Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії
Розділ 9
ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ПРОЦЕСІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ БЕСІДИ
1. Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії.
2. Структура бесіди. Етап моделювання.
3. Забезпечення психологічного контакту на початку бесіди. Роль невербальних засобів.
4. Методика контактної взаємодії як технологія забезпечення контакту.
5. Техніка взаємодії у процесі аналізу проблеми та пошуку її вирішення.
6. Прийоми педагогічної взаємодії.
Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії
Перед нами сповідь підлітка: «Мені потрібний той, хто зміг би спокійно, без усякої критики вислухати мене і допомогти розібратися в самому собі. Коли я потерпаю від невдач, втрачаю друга чи просто зазнаю поразки у грі, то мені здається, що перевертається увесь світ. Мені потрібні люблячі очі, руки, що заспокоїли б мене. Мені потрібне місце, де я міг би поплакати і де б ніхто з мене не насміхався б. Мені також потрібен той, хто голосно і чітко скаже: «Зупинись!» Але люди не повинні читати мені нотацій, нагадувати про мої колишні дурниці. Я й сам знаю про них і відчуваю свою провину». Тож як учителеві слід будувати взаємини з учнем, щоб урахувати інтереси дитини і спрямувати його потреби та енергію в педагогічно доцільному напрямі?
Аналіз технології й техніки поведінки в діалозі варто здійснити на моделі індивідуальної бесіди, адже це — типова форма спілкування вчителя з учнем, під час якої вирішується багато завдань: з'ясовуються причини його вчинків, відбувається ознайомлення з інтересами, створюються умови комунікативного забезпечення навчання шляхом встановлення контакту з учителем, надається допомога дитині в усвідомленні сутності проблем і вибору продуктивного рішення.
Індивідуальна педагогічна бесіда — це взаємодія вчителя з учнем, батьками, колегами, спрямована на взаєморозуміння, пошук шляхів співробітництва для стимулювання розвитку учня. Педагогічна бесіда може хибувати на типові технологічні прорахунку що зводить нанівець зусилля педагога. Це відбувається тоді, коли в індивідуальному спілкуванні вчителя з учнями, батьками, висловлюються, хоч і справедливо, претензії, а також побажання вчителя, але вони не сприймаються, через те що характер розмови — монологічний, активність — однобічна. Наслідком цього стає формальна згода батьків, формальна слухняність учня упродовж певного нетривалого часу. Якщо ці бесіди повторюються багато разів через певний проміжок часу з однією й тією самою метою, за однаковим сценарієм (домогтися визнання учнем провини й «вирвати» у нього проказану скоромовкою з потупленими очима обіцянку виправитися), то можна твердити, що вони не матимуть педагогічного ефекту. Якщо педагог вдається до залякувань (знизити оцінку, поскаржитися батькам, директорові), то він найчастіше створює напруженість у стосунках, викликає недоброзичливе ставлення до себе і до школи. Такі бесіди можуть формувати пристосуванця, який добре усвідомлює, що формальне визнання принаймні забезпечить йому відносно спокійне життя. Подібні бесіди слушно називають нотаціями.
Як організувати бесіду, щоб вона стала кроком до позитивних зрушень у навчанні й поведінці школяра, у стосунках із батьками й колегами? Які техніки спілкування слід використовувати? Яке надзавдання мати на меті, розмовляючи з учнем? Учитель насамперед мусить усвідомити: гуманізація освіти потребує зміни установки педагога у спілкуванні. Головне — не контролювати й оцінювати учнів, а допомагати їм вирішувати проблеми. Надання допомоги в становленні особистості передбачає створення ситуацій діалогу. Щоб стати для вихованця помічником в усвідомленні сутності його поведінки і спрямувати до вибору продуктивного рішення, вчитель має обрати замість монологічної форми звернення («Ти учень і повинен...») — діалогічну («Давай замислимося, чому...», «Я хочу допомогти»). Саме така установка вчителя на допомогу буде позитивно прийнята учнем, вона активізує його власні зусилля на пошук правильних рішень.
У з'ясуванні сутності бесіди доцільно звернутися до гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу), представники якої розглядають допомогу як розвивальну, таку, що сприяє актуалізації особистості: розкриттю й реалізації своїх потенційних можливостей у процесі свідомого вибору життєвого шляху і усвідомлення відповідальності за свій вибір. Тобто, суть бесіди слід вбачати не в передачі інформації, не у проголошенні рецептів, не у вирішенні завдань за іншого, а в активізації внутрішніх ресурсів того, з ким педагог веде розмову, щоб він зумів сам упоратися зі своїми проблемами1.
За яких умов бесіда виконує функції розвивальног допомоги*? Це відбувається тоді, коли вчитель дає поради, що «запрошені» співрозмовником. Коли сама порада вчителя розвивальна, оскільки, вказуючи на шляхи виходу із ситуації, збуджує до самостійних дій. Коли педагог демонструє прийняття особистості іншого, виявляє зацікавленість у долі співрозмовника. Коли вимогливість учителя постає як розвивальна вимогливість, бо це не диктат, не придушення ініціативи іншого, а орієнтація на вільний вибір власної позиції. Тож надзавдання вчителя в індивідуальній педагогічній бесіді можна сформулювати так: «Я хочу активізувати внутрішні ресурси співрозмовника (інтереси, прагнення,думки, почуття), щоб спонукати його (учня, батька, колег) до самостійного обрання рішення, яке ми шукаємо спільно й спільно відповідаємо за цей вибір». Учитель з такою установкою не порушує автономії, не зазіхає на життєвий простір іншого, не дає вказівок, рецептів і розпоряджень, натомість він здійснює розвивальну допомогу. Вона може бути забезпечена позицією дорослого, прибудовою поруч, спілкуванням, яке ґрунтується на захопленні спільною творчою діяльністю або дружньому ставленні й демократичному стилі керівництва.