Значення предмета, як засобу розвитку дитина. Перша іграшка дитини. Дитяча самодіяльність, звички наслідування. Дитина та її основні якості
При всебічно розпочатому розвитку почуттів, членів, усього тіла й душі, що проникає в душу і вимагає догляду лише у своїх перших зачатках, дитина ще потребує предмета, на якому вона могла б самостійно й самодіяльно розвиватися далі й повніше; справді, уже дуже рано ми спостерігаємо, як дитина з метою застосування до діла, для зміцнення й виправлення сили своїх рук і пальців намагається схопити оточуючі предмети, навіть що-небудь у самої себе, наприклад свої щоки тощо, при цьому вона стискає свій великий палець або міцно тримає охоплений палець матері та ін.
Природа, саме природа людини, вимагає (і це вже рано проступає у дитині) для виявлення життя, що знаходиться у ній, для виявлення нею своєї внутрішньої істоти відповідного образу, тобто образу, протилежного й рівного їй; ця вимога, це прагнення дещо нерозривно поєднане з людиною, невід’ємне від її появи й існування на землі, дещо таке, що саме тому й повторюється при появі людини скрізь на земній кулі й при всіляких умовах.
Звернімося до самої дитини з цим питанням і побачимо, які предмети вибере вона у найбільш ранній період свого розвитку як зовнішній образ свого власного Я і своїх прагнень? Найпростіші, неживі, як ми кажемо, але в той же час - і це дуже показово - найважчі предмети, дерево й каміння їй більш за все до вподоби; хлопчики люблять носити щось якомога більше і якомога тяжче, і серед таких предметів перш за все вишукують собі іграшку; точнісінько так і дівчатка роблять своєю улюбленою іграшкою важку, велику ляльку або шматок дерева.
У викладеному ході людського розвитку, як він виявляється у кожній дитині, разом з тим яскраво висловлено, як на неї потрібно дивитися і як до неї ставитися: що, який предмет потрібно дати дитині на початку її самодіяльності, коли, де і як, чому й для чого?
Цей предмет повинен бути подібним до дитини, тобто він повинен бути замкненим у собі, носити у собі життя, розвивати і засвоювати його собі, вирівнювати протилежності життя у своїй власній істоті; дитина також шукає такого предмета, який тому є їй протилежним і рівним. Як дещо рівне їй, цей предмет повинен бути, по-перше, таким, з якого дитина, як істота, призначена для вільного розкриття свого власного Я, могла б зробити ніби все, тобто могла б у ньому і під виглядом його уявити саму себе і розуміти, що їй заманеться.
Тому, по-друге, це повинно бути дещо їй прямо протилежне, це повинна бути річ, засіб, тоді як дитина сама по собі і для себе самої є лише чистою метою.
З цих умов зрозумілий характер першої дитячої іграшки, і в них з інстинктивною яскравістю виявляється також той глибокий зміст, з яким дитина вибирає для своїх ігор палку, камінь, дощечку, шматочок дерева, величезну ляльку, важкий мішок з піском або, з іншого боку, глину, купу землі чи піску, земляний курган, у якому вона з величезним захопленням може заритися. Зрозуміло також, чому вона, однак, врешті-решт, для найбільш вільного розкриття своєї істоти з найбільшою охотою вибирає м’яч, який, як відомо, є для усього цього центральним і об’єднуючим пунктом, можна сказати, заступником усього того, що дитина шукає в предметі, що служить їй подобою, для розвитку і розкриття її душевних сил. Він об’єднує в собі всі потрібні для цього якості: замкнутість у собі і в той же час здатність служити заступником усіх речей; спокій і рух, загальність і єдність, всебічність і одноманітність поверхні, елементи, що видні й недосяжні для зору (наприклад, його середина, вісь тощо). З допомогою м’яча дитина може відтворити й уявити безліч образів, які вона носить у вигляді бажань, ідей та думок. З допомогою м’яча вона може безконечно наслідувати все, що бачить навколо себе. Таким чином, м’яч для неї, є як засобом відтворення її внутрішнього світу, так і засобом для ознайомлення із зовнішнім світом і наслідування його явищ.