрядовості всіх наро­дів, що населяють Україну.

5. Незалежність освіти від політичних партій, громад­ських і релігійних організацій. Реалізація цього принципу забезпечується конституційною вимогою про недопусти­мість втручання у навчально-виховний процес закладу ос­віти політичних, громадських і релігійних об'єднань.

6. Науковий, світський характер освіти. В українсько­му вищому навчальному закладі навчання має світський характер, тобто у навчальних закладах не викладають релі­гійних предметів. На всіх етапах навчання і виховання сту­денти здобувають наукові знання про природу, суспільство, науку, культуру, формуючи на їх основі науковий світо­гляд, моральні, правові, естетичні та інші цінності.

7. Інтеграція з наукою і виробництвом. Цей принцип передбачає вивчення наукових здобутків, постійне вдоско­налення освіти на основі найновіших досягнень науки, техніки, культури, посилення світоглядних функцій на­вчання. Поєднання освіти з виробництвом має не лише ви­ховний ефект, а й економічний, оскільки є засобом всебіч­ного розвитку особистості молодої людини.

8. Взаємозв'язок із наукою інших країн. Освіта в нашій державі будується на інтенсивному використанні досяг­нень світової науки щодо вдосконалення змісту і технології навчання, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Важливими її завданнями є організація спільних дослі­джень з іноземними науковцями, виведення української науки на міжнародний рівень.

9. Гнучкість і прогностичність системи освіти. Цей принцип передбачає варіативність, саморегуляцію і безпе­рервне оновлення національної освіти, її адаптацію до но­вих вимог розвитку нашого суспільства.

10. Єдність і наступність системи освіти. Українська система вищої освіти побудована на принципі послідовнос­ті та наступності навчання в усіх ланках і має єдину мету — підготовку висококваліфікованого спеціаліста. Єдність ме­ти освіти забезпечує внутрішню єдність структури й органі­заційних основ системи освіти.

11. Безперервність і різноманітність системи освіти. Безперервність освіти реалізується шляхом узгодження змісту й координації навчально-виховної діяльності на різ­них ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх та передбачають підготовку студентів до мож­ливого переходу на наступні ступені.

12. Поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. Цей принцип полягає у розподілі функцій в управлінні освітою між державними органами та органами самоврядування.

Формування й реалізація принципів побудови освіти в Україні ґрунтується на загальнолюдських цінностях, ос­новоположних засадах організації освітньої діяльності за­галом, традиціях вітчизняної вищої школи, врахуванні основних завдань, які освіті необхідно розв'язувати на су­часному етапі.

Перспектива входження системи вищої освіти України до Зони європейської вищої освіти передбачає її побудову з урахуванням принципів, які ґрунтуються на університет­ській хартії, прийнятій у Болоньї 1988 р. До основних принципів діяльності цієї системи належать:

1. Принцип поєднання автономії з відповідальністю. Відповідно до цього принципу університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програми і встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європей­ські вищі навчальні заклади потребують необхідної орга­нізаційної свободи, чітких та сприятливих умов регулю­вання і достатнього фінансування.

2. Принцип відповідальності освіти перед суспільством. Зона європейської вищої освіти ґрунтується на європейсь­ких традиціях відповідальності освіти перед суспільством, на широкому і відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості й навчанні протягом усього життя; на грома­дянськості як короткочасної, так і довготривалої соціаль­ної доцільності.

3. Принцип вищої освіти, що ґрунтується на наукових дослідженнях. Він передбачає створення Зони європей­ських наукових досліджень.

4. Принцип організації диверсифікації. Європейська вища освіта харак­теризується різноманітністю мов, національних систем, типів інститутів, орієнтацією профілів підготовки і на­вчальних планів. Водночас її ефективність залежить від здатності організувати це різноманіття так, щоб отримати позитивні результати. Вищі навчальні заклади прагнуть до конвергенції (зближення), тобто до того, щоб мати спра­ву з різноманіттям як з активом, а не причиною для невиз­нання чи виключення.

Організація національної системи вищої освіти в Україні відповідно до зазначених принципів у процесі розбудови незалежної держави робить систему вищої освіти якісно новою, наближає її до європейських стандартів.