Управління системою освіти в Україні

Управління освітою

У період інтенсивної розбудови системи освіти в Україні особливого значення набуває управління навчально-виховними закладами.

Управління — діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Управління освітою в нашій країні здійснюється на основі законів, постанов Верховної Ради, наказів, розпоряджень Президента, Кабінету Міністрів України, досягнень психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду.

Органи управління освітою. Управління освітою здійснюють державні органи управління та органи громадського самоврядування.

До державних органів управління освітою належать:

— Міністерство освіти і науки України;

— інші центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади;

— Вища атестаційна комісія України;

— Державна акредитаційна комісія.

Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство освіти і науки України:— бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

— розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;

— забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

— акредитує вищі та професійно-технічні навчальні заклади, видає їм ліцензії, сертифікати;

— організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.

Сутність і завдання дидактики. Категорії дидактики.

Территория рекламы

Дидактику розуміють як науку про викладання і навчання, про закономірності, що діють у сфері предмета дослідження, про залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відповідні закономірності, визначає методи, організаційні форми й засоби навчання учнів. Іншими словами — дидактика – це наука про навчання і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, організацію, досягнуті результати.

Завдання дидактики на всіх етапах її історичного розвитку полягало в тому, щоб:

а) визначати зміст освіти нових поколінь;

б) знаходити найбільш ефективні шляхи озброєння їх корисними знаннями, уміннями і навичками;

в) розкривати закономірності цього процесу.

Дидактика - галузь педагогіки, яка досліджує навчання на найбільш загальному рівні - теоретичному. Це педагогічна теорія навчання, яка дає наукове обґрунтування його змісту, методів і організаційних форм.

Об'єктом дидактикиє навчання як особливий вид діяльно­сті, спрямований на передачу підростаючим поколінням со­ціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Над­банням учня стає та частина культури, яка входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання.

Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізо­льовано, не самі по собі, а разом з методами їх передачі і за­своєння.

Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й умови його реалізації, завданням дидактики також є перетво­рення та удосконалення практики. Вона розробляє більш до­сконалу організацію процесу навчання, нові навчальні систе­ми, нові технології навчання. Дидактика, як загальна теорія освіти і навчання, розглядає загальні положення й закономірності, властиві навчанню всіх предметів. Ці закономірності відображаються у викладанні конкретних навчальних дисциплін. Водночас викладання ко­жного предмета має свою, надзвичайно суттєву специфіку. Так, навчання біології, хімії, фізиці, математиці докорінно відрізняється від навчальної роботи з таких предметів, як іс­торія і література. Ще більш специфічним є вивчення музики чи проведення навчальних занять з фізичної культури і праці. На цій підставі виділяються окремі дидактики або предметні методики.

Завдяки цьому дидактика виконує дві головні функції:

1) теоретичну (головним чином, діагностичну, прогностичну)

2) практичну (нормативну, інструментальну).

Основними категоріями дидактики є: навчання, осві­та, викладання, учіння, знання, уміння, навички, зако­номірності, принципи, форми, методи навчання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосе­редковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття пев­них навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуван­ня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення пев­ного рівня освіченості. Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розріз­няють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна осві­та — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загально технічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі вивчення пред­метів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біо­логії, географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання. Професій­на освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забез­печує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду пра­ці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і вихован­ня школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засво­єнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

Учіння — власна навчальна діяльність учня. Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, за­вдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загально шкільному колективах.

Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, систем­но закріплені у свідомості людини.

Дидактикавиділяє такі види знань:

основні терміни і поняття. Забезпечують розумін­ня, тлумачення, сприйняття наукових положень;

факти щоденної дійсності й наукові факти. Допо­магають пізнанню законів будь-якої науки, формуванню переконань, формулюванню, обстоюванню ідей; основні закони науки. Розкривають зв'язки і відно­шення між різними об'єктами та явищами дійсності;

теорії. Містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про методи пояснення та передбачен­ня явищ конкретної предметної галузі;

знання про способи діяльності.Вони є сукупністю методів, набуття і нагромадження знань;

оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних явищ життя.

Характерними особливостями повноцінних знань учнів є: повнота знань (кількість передбачених програмою знань про об'єкт вивчення); глибина знань (кількість усвідомле­них істотних зв'язків певного знання з іншими, що до нього належать); оперативність знань (готовність і вміння учня застосувати їх у конкретних ситуаціях); гнучкість знань (швидкість знаходження варіативних способів застосування їх за зміни ситуації); конкретність та узагальненість знань (розуміння конкретних виявів узагальненого знання, здат­ність підводити конкретні знання до узагальнень); систем­ність знань (сукупність знань, яка за своєю структурою від­повідає структурі наукової теорії); усвідомлення знань (ро­зуміння зв'язку між ними через уміння їх застосовувати).

Знання про навколишній світ поділяються на теоре­тичні знання (поняття, системи понять, теорії, гіпотези, закони і методи науки) і фактичні знання, одиничні по­няття (знаки, цифри, букви, назви, події).

Уміння —здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Передбачають використання набутих знань. Формуван­ня їх складним процесом аналітично-синтетичної діяль­ності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволо­діння, реалізація.

Навички —автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння). Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є резуль­татом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулю­ються за допомогою формул, моделей).

Згідно з національною доктриною головна мета української систе­ми освіти — створити умови для роз­витку і самореалізації кожної особис­тості як громадянина України, фор­мувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розви­вати цінності громадянського сус­пільства.